Справа № 302/1630/24
1-кс/302/17/25
про скасування арешту майна
08 січня 2025 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Міжгір'я, клопотання володільця майна ОСОБА_3 , про скасування арешту майна,
за матеріалами кримінального провадження, відомості про яке внесені 05.11.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024071110000211, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
06.01.2025 ОСОБА_3 звернувся до Міжгірського районного суду Закарпатської області з клопотанням про скасування арешту майна.
В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що 06.11.2024 ухвалою слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області задоволено клопотання слідчого СВ відділення поліції № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області та накладено арешт на майно, а саме: транспортний засіб марки «ЗАЗ Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є Закарпатський центр з гідрометеорології, а володільцем є він, ОСОБА_3 ..
Заявник зазначає, що у межах строків передбачених КПК України були проведені всі необхідні слідчі дії у повному обсязі та відповідні експертизи та постановою начальника СВ відділення поліції № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 від 30 грудня 2024 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024071110000211 від 05.11.2024 закрите на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, тому просить скасувати арешт майна, який накладений у кримінальному провадженні № 12024071110000211 від 05.11.2024.
В судове засіданні заявник ОСОБА_3 не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час місце розгляду клопотання, проте подав заяву про розгляд клопотання у його відсутності, просить таке задоволити, подане клопотання про скасування арешту на майно підтримує в повному обсязі, просить накладений арешт на майно скасувати за наведеними у клопотанні підставами.
Слідчий ОСОБА_5 в судове засідання на розгляд клопотання не з'явилася, проте ним подано заяву про розгляд клопотання у його відсутності, подане клопотання ОСОБА_3 не заперечує.
Вивчивши подане ОСОБА_3 клопотання, повно та всебічно дослідивши матеріли за поданим клопотанням, суд уважає, що заявлене ОСОБА_3 в порядку ст.174 КПК України клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню, з таких підстав.
Суд установив, що в провадженні слідчого відділення ВП № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024071110000211 від 05.11.2024 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
В ході досудового розслідування по даному кримінальному провадженню №12024071110000211 ухвалою слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 листопада 2024 року у справі № 302/1630/24 (провадження № 1-кс/302/333/24) за клопотанням слідчого СВ ВП № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_5 - накладено арешт на майно, яке тимчасово вилучено під час огляду місця дорожньої транспортної пригоди 04 листопада 2024 року, а саме на: - транспортний засіб марки «ЗАЗ-Lanos» Д.Н.З. НОМЕР_1 власником якого являється Закарпатський центр з гідрометеорології, а володільцем ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; велосипед синього кольору.
Вказана ухвала слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06.11.2024 заінтересованими особами не оскаржена та набрала законної сили -12.11.2024.
Прийняття зазначеного судового рішення щодо накладення арешту на вищевказане майно, яке визнано слідчим речовим доказом у даному кримінальному провадженні, було обумовлено необхідністю забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування та для запобігання ризикам знищення, втрати пошкодження, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Отже, арешт накладено в межах розслідування кримінального правопорушення за ч.1 ст.240 КК України, цілком обґрунтовано та відповідно до чинного законодавства.
Станом на час розгляду цього клопотання ОСОБА_3 досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженню закінчено та кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024071110000211 від 05 листопада 2024 року закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення передбачене ч.2 ст. 286 КК України, що підтверджується копією постанови начальника СВ відділення поліції № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 від 30 грудня 2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.174 КПК України унормовано, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
При вирішенні цього клопотання суд, відповідно до положень ч. 6 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» враховує правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 08.12.2020 в справі № 234/17070/19 та від 15.04.2024 в справі № 554/2506/22 щодо застосування положень абз. 1 ч. 4 ст. 132 ч. 9 ст. 100 та ч. 4 ст. 174 КПК України.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК. За змістом статей 173, 174 цього Кодексу під час досудового розслідування, судового розгляду питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд відповідно.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 1 ст. 174 КПК).
Частини 3 та 4 ст. 174 КПК регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.
Натомість у ст. 174 КПК не йдеться про скасування арешту майна слідчим суддею після закінчення досудового розслідування внаслідок закриття кримінального провадження за постановою керівника органу досудового розслідування на підставі приписів п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Разом із тим, за приписами частини 4, якою доповнено ст. 132 КПК Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо закриття кримінального провадження у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння» № 2810-IX від 01 грудня 2022 року (набрав чинності 29 грудня цього ж року), ухвала слідчого судді або суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження припиняє свою дію після закінчення строку її дії, скасування запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Після закриття кримінального провадження втручання у сферу приватних інтересів (арешт майна) фактично набуває свавільного характеру, з огляду на що приписи ч. 4 ст. 132 КПК є дієвим засобом реалізації положень ст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції задля усунення порушення прав власника або володільця майна.
Приписи ч. 4 ст. 132 КПК є нормою, за якою в КПК встановлено порядок припинення арешту майна після закриття кримінального провадження, застосування якої у взаємозв'язку із положеннями ч. 1 ст. 170 цього Кодексу скасовує обмеження, застосовані під час досудового розслідування.
Імперативні приписи ч. 4 ст. 132 КПК вимагають поводження з вказаним вище майном з боку прокурора, органу досудового розслідування, державної влади чи місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб та інших суб'єктів суспільних відносин як таким, що не є арештованим в порядку, передбаченому КПК. За відсутності інших законних підстав, позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, стосовно якого арешт припинив свою дію, є протиправним і тягне відповідальність, передбачену законом.
Отже, у разі закриття кримінального провадження постановою слідчого або прокурора, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно (речові докази) припиняє свою дію, з огляду на що припиняє свою дію і застосоване слідчим суддею позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування відповідним майном. Після закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому законом слідчим, речовий доказ перебуває у володінні органу досудового розслідування за відсутності процесуального рішення про арешт майна.
Згідно ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Разом з тим, відповідно до положень ст.41 Конституції України кожен має право вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном і ніхто не може бути протизаконно обмежений в реалізації свого законного права власності. Згідно ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно положень статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар ( рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n.50, Series A N 98).
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
З матеріалів клопотання слідує, що ОСОБА_3 , з врахуванням положень п. 2.2. Правил дорожнього руху, є законним володільцем транспортного засобу марки «ЗАЗ Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є Закарпатський центр з гідрометеорології.
На підставі наведеного, у зв'язку з закриттям кримінального провадження, суд доходить висновку, про відсутність підстав для подальшого втручання у права власника й володільця арештованого майна та вважає за необхідне задовольнити клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна.
Завданням кримінального провадження, окрім іншого, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження (ст. 2 КПК).
Згідно з ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Як визначено ч. 9 ст. 100 КПК, у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу, однак не визначено порядку оскарження судового рішення, постановленого за результатом розгляду цього клопотання.
Відповідно до висновку ОП ККС ВС, викладеного в постанові від 15.04.2024 в справі № 554/2506/22 посилання в ч. 9 ст. 100 КПК на те, що клопотання розглядається згідно зі статтями 171-174 КПК, слід сприймати як таке, що свідчить про наявність у суду за результатами такого розгляду відповідних повноважень вирішити питання про долю речових доказів і документів. Положення процесуального закону прямо не регулюють можливості оскарження у апеляційному, а у подальшому й у касаційному порядку рішення суду за результатом розгляду клопотання про вирішення долі речових доказів, але й не забороняють такого оскарження з метою захисту від свавільного обмеження права власності або володіння. Статтею 374 КПК передбачено, що у разі ухвалення вироку суд зобов'язаний вирішити питання щодо речових доказів і документів, і таке рішення може бути оскаржене як у апеляційному, так і у касаційному порядку. Відповідно до правового висновку ОП ККС ВС, аналогічним правом має бути наділена й особа, яка є володільцем або власником майна, і право якої на вільне розпорядження, користування чи володіння цим майном було обмежено під час досудового розслідування, а кримінальне провадження при цьому закрито слідчим або прокурором. Забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, прийнятого за результатами розгляду питання про долю речових доказів та документів надає можливість реалізувати легітимну мету судового контролю в аспекті реалізації положень ст. 1 Протоколу до Конвенції.
Керуючись ст. 100, 132, 171-174, 370, 372, 376 КПК України, суд
Клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна - задовольнити.
Скасувати арешт транспортного засобу марки «ЗАЗ-Lanos» Д.Н.З. НОМЕР_1 у кримінальному провадженні №12024071110000211 від 05.11.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, який був накладений ухвалою слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 від 06 листопада 2024 року в справі № 302/1630/24.
Речовий доказ - транспортний засіб марки «ЗАЗ-Lanos» Д.Н.З. НОМЕР_1 власником якого є Закарпатський центр з гідрометеорології, а володільцем ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 - повернути володільцю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцю АДРЕСА_1 .
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подання апеляційної скарги через Міжгірський районний суд Закарпатської області.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Головуючий суддя ОСОБА_1