06 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/2298/24 пров. № А/857/15820/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року (суддя - Друзенко Н.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Рівне, дата складення повного тексту - 29.04.2024),
в адміністративній справі № 460/2298/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області,
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення дій,
встановив:
У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач-2), в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку; 2) зобов'язати відповідача-1 призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 25 січня 2024 року.
Відповідачі позову не визнали, в суді першої інстанції кожен подав свій відзив на позовну заяву, у яких просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 в задоволенні позову відмовлено повністю.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивач та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду підлягає скасуванню, як таке, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не враховані всі обставини справи та не дано належної оцінки доказам, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що коли рахувати роки проживання/роботи позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю (м.Сарни Рівненської області) з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986 року до 01.01.1993 року), без врахування проживання в с.Білятичі Сарненського району, то становить 4 роки 1 місяць 10 днів. Крім цього, статус позивача як потерпілого підтверджується посвідченням громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), яке не визнане не дійсним і яке видавалось Рівненською обласною державною адміністрацією на підставі наданих органами місцевого самоврядування документів проживання/роботи в зоні посиленого радіоекологічного контролю. Зауважує скаржниця, що Законом №796-ХІІ та Порядком №51 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. На підставі зазначеного, питання проживання позивачем не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні позивачу статусу потерпілої особи. Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18).
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 29.04.2024 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідач-1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що рішення суду першої інстанцій винесено з дотриманням вимог закону, норм матеріального права, а відповідно апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду залишити без змін.
Відповідач-2 також подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що вимоги апеляційної скарги є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість. Вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм чинного законодавства. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Білятичі Сарненського району та є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 4 серії НОМЕР_1 , виданим 08.09.2000 Рівненською облдержадміністрацією (а.с. 4 - 9).
В період з 01.09.1984 по 03.07.1986 навчалася в середньому професійно-технічному училищі №102 м.Комунарськ, Запоріжської області (а.с. 10 - 23).
Згідно з даних трудової книжки НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , зокрема, у період, що охоплює з 26.04.1986 по 01.01.1993, працювала: - з 04.07.1986 по 22.06.1988 - в управлінні громадського харчування Комунарського району; - з 23.01.1989 по 31.07.1992 - в Сарненському комбінаті громадського харчування; - з 01.08.1992 по 03.01.1996 - в комерційному підприємстві громадського харчування “Робітник» (а.с.10-11).
Згідно довідки №13/11-825 від 27.11.2023, виданої виконавчим комітетом старостинського округу №11 Сарненської міської ради Рівненської області ОСОБА_1 зареєстрована і проживає в с. Білятичі з 02.12.1988 по 18.08.1989, з 26.09.2023 по даний час (а.с. 30).
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с.Білятичі Сарненського району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (III зона).
Згідно довідки №415/09-13-09 від 27.11.2023, виданої ЦНАП Сарненської міської ради Рівненської області ОСОБА_1 зареєстрована в м. Сарни: з 22.08.1989 по 28.01.1992, з 19.02.1992 по 01.11.2000, з 01.11.2000 по 26.09.2023 (а.с. 29).
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, м.Сарни Рівненської області відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю (IV зона).
Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 , позивач одружилася з ОСОБА_2 21.10.1989 (а.с. 8).
25.01.2024 позивач звернулась до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
02.02.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення №172650008155, яким відмовило у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 24).
У вказаному рішенні зазначено про те, що вік заявниці 54 роки 11 місяців; страховий стаж позивача становить 23 роки 04 місяці 12 днів, при необхідному - 26. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.08.1992 по 03.01.1996, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.07.1986, оскільки наявне виправлення дати звільнення. В матеріалах електронної пенсійної справи наявна архівна довідка від 12.12.2023 №1119 про прийняття на роботу з 01.08.1992 та зазначено про відсутність у книгах наказів за 1996 рік даних про звільнення позивача. Згідно з даними трудової книжки позивача звільнено відповідно до наказу №28 від 01.11.1995. Також зазначено, що період проживання (роботи) в зоні посиленого радіоекологічного контролю на 01.01.1993 становить 03 роки 03 місяці 20 днів. Період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не визначено. У підсумку, позивачу відмовлено в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю на 01.01.1993 не менше 4 років та відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулася до адміністративного суду із цим позовом.
Переглянувши оскаржене рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками окружного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Відповідно до статті 16 Конституції України, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року, держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною першою статті 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 13 Перехідних положень цього Закону передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII (далі Закон №796-XII).
Відповідно до статті 9 Закону №796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 11 Закону №796-XII передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-XII, потерпілим від Чорнобильської катастрофи встановлюється категорія 4 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом п'ятим пункту другого частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, з приміткою, що початкова величина - 3 роки зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (тобто з 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно з абзацом 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, з приміткою, що особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період - початкова величина 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Згідно ч.3 ст.55 Закону №796-XII, призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та працювали або проживали визначену кількість років у відповідних зонах (на територіях радіоактивного забруднення), зокрема, факт проживання та/або праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення, тобто у III зоні, протягом трьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю, тобто у IV зоні, протягом чотирьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року. При цьому, особам, які проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки, а особам, які додатково проживали в зоні посиленого радіоекологічного контролю в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року.
Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
За умовами частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Положення Закону №796-ХІІ за дотриманням умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше 5 років.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 Закону №796-ХІІ, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що при призначенні (перерахунку) пенсії за віком надаються, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи, та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування.
Спір між позивачем і відповідачем у цій справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років та відповідно, її права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Судом встановлено, що в період часу з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року позивач перебувала в м.Комунарськ Запоріжської області, де по 03.07.1986 навчалася в СПТУ №102, а з 04.07.1986 - працювала в управлінні громадського харчування Комунарського району.
Відповідно до цього, початкова величина зниження пенсійного віку, передбачена правилами з приміткою до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ до позивача незастосовна (постійно не проживала і не працювала на території зони посиленого радіологічного контролю).
Твердження позивача про перебування у с.Білятичі у відпустці з 05.07.1986 по 05.08.1986 документально не підтверджені.
До того ж, Верховний Суд у судовій практиці, зокрема, у постанову від 02.10.2024 у справі №500/551/23 сформував висновок, згідно якого виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості.
У розглядуваній справі за позовом ОСОБА_1 документально підтверджено, що позивач повернулася у с.Білятичі 02.12.1988 і проживала там до 18.08.1989.
Даний населений пункт включений до додатку №1 “Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення» постанови Кабінету Міністрів УРСР №106а від 23.07.1991 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи"» (зі змінами), а саме як населений пункт, розташований в зоні гарантованого добровільного відселення (III зона).
Таким чином підтверджено факт проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення в періоді з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року - 8 місяців 17 днів.
Також документально підтверджено, що з 22.08.1989 по 28.01.1992 та з 19.02.1992 по 01.11.2000 позивач проживала у м.Сарни.
Крім того, ОСОБА_1 з 23.01.1989 по 31.07.1992 працювала в Сарненському комбінаті громадського харчування, що розташований в м.Сарни, а з 01.08.1992 по 03.01.1996 - в КП громадського харчування “Робітник», що також розташований в м.Сарни.
Даний населений пункт включений до додатку №1 “Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення» постанови Кабінету Міністрів УРСР №106а від 23.07.1991 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи"» (зі змінами), а саме як населений пункт, розташований в зоні посиленого радіоекологічного контролю (IV зона).
Таким чином підтверджено факт проживання/роботи ОСОБА_1 у зоні посиленого радіоекологічного контролю в періоді з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року - 3 роки 11 місяців 10 днів.
Твердження позивача про проживання у м.Сарни з листопада 1988 року документально не підтверджені. Такий період не узгоджуються ні з даними свідоцтва про шлюб, ні з даними про працевлаштування.
Оскільки відсутні докази проживання/роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, тобто у III зоні, протягом трьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю, тобто у IV зоні, протягом чотирьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, правильними є висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не набула права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Обставини щодо наявності у позивача необхідного страхового стажу в такому випадку вже не мають жодного правового значення.
Щодо покликань апелянта на статус позивача як потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), то колегією суддів зазначається наступне.
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Право ж на призначення пільгової пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII мають особи, які постійно проживали/працювали, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років станом на 01.01.1993, у зоні посиленого радіоекологічного контролю - не менше чотирьох років станом на 01.10.1993, може бути підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування.
Враховуючи наведений перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, колегія суддів зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Наведене узгоджується з правою позицією Верховного Суду відображеною, зокрема, у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23.
Покликання скаржниці на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) є безпідставним, оскільки у останніх надано аналіз правовідносин до внесення змін Постановою Пенсійного фонду №33-1 від 25.11.2021 до Порядку №22-1 щодо документів, які підтверджують право на призначення потерпілим від Чорнобильської катастрофи пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження періоду постійного проживання/роботи позивача на території зони гарантованого добровільного станом на 01.01.1993 не менше трьох років, або на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років, як того вимагає Порядок №22-1, відсутні підстави для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-ХІІ.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №172650008155 від 02.02.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України №796-ХІІ не підлягає скасуванню.
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року в адміністративній справі №460/2298/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення дій - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль