06 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/7002/24 пров. № А/857/25974/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулі Володимира Сергійовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року, ухвалене суддею Морською Г.М. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/7002/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання до вчинення дій,-
01 квітня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся через свого представника до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Військової частини НОМЕР_2 , у якому просив визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_3 03.11.2023 за №350/173/107/1/593 щодо звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, а саме перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох дітей віком до 18 років.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача - адвокат Куля Володимир Сергійович оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити.
Доводи апеляційної інстанції зводяться до помилковості висновків суду про відсутність підстав для звільнення позивача із військової служби на заявлених умовах, оскільки позивачем подано усі підтверджуючі документи щодо утримання трьох неповнолітніх дітей.
Інші учасники справи правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що з 12.04.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 (наказ Головнокомандувача ЗСУ від 12.04.2022 №413).
25.10.2023 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпунку «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (перебування та утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) до командира Військової частини НОМЕР_4 . До рапорту долучив такі документи:
- нотаріально засвічену заяву ОСОБА_2 від 11.10.2023;
- довідку від 03.11.2023 №350/486/200/1403;
- довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.11.2022 №1305-5002349418;
- довідку про реєстрацію особи громадянином України від 10.10.2022 №536/246-22;
- нотаріально засвідчена копію актового запису про народження;
- характеристику ОСОБА_3 ;
- довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.11.2022 №1305-5002344746;
-нотаріально завірена копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_5 ;
- характеристику ОСОБА_4 ;
- довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.11.2022 №1305-5002344745;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_6 ;
- довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.11.2022 №1305-5002344080;
- копію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.03.2016 у справі №359/1288/16-ц;
- копію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15.12.2017 у справі №359/8710/17;
-копію довідки Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області від 21.08.2023 №71492;
- нотаріально завірена копія паспорта ОСОБА_1 ;
-нотаріально завірену копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;
-акт виконавчого комітету Червоноградської міської ради від 16.05.2023 №вих.Со/614-2023;
-довідку виконавчого комітету Червоноградської міської ради від 20.02.2023 №вих.Со/309-2023;
- акту обстеження умов проживання від 23.08.2023;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 ;
- витяг з реєстру територіальної громади від 15.10.2023;
- нотаріально завірена копія паспорта ОСОБА_2 ;
-нотаріально завірену картку платника податків ОСОБА_2 ;
- копію довідки про внесення відомостей до Єдиного Державного демографічного реєстру.
Листом від 03.11.2023 №350/173/107/1/593 військова частина НОМЕР_8 повідомила представника позивача, що документи на звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 опрацьовані військовою частиною НОМЕР_9 та надіслані 02.11.2023 на адресу командира військової частини НОМЕР_8 для подальшого розгляду.
Вивчивши матеріали на звільнення вищезгаданого військовослужбовця встановлено наступне:
- у свідоцтві про народження ОСОБА_4 , серія НОМЕР_6 , виданого 24.03.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області, у графі «батько» зазначений ОСОБА_5 ;
- у свідоцтві про народження ОСОБА_3 , серія НОМЕР_5 виданого 01.04.2014 року виконавчим комітетом Кіровоградської сільської ради Бориспільського району Київської області, у графі «батько» зазначений ОСОБА_5 ;
- документ що засвідчує народження дитини ОСОБА_6 , виданий за номером TSJ28|2022|024848, Іспанія, у графі «дані батька» зазначений ОСОБА_1 , запис «зроблений на підставі заяви матері».
Відповідно абз. 2 ст. 51 Конституції України та ч.1 ст. 180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення неню повноліття.
Відповідно до ч.1 та ч.2, ст.181 Сімейного Кодексу України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той і з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Враховуючи наведене вище, відповідач відмовив у звільненні позивача зі служби з покликанням на відсутність підстав до звільнення з військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (зі змінами), зазначаючи, що ОСОБА_1 не надано належних документів, які підтверджують факт перебування в нього на утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2
ОСОБА_1 вважаючи відмову відповідача у звільнені з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, а саме перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років, протиправною звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Частиною другою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Як зазначалось вище, позивач з 12.04.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .
Позивач висловив своє бажання не продовжувати проходження військової служби та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв'язку із наявністю в його сім'ї трьох неповнолітніх дітей.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022 №2599-ІХ, внесено зміни підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до яких, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий час, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Отже, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України).
Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , яке видане відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 24.03.2008 складено відповідний актовий запис №189, батько - ОСОБА_5 , матір - ОСОБА_7 .
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , яке видане виконавчим комітетом Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 01.04.2014 складено відповідний актовий запис №6, батько - ОСОБА_5 , матір - ОСОБА_7 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 , яке видане Дніпровським районним у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 18.03.2021, про що 18.03.2021 складено відповідний актовий запис №448.
На час укладення шлюбу, у дружини позивача ОСОБА_7 були дві неповнолітні дитини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Згідно актового запису про народження №1664787727182 від 03.09.2022 ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в м.Мадрид, Іспанія.
Визначальним для вирішення спірних правовідносин є встановлення саме обставин утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей своєї дружини, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Слід зазначити, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч.1 ст. 180 СК України).
Частинами 1-3 статті 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Отже, саме на ОСОБА_5 та ОСОБА_2 як батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , згідно чинного законодавства покладено обов'язок утримувати свою дитину. Перебування дитини на утриманні одночасно у батька та вітчима Сімейним кодексом України не передбачено.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не надано судам першої та апеляційної інстанцій рішення суду, згідно якого ОСОБА_5 звільнено від обов'язку утримувати своїх дітей.
Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про нездійснення ОСОБА_5 обов'язків щодо утримання своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки такі обставини не підтверджені документально, зокрема відсутні відомості про його смерть, позбавлення батьківських прав, визнання померлим тощо.
При цьому, згідно з ч.1ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, колегія суддів апеляційного суду підтримує висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 , має право на участь у вихованні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 14 грудня 2023 року в справі № 160/11228/23, в якій суд касаційної інстанції висловився з питання застосування підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у подібних правовідносинах.
Враховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мають принаймні матір, обов'язок щодо їх утримання не може бути покладено на їх вітчима.
Крім того, відсутні докази того, що позивач являється опікуном чи усиновителем неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в тому числі обов'язок по їх утриманню, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, відсутні.
Щодо наявності рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15.12.2017 у справі №359/8710/17, яким стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі 2000,00 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 02.11.2017 та до досягнення дітьми повноліття, та подання до рапорту позивачем довідки Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області, у якій зазначено, що ОСОБА_2 у період з 01.08.2021 по 15.08.2023 не отримувала аліменти від ОСОБА_5 за виконавчим листом №359/8710/17 від 05.01.2021, судом першої інстанції слушно вказано на те, наведене може свідчити лише на користь висновку про невиконання батьком згаданих дітей обов'язків по утриманню дітей, однак та не може вважатись поважною причиною неможливості надання ОСОБА_5 належного утримання своїх дітей.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції не вбачає у відмові відповідача ознак невідповідності критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 КАС України, та поділяє висновки суду першої інстанції, що позивач не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що має наслідком відмову у задоволенні позову.
Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулі Володимира Сергійовича залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі № 380/7002/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний