07 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/19264/23 пров. № А/857/8630/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Хома О.П.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
15 серпня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» (далі - ТзОВ «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД») звернулось до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900808/2 від 02.08.2023.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до Контракту № YJLT/2301-23 від 23.05.2023, укладеного з компанією експортером YIWU JOYCE-LINK INTERNATIONAL TRAIDING CO., LTD (Китай), придбавало товар - промислові швейні машини, машини для розрізання тканин. Вказує що 13.07.2023 з метою митного оформлення товару подало митному органу електронну митну декларацію № 23UA209170055614U9, в якій визначено митну вартість товару, що імпортується, за основним методом - за ціною договору (контракту). Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару Львівська митниця надіслала вимогу про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, у відповідь на яку декларант повідомив, що додаткових документів до митного органу надати не може. Зазначає, що 02.08.2023 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900808/2 за другорядним (резервним) методом та відмовлено у митному оформлені товару за заявленою митною вартістю, оскільки відповідач за результатами опрацювання документів дійшов висновку про відсутність у них всіх відомостей щодо ціни, фактично сплаченої за товар. Не погоджується з таким твердженням та зазначає, що декларантом на підтвердження заявленої митної вартості і обраного методу її визначення було подано усі основні документи, необхідні для визначення митної вартості, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України. Зауважує, що ці документи не містять розбіжностей, що могли б вплинути на невірний розрахунок митної вартості, не містять ознак підробки та відображають усі відомості, що підтверджують ціну, яка була фактично сплачена за товар та в своїй сукупності дають можливість визначити митну вартість товару за основним методом визначення митної вартості товару.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900808/2 від 02.08.2023. Стягнуто з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» 3017 грн 16 к. судових витрат у вигляді судового збору. Стягнуто з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» 3 500 грн судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при витребуванні у декларанта позивача додаткових документів Львівською митницею не зазначено, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника, а лише зазначено про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів відповідно до статті 53 Митного кодексу України і перераховано всі, передбачені цією статтею, документи. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивачем до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати від 10.07.2023, відповідно до якої вартість транспортних витрат послуг по перевезені вантажу за маршрутом м. Гданськ (Польща) - м. Тернопіль (Україна) складає: м. Гданськ (Польша) - м/п Краківець (Україна) - 21 000 грн (без ПДВ); м/п Краківець (України) - м. Тернопіль (Україна) - 20 000 грн; транспортно-експедиційні послуги - 500 грн. Загальна вартість перевезення становить 41 500 грн. Також суд першої інстанції зазначив, що Митний кодекс України не містить положень про документи, якими декларант повинен підтвердити витрати на перевезення товару, заявленому до митного оформлення, натомість, умови міжнародного перевезення товарів не стосуються та безпосередньо не впливають на ціну товару. У зв'язку з чим, самі по собі недоліки щодо оформлення вантажних накладних (СМR), не є такими, що можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів. Вказані митним органом в рішенні про коригування митної вартості товарів розбіжності не впливають на числові значення складових митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з врахуванням того, що позивачем використані відомості, які повністю підтверджені документально. Дослідивши документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що надані позивачем документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод їх визначення, тому у контролюючого органу не було підстав для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом. Визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 грн не є обґрунтованою та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, що зумовило висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 3 500 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Львівська митниця подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що за результатами опрацювання наданих декларантом документів для підтвердження заявленої митної вартості митницею встановлено, що такі не містять всіх відомостей щодо ціни, що фактично була сплачена. Вказує, що витрати із навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості. Звертає увагу на те, що транспорті витрати, які зазначені в транспортному документі, розділені не пропорційно до кілометражу, оскільки відстань до кордону з Україною становить 770 км, а від кордону 215 км. Зауважує, що у графі 4 поданої CMR не зазначено географічний пункт призначення та адресу. Вважає, що вищезазначені розбіжності слугували беззаперечною підставою для сумніву митниці щодо достовірності заявлених відомостей про митну вартість. та, як наслідок - витребування додаткових документів, які б ці сумніви усунули. Вказує, що враховуючи ненадання декларантом витребуваних документів для підтвердження заявленої митної вартості, митницею, зважаючи на неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта відповідної інформації, митну вартість згідно зі статтею 64 МК України визначено за резервним методом. Зазначає, що судом першої інстанції зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3500 грн, однак, вважає цю суму значно завищеною та необгрунтованою.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ТзОВ «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань із присвоєнням коду ЄДРПОУ - 45142257.
ТзОВ «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» (Покупець) та компанією YIWU JOYCE-LINK INTERNATIONAL TRAIDING CO., LTD (Китай) (Продавець) укладено зовнішньоекономічний договір № YJLT/2301-23 від 23.05.2023 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору Продавець зобов'язується поставити Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умовами даного договору.
Відповідно до пункту 3.2. Договору поставка товару здійснюється на умовах, згідно ІНКОТЕРМС 2010, вказаних в комерційному інвойсі.
Відповідно до пункту 5.1. Договору ціна на товар встановлюється в Доларах США і визначається для кожної поставки окремо та зазначається в інвойсі.
Згідно до пункту 5.2. Договору загальна сума договору складає 800 000,00 (вісімсот тисяч) доларів США.
На виконання умов договору YIWU JOYCE-LINK INTERNATIONAL TRAIDING CO., LTD поставило ТзОВ «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД товар на загальну вартість 66 419,30 доларів США, що підтверджується інвойсом YJLT/23-06 від 26.05.2023.
Між ТзОВ «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» (Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) укладено договір транспортного перевезення вантажів № 03072023 від 03.07.2023 (далі - Договір перевезення).
Відповідно до пункту 1.1. Договору перевезення Виконавець надає на користь Замовника платні послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом на території України та за межами митної території України.
На виконання умов Договору перевезення № 03072023 від 03.07.2023 ТзОВ «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» здійснило оплату за транспортно-експедиційні послуги на суму 41 500 грн, що підтверджується рахунком-фактурою № 00691 від 10.07.2023.
13.07.2023 позивач з метою митного оформлення товару подав митному органу електронну митну декларацію № 23UA209170055614U9, в якій визначив митну вартість товару, що імпортується, за основним методом - за ціною договору (контракту).
Позивач до митного контролю, разом з електронною митною декларацією № 23UA209170055614U9 надав зазначені у графі 44 митної декларації документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її: договір № YJLT/2301-23 від 23.05.2023; інвойс № YJLT/23-06 від 26.05.2023; договір транспортного експедирування перевезення вантажів № 03072023 від 03.07.2023; рахунок-фактуру № 00691 від 10.07.2023; CMR від 10.07.2023; довідку про транспортні витрати від 10.07.2023.
За наслідками опрацювання наданих документів Львівською митницею 14.07.2023 надіслано повідомлення декларанту про подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до статті 53 Митного кодексу України:
- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі наявності;
- якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації вказаного товару;
- якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;
- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення);
- виписку з бухгалтерської документації;
- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
- копію митної декларації країни відправлення;
-висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
02.08.2023 декларант надав відповідь на повідомлення митного органу, у якій повідомив, що додаткових документів митному органу надати не може.
Відповідачем відмовлено у митному оформленні задекларованого товару у зв'язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 02.08.2023 № UA209170/2023/002662.
Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2023/900808/2 від 02.08.2023, яким митну вартість товару визначено за другорядним (резервним) методом.
У рішенні від 02.08.2023 № UA209000/2023/900808/2, відповідач за результатами опрацювання документів дійшов висновку про відсутність у них всіх відомостей щодо ціни, фактично сплаченої за товар на підставі такого:
«Відповідно до положень Інкотермс термін FCA (… Named place) вибір місця постачання вплине на зобов'язання зі завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. В даному випадку товар відвантажений на склад в м. Гданськ Польща, а адресою продавця є м. YIWUZhejiang Китай. Отже витрати із навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості. Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, згідно до заявлених умов поставки, для підтвердження митної вартості товарів подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються такі документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури. Рахунок-фактура про транспортні витрати від 10.07.2023 № 00691 не містить відомостей щодо всіх згаданих складових (навантаження, обробку оцінюваних товарів, складські, митні формальності тощо). Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень ч. 21 ст. 58 Митного кодексу України. Транспорті витрати, які зазначені в транспортному документі розділені не пропорційно до кілометражу, оскільки відстань до кордону з Україною становить 770 км, а від кордону 215 км. Проте транспортні витрати розділені порівно (дані щодо відстані з ресурсу Google Maps). Відповідно до вимог ЗУ «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажі» від 01.08.2006 року № 57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у гр. 4. CMR-зазначається географічний пункт призначення та адреса - в поданій ЦМР ця графа не заповнена».
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Засади державної митної справи, в тому числі процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України від 13.03.2012 № 4495-VІ (далі - МК України).
Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною першою статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із частиною першою статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 МК України. У випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів зауважує, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Наведені вище положення митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Вищевказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17.
Даючи оцінку наявності у митного органу підстав для витребування додаткових документів для підтвердження задекларованої митної вартості, колегія суддів звертає увагу на те, що митний орган, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Із матеріалів справи слідує, що 13.07.2023 позивач з метою митного оформлення товару подав митному органу електронну митну декларацію № 23UA209170055614U9, в якій визначив митну вартість товару, що імпортується, за основним методом - за ціною договору (контракту).
Позивач до митного контролю, разом з електронною митною декларацією № 23UA209170055614U9 надав зазначені у графі 44 митної декларації документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її: договір № YJLT/2301-23 від 23.05.2023; інвойс № YJLT/23-06 від 26.05.2023; договір транспортного експедирування перевезення вантажів № 03072023 від 03.07.2023; рахунок-фактуру № 00691 від 10.07.2023; CMR від 10.07.2023; довідку про транспортні витрати від 10.07.2023.
Проте, із наявного у матеріалах справи електронного повідомлення від 14.07.2023 слідує, що при витребуванні у декларанта додаткових документів Львівською митницею не зазначено, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника, а лише зазначено про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів відповідно до статті 53 МК України і перераховано всі, передбачені цією статтею, документи.
Як вказано у спірному рішенні про коригування митної вартості товару від 02.08.2023 № UA209000/2023/900808/2, відповідач за результатами опрацювання документів дійшов висновку про відсутність у них всіх відомостей щодо ціни, фактично сплаченої за товар на підставі такого:
«Відповідно до положень Інкотермс термін FCA (… Named place) вибір місця постачання вплине на зобов'язання зі завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. В даному випадку товар відвантажений на склад в м. Гданськ Польща, а адресою продавця є м. YIWUZhejiang Китай. Отже витрати із навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості. Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, згідно до заявлених умов поставки, для підтвердження митної вартості товарів подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються такі документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури. Рахунок-фактура про транспортні витрати від 10.07.2023 № 00691 не містить відомостей щодо всіх згаданих складових (навантаження, обробку оцінюваних товарів, складські, митні формальності тощо). Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень ч. 21 ст. 58 Митного кодексу України. Транспорті витрати, які зазначені в транспортному документі розділені не пропорційно до кілометражу, оскільки відстань до кордону з Україною становить 770 км, а від кордону 215 км. Проте транспортні витрати розділені порівно (дані щодо відстані з ресурсу Google Maps)».
Стосовно доводів скаржника про те, що витрати із навантаження, а також складські збори покладені на покупця, але в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості, колегія суддів зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що між ТзОВ «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» (Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) укладено договір транспортного експедирування перевезення вантажів № 03072023 від 03.07.2023 (далі - Договір перевезення).
Відповідно до пункту 1.1. Договору перевезення Виконавець надає на користь Замовника платні послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом на території України та за межами митної території України.
Згідно з п. 1.2 Договору перевезення Виконавець для виконання взятих на себе зобов'язань за цим Договором має право на власний розсуд залучати третіх осіб, які будуть безпосередньо здійснювати перевезення вантажу.
Відповідно до п. 3.1 Договору перевезення Виконавець зобов'язаний забезпечити подачу транспортного засобу під завантаження в обумовлені з Експедитором терміни в придатному для міжнародного перевезення стані; здійснювати контроль за правильністю завантаження, розміщенням та кріпленням вантажу з метою забезпечення його збереження при транспортуванні.
Враховуючи наведене, витрати із навантаження включаються до транспортно-експедиційних послуг за вищевказаним Договором перевезення.
На виконання умов Договору перевезення № 03072023 від 03.07.2023 ТзОВ «ЛОТОС ТРЕЙД ЛТД» здійснило оплату за транспортно-експедиційні послуги на суму 41 500 грн, що підтверджується рахунком-фактурою № 00691 від 10.07.2023.
Крім того, позивачем до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати від 10.07.2023, відповідно до якої вартість транспортних витрат послуг по перевезенні вантажу за маршрутом м. Гданськ (Польща) - м. Тернопіль (Україна) складає: м. Гданськ (Польша) - м/п Краківець (Україна) - 21 000 грн (без ПДВ); м/п Краківець (України) - м. Тернопіль (Україна) - 20 000 грн; транспортно-експедиційні послуги - 500 грн. Загальна вартість перевезення становить 41 500 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що довідкою про транспортні витрати від 10.07.2023 визначено, що страхування вантажу не проводилось.
Колегія суддів зазначає, що Митний кодекс України не містить положень про документи, якими декларант повинен підтвердити витрати на перевезення товару, заявленому до митного оформлення.
Відповідно до висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14 якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Також у спірному рішенні від 02.08.2023 № UA209000/2023/900808/2 вказано, що всупереч вимог Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажі» від 01.08.2006 №57-V та статті 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у графі 4 поданої CMR не зазначено географічний пункт призначення та адресу.
Згідно до викладеної у постанові від 20.06.2023 у справі № 380/1221/20 позиції Верховного Суду у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складанням вантажної накладної підтверджується договір перевезення.
Таким чином, умови міжнародного перевезення товарів не стосуються та безпосередньо не впливають на ціну товару. У зв'язку з чим, самі по собі недоліки щодо оформлення вантажних накладних (СМR), не є такими, що можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не доведено, яким чином відсутність цієї інформації впливає на числові значення складових митної вартості товарів.
Доводи скаржника про те, що транспортні витрати розподілені непропорційно є необгрунтованими, оскільки документами про перевезення, поданими декларантом до митного оформлення встановлено фіксовану вартість перевезення територією Польщі та територією України, натомість, вартість перевезення за 1 км не встановлювалась.
Таким чином, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що вказані митним органом в рішенні про коригування митної вартості товарів розбіжності не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості та жодним чином не стосуються неможливості визнання задекларованої митної вартості та не може бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості, оскільки самі по собі не містять відомостей, які б свідчили про розбіжності в поданих документах, ознаки їх підробки, відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни.
Отже, вказані розбіжності, на які вказав відповідач, не впливають на числові значення складових митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з врахуванням того, що позивачем використані відомості, які повністю підтверджені документально.
Відповідач не довів, що подані декларантом у відповідності до частини 2 статті 53 МК України документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товарів, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за придбаний товар, а також те, що документи для підтвердження числових значень складових митної вартості надано не в повному обсязі та містять розбіжності та мають невідповідності, що не дає можливості впевнитись в достовірності заявленої митної вартості, зокрема здійснити перевірку числових значень складових митної вартості товарів.
Як зауважив Верховний Суд у постанові від 21.05.2021 у справі № 820/307/17, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
При цьому, сам лише факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
У оскарженому рішенні про коригування митної вартості відповідач не навів обґрунтованих підстав для висновку про наявність розбіжностей числових значень складових митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються та не обґрунтував, яким чином вказані розбіжності і неточності впливають на митну вартість товару чи її складових.
Дослідивши документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару, суд апеляційної інстанції вказує, що такі містять чітку і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, які у сукупності підтверджують числові значення митної вартості (її складових) та не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Встановлені судом фактичні обставини дають підстави стверджувати, що позивачем разом з електронною митною декларацією на підтвердження заявленої митної вартості у відповідності до вимог статті 53 Митного кодексу долучено усі необхідні документи та про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість коригування митної вартості.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 по справі №520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.
Посилання скаржника на неподання декларантом додаткових документів як на доказ правомірності оскаржуваного рішення, є необгрунтованими, оскільки їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами.
Виходячи з наведеного у сукупності, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що надані позивачем документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод їх визначення, тому у контролюючого органу не було підстав для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом.
Відповідач вказаного обов'язку не виконав, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази правомірності прийняття рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900808/2 від 02.08.2023.
Як слідує з оскаржуваного рішення, відповідач визначив митну вартість за другорядним методом - резервним. Його застосування передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Таким чином, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові від 08.02.2019 в справі № 825/648/17.
Разом з тим, у спірному рішенні митний орган лише вказав номери та дати митних декларацій, на основі яких було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
На думку суду апеляційної інстанції, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що можливість поставки товару іншим покупцям за меншою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зв'язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто при винесенні спірних рішень відповідач керувався не документами, поданими декларантом до митного оформлення, а опирався вже на наявну в митного органу цінову інформацію.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митниці, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.
Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.
Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару. При цьому подані документи не містили розбіжностей чи ознак підробки, водночас підтверджували числові значення митної вартості товару.
Отже, визначення відповідачем митної вартості товарів за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900808/2 від 02.08.2023 є необґрунтованим та безпідставним, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, тому його слід визнати протиправним та скасувати.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що стягненню з бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значенням справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Приписами ст. 30 Закону України від 05 травня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
З матеріалів справи слідує, що професійна правова допомога позивачу надавалась Адвокатським об'єднанням «Повразюк та Партнери», зокрема адвокатом Повразюком Р.В. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 14.12.2020 серія КВ № 001085) на підставі договору про надання правової допомоги від 04.08.2023 № 808-МВ, копія якого наявна у матеріалах справи.
Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом прийому наданих послуг від 14.08.2023 до договору № 808-МВ про надання правової допомоги від 04.08.2023.
Згідно з вказаним актом, позивачу надано послуги, вартість яких становить 7 500 грн, а оплата підтверджується платіжною інструкцією № 127 від 08.08.2023 на суму 7 500 грн.
Таким чином, додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Повразюком Р.В. професійної правової допомоги позивачу на підставі договору та ордеру про надання правової допомоги, а акт прийому наданих послуг від 14.08.2023 та платіжні документи підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Згідно з ч. 6, 7 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів зазначає, що сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Із матеріалів справи слідує, що Львівська митниця у відзиві на позовну заяву у суді першої інстанції подавала заперечення щодо стягнення витрат на правову допомогу, в якому зазначала, що неспівмірними є обсяг виконаної адвокатом роботи та витрачений час. Вказувала, що представник позивача належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, яка б фактично відповідала дійсно наданими адвокатом послуг та відповідно, співмірності обсягу цих витрат та витрачених адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Судом першої інстанції при вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу враховано посилання Львівської митниці на те, що вказана адміністративна справа є справою незначної складності, обсяг наданих послуг та витрачений час не є значними.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що визначена представником позивача сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду цієї справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Проаналізувавши доводи Львівської митниці про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо неспівмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та виконаною роботою адвоката.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлена сума витрат на правову допомогу 7500,00 грн є завищеною, а тому, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції розмірі 3500,00 грн.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання такого висновку помилковим чи неправильним, оскільки скаржником в апеляційній скарзі не спростовано неспівмірності витрат на правову допомогу із складністю справи; часом, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви; обсягом наданих адвокатом послуг.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі № 380/19264/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін