07 січня 2025 року
м. Київ
справа №380/23401/23
адміністративне провадження № К/990/49712/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Хохуляка В.В., Гімона М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2024, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі № 380/23401/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області з вимогами:
- визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-3621-51-1301 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 38 888, 74 грн. від 02.05.2023;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Львівській області вчинити дії щодо виключення з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 суму податкового боргу за єдиним внеском у розмірі 38 888, 74 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 02.05.2023 № Ф-3621-51-1301 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 38888,74 грн. У задоволенні іншої вимоги відмовлено.
20.02.2024 до суду від представника позивача надійшла заява, в якій просить ухвалити додаткове судове рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача витрати на професійну правничу (правову) допомогу.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м.Львів, 79026; код ЄДРПОУ: 43968090) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп). В іншій частині заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.
Постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2024 апеляційні скарги залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 залишено без змін.
23.12.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2024, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі № 380/23401/23.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України.
Статтею 328 КАС України унормовані питання стосовно права на касаційне оскарження, за змістом частини першої якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже за змістом наведених законодавчих приписів право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, однак лише у визначених законом випадках.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України в редакції, чинній на час подання цієї касаційної скарги, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною ж шостою статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ незначної складності, який, втім, не є вичерпним. При цьому за змістом пункту десятого названої норми процесуального закону для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 4 частини четвертої статті 12 в редакції Закону № 3831-IX від 19.06.2024).
Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у переліку, наведеному у частині шостій статті 12 КАС України, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відкриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції відніс таку до категорії справ незначної складності і розглянув справу за правилами спрощеного провадження.
Заявник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, натомість, його доводи зводяться до переоцінки встановлених судами у цій справі обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на наведене, зважаючи на характер спірних правовідносин, предмет доказування у даній справі, суб'єктний склад її учасників, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство та судову практику, що склалась у такій категорії справ, значення справи для сторін та суспільства, а також з огляду на неналежність зазначеної справи до категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.
Передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі незначної складності, судом не встановлені. У касаційній скарзі доводів щодо наявності таких обставин відповідач також не наводить.
Щодо оскарження додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2024.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).
У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов'язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження у цій справі належить відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2024, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі № 380/23401/23.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко В.В. Хохуляк М.М. Гімон