07 січня 2025 року
м. Київ
справа №120/4522/24
адміністративне провадження №К/990/46195/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.
суддів: Бучик А.Ю., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2024 у справі № 120/4522/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
02.12.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2024 у справі № 120/4522/24 за вищевказаним позовом, з підстав, визначених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2024 касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліку шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судових рішень в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України)
У строк встановлений ухвалою про залишення касаційної скарги без руху скаржник надіслав до суду касаційної інстанції уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав оскарження судових рішень в цій справі, визначених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до положень пункту 8 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на касаційне оскарження регламентовано положеннями статті 328 КАС України, частиною першою якої визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Такі випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, згідно із якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає порушення норм процесуального права чи неправильне застосування процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
При цьому, у частині п'ятій статті 328 КАС України міститься перелік випадків, за яких судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Так, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Спір, який виник у цій справі розглядався судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами та наданою їм правовою оцінкою дають підстави для висновку про наявність в цьому випадку обставини, наведеної у підпункті "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Як було зазначено вище, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. При цьому, виключно у випадках наведених у пунктах 1- 4 наведеної вище норми процесуального Закону.
Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник, обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування положень Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.11.2018 у справі №415/6132/16-а щодо необхідності включення додаткової грошової винагороди до грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія за вислугу років, призначена відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
У цій справі предметом оскарження є дії територіального органу Пенсійного фонду України щодо відмови у проведенні позивачеві перерахунку та виплати пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ з урахуванням додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн, яка щомісячно виплачувалась згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).
Натомість у постанові Верховного Суду від 30.11.2018 у справі №415/6132/16-а, на яку скаржник посилається на підтвердження підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, спір стосуються відмови у проведенні позивачеві перерахунку та виплати пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ з урахуванням винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій", а тому правовідносини в ній не є релевантними зі спором, який виник у цій справі.
Також, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі №240/11441/19 відступив від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.11.2018 у справі №415/6132/16-а, відповідно до якого винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Отже, вказане виключає можливість касаційного перегляду оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанції за цією касаційною скаргою, з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, скаржник обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень Закону №2262-ХІІ щодо необхідність включення до грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія за вислугу років, додаткової грошової винагороди, яка щомісячно виплачувалась позивачу відповідно до Постанови №168 та з якої було сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами та наданою їм правовою оцінкою дають підстави для висновку про наявність обставин, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, що в свою чергу є підставою для відкриття касаційного провадження для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених скаржником на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи.
Оскільки недолік касаційної скарги усунуто, касаційна скарга за формою та змістом відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 328, 331, 334, 338 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2024 у справі № 120/4522/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Витребувати із Вінницького окружного адміністративного суду справу № 120/4522/24 за вищевказаним позовом.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів. Учасникам справи встановити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали та роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
........................
........................
........................
А.І. Рибачук
А.Ю. Бучик
Н.В. Коваленко,
Судді Верховного Суду