Рішення від 07.01.2025 по справі 910/638/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.01.2025Справа № 910/638/20 (574/576/24)

За позовною заявою ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (03115, м. Київ, пр-т Перемоги,121 В, ідентифікаційний номер 30382533)

про стягнення 2939,72,66грн.

в межах справи №910/638/20

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Бонус" (02225, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака,16, ідентифікаційний номер 40904740)

до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (03115, м. Київ, пр-т Перемоги,121 В, ідентифікаційний номер 30382533)

про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/638/20 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко".

ОСОБА_1 у липні 2024 року звернулась до Буримського районного суду Сумської області в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" про стягнення заборгованості за Договором оренди землі №215 від 01.01.2015 у розмірі 2939,72грн., з яких 2642,22 грн.-орендна плата за 2022 рік, 167,77 грн. інфляційні збитки, 129,73 грн.-пеня.

Ухвалою Буримського районного суду Сумської області від 16.07.2024 року вказану позовну заяву прийнято до провадження та призначено судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Буримського районного суду Сумської області від 02.08.2024 цивільну справу №574/576/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" про стягнення заборгованості за договором оренди передати до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/638/20 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (03115, м. Київ, пр-т Перемоги,121 В, код ЄДРПОУ 30382533).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 прийнято справу №574/576/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» про стягнення заборгованості за договором оренди до розгляду в межах справи №910/638/20. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Ухвала про прийняття справи №574/575/24 до розгляду в межах справи №910/638/20 доставлена до електронного кабінету представника позивача 15.10.2024 о 21:40, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи від 16.10.2024.

Також, дана ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача 15.10.2024 о 21:40, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи від 16.10.2024.

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2013 між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством "Райз-Максимко" укладено Договір оренди землі № 215, об'єкт оренди земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер: 5920983600:09:002:0151, загальною площею 2,7971 га., що розташована на території Буринської ОТГ Сумської області.

Згідно з пунктом 8 договору останній укладено до 31.12.2017 року.

Відповідно до п. 9, 11 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 2642,22 грн. Орендна плата вноситься протягом року, але не пізніше « 15» грудня.

Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації (п. 10 Договору).

Відповідно до п. 14 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % несплаченої суми за кожен день прострочення.

У пункті 37 Договору вказано, що його дія припиняється у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 19.11.2014 Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко" зареєструвало право оренди земельної ділянки кадастровий номер: 5920983600:09:002:0151, на підставі договору оренди землі № 215 від 01.01.2013.

Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 18.04.2024 право оренди земельної ділянки кадастровий номер: 5920983600:09:002:0151, зареєстровано 17.03.2023 за Фермерським господарством «Коряк В.І.».

Оскільки відповідач не вносив орендну плату за 2022 рік, позивач звернувся 01.07.2024 до відповідача з вимогою сплатити суму заборгованості.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і надалі в редакції, чинній станом на дату укладення договору) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

За положеннями статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди.

У статті 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина 1 статті 254 ЦК України).

Із матеріалів справи слідує, що між сторонами укладений договір оренди землі від 01.01.2013, строк дії якого встановлений до 31.12.2017 року.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно з положеннями статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Таким чином, договір оренди землі від 01.01.2013 № 215 припинив свою дію 31.12.2017, тобто після строку, на який останній було укладено відповідно до пункту 8 договору.

Доказів пролонгації договору оренди землі від 01.01.2013 № 215 на строк після 31.12.2017 матеріали справи не містять.

Більш того, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 19.11.2014 Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко" зареєструвало право оренди земельної ділянки кадастровий номер: 5920983600:09:002:0151, на підставі договору оренди землі № 215 від 01.01.2013, зі строком дії до 31.12.2017 року.

Відтак, з огляду на припинення 31.12.2017 договору оренди землі № 215 від 01.01.2013 унаслідок закінчення строку, на який його було укладено, правові підстави для нарахування та стягнення орендної плати за 2022 рік в установленому договором розмірі 2642,22 грн. відсутні.

При цьому, суд зауважує, що до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження продовження строку дії договору оренди землі № 215 від 01.01.2013 станом на 2022 рік, чи доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою кадастровий номер: 5920983600:09:002:0151 протягом спірного 2022 року.

Так, наданий позивачем до матеріалів справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за відповідачем права оренди земельної ділянки кадастровий номер: 5920983600:09:002:0151 датований 19.11.2014, тобто не охоплює позовний період, за який заявлена до стягнення орендна плата.

Наведені обставини в їх сукупності не надають суду можливості встановити на підставі належних та допустимих доказів обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача орендної плати за договором оренди землі № 215 від 01.01.2013 за 2022 рік у сумі 2642,22 грн.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад по справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі № 539/3212/19.

Ураховуючи викладене, суд вважає недоведеними позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача орендної плати за договором оренди землі № 215 від 01.01.2013 за 2022 рік у сумі 2642,22 грн., у зв'язку з чим у задоволенні позову в цій частині суд дійшов обґрунтованого висновку відмовити.

З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення 167,77 грн. інфляційних збитків та 129,73 грн. пені мають похідний характер від основної позовної вимоги про стягнення орендної плати, суд дійшов висновку також відмовити в задоволенні відповідних похідних позовних вимог.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 07.01.2025.

Суддя Д.В. Мандичев