Провадження № 11-кп/803/692/25 Справа № 183/11692/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
06 січня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу, з доповненнями, захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ,, на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України (далі-КК).
За матеріалами справи ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року відносно ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого в подальшому місцевим судом продовжено.
Під час підготовчого судового засідання ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 13 лютого 2025 року, без визначення розміру застави.
Цим же рішенням суду відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт або визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі, з доповненнями, захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю, неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Посилаючись на положення ст.ст.177,183 КПК України та практику ЄСПЛ, вважає, що до обвинуваченого ОСОБА_8 цілком можливо було б застосувати цілодобовий домашній арешт не порушуючи норми КПК, а обрання тримання під вартою без встановлення застави, відповідно до п.5 ст.182 КПК України є занадто суворим запобіжним заходом.
Водночас вказує, що стороною обвинувачення не доведено існування жодного ризику, передбаченого п.п.1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК та обвинувачений ОСОБА_8 не збирається вчиняти жодну із зазначених дій і протилежному немає жодних доказів. Більше того, до клопотання не додано жодного суттєвого доказу, який би підтверджував пред'явлення обґрунтованої підозри, не кажучи вже про тримання особи під вартою.
Також сторона захисту вважає, що протягом розгляду клопотання прокурором не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання., а судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взято до уваги те, що матеріальна шкода відсутня, обвинувачений ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше не судимий.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або встановити розмір застави.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або встановити заставу розмірі 80 НМ, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК, яке згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні умисного корисливого кримінального правопорушення, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність постійного й достатнього законного джерела доходу, а також те, що свідки у даному кримінальному провадженні ще не допитані судом.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать його належної процесуальної поведінки під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для відмови у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 ще не розпочато, по справі ще не допитано учасників, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 13 лютого 2025 року включно, без визначення розміру застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК, відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Водночас, колегія суддів вважає неспроможними посилання сторони захисту про недоведеність стороною обвинувачення наявності ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_8 знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки такий ризик не заявлявся прокурором у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відповідно судом першої інстанції встановлений не був.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, стану його здоров'я, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
На переконання апеляційного суду, посилання захисника на наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 міцних соціальних зв'язків, родини та утриманців, постійного місця проживання, відсутності судимостей, не можуть бути безумовними підставами для обрання стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки це не спростовує висновку суду про те, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Окрім того, доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого кримінального правопорушення суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення.
Також, всупереч доводам апеляційної скарги, судом першої інстанції були враховані положення п.1 ч.4 ст.183 КПК, та обґрунтовано прийнято рішення про недоцільність у даному випадку визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, оскільки ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину пов'язаного з погрозою застосування насильства.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга, з доповненнями, захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу, з доповненнями, захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 13 лютого 2025 року, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4