Яготинський районний суд Київської області
Справа № 382/2055/24
Провадження № 2/382/164/25
(заочне)
08 січня 2025 року м. Яготин
Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Нарольського М. М.,
при секретарі Матвієнко Ю. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу № 382/2055/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, відповідно до вимог якого просить стягнути з відповідача на свою користь: аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позову зазначила, від спільного життя сторони по справі мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно рішення Яготинського районного суду Київської області від 2 травня 2024 року шлюб між сторонами було розірвано. За домовленістю подружжя дитина залишилася проживати разом із мамою. З часу окремого проживання участі у вихованні дитини відповідач не приймає, фінансово в утриманні дитини не допомагає. Відповідач по справі є працездатною особою, але офіційно не працює. Щодо майнового стану платника аліментів позивачка повідомляє суду, що їй невідомо про перебування у власності боржника будь-якого рухомого чи нерухомого майна. При цьому, позивачка на даний час працює ТОВ «Національні інформаційні системи», є інвалідом 2 групи; має у власності житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . З огляду на потребу у наданні допомоги на утриманні неповнолітньої дитини, позивачка вважає за необхідне звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою від 27.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
У судове засідання позивачка не з'явилася, подала до суду заяву в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності. Позов підтримала та просила задовольнити.
Відповідач в судові засідання не з'явився, у зв'язку з чим суд зазначає таке.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п'ята статті 128 ЦПК України).
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Відповідач відзиву на позов не надіслав, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку згідно з вимогами ст. ст. 128, 130 ЦПК України. Відповідач вважається таким, що повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи. Будь-яких клопотань чи заяв від нього не надходило.
Враховуючи неявку належним чином повідомленого відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що сторони мають спільну дитину - неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 15.02.2013). Син проживає разом із матір'ю та перебуває на її утриманні.
На підтвердження того що дитина дійсно проживає зі своєю матір'ю та перебуває повністю на утриманні матері, до матеріалів справи позивачкою був долучений акт обстеження, складений депутатом Яготинської міської ради восьмого скликання Гладкою А. Б., згідно якого встановлено, що ОСОБА_1 дійсно проживає з сином - ОСОБА_3 , 2013 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина повністю на утриманні матері.
Також до матеріалів справи долучена копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , видане Пенсійним фондом України, 06.07.2016 року, яке належить позивачці, в якому вказано, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності 2 групи з дитинства, термін дії: довічно.
Як стверджує позивачка та не спростовує сторона відповідача, з часу окремого проживання участі у вихованні дитини відповідач не приймає, фінансово в утриманні дитини не допомагає. Відповідач по справі є працездатною особою, але офіційно ніде не працює. Щодо майнового стану платника аліментів позивачка повідомляє суду, що їй невідомо про перебування у власності боржника будь-якого рухомого чи нерухомого майна.
Доказів, які б свідчили, що стан здоров'я та матеріальне становище відповідача не дозволяє утримувати свою дитину, суду не надано.
Щодо розміру аліментів, суд враховує, що згідно зі ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України), під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 520/21069/18, провадження № 61-1347св20).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини (такий правовий висновок зазначений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 2-13112/10, провадження № 61-6385св20).
За змістом законодавства, аліменти є власністю дитини, а обов'язок суду полягає в першу чергу забезпечити дитині право на належне утримання.
Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вбачається, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано або вони взагалі не перебували в ньому.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою та другою ст. 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
У частині третій статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (частина перша статті 183 СК України).
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №490/4522/16-ц від 04.07.2018, суд не вправі самостійно визначати спосіб стягнення аліментів.
Статтею 182 СК України, встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Аналіз вказаних норм свідчить, що кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Тобто, визначення способу (в твердій грошовій сумі чи частці) залежить тільки від вибору одержувача аліментів.
Вирішуючи питання щодо розміру заявлених до стягнення аліментів з дня подачі позову до досягнення дитиною повноліття, враховуючи, що спільна дитина сторін перебуває на утриманні позивачки, відповідач допомоги на утримання сина не надає, хоча може та повинен її надавати, є працездатною особою (доказів протилежного суду не надано), доказів перебування на його утриманні інших осіб ним не надано (відповідач не подав належних письмових доказів неможливості сплачувати аліменти в заявленому розмірі, не спростував наявність фактичних та правових підстав звернення позивачки з позовом до суду у цій справі), а також беручи до уваги матеріальне становище дитини, стан здоров'я, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в заявленому розмірі. Такий розмір аліментів на утримання дитини, виходячи із встановлених судом обставин, буде необхідним для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 265, 268, 279, 280-282, 288, 289, 354 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задовольнити.
Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14.11.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу аліментів за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації АДРЕСА_1 , на користь держави 1211,20 грн судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повні найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення підписано 08.01.2025.
Суддя М. М. Нарольський