06 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/8187/24 пров. № А/857/14257/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року , прийняте суддею Гулкевич І.З. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, та зобов'язання вчинити дії-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач) про визнати протиправними дії щодо відмови у виплаті донарахованої пенсії померлої матері у розмірі 57254,66 грн, оформлені листом від 12.10.2023 №1300-5505-8/148036; зобов'язання виплати суму донарахованої пенсії померлої матері ОСОБА_2 у розмірі 57254,66 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 позов задоволено.
Суд виходив з того, що право на отримання пенсійних виплат спадкоємці (правонаступники) мають у випадку, якщо така виплата була нарахована померлому або присуджена йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили, однак померлим не отримана.
Суд зазначив, що оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 380/7077/22 набрало законної сили за життя померлої ОСОБА_2 , нарахування було проведене, однак не виплачено 57254,66 грн, позивач має право на отримання згідно з статтею 1227 ЦК України суми пенсії, яка була нарахована, однак не виплачена в сумі 57254,66 грн.
Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у виплаті донарахованої пенсії померлої матері ОСОБА_2 в розмірі 57254,66 грн та зобов'язання відповідача виплатити позивачу донараховану пенсію померлої матері ОСОБА_2 в розмірі 57254,66 грн.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ у Львівській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою відмовити в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_1 фактично просить змінити спосіб виконання судового рішення від 06.06.2022 у справі №380/7077/22 шляхом зміни судового рішення зобов'язального характеру на зобов'язання - виплатити недоодержану пенсію ОСОБА_2 після її смерті в розмірі 57254,66 грн.
На думку апелянта, позивачем обрано спосіб захисту шляхом подання нового позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Відтак, позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного, на його думку, права, оскільки подання нового позову щодо виконання судового рішення у іншій справі, яке набрало законної сили, суперечить нормам КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а провадження у справі - закриттю, у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримувала пенсії згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . .
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі №380/7077/22 зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 із 01.12.2019 відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_3 № 4364 від 26.04.2022, виданої Державною установою Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.07.2023 ОСОБА_1 є спадкоємцем грошових вкладів ОСОБА_2 (а.с.11).
Позивач, як син померлої ОСОБА_2 , звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області з заявою, в якій просив виплатити йому суму пенсії, що була недоотримана його матір'ю за життя (нараховану на виконання судового рішення у справі № 380/7077/22 в розмірі 57254,66 грн).
Листом від 12.10.2023 №1300-5505-8/148036 повідомлено позивача про те, що доплату, обчислену ОСОБА_2 на виконання судового рішення, позивач зможе отримати за умови покладення судом зобов'язань в частині виплати пенсії спадкоємцю.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 лютого 2021 по справі №813/1009/17 виснувано, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо -розпорядчої діяльності публічних органів. Разом з тим, якщо в результаті прийняття такого рішення особа набуває право на майно, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Як встановлено матеріалами справи, позивач звернулася із позовом про зобов'язання провести виплату на користь позивача перерахованої на підставі довідки «Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» від 09.06.2021 №1278 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_4 , станом на листопад 2019, з урахуванням як основних так і додаткових щомісячних видів грошового забезпечення (надбавки, премія) та раніше виплачених сум з 01.12.2019 по 01.03.2022.
Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 відповідно до Закону від 17 липня 1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (надалі як і раніше - Закон №2262-XII) суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонеру з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Згідно з ч.1 ст. 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону №2262-ХІІ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону № 2262-ХІІ не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 вересня 2020 у справі № 428/6685/19, від 30 січня 2024 у справі № 420/8604/21.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 у справі № 209/3085/20).
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, про зобов'язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі №380/7077/22 зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 із 01.12.2019 відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_3 № 4364 від 26.04.2022, виданої Державною установою Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, однак суми пенсії, що належали матері позивача залишилися недоодержаними у зв'язку з її смертю, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 успадкував належні його спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України.
За викладених обставин, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги пов'язані із незаконним перешкоджанням відповідачем реалізації прав позивача, як спадкоємця за законом, на отримання належного йому спадкового майна - пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останньою за життя.
Зазначене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 22.02.2024 у справі №461/5878/22.
Таким чином, позов ОСОБА_1 спрямований на захист його цивільних прав, а саме права власності на майно (грошові кошти) в порядку спадкування, і є фактично різновидом негаторного позову, а тому даний спір є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У постанові Верховного Суду від 27 січня 2023 у справі № 641/1368/19 (провадження № 61-14967св21) вказано, що при вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини. Аналіз статей 1216, 1218, 1227 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що відповідно до вимог цивільного законодавства до складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату згідно зі статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах від 26 лютого 2020 у справі № 243/2404/19 (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 у справі № 431/6232/18 (провадження № 61-17311св19), від 09 грудня 2020 у справі № 243/9613/19 (провадження № 61-7355св20).
Однак Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див. постанову від 14 лютого 2022 у справі № 243/13575/19, провадження № 61-11268сво20) відступила від висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 26 лютого 2020 у справі № 243/2404/19 (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 у справі № 431/6232/18 (провадження № 61-17311св19); від 09 грудня 2020 у справі № 243/9613/19 (провадження № 61-7355св20); від 16 грудня 2020 у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), які враховано Верховним Судом у справі № 641/1368/19, на яку послався заявник у касаційній скарзі.
Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 у справі № 641/1368/19 (провадження № 61-14967св21), а релевантний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).
Апеляційний суд, проаналізувавши правовідносини, що виникли у цій справі, дійшов висновку, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки у цій справі предметом позову є майнова вимога позивача, що стосується визнання за ним право власності на майно - грошові кошти, які належали до виплати його померлій матері.
Зазначене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові 27 березня 2019 у справі № 286/3516/16-ц.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Зважаючи на вищенаведене, позивачу слід роз'яснити право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У разі неподання такої заяви, справу буде повернуто до суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Судові витрати розподілу не підлягають виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року у справі № 380/8187/24.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, та зобов'язання вчинити дії - закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар