06 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/28130/23 пров. № А/857/17626/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року, прийняте суддею Поліщук О.В. у місті Рівному, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 05.09.2023 № 172850022871 про відмову у призначенні пенсії позивачу; зобов'язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як учаснику бойових дій з 29.08.2023, із виплатою заборгованості, що виникне внаслідок призначення такої пенсії; зобов'язання відповідача 1 на виконання вимог підпункту «а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей та прирівняних до них осіб» на підставі відомостей довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 6/3117 від 24.05.2023, зарахувати позивачу в страховий стаж з розрахунку один місяць за три місяці період з 15.03.1987 по 05.04.1988, період проходження строкової військової служби у військовій частині «в/ч ПП НОМЕР_1 ».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.09.2023 № 172850022871 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу період участі у бойових діях з 21.04.1987 по 28.03.1988 в складі обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній республіці Афганістан з розрахунку один місяць служби за три місяці; зобов'язано ГУ ПФУ в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 29.08.2023. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд виходив з того, що військовий квиток позивача містить запис про його участь в бойових діях в період з 21.04.1987 по 28.03.1988 в складі обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній республіці Афганістан.
Відтак, зазначене посвідчення підтверджує те, що позивач є військовослужбовцем, який брав участь у бойових діях, та є документом, який надає йому право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону 1058-IV.
Відповідач, не зарахувавши до страхового стажу період участі в бойових діях на території Республіки Афганістана 1987-1988 роках із розрахунку один місяць служби за три, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Стосовно вимоги позивача здійснити йому виплату заборгованості, що виникне внаслідок не призначення такої пенсії, то така є передчасною, а тому не підлягає до задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що позивач не надав до заяви довідку, яка б підтверджувала його участь в бойових діях та безпосередню участь в АТО/ОСС в обороні України у зв'язку з військовою агресією російської федерації.
Звертає увагу на те, що Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення та виплати пенсії. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження органів Фонду, якими останні наділені як юридичні особи публічного права.
Просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині постанову, якою повністю відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 21.07.2023 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач після досягнення 55-річного віку 29.08.2023 звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи були передані відповідачу-2 для вирішення питання про призначення пенсії.
Рішенням відповідача-2 від 05.09.2023 № 172850022871, заявнику було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки ним не надано довідки яка б підтверджувала участь у бойових діях та безпосередню участь в АТО/ОСС в обороні України у зв'язку з військовою агресією російської федерації. Водночас, рішенням відповідача-2 констатовано, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж заявника на дату звернення становить 27 років 07 місяців 05 днів.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі як і раніше - Закон № 1058-IV).
Як передбачено ч. 1 ст. 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Як встановлено судом першої інстанції, досягнення позивачем необхідного пенсійного віку (55 років) та наявність у останнього необхідного стажу (25 років) не є спірним у даній справі.
Натомість, єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії на умовах пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058 слугувало фактично не надання довідки яка б підтверджувала участь у бойових діях та безпосередню участь в АТО/ОСС в обороні України у зв'язку з військовою агресією російської федерації.
Разом з тим, абзацом 3 підпункту 5 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника бойових дій, довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або довідка про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, або довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637), а для осіб з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», або яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», також документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 № 413 (у разі призначення пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Таким чином, довідки про період участі в бойових діях надаються виключно особами, які брали участь в антитерористичній операції або ж бойових діях на території Східної частини України в період з 2014.
Судом встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій позивачем додано: посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 21.07.2023;
2) військовий квиток серії НОМЕР_3 від 14.05.1986 та обліково-послужну картку до нього.
Як передбачено ч.ч. 2, 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, а також пільгове (кратне) обчислення цього періоду військовослужбовцям, які за рішенням Уряду СРСР проходили військову службу в державах, де в той час велися бойові дії, для зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення та отримання різних видів пенсій і соціальних виплат.
Зокрема, Законом СРСР від 12.07.1967 №1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов'язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17.02.1981 № 193, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю.
У силу правового висновку у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №591/3086/16-а, участь військовослужбовця у бойових діях може підтверджуватись і фактом набуття статусу учасника бойових дій у розумінні статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відповідним посвідченням.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.08.2018 у справі №295/1129/17.
У розумінні статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом підтвердження обставини участі військовослужбовця у бойових діях є відповідне посвідчення учасника бойових дій.
У пункті 3.5 рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 по справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) указано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24 Основного Закону України). Конституційний Суд України зазначав, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 № 9-рп/2012).
Принцип рівності в правах допускає застосування диференційованого підходу до певних правовідносин, зокрема, залежно від дати набуття відповідного права за умови, що обраний підхід є виправданим у демократичному суспільстві, та за наявності обґрунтованих підстав. У випадку регулювання соціальних прав із метою забезпечення соціальної справедливості застосування принципу абсолютної рівності може спричинити ситуацію, за якої внесення змін до будь-яких нормативно-правових актів (щодо прав та обов'язків осіб) буде неможливим, та створити загрозу економічній безпеці держави (призвести до негативних фінансових наслідків).
Європейський суд з прав людини вказував, що «неоднаковість ставлення є дискримінаційною, якщо вона позбавлена об'єктивного й розумного обґрунтування; іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети чи якщо бракує виправданого співвідношення пропорційності між застосованими засобами та переслідуваною метою. Договірній державі належить певний простір оцінювання у визначенні, чи та якою мірою відмінності в інших подібних ситуаціях виправдовують неоднакове ставлення» (§ 51 рішення у справі «Stec and Others v. The United Kingdom» від 12 квітня 2006).
Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи, незалежно від їх певних ознак, мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації; форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб забороняються; не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують прав та свобод інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг за певними ознаками особам, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій; закріплення у законі особливих вимог щодо реалізації окремих прав..
За змістом рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-рп(ІІ)/2019 по справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) під використаним у національних законах України терміном військовослужбовці фактично слід розуміти у тому числі і військовослужбовців Радянської Армії та військовозобов'язаних під час спеціальних військових зборів Радянської Армії.
За приписами пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 №3551-XII учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України (абзаци перший та третій).
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 №393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до вислуги років зараховується, зокрема дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
У пункті 3 вказаної Постанови закріплено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним у її пункті 1, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці - участь у бойових діях у воєнний час.
Згідно із постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» від 12 вересня 1991 №1545-ХІІ до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Спільною постановою Центрального Комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться в складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім'ям» від 17 січня 1983 №59-27 (далі - Постанова №59-27) було передбачено зарахування до вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за три місяці - час служби на території Демократичної Республіки Афганістан військовослужбовцям, які прослужили встановлений строк служби в цій країні, а тим, хто отримав поранення, контузії, каліцтво або захворювання, - незалежно від строку служби, і час безперервного перебування у зв'язку з цим на лікуванні в лікувальних закладах.
Частиною 6 Постанови №59-27 визначено, що дія пунктів 1-5 вказаної Постанови розповсюджується на військовослужбовців Радянської армії і Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки СРСР і Міністерства внутрішніх справ СРСР (включаючи військових радників та спеціалістів), які приймали участь у бойових діях, робітників та службовців, які виконували інтернаціональний обов'язок в інших країнах, які ведуть бойові дії, та їх сім'ям.
Пунктом 2 Постанови №63 затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх територіях, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.
Відповідно до Переліку держав і періодів бойових дій на їх територіях, затвердженого вказаною постановою, бойові дії на території Афганістану проводилися в період з квітня 1978 по грудень 1989.
Так, ГУ ПФУ в Донецькій області при прийнятті спірного рішення вказало на необхідність підтвердження обставин участі військовослужбовця у бойових діях виключно відповідними документами у порядку постанови КМУ від 12.08.1993 №637.
Однак, у даному випадку в аспекті статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підтвердженню для призначення пенсії, насамперед, підлягають не обставини тривалості участі військовослужбовця у бойових діях, а сам факт такої участі.
Разом з тим, факт участі позивача у бойових діях уже був встановлений під час вирішення питання про наявність підстав для видачі позивачу посвідчення учасника бойових дій.
Крім того, позивачем надано довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.05.2023 № 6/3117, відповідно до якої, за даними, які є в наявності, ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах у військовій частині ПП НОМЕР_1 з 15.03.1987 по 05.04.1988.
Судом першої інстанції також правильно зауважено, що військовий квиток позивача містить запис про його участь в бойових діях в період з 21.04.1987 по 28.03.1988 в складі обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній республіці Афганістан.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо протиправності рішення відповідача від 05.09.2023 №172850022871 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період участі в бойових діях на території Республіки Афганістан з 21.04.1987 по 28.03.1988 на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за три місяці.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 призначити пенсію, колегія суддів зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 у справі № 818/960/17.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 у справі №420/914/19.
Таким чином, покликання апелянта на те, що задоволення зазначеної вище позовної вимоги є втручанням у дискреційні повноваження Пенсійного фонду не заслуговує на увагу.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі №460/28130/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар