Справа № 645/788/24
Провадження № 2/645/913/24
11 грудня 2024 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді - Шарка О.П
секретаря судових засідань - Мухіна В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та укладення договору найму житлового приміщення
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просить суду визнати за нею право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 , зобов'язати Харківську міську раду укласти з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позову зазначила, що за рішенням виконавчого комітету Орджонікідзевської Ради депутатів трудящихся м.Харкова 19.07.1973р її батькові ОСОБА_2 був виданий ордер за № 35475 на сім'ю з 4 чоловіків на право на зайняття 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_2 ,де також в ордері значилась ОСОБА_3 - дочка. 05.11.1991р за № 342/22 Рішенням Фрунзенської районної Ради народних депутатів після смерті її батька ОСОБА_2 був відкритий особистий рахунок на 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 на ім'я її матері ОСОБА_4 ( Копія Рішення від 05.11.1991р за № 342/22). Мати позивача ОСОБА_4 1937 р.н. постійно хворіла, потребувала допомоги, тому з 2018р позивач поселилася в неї у квартирі і мешкає до цього часу. Під час проживання у вказаному помешканні вони з матір'ю вели спільне господарство, у них був спільний бюджет і вони разом придбали продукти харчування та предмети домашнього вжитку, здійснювали поточний ремонт квартири. Мати постійно хворіла, і позивач здійснювала за нею догляд. Фактично вони проживали однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача померла, про що складено відповідний запис за №274 Після смерті матері позивач продовжує проживати у вказаній квартирі, яка для неї є постійним місцем проживання. З урахуванням того, що позивач постійно проживає у спірній квартирі з 2018р по теперішній час як член сім'ї наймача- її матері ОСОБА_4 сплачує квартплату за користування житлом та комунальні послуги. то на підставі ст.64 ЖК України вона вважає, що набула права користування цією квартирою після смерті матері та рідного брата ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У судове засідання представник позивача не з'явився, повідомлявся про дату та час слухання справи своєчасно та належним чином, просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений про дату та час розгляду справи своєчасно та належним чином, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Харківська міська рада вважає позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на житловий фонд.Відповідно до ч. 1 ст. 15, ст. 30 Житлового кодексу України відповідні сільські, селищні, міські ради, їхні виконавчі комітети здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду.Згідно п. 1 ст. 29 Статуту територіальної громади міста Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 04.07.2007 №121/07 та зареєстрованого згідно свідоцтва №2 від 16.07.2007 Харківським міським управлінням Міністерства юстиції України, міська рада є представницьким органом територіальної громади, що здійснює від її імені та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України і законами України, а також приймає від її імені рішення.Таким чином судове рішення по даній справі впливає на майнові права міської ради щодо права комунальної власності на спірне житло та щодо обов'язку здійснювати державний контроль за його використанням. Спірна квартира перебуває у комунальній власності та не була приватизована, тобто не перебуває у приватній власності. Наймодавцем зазначеного житлового приміщення є Харківська міська рада, яка через свої структурні підрозділи здійснює управління комунальним майном (власністю) міста Харків та веде квартирний облік. Також відповідач зазначає, що не надано доказів на підтвердження права користування житлом. Окрім того, позивач зареєстрована у іншому житловому приміщенні. Таким чином вбачається, що спірна квартира у даній справі не є єдиним житлом, що згідно із практикою, викладеною у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 №2 спростовує, на думку представника відповідача, доводи позивача щодо наявності підстав для визнання за нею права користування житловим приміщенням. Зокрема, суду не надано також і відомостей про відсутність у позивача іншого житла на праві приватної власності тощо.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази у їх сукупності, вважає, позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ході судового розгляду встановлено, що рішенням виконавчого комітету Орджонікідзевської Ради депутатів трудящихся м.Харкова 19.07.1973року батькові позивача ОСОБА_2 був виданий ордер за № 35475 на сім'ю з 4 чоловіків на право на зайняття 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_2 ,де також в ордері значилась ОСОБА_3 - дочка (позивач).
05.11.1991р за № 342/22 Рішенням Фрунзенської районної Ради народних депутатів після смерті батька позивача ОСОБА_2 був відкритий особистий рахунок на 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 на ім'я матері позивача ОСОБА_4 , що підтверджується копією Рішення від 05.11.1991р за № 342/22).
Починаючи 2018р позивач поселилася в квартирі АДРЕСА_2 і мешкає до цього часу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача - ОСОБА_4 померла, про що складено відповідний запис за №274. (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 )
Після смерті матері позивач продовжує проживати у вказаній квартирі, яка для неї є постійним місцем проживання.
гідно зі ст. 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордеру на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Кабінетом Міністрів України. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім'ї порівняно з умовами, передбаченими цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства України, є недійсними.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Статтею 63 ЖК України встановлено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Ст. 62 ЖК УРСР передбачено, що до відносин, що випливають з договору найму житлового приміщення, у відповідних випадках застосовуються також правила цивільного законодавства.
На підставі ч.2 ст. 824 ЦК України у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб.
За ст.106 ЖК встановлено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на житле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Згідно правової позиції, що висловлена у постанові Верховного Суду України №6-60 цс12 від 11 липня 2012року - у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму житлового приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача. Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування житловим приміщенням, якщо особи вселилися в житлове приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням.
Постановою Пленуму Верховного суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено судам, що вирішуючи спори про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати,чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному житловому приміщенні,чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування житловим приміщенням.
Відповідно до ч. 1-2 статті 25 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» спори, пов'язані з порушенням житлових прав громадян, які вимушені проживати в гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності, розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати досудовий розгляд, що здійснюється відповідно до статті 26 цього Закону.
Громадяни, які вважають, що їх житлові права чи житлові права членів їх сімей порушені, мають право для вирішення спорів звертатися безпосередньо до суду.
Відповідно до п.п.6, 14 ст.18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках: здійснюють володіння, використання, управління, експлуатацію переданих територіальним громадам згідно з цим Законом гуртожитків (безпосередньо чи через визначеного виконавчим органом ради управителя); укладають та розривають договори найму житла у гуртожитках, що є власністю відповідних територіальних громад.
Відповідно до п.3.2.4 Положення про Пересипську (Суворовську) районну адміністрацію, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011р. №384-VI, у галузі житлово-комунального господарства районної адміністрація виконує функції уповноваженого органу власника житлового фонду жилих та нежилих приміщень, а також комунальних підприємств житлово-комунальних сервісів, з у тримання та експлуатації прибережної смуги Чорного моря, аварійних служб.
Відповідно до п.3.2.5 Положення про Пересипську районну адміністрацію у галузі управління комунальною власністю районної адміністрація у межах, визначених радою, здійснює управління комунальною власністю (підприємствами, житловим фондом) розташованою на території Пересипського (Суворовського) району м. Одеси.
Відповідно до п.3.2.6 Положення про Суворовську районну адміністрацію у галузі обліку та розподілу житла районної адміністрація, зокрема: видає ордери на жилі приміщення в гуртожитках, які перебувають на балансі територіальної громади міста та видає розпорядження про укладання договорів найму жилих приміщень в указаних гуртожитках на підставі рішень постійно діючої комісії із забезпечення реалізації житлових проблем громадян, які мешкають у гуртожитках; вирішує питання оформлення та переоформлення особистих рахунків на житло; вирішує питання укладення та внесення змін до договорів найму жилих приміщень.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року (з відповідними змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» є:
- укладення наймачем договору найму жилого приміщення;
- вселення позивача у спірне приміщення у встановленому порядку і фактичне проживання в ньому;
- коло осіб, які володіють самостійним правом користування спірним приміщенням на момент вселення, їх згода на вселення;
- умови та порядок вселення позивача, користування ним спірним приміщення.
За загальним правилом, під час укладання договорів діє принцип диспозитивності, який передбачає свободу волевиявлення сторін щодо укладення договорів. Це випливає з положеньст.627Цивільного кодексу України, згідно з якою під поняттям «свобода договору» розуміється, що сторони є вільними: в укладенні договору; у виборі контрагента; у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Однак, виходячи з меж здійснення цивільних прав (ст. 13 ЦК України) у випадках, передбачених законом, реалізація абсолютного права на свободу волевиявлення щодо укладення договору може бути обмежена іншим суб'єктивним правом - вимагати укладення такого договору.
Відносини, пов'язані зі спонуканням до укладення договорів, належать до категорії тих, які складаються на ранніх стадіях розвитку майнових відносин. Вони є предметом цивільного права, а тому відповідні права суб'єктів підлягають захисту шляхом звернення до суду в порядку, передбаченому для захисту цивільних прав.
У п.36 рішення від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі §1 ст.8 конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.95, П.63).
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 82, 95, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та укладення договору найму житлового приміщення - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Харківську міську раду укласти з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Надруковано в нарадчій кімнаті.
Повний текст рішення виготовлено 06 січня 2025 року.
Головуючий-суддя: