Іменем України
07 січня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/981/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗГОДА ЛАНО" (РНОКПП 21393009), вул. Текстильників, буд. 1, м. Чернігів, 14001;
до відповідача: Державного підприємства "Дослідне господарство "Деснянське" Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 00497348), вул. Шевченка, буд.26А, с. Новоселівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15502;
про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 4 032 979,25 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Заматов Р.В., адвокат;
від відповідача: не з'явився
Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗГОДА ЛАНО" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Деснянське" Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості в сумі 4032979,25 грн, яка складається з 2 152 968,25 грн - суми основного боргу, 271 922,00 грн - пені, 180 672,00 грн - 3% річних, 781 527,00 грн - інфляційний нарахувань, 645 890,00 грн - штрафу.
Крім того, позивач просить у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України нарахувати відсотків річних, органом (особою) що буде здійснювати примусове виконання рішення, на залишок боргу, з дня винесення рішення до моменту виконання рішення Господарського суду Чернігівської області з формулою: сума відсотків річних = сума, що підлягає оплаті * 3% * кількість днів прострочення/365 днів.
Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 48396,00 грн, 15000 грн витрат на правничу допомогу та 10000 грн гонорару успіху покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 09-04/21 від 09.04.2021.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2024, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
Позивач та відповідач повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи в суді, про встановлені судом строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень, про що свідчать довідки про доставку електронного листа в електронний кабінет сторін.
01.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній позовні вимоги визнав частково.
Заперечуючи проти решти позовних вимог, у відзиві на позов відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, спричинених збройною агресією російської федерації.
Відзив прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.
Справа розглядається з урахуванням відзиву на позов.
05.11.2024 позивачем подана відповідь на відзив, відповідно до якої останній заперечив проти доводів відповідача в частині наявності форс-мажорних обставин.
Відповідь на відзив прийнята судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 25.11.2024 судом постановлена протокольна ухвала про відкладення підготовчого засідання на 09.12.2024.
З огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 статті 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню судом, у підготовчому засіданні 09.12.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та про призначення справи до судового розгляду по суті на 16.12.2024.
У судовому засіданні 16.12.2024 судом оголошено перерву до 07.01.2024.
Відповідно до статті 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 07.01.2024 року на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
09.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Згода Лано» (далі - Продавець) та ДП ДГ «Деснянське» Прилуцької ДСІС НААН (далі - Покупець) укладено договір поставки № 09-04/21 (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору:
п. 1.1. Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором передати у власність Покупця добриво «Новатор» (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та оплатити його на умовах даного Договору.
п. 1.2. Сторони домовилися про те, що найменування Товару, його кількість, ціна за одиницю виміру, вартість Товару та термін його оплати, термін поставки покупцю та базис поставки Товару, а також інші умови, будуть встановлені за згодою Сторін в додатках (Специфікаціях), які є невід'ємною частиною даного Договору.
п. 1.3. Поставка Товару здійснюється партіями. Партією Товару вважається кількість Товару, що вказана в конкретній Специфікації.
п. 1.12. Ціна Товару та його загальна вартість погоджується Сторонами та вказується у відповідних Специфікаціях. Після підписання сторонами відповідних Специфікацій, ціна на Товар вважається погодженою та змінюватися не може, окрім випадків, коли сторона підписала відповідну додаткову угоду про зміну ціни Товару.
п. 1.17. Умови та терміни оплати за кожну партію Товару встановлюються сторонами у відповідних Додатках, платіжні реквізити Продавця в кінці тексту Договору.
п. 1.18. Умови оплати за Товар визначаються в Специфікаціях на поставку доданого Договору.
п. 1.37. У випадку порушення Покупцем строків оплати Товару згідно розділу 4 цього Договору Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення оплати, за затримку оплати Товару більше ніж на 7 (сім) календарних днів, Покупець сплачує на користь Продавця штраф у розмірі 30% від суми несплаченого боргу.
п. 1.48. Договір набирає сили з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2021, а в частині виконання Сторонами своїх зобов'язань по Договору - до повного їх виконання.
Відповідно до видаткових накладних № РН-000000037 від 09.04.2021 на суму 155937,60 грн, № РН-000000054 від 12.04.2021 на суму 1333266,48 грн, № РН-000000055 від 26.04.2021 на суму 453024,00 грн, № ПН-000000056 від 05.05.2021 на сум у943422,48 грн, № РН-000000059 від 05.05.2021 на суму 87499,80 грн, № РН-000000077 від 18.05.2021 на суму 181109,40 грн, № РН-000000117 від 01.06.2021 на суму 16800,00 грн, № РН-000000119 від 01.06.2021 на суму 73295,04 грн, № РН-000000120 від 01.06.2021 на суму 48883,68 грн, № РН-000000121 від 03.06.2021 на суму 180000,00 грн, № РН-000000122 від 03.06.2021 на суму 31200,00 грн, № РН-000000139 від 17.06.2021 на суму 14001,12 грн, № РН-000000149 від 29.06.2021 на суму 154201,10 грн, № РН-000000159 від 09.07.2021 на суму 4890,42 грн, № РН-000000187 від 25.08.2021 на суму 50000,04 грн, № РН-000000198 від 30.08.2021 на суму 801087,22 грн, від 10.09.2021 на суму 276900,00 грн, № РН-000000223 від 18.10.2021 на суму 408369,23 грн, № РН-000000228 від 21.10.2021 на суму 160000,08 грн позивач поставив, а відповідач прийняв Товар на загальну суму 5373887,69 грн.
У матеріалах справи наявні також товарно-транспортні накладні, які підтверджують поставку Товару позивачем відповідачу.
Між сторонами складені і підписані Специфікації, які є додатками до Договору, на кожну з поставок Товару, відповідно до яких Сторони обумовили асортимент, кількість, ціну за одиницю Товару, вартість Товару.
Крім того, пунктом 2 Специфікацій Сторони обумовили, що оплата Товару, визначеного відповідною Специфікацією, здійснюється до 31.12.2021.
Відповідач частково оплатив вартість отриманого Товару в сумі 3 220 919,44 грн, що підтверджується виписками по рахунку.
Заборгованість відповідача за отриманий Товар становить 2 152 968,25 грн.
З огляду на те, що відповідач неналежно виконував свої зобов'язання по оплаті вартості Товару, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 271922 грн пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.01.2021 по 01.07.2022, 180672,00 грн 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 01.01.2022 по 18.10.2024, 781527,47 грн інфляційних нарахувань за період прострочення виконання грошового зобов'язання з січня 2022 року по серпень 2024 року, 645890,48 грн штрафу.
Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору.
Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі статтею 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).
Отже, між сторонами цієї справи внаслідок укладення 09.04.2021 Договору поставки № 09-04/21 виникли господарсько-договірні зобов'язання.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Суд при вирішенні спору враховує, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.
Частини перша та шоста статті 265 ГК України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну проданого товару.
Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 5373887,69 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-000000037 від 09.04.2021, № РН-000000054 від 12.04.2021, № РН-000000055 від 26.04.2021, № РН-000000056 від 05.05.2021, № РН-000000059 від 05.05.2021, № РН-000000077 від 18.05.2021, № РН-000000117 від 01.06.2021, № РН-000000119 від 01.06.2021, № РН-000000120 від 01.06.2021, № РН-000000121 від 03.06.2021, № РН-000000122 від 03.06.2021, № РН-000000139 від 17.06.2021, № РН-000000149 від 29.06.2021, № РН-000000159 від 09.07.2021, № РН-000000187 від 25.08.2021, № РН-000000198 від 30.08.2021, від 10.09.2021, № РН-000000223 від 18.10.2021, № РН-000000228 від 21.10.2021.
При цьому, судом встановлено, що у видатковій накладній № РН-000000149 від 29.06.2021 на суму 154201,10 грн у графі «Замовлення» визначено: «рахунок-фактура № СФ-0000066 від 29.06.2021, Договір поставки № 26-05-22 від 26.05.2022».
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.
Так, позивачем в доказ здійснення поставки Товару на суму 154201,10 грн за видатковою накладною № РН-000000149 саме на виконання Договору № 09-04/21 від 09.04.2021 надані рахунок-фактура № СФ-0000066 від 29.06.2021 (який зазначений у видатковій накладній № РН-000000149), у якому ідентифіковано, що поставка відбулась саме за Договором № 09-04/21 від 09.04.2021, податкову накладну № 34/1 від 29.06.2021, акт звірки розрахунків.
Отже, суд доходить висновку, що поставка за видатковою накладною № РН-000000149 від 29.06.2021 відбулась саме на виконання договору поставки № 09-04/21 від 09.04.2021.
Як встановлено судом, пунктом 2 Специфікацій Сторони обумовили, що оплата Товару, визначеного відповідною Специфікацією, здійснюється до 31.12.2021.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідач у строк до 31.12.2021 частково оплатив вартість Товару на суму 3220919,44 грн.
Станом на день ухвалення рішення судом заборгованість відповідача склала 2152968,25 грн.
Наявність спірної заборгованості відповідач в ході розгляду справи не спростував, доказів її оплати до матеріалів справи не надав.
Відтак, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором, а вимоги позивача про стягнення 2152968,25 грн боргу є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати Товару позивачем пред'явлено до стягнення 271922 грн пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.01.2021 по 01.07.2022, 180672,00 грн 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 01.01.2022 по 18.10.2024, 781527,47 грн інфляційних нарахувань за період прострочення виконання грошового зобов'язання з січня 2022 року по серпень 2024 року, 645890,48 грн штрафу.
Щодо вимог по стягненню пені та штрафу.
За приписами частини 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до статей 546, 549 ЦК України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 4 та 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Статтею 343 Господарського кодексу України передбачено, що за прострочку платежу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Судом здійснено перерахунок пені і встановлено, що остання за період прострочення з 01.01.2022 по 01.07.2022 становить 263664,88 грн.
Здійснивши перевірку розрахунку штрафу суд дійшов висновку про арифметично правильне його нарахування з додержанням вимог законодавства та положень Договору.
Відтак, вимоги позивача про стягнення 645890,48 грн штрафу є обґрунтованими.
Щодо вимог по стягненню 3% річних та інфляційних нарахувань.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем пред'явлено до стягнення 180672,00 грн за період прострочення з 01.01.2022 по 18.10.2024.
За перерахунком суду, 3% річних за визначений позивачем період складають 180708,15 грн.
Відповідно до статей 14, 237 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Відтак, вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 180672,00 грн є правомірними, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню в заявленій позивачем сумі.
Позивачем пред'явлено до стягнення 781527,47 грн за період прострочення з січня 2022 року по серпень 2024 року.
За перерахунком суду, інфляційні нарахування за визначений позивачем період складають 851264,19 грн.
При цьому, при дослідженні поданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань встановлено, що останнім помилково два рази включено до розрахунку інфляційні нарахування за серпень 2024 року в сумі 12917,81 грн (п. 32, п. 33 розрахунку, а.с. 40).
Відтак, враховуючи положення статей 14, 237 ГПК України ,суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань є обґрунтованими в сумі 768609,69 грн, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.
Вимоги позивача в частині стягнення 12917,81 грн інфляційних нарахувань не підлягають задоволенню як безпідставно розраховані (двічі включені до розрахунку).
Щодо аргументів відповідача про наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на своєчасне проведення розрахунків з позивачем по Договору, суд зазначає таке.
Відповідно до листа Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
При цьому, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. (правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17).
Суд зауважує, що збройна агресія російської федерації та введення воєнного стану є загальновідомою обставиною, що в т.ч. підтверджується вище зазначеним листом ТПП України. Однак, лист не мотивує та не обґрунтовує як саме вказані обставини вплинули на виконання обов'язку з оплати поставленого товару саме за конкретним договором між сторонами, належне виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Відповідач не був позбавлений можливості звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, саме за спірним зобов'язанням між сторонами для підтвердження підстав для звільнення від відповідальності за порушення умов договору.
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас, самі по собі збройна агресія проти України, воєнний стан на території держави не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, чи існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, загроза обстрілів, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Належним доказом настання таких обставин для відповідача у справі в контексті обставин виконання Договору є лише наявність Сертифікату ТПП України про форс-мажор. Однак і його суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов Договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання (висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22).
Також суд зауважує, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти та в будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним грошового зобов'язання за Договором поставки № 09-04/21 від 09.04.2021 внаслідок настання форс-мажорних обставин. Тобто останній не довів, що саме надзвичайні і невідворотні обставин (форс-мажорні обставини) не дають йому змоги оплатити вартість отриманого Товару.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.
Отже, нездійснення оплати відповідачем заздалегідь ставила позивача у невигідне становище порівняно з відповідачем, оскільки позивач Товар передав, а фактично оплату не отримав, що у подальшому позбавило його користування грошовими коштами за відсутності будь-якої неправомірної поведінки з боку позивача, а відтак суд дійшов висновку про порушення принципу справедливості та добросовісності господарських взаємовідносин з боку відповідача.
Запровадження воєнного стану в країні, настання форс-мажорних обставин в зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України не можуть однозначно засвідчувати, починаючи з 24 лютого 2022 року, неможливість виконання обов'язку з оплати коштів за отриманий товар, а отже наведена обставина не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання зобов'язання на час, протягом якого будуть діяти такі обставини, або ж для звільнення від відповідальності.
Відтак, заперечення відповідача судом не приймаються.
Між тим, суд зазначає таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За змістом частин 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного виконання зобов'язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Крім того, суд наголошує, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, а також виконувати зобов'язання, які виникли до настання відповідних подій (введення воєнного стану), тим самим ставити іншого контрагента (у дному випадку позивача) у невигідне фінансове становище.
При цьому, суд враховує, що стягнення штрафних санкцій не повинного бути фінансовим тягарем для відповідача.
Задоволення вимог позивача по стягненню інфляційних нарахувань та відсотків річних у повній мірі виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитором.
Відтак, суд доходить висновку про таке:
- пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру неустойки позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, процентів річних та інфляційних нарахувань;
- відсутні підстави вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;
- наявність очевидної неспівмірності у сукупності заявлених до стягнення сум пені і штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання (заявлені до стягнення пеня та штраф складають 42% від заявленої суми боргу);
- відсутність в матеріалах справи доказів понесення Позивачем збитків, у зв'язку з допущеним Відповідачем простроченням виконання його зобов'язань.
Отже, враховуючи викладене, а також майнове становище Відповідача, підтвердження останнім негативних наслідків від вторгнення росії на територію України, що не могло не вплинути на можливість виконання Відповідачем своїх господарських зобов'язань, внаслідок чого виплата пені в повному розмірі становить для останнього надмірний тягар, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 50 %, у зв'язку з чим, стягненню підлягає пеня в сумі 131832,44 грн, та штраф в сумі 322945,24 грн.
Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін, які знаходяться в рівних несприятливих економічних умовах.
З урахуванням встановлених обставин справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Згода Лано» підлягають частковому задоволенню, і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2152968,25 грн боргу, 131832,44 грн пені, 322945,24 грн штрафу, 180672,38 грн 3% річних, 768609,69 грн інфляційних нарахувань.
В решті вимог, зокрема, в частині стягнення 140089,56 грн пені (у тому числі 8257,12 грн як безпідставно нарахованої позивачем та 131832,44 грн зменшеної судом), 322945,24 грн штрафу та 12917,81 грн інфляційних нарахувань позов задоволенню не підлягає.
З приводу зазначення в рішенні про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, на залишок боргу, з дня винесення рішення до моменту виконання рішення Господарського суду Чернігівської області за позовом ТОВ «Згода Лано» до Державного Підприємства "Дослідне Господарство "Деснянське" Прилуцької Дослідної Станції Інституту Садівництва Національної Академії Аграрних Наук України" (ЄДРПОУ 00497348), за наступною формулою: сума відсотків річних = сума, що підлягає оплаті * 3% * кількість днів прострочення/365 днів, суд зазначає таке.
Згідно з приписами ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, положення частини 10 статті 238 ГПК України закріплює механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов'язання між тими ж сторонами.
Застосування частини 10 статті 238 ГПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог.
Отже, положення вказаної норми урегульовують можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду, і при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду.
Частині десятій статті 238 ГПК України кореспондують норми частин 11, 12 статті 26 Закону "Про виконавче провадження", якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Таким чином, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише реалізує своє право на вчинення дій, встановлене ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.
Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду, і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Водночас, вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача, заявленим до суду, про використання останнім передбаченого ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України відповідного права.
Суд також зауважує, що застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме швидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
При цьому суд враховує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18)
Таким чином, з метою позбавлення позивача необхідності звернення до суду з позовом про стягнення 3% річних, суд приходить до висновку, що правомірним є нарахування 3% річних з наступного дня після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних, тобто з 19.10.2024.
Нарахування на суму боргу 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
З урахуванням викладеного, на підставі ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за необхідне зазначити в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних з 19.10.2024 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахуванням 3% річних) до моменту його виконання з урахуванням вимог законодавства України, що регулюють таке нарахування (ст. 625 Цивільного кодексу України).
При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився.
Розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, у разі зменшення судом розміру неустойки (пені) на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України судовий збір відповідно до вимог ч. 9 ст. 129 ГПК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки (пені), оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, і таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права, передбаченого наведеними нормами, на таке зменшення.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
З огляду викладене, враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в сумі 48141,67 грн покладається на відповідача.
В решті 254,08 грн судовий збір покладається на позивача.
Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд відзначає таке.
За приписами статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 10000,00 грн гонорару успіху.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано договір № 06/09 про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 06.09.2024, розрахунок адвокатських послуг від 17.10.2024, акт виконаних послуг від 17.10.2024, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2030 від 26.10.2005 та довіреність № 27/09 від 27.09.2023.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 вказаного вище Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
06.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Згода Лано» (далі - Клієнт) та Заматовим Романом Валерійовичем (далі - Адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги (адвокатських послуг) (далі - Договір № 05/09).
Відповідно до умов Договору № 05/09:
п. 1.1. Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу з усіх питань, пов'язаних з поданням Клієнтом позову до Господарського суду Чернігівської області про стягнення заборгованості з Державного підприємства «Дослідне господарство «Деснянське» Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України по договору поставки № 09-04/21 від 9.04.2021.
п. 4.1. Юридичну допомогу, що надається Адвокатом, Клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування суми, що визначена в актах виконаних робіт, що складається з розрахунку фактично витраченого часу осіб, призначених для надання правової допомоги, без ПДВ.
У п. 4.1. сторони обумовили види послуг, що надаються Адвокатом.
п. 4.1.1. Ціна за один час роботи складає 3000 грн.
п. 4.2. Оплата за даним договором здійснюється протягом 30 днів після складання повного тексту судового рішення, що набрало законної сили.
п. 4.3. Якщо буде досягнуто мету представництва по Договору повністю або частково, Клієнт додатково сплачує адвокату «гонорар успіху» в розмірі 10000 грн, який сплачується протягом 30 днів після складання повного тексту судового рішення, яке набрало законної сили.
п. 7.1.Даний договір укладений на строк до 31.12.2025 та набирає чинності з моменту його підписання.
17.10.2024 сторонами підписаний розрахунок адвокатських послуг за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 06/09 від 06.09.2024, відповідно до якого сторонами узгоджено: вид послуги, час, вартість, а саме: складання і подання позовної заяви - 2 год, 6000 грн; підготовка додатків до позову - 1 год., 3000 грн; розрахунок штрафних санкцій - 1 год., 3000 грн, участь у судовому засіданні - 1 год., 3000 грн. Всього 5 годин, 15000 грн.
Вартість однієї години адвоката згідно умов договору № 06/09 від 06.09.2024 - 3000 грн.
17.10.2024 між сторонами складено і підписано акт виконаних робіт за договором № 06/09 від 06.09.2024, відповідно до якого сторони погодили, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні адвокатські послуги: складання і подання позовної заяви - 2 год, 6000 грн; підготовка додатків до позову - 1 год., 3000 грн; розрахунок штрафних санкцій - 1 год., 3000 грн, участь у судовому засіданні - 1 год., 3000 грн. Всього 5 годин, 15000 грн. (п. 1 акту).
Ціна адвокатських послуг в рамках наданих Адвокатом послуг згідно з Договором складає 15000 грн.
Матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем витрат на правничу допомоги в сумі 15000 грн.
Щодо гонорару успіху суд зазначає таке.
За змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
Суд враховує зазначену судову практику у вирішенні питання щодо стягнення "гонорару успіху".
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 10000 грн, такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, тому у цій частині витрати позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, беручи до уваги ступінь складності справи, характер та обсяг наданих адвокатом позивача послуг, виходячи з принципу розумності та справедливості, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14921,25 грн.
Витрати в сумі 10078,75 грн (у тому числі 10000 грн гонорар успіху та 78,75 грн витрат на правничу допомогу) покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Деснянське» Прилуцької дослідної станції інституту садівництва Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ 00497348, вул. Шевченка, буд. 26а, с. Новоселівка, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 15502) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Згода Лано» (код ЄДРПОУ 21393009, вул. Текстильників, буд. 1, м. Чернігів, 14001) борг в сумі 2152968,25 грн, пеню в сумі 131832,44 грн, штраф в сумі 322945,24 грн, 3 % річних в сумі 180672,38 грн, інфляційні нарахування в сумі 768609,69 грн, судовий збір в сумі 48141,67 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14921,25 грн.
Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.01.2025 у справі №927/981/24, здійснювати нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 19.10.2024 до повної сплати суми основного боргу. Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 2152968,25 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 08.01.2025.
Суддя Т.О.Кузьменко