Провадження № 11-кп/803/672/25 Справа № 202/6600/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
06 січня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.1 ст.122, ч.1 ст.296 КК України.
За матеріалами справи ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 жовтня 2024 року відносно ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
Під час судового засідання ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 01 лютого 2025 року включно.
Одночасно обвинуваченому ОСОБА_7 встановлено заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 242 240,00 грн. Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим ОСОБА_7 застави, у відповідності до ч.5 ст.194 КПК України (далі-КПК), на нього будуть покладені наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися з населеного пункту у якому проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- утримуватись від спілкування зі свідками по даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю.
Вважає, що всупереч вимогам ч.3 ст.176 КПК прокурором не надано достатніх доказів того, що зазначені ним обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам, а судом першої інстанції при продовженні запобіжного заходу не врахована відсутність будь-яких порушень ОСОБА_7 за час досудового слідства обов'язків, як підозрюваного, так і обвинуваченого, а також відсутність підстав стверджувати про наявність ризиків переховування від правосуддя, знищення доказів, незаконного впливу на свідків та потерпілих, та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Водночас, посилаючись на практику ЄСПЛ вказує, що посилання прокурора на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, жодним чином не може підтверджувати ризик переховування від суду, оскільки тяжкість злочину та очікуване покарання не може бути єдиною підставою для застосування відносно особи найсуворішого запобіжного заходу та повинно враховуватися у сукупності з іншими, визначеними ст.178 КПК, обставинами. При цьому, встановлений прокурор ризик переховування може бути нівельований шляхом застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Разом з тим, звертає увагу, що ОСОБА_7 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , бажає встановити істину по справі та співпрацює з органами досудового розслідування.
На підставі викладеного захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно просить поновити йому строк на апеляційне оскарження, оскільки повний текст оскаржуваної ухвали ним було отримано 11 грудня 2024 року.
В судове засідання апеляційної інстанції прокурор ОСОБА_8 не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, але його неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.422-1 КПК, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
З огляду на матеріали контрольного кримінального провадження колегія суддів вважає, що захисником ОСОБА_6 не пропущено процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК є нетяжкими (ч.1 ст.122, ч.1 ст.296 КК) та тяжкими (ч.1 ст.121 КК) злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за злочини проти життя та здоров'я особи, має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, а саме за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.01.2024 року за ч.1 ст.126 КК до 200 годин громадських робіт. Крім того, про наявність вказаних ризиків свідчить також і те, що потерпілі та свідки є знайомими обвинуваченого, який одноосібно або за допомогою інших осіб може незаконно впливати на них, та шляхом погроз або умовлянь із застосуванням фізичного чи психологічного впливу примусити останніх до зміни своїх показів.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 01 лютого 2025 року включно та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду, подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Разом з тим, на переконання апеляційного суду, посилання захисника на наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 зареєстрованого та постійного місця проживання, бажання співпрацювати зі слідством, не можуть бути безумовними підставами для обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 01 лютого 2025 року, включно, з альтернативою внесення застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4