Справа №751/199/25
Провадження №2-о/751/57/25
07 січня 2025 року місто Чернігів
Суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова Топіха Р.М., розглянувши в порядку прийняття матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту,
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити юридичний факт, а саме те, що з вересня 2023 року самостійно виховував, доглядав та утримував дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері ОСОБА_3 . Заявник зазначає, що встановлення вказаного факту необхідно для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, то питання, заявлене заявником у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Так, за змістом положень ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
У частині 3 ст. 155 СК України (здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків) зазначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Частиною 2 ст. 157 СК України закріплено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди тільки за місцем проживання).
Законами та Конституцією України визначається, що військова служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни.
Відповідно до Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року № 389, військові комісаріати є місцевими органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території.
Враховуючи наведені обставини, норми сімейного законодавства, та те, що заявником не було залучено до участі у справі військовий комісаріат, як і не було відповідного звернення до цього органу, який передує зверненню до суду у відповідності вимог ЦПК України, а також відсутні відомості про визнання права заявника на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстави, визначеної п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що свідчить про наявність спору про суб'єктивне матеріальне права та відповідно виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження, крім того встановлення факту самостійного виховання заявником дитини, може мати негативні наслідки для матері дитини.
Керуючись статтями 293, 294, 315 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, роз'яснивши заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
Ухвала суду може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Суддя Р.М. Топіха