07 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/7606/23 пров. № А/857/8667/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року, ухвалене суддею Григоруком О.Б. у м.Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 300/7606/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,-
06 листопада 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 19.09.2023 № 092850021632 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 21.09.2000 по 11.03.2003, з 17.03.2003 по 18.04.2008, з 30.04.2008 по 11.06.2010, з 28.06.2010 по 25.04.2011, з 06.05.2011 по 26.02.2015, з 24.08.2015 по 12.08.2016, з 18.08.2016 по 18.03.2022 на території рф;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 27.08.2023 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що підставою для відмови у призначенні пенсії відповідачем зазначено відсутність необхідного стажу роботи. Згідно доводів позивача, пенсійним органом не врахованого його періодів роботи на території російської федерації. Вважає, що з урахуванням спірних періодів він набув стаж, який відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» є достатнім для призначення пенсії.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга, зокрема, містить доводи, що зарахування до трудового стажу періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та врахування заробітної плати за вказані періоди роботи здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких провадилась трудова діяльність. Однак, позивачем доказів сплати страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації за спірні періоди не надано.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 12.09.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви від 12.09.2023, визначене Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 19.09.2023 № 092850021632 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу. Результати розгляду: пенсійний вік, визначений частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV становить 60 років. Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж визначений частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV становить 30 років. Страховий стаж особи становить 19 років 08 місяців 09 днів. Результати розгляду документів, поданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: за трудовою книжкою робота в рф з 21.09.2000 по 18.03.2022, оскільки росія з 01.02.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с.9).
Згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с.11, 12) та довідки від 18.04.2008 № 18 (а.с.16) позивач у періоди:
-з 21.09.2000 по 11.03.2003 працював на посаді інженер-економіст по капітальному ремонту свердловин у ТОВ "Русцентрстрой" (записи №№ 21, 22);
-з 17.03.2003 по 18.04.2008 - на посадах фінансист, заст. начальника відділу, начальник відділу, заст. управляючого директора по економіці і фінансам у ВАТ "Пургеофізика" (записи №№ 23, 27).
Відповідно до записів у вкладиші в трудовій книжці НОМЕР_2 (а.с.12, 13) та довідки від 11.06.2010 № 1 (а.с.17), архівної довідки від 27.02.2015 № 01/01/02-17/1978 (а.с.18) позивач у періоди:
-з 30.04.2008 по 11.06.2010 працював на посаді заступник начальника відділу планування і аналізу бурових робіт у ВАТ "Газпромнафта-Ноябрьскнафтогаз" (записи №№ 28, 30);
-з 28.06.2010 по 25.04.2011 - на посаді начальник відділу у ВАТ "Газпромнафта-Ноябрьскнафтогаз" (записи №№ 31, 32).
У відповідності до запитів у трудовій книжці НОМЕР_3 (а.с.14, 15) та архівної довідки від 27.02.2015 № 01/01/02-17/1979 (а.с.19), довідки від 10.08.2016 за № 1585 (а.с.20) позивач у періоди:
-з 06.05.2011 по 26.02.2015 працював на посаді начальник відділу у ВАТ "Газпромнафта-Ноябрьскнафтогаз" (записи №№ 01-05);
-з 24.08.2015 по 12.08.2016 - на посаді заступника керуючого по економіці і фінансам у ТОВ "ПНГ-Транспорт" (записи №№ 06, 07);
-з 18.08.2016 по 18.03.2022 - на посаді керівника напрямку економічного аналізу у АТ "Газпромнафта-Ноябрьскнафтогаз" (записи №№08-13).
Позивач, вважаючи рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії протиправним, звернувся до суду за захистом свого порушеного права на пенсійне забезпечення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має достатній вік та стаж для призначення з 27.08.2023 пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV. Суд вказав, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Суд першої інстанції, покликаючись на рішення Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а та від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017), вказав, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Позивач підтвердив страховий стаж за спірні періоди відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку, надав докази сплати страхових внесків за цей період до Пенсійного фонду рф. Як наслідок, суд дійшов висновку, що пенсійний орган протиправно не зарахував до страхового та пільгового стажу періоди роботи позивача на території російської федерації та відмовив у призначенні пенсії за віком.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення (далі - Закон № 1058-IV).
Стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає умови призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини першої цієї статті особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах є відсутність у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії.
В розумінні положень статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення). Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якого вони проживають.
Всі видатки, пов'язані з здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми договорами (стаття 3 вказаної Угоди).
Згідно з статтею 6 зазначеної Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якого з держав-учасниць, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Нарахування пенсій відбувається з заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується в трудовий стаж.
Відповідно до статті 8 Угоди органи, які здійснюють пенсійне забезпечення в державах-учасницях Угоди, співпрацюють один з одним в порядку, визначеному договором між їх центральними органами.
Основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування врегульовано Угодою про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994.
Відповідно до статті 9 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
Згідно з положеннями статті 4 зазначеної Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Відповідно до статті 7 зазначеної Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку та розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування. Сторони не допускають подвійного оподаткування зароблених працівниками коштів.
Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність та відповідно до наданих державами-учасницями міжнародних угод документів на підтвердження наявності відповідного стажу.
Відповідно до статті 22 федерального закону №167-Ф3 від 15.12.2001 «Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації» передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в Пенсійний фонд російської федерації.
Отже, як законодавством України так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що із врахуванням страхового стажу спірні періоди робіт: з 21.09.2000 по 11.03.2003, з 17.03.2003 по 18.04.2008, з 30.04.2008 по 11.06.2010, з 28.06.2010 по 25.04.2011, з 06.05.2011 по 26.02.2015, з 24.08.2015 по 12.08.2016, з 18.08.2016 по 18.03.2022, - загальний страховий стаж позивача становить не менше 30 років. Згідно висновків суду першої інстанції, позивач підтвердив страховий стаж за спірні періоди відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку, надав докази сплати страхових внесків за цей період до Пенсійного Фонду рф. При цьому судом першої інстанції враховано інформацію про сплату страхових внесків за 2010 рік та попередні роки, довідку від 15.03.2022 № 233 про сплату страхових внесків за 2012-2022 роки, видані позивачу, згідно змісту яких за вищевказані періоди було сплачено страхові внески до Пенсійного фонду рф (а.с.21-23).
Щодо таких висновків суду, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, ст.13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" (далі за текстом - Конвенція) встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 було прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22.12.2022 названий закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23.12.2022 цей закон набрав чинності.
Згаданий Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з російської федерацією та республікою білорусь Конвенції та Протоколу до неї; вихід з зазначеної Конвенції та Протоколу до неї.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.84 Конвенції кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції, направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12 місяців до закінчення поточного п'ятирічного терміну її дії. Мінська конвенція набрала чинності 19 травня 1994 року. Останнім днем чергового п'ятирічного періоду дії Конвенції для України є 18 травня 2024 року. З 19 травня 2024 року Конвенція буде вважатися припиненою для України у відносинах з усіма її сторонами. Після виходу України з Мінської Конвенції правове співробітництво у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься на підставі двосторонніх міжнародних договорів України з відповідними державами-учасницями Мінської конвенції та багатосторонніх міжнародно-правових інструментів, що діють в рамках Ради Європи, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, чинних у відносинах з відповідними державами. За відсутності міжнародного договору співробітництво судів та інших компетентних органів у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься згідно з внутрішнім законодавством на основі принципу взаємності.
Таким чином, відповідно до цих норм права Україна продовжує бути учасницею і дотримуватись зобов'язань за Конвенцією щодо її учасників до настання терміну виходу України з Конвенції (зважаючи на те, що Конвенція була ратифікована Україною в жовтні 1994 року).
Однак, це правило не поширюється на відносини з російською федерацією та республікою білорусь, оскільки Законом України від 01.12.2022 №2783-ІХ було зупинено дію Конвенції у відносинах з цими країнами.
Отже, після набуття чинності Законом України від 01.12.2022 №2783-ІХ норми Конвенції не можуть були застосовані у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь щодо будь-яких документів виданих та посвідчених у цих країнах, незалежно від дати їх видачі та посвідчення.
В подальшому Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 04.02.2023 №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з російської федерації та республіки білорусь діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї постанови КМУ від 04.02.2023 №107 документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.
Разом із тим, Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 року). Російська федерація та республіка білорусь також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2, ст. 3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Натомість, надані позивачем в підтвердження сплати страхових внесків за спірні періоди не відповідають наведеним положенням та не підлягають врахуванню при обрахунку страхового стажу позивача.
Враховуючи те, що в спірні періоди позивач працював на території іноземної держави, за відсутності у відповідача даних щодо сплати страхових внесків у ці періоди, як основної умови зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу, відсутності права Пенсійного фонду на отримання інформації з індивідуального особового рахунку застрахованої особи на території іноземної держави для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо незарахування страхового стажу періодів роботи на території російської федерації.
Крім того, позивачем не надано інформації щодо призначення пенсії в російській федерації. Водночас, отримання особою пенсій одночасно у двох різних державах - учасницях Угоди суперечить принципам пенсійного забезпечення, встановленим ст. 7 Угоди, за змістом якої право на отримання пенсії передбачене виключно в одній із країн держав - учасниць Угоди.
Одночасно суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач як застрахована особа вправі самостійно звернутися до органів Пенсійного фонду рф щодо отримання даних, які містяться в його індивідуальному особовому рахунку, з урахуванням необхідності належної легалізації відповідних документів для врахування її пенсійним органом України, а отримана відповідь на таке звернення може слугувати підставою для призначення позивачу пенсії за наявності відповідної інформації, що підтверджує сплату роботодавцем страхових внесків у визначеному законом розмірі.
Враховуючи, що вимоги позивача щодо визначення пенсійному органу зобов'язання призначити та виплачувати пенсію є похідними від визначення відповідачу зобов'язання врахувати спірні періоди роботи, підстави для задоволення якої відсутні, вказані вимоги задоволенню також не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 300/7606/23 - скасувати.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний