Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
07 січня 2025 року Справа № 520/25160/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 16.07.2024 №204050010108 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 ОСОБА_1 ; - зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати з 21 червня 2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 згідно із п. “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020; - зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, починаючи з 21 червня 2024 року, ОСОБА_1 зарахувати до пільгового стажу за списком №1 періоди роботи з 20.10.1997 по 18.10.2000, з 19.10.2000 по 15.12.2016, з 03.04.2017 по 05.08.2019, з 06.08.2019 по 08.07.2024 та період навчання з 01.09.1994 по 03.07.1997.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач досяг відповідного віку та набув стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах. Попри те, ГУ ПФ України у Чернівецькій області (далі - відповідач-1) відмовив у призначенні пенсії, у зв'язку із тим, що позивач не досяг необхідного 50-річного віку та не має пільгового стажу, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах. Відповідачем-1 неправомірно не зараховано до пільгового стажу за Списком 1 вищевказані періоди роботи та період навчання, що стало підставою для відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах. Вважає такі дії протиправними, адже вчинені з порушенням вимог п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", якою передбачено право на призначення пенсії на пільгових умовах за віком жінкам, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: - жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Позивач досяг необхідного віку (45 років), з урахуванням рішення Конституційного Суду у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, а не 50 років, про що вказано у рішенні про відмову у призначення пенсії. Відповідач-1 мав обрати більш сприятливий закон для позивача однак цього не зробив. Оспорювані періоди роботи були зараховані відповідачем-1 до загального страхового стажу, що підтверджується протоколом розрахунку стажу (копія додається), однак не були зараховані до пільгового стажу за Списком №1. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Стаж підтверджено записами трудової книги НОМЕР_1 та уточнюючими довідками. З урахуванням наведеного просить визнати протиправним рішення відповідача-1 та зобов'язати ГУПФ України в Харківській області (далі - відповідач-2) призначити та виплачувати пенсію та зарахувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 вищевказані періоди роботи та навчання.
Відповідачем-1 подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргумент про те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» після набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягають застосуванню. Відтак, оскільки позивач не досяг 50-річного віку та відсутні пільговий стаж відповідачем-1 правомірно відмовлено у призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Просить у позові відмовити.
Відповідачем-2 не подано до суду відзив, який ми містив заперечення на позов.
Ухвалою суду від 29.07.2024 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, позивач 08.07.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до принципу екстериторіальності для розгляду заяви про призначення пенсії був визначений структурний підрозділ - головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області.
Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області за результатом розгляду заяви позивача прийняло рішення від 16.07.2024 №204050010108 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність пільгового стажу. Відповідно до оспорюваного рішення вік заявника: 45 років. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії за віком на пільгових умовах призначаються працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах із особливо шкідливими і важкими умовами праці за списком №1, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Страховий стаж позивача: 28 років 9 місяців 13 днів. Пільговий стаж 11 років 1 місяць 19 днів. До страхового стажу зараховано всі періоди. До розрахунку пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно з довідки від 24.05.2024 № 1267, оскільки не вказано підставу видачі довідки та не зазначено у якому структурному підрозділі працювала заявниця (згідно з наказу від 30.09.2016 № 75 атестована посада ренгенолаборант рентгенологічного кабінету). Прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням пенсійного віку.
Позивач вважає дії відповідача-1 протиправним, а його рішення підлягає скасуванню, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), які є чинними на час виникнення спірних відносин.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом №1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII раніше передбачений пункт «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів в - е та ж статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування правила призначення пенсій за списком № 1 регламентувались п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,» де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 № 2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком № 1, а саме: пункт «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та 50 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України (Shchoki№ v. Ukrai№e, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі Серков проти України (Serkov v. Ukrai№e, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
З огляду на викладене суд приходить висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Суд установив, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією паспорта, який міститься у матеріалах справи. Відтак позивачу, на момент звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, тобто 08.07.2024, виповнилось 45 років.
У зв'язку із установленим, суд критично оцінює доводи відаповідача-1 з цього питання.
При цьому, згідно з копії оскаржуваного рішення пенсійного органу убачається, що станом на 08.07.2024 (день звернення із заявою) пільговий страховий стаж позивача становить 11 років 1 місяць 9 днів.
З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що позивач на момент звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 позивач досягла необхідного віку (45 років) та у неї наявний необхідний стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов переконання про те, що відповідач-1 вчинив протиправні дії, застосувавши при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу норму ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове страхування», а не положення п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із чим прийняте рішення відповідачем-1 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком за списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України № l-p/2020 від 23.01.2020 року необхідно скасувати.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Щодо зарахування до пільгового стажу роботи позивача період навчання з 01.09.1994 по 03.07.1997, суд прийшов наступного.
Суд установив, позивач у період з 01.09.1994 по 03.07.1997 навчався в Ізюмському медичному училищі Міністерства охорони здоров'я України за спеціальністю сестринська справа, присвоєно кваліфікацію медична сестра. Отримала диплом молодшого спеціаліста, реєстраційний номер 6874.
Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Статус навчального закладу слід визначати з огляду на законодавство, що діяло на час навчання особи.
Так, протягом періоду навчання позивача в правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII (далі - Закон № 1060-XII).
Відповідно до ст. 40 Закону № 1060-XII, в редакції чинній на час навчання, професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації.
Згідно із ст. 41 Закону № 1060-XII професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.
Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії). Випускникам вищих професійних училищ може присвоюватися кваліфікація «молодший спеціаліст».
Отже, професійно-технічна освіта мала на меті підготовку кваліфікованих робітників робітничих професії.
Натомість, за ст. 43 Закону № 1060-XII вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.
З огляду на викладене, суд прийшов переконання про те, Ізюмське медичне училище Міністерства охорони здоров'я України, на момент навчання позивача, не відносилася до закладів професійної (професійно-технічної) освіти, а належала до вищих навчальних закладів. Після закінчення позивач здобув не робітничу професію, а отримав підготовку фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодший спеціаліст. Оскільки позивач навчався у вищому навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання до пільгового стажу передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів, відсутні законні підстави для зарахування до пільгового стажу позивача періоду його навчання в Ізюмському медичному училищі Міністерства охорони здоров'я України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 643/11758/16-а, відповідно до якого вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність. Оскільки позивач у спірний період часу навчався у вищому навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів (стаття 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 року № 103/98-ВР), то відповідач правомірно не зарахував до пільгового стажу позивача час його навчання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 676/5212/17.
Разом із тим, вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.
Згідно ч. 4 ст. 43 Закону № 1060 (в редакції станом на час навчання у спірний період) вищі заклади освіти певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують заклади освіти нижчого рівня акредитації.
Отже, на переконання суду, в даному випадку, заклад освіти, в якому проходив навчання позивач у спірний період, здійснював підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують заклади освіти нижчого рівня акредитації, тобто училища.
Щодо дотримання положень закону про працевлаштування за набутою професією у період, що не перевищує трьох місяців, суд прийшов наступного.
Суд установив, позивач закінчила навчальний заклад 03 липня 1997 року. 20 жовтня 1997 року прийнята на роботу за відповідною професією. Дані обставини установлено із копії трудової книжний серії НОМЕР_1 .
Час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців (абз. 1 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про професійно-технічну освіту").
Крім того, за змістом норми, яка міститься в абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 № 1240, час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців.
Аналізом зазначених правових норм встановлено, що необхідними умовами для зарахування до пільгового стажу часу навчання в професійно-технічному навчальному закладі є те, що перерва між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу не повинна перевищувати трьох місяців, і те, що після закінчення навчання особа повинна бути зарахована на роботу за здобутою спеціальністю.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що оскільки, дійсно, позивач прийнята на роботу за здобутою професією, однак перерва між днем закінчення позивачем навчання і днем зарахування на роботу за професією перевищує 3 місяців, то період навчання позивача з 01.09.1994 по 03.07.1997 повинен бути зарахований саме до страхового стажу позивача, а не до пільгового, що також правомірною вчинено органом Пенсійного фонду України.
Щодо зарахування до пільгового стажу спірних періодів роботи, суд прийшов наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом №1788-XII.
Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до п.1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Приписами абз.1 п.3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд установив, періоди роботи позивача: з 20.10.1997 по 18.10.2000, з 19.10.2000 по 15.12.2016 виконувала обов'язки рентгенлаборанта в рентгенкабінеті ДЗ «Вузлова лікарня станції Ізюма СТГО «Південна залізниця» за професією, посадою рентгенлаборант; Дані обставини підтверджено копією трудової книжки позивача, уточнюючою довідкою від 02.06.2016 №113.
з 03.04.2017 по 05.08.2019, з 06.08.2019 по 08.07.2024 працювала рентгенлаборантом кабінету флюрографії медико-санітарної частини в ДП «Ізюмський приладобудівний завод». Дані обставини підтверджено копією трудової книжки позивача, уточнюючи довідками від 24.05.2024 №1268 та №1267.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 було затверджено Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (додається).
Списком №1 передбачені професії рентгенолаборанта, у тому числі у рентгеноопераційних, ангіографічних і флюорографічних кабінетах (позиція 12300000-24577 Розділ XIX УСТАНОВИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я).
Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36 передбачені професії лікарі-рентгенологи, а також лікарі, зайняті у
відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок); молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок); рентгенолаборанти, у
тому числі у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок) і флюорографічних кабінетах (позиція 19 Розділ XIX ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я).
Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461 передбачені професії Лікарі-рентгенологи, а також лікарі, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок); молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділенняхінтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок) (Розділ XIX ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я).
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, позивача, за формою ОК-5, вносилися страхові внески за позивача, як за найманого робітника, в період спірного періоду. До того ж, відповідно до вищезазначеної довідки форми ОК-5 трудовий стаж у спірний період зараховано позивачеві як спецстаж та позначено кодами «ЗПЗ055Е2» як працівнику охорони здоров'я та кодом «ЗПЗ013А1» як працівнику по списку № 1.
Приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників; у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 17 указаного Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці, при цьому за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання, підтвердження трудового стажу може здійснюватися органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
З матеріалів справи судом встановлено та не заперечується сторонами, що записи трудової книжки позивача містять відомості про роботу позивача на вищевказаних посадах за спірні періоди, що підтверджує право працівника на врахування відповідного пільгового стажу роботи для призначення пенсії за Списком №1.
Отже трудова книжка позивача містить в собі записи - відомості щодо характеру роботи позивача. Окрім цього, періоди роботи позивача з 20.10.1997 по 18.10.2000, з 19.10.20000 по 15.12.2016, з 06.08.2019 по 08.07.2024 підтверджено також уточнюючими довідками, що не є обов'язком у разі підтвердження такого стажу трудовою книжкою позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 392/1357/17.
З приводу атестацій робочих місць, суд вказує наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442, та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Відповідно пункту 4.2 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005383, зареєстр. у Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731) результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умові характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Під час розгляду справи, судом прийнято до уваги роз'яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.08.2000 №205, згідно з якого в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв'язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об'єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Виходячи з наведеного, суд приходить висновку, що атестація має проводитися у передбачені для цього строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 21.08.2018 (адміністративне провадження К/9901/20098/18, справа №352/547/16-а) та постанові від 10.07.2018 (справа №227/545/17, адміністративне провадження №К/9901/22421/18) вказуючи, що атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Разом з цим, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Суд установив, у 1999 році проводилась атестація робочих місць проводилась відповідно до від 30.12.1999 № 84. У подальшому, атестація робочих місць проводилась в 2005 року на підставі наказу від 04.01.2005 № 39. Атестація робочих місць проводилась в 2008 на підставі наказу від 14.05.2008 № 80. Атестація робочих місць проводилась в 2010 на підставі наказу від 20.01.2010 № 67-ОД. Атестація за умовами праці проводилась в 202016 на підставі наказу від 01.03.2016 № 4. Атестація робочих місць проводилась в 2021 на підставі наказу від 03.02.2021 № 70.
Таким чином, відповідно до законодавства України та карток умов праці позивач працював за професією та в умовах праці, що віднесені до Списку №1.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Крім того, згідно із частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідачем-1 не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці та інших документах позивача для призначення пенсії.
Тобто, органом пенсійного фонду не вчинено заходів, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для з'ясування обставин наявності у позивача стажу.
Враховуючи наведене вище суд прийшов до переконання про те, що дії відповідача-1 у не врахуванні спірних періодів роботи до пільгового страхового стажу позивача, слід визнати противними, а відтак рішення головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 16.07.2024 № 204050 010108, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу необхідно скасувати.
З огляду на викладене вище, суд прийшов переконання про те, що спірні періоди роботи позивача повністю відображені в трудовій книжці, підтверджені наказами підприємства про атестацію робочих місць, довідками підприємства, а відтак підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи позивача за списком №1, що дає право позивачу на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Окрім цього, суд повторно зазначає, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Доказів визнання недостовірними записів трудової книжки суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Отже суд прийшов висновку, що позивачем спірні періоди роботи, підтверджено належними, допустимими доказами, а саме записами трудової книжки позивача, наказами про атестацію робочого місця, довідками підприємства, які оцінені судом як кожен окремо так і сукупності. Їх не врахування відповідачем при призначенні пенсії позивача, суд визнає протиправним.
З метою ефективного способу захисту порушеного права позивача суд дійшов висновку про зобов'язання зарахувати до пільгового стажу позивача, що дає право на пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, а саме періоди роботи: 20.10.1997 по 18.10.2000, з 19.10.2000 по 15.12.2016, з 03.04.2017 по 05.08.2019, з 06.08.2019 по 08.07.2024.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання зарахувати спірні періоди з 21.06.2024 (дати досягнення відповідного віку), про що просить позивач у позовних вимога, суд відмічає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відтак суд прийшов переконання про те, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 08.07.2024, рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято відповідачем-1 16.07.2024, а тому підстави визнати дату з якої позивач просить призначити пенсію з 21.06.2024 у суду відсутні з огляду на положення ч. 1 ст. 45 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Процедура прийняття, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Згідно з п. 4.10 Порядку 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Суд установив, що розгляд заяви позивача про призначення пенсії та ухваленні рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за заявою позивача здійснювалось ГУ ПФУ у Чернівецькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку 22-1.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині до ГУ ПФУ в Харківській області задоволенню не підлягають.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 08.02.2024 (справа №500/1216/23), від 07.05.2024 (справа №460/38580/22).
Щодо позовної вимоги відносно «виплачувати позивачу за віком на пільгових умовах» суд зазначає, що предметом розгляду справи у межах спірних правовідносин є порушене право позивача на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
Суд зазначає, що відповідачем не здійснено виплату вказаної пенсії у зв'язку з відмовою у її призначенні на підставі не зарахування відповідачем відповідних періодів роботи позивача до пільгового стажу.
Враховуючи, що відповідачем-1 не приймалось рішення про призначення пенсії позивачу, суд приходить до висновку, що право позивача на виплату пенсії не є порушеним та заявлено на майбутнє, а відтак, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд приходить висновку про відмову у задоволені таких позовних вимог.
У випадку, якщо позивач за результатом вчиненого відповідачем, на підставі рішення суду у вказаній справі, перерахунку буде незгоден з нарахованою до сплати сумою пенсії, він не позбавлений права звернутися до суду із відповідним позовом.
З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд зазначає про наявність підстав для зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву позивача від 08.07.2024 про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 21.06.2024 відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та згідно із рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зарахувавши до пільгового стажу за списком 1 періоди роботи з: 20.10.1997 по 18.10.2000, з 19.10.2000 по 15.12.2016, з 03.04.2017 по 05.08.2019, з 06.08.2019 по 08.07.2024.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення протягом 20 днів з дати набрання законної сили рішенням суду, суд, з урахуванням обставин справи, характеру спірних правовідносин, предмета та категорії спору, обов'язковість виконання судового рішення сторонами, відсутністю доказів щодо його ймовірного не виконання із сторони відповідача-1, прийшов висновку, що на даний час немає підстав для застосування положень ст. 382 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь позивача судовий збір у розмірі 1937,92 грн
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 16.07.2024 №204050010108 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, ОСОБА_1 , відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та згідно із рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та згідно із рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, період роботи, а саме: 20.10.1997 по 18.10.2000, з 19.10.2000 по 15.12.2016, з 03.04.2017 по 05.08.2019, з 06.08.2019 по 08.07.2024.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1937,92 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, місцезнаходження - місто Харків, майдан Свободи, будинок № 5, код ЄДРПОУ 14099344;
відповідач головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, місцезнаходження - місто Чернівці, Центральна площа, будинок №3, код ЄДРПОУ 40329345.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 07.01.2025.
Суддя М. І. Садова