Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
07 січня 2025 р. №520/9500/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ14099344) , Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3,м. Тернопіль,46001, код ЄДРПОУ14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204250008086 від 06.10.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, Тернопільська обл., м. Тернопіль, майдан Волі, буд. З, код за ЄДРПОУ 14035769) повторно розглянути заяву від 29.09.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків про зарахування періодів роботи позивача з 07.01.1987 по 17.04.1987, з 28.04.1987 по 04.09.1993, з 27.09.1993 по 12.05.2003 до загального стажу роботи.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на недостатність страхового стажу. Позивач зазначає, що органом ПФУ протиправно та необґрунтовано, під час вирішення питання щодо призначення пенсії, відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 07.01.1987 по 17.04.1987, з 28.04.1987 по 04.09.1993, з 27.09.1993 по 12.05.2003, враховуючи те, що працівник не може бути обтяжений відповідальністю за помилки, які допущені роботодавцем під час заповнення трудової книжки та невідповідність таких записів Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Позивач зазначає, що ним було надано до органу ПФУ всі документи, які підтверджують факт роботи протягом спірних періодів (у тому числі і щодо періоду роботи в колгоспі), а відповідно такі періоди мають бути зараховані до страхового стажу. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачам через систему "Електронний суд" та надійшла в електронний кабінет користувачів, що підтверджується електронною роздруківкою.
Однак, представники відповідачів правом подання до суду відзиву на позов не скористався, заяви про визнання позову або будь-якої іншої до лиуду не подав.
Відповідно до ч.2 ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, відповідачі належним чином повідомлені про наслідки неподання відзиву на позов та необхідних документів або заяви про визнання позову до суду.
Положеннями ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно ч.2 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України: за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду.
Відповідно 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 29.09.2023 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Вказану заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Тернопільській області, яке рішення від 06.10.2023 № 204250008086 відмовлено заявнику у призначення пенсії за віком з мотивів відсутності необхідного страхового стажу 30 років.
Так, ГУ ПФУ в Тернопільській області вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 11 місяців 02 дні.
До страхового стажу не враховано наступні періоди:
з 07.01.1987 по 17.04.1987, оскільки запис про прийняття на роботу здійснений із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі “Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства;
з 28.04.1987 по 04.09.1993 (період роботи в колгоспі ім. Карла Маркса), оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві;
з 27.09.1993 по 12.05.2003, оскільки відсутній наказ про прийняття.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, звернувся до суду із даним позовом.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Стосовно обставин не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 07.01.1987 по 17.04.1987 (запис про прийняття на роботу здійснений із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі “Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства) та з 27.09.1993 по 12.05.2003 (оскільки відсутній наказ про прийняття), суд зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (надалі - Закон № 1058) визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу першого частини другої ст. 24 Закону України №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (надалі, Закон № 1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (надалі, Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
У відповідності до п.20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд враховує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Так, як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 у період з 07.01.1987 по 17.04.1987 (записи №№ 8-9) позивач працював старшим зоотехніком ст. № 1.
Суд звертає увагу, що попередньо ОСОБА_1 з 22.04.1985 по 24.04.1985 працював старшим зоотехніком ст. № 1 в колгоспі “Старобільський» (записи №№ 5-6 у трудовій книжці), з 24.04.1985 по 28.10.1986 проходив службу в лавах Радянської Армії, після чого, слідуючи логічно - хронологічному порядку заповнення трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , позивач 07.01.1987 повернувся працювати на посаді старшого зоотехніка ст. 1. саме в колгосп “Старобільський».
Відтак, посилання ГУ ПФУ в Тернопільській області у спірному рішенні на те, що вказаний запис про роботу позивача з 07.01.1987 по 17.04.1987 здійснений із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі “Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства, є безпідставним та необґрунтованим, враховуючи також те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Суд також вважає безпідставне не зарахування суб'єктом владних повноважень періоду роботи позивача з 27.09.1993 по 12.05.2003 до страхового стажу за відсутності наказу про прийняття, оскільки певні недоліки при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу для призначенні пенсії.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 05 березня 2020 року у справі №171/799/17(2-а/171/45/17).
Суд також враховує висновки Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2019 року у справі №822/1013/18, відповідно до яких колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що неналежний облік первинних документів, документів, що підтверджують трудовий стаж не може впливати на право щодо призначення пенсії позивача, водночас, коли стаж роботи підтверджено записами трудової книжки.
Щодо неврахування періоду роботи позивача з 28.04.1987 по 04.09.1993 в колгоспі ім. Карла Маркса за відсутності довідки із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, суд зазначає наступне.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отож, виходячи з наведеного, можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Окрім цього, пунктом 13 Основних Положень встановлено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з пунктом 14 Основних Положень правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Таким чином, відповідальність за організацію робіт з ведення трудових книжок покладено на голову колгоспу, а не працівника.
Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, яка була чинною в спірний період.
Так, відповідно до вказаної Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162: трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; в розділах Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; в графі 3 розділу Відомості про роботу у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; в графі 3 пишеться: Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в тр
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок Про трудові книжки робітників і службовців від 06.09.1973 № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні положення містяться в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 № 301, згідно якого відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
В спірному випадку трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 містить відомості про період роботи позивача з 28.04.1987 по 04.09.1993 (записи №№ 10-11) на посаді головного зоотехніка в колгоспі ім. Карла Маркса.
Вказані записи містять посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписами повноважних осіб та печатками, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.
При цьому суд наголошує, що стаття 56 Закону №1788 визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.
У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання ОСОБА_1 під час роботи в колгоспі імені Карла Маркса встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин.
Стосовно доводів ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо відсутності довідки із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, суд зазначає, що у листі Державного архіву Луганської області від 18.10.2023 № 07/2-13/461 зазначено, що документи з кадрових питань (особового складу) колгоспу імені Карла Маркса Марківського району Луганської області до Держархіву не надходили. У зв'язку з тим, що вказана юридична особа розташовувалась на сьогодні, на непідконтрольній українській владі території, перевірити та надати більш детальну інформацію немає можливості.
Частиною першою статті 1 Закону № 1207-VII передбачено, що тимчасово окупована РФ територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію тимчасово окупованих РФ територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Згідно з частин першої та другої статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною першою статті 17 Закону № 1207-VII у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Положеннями частин першої-третьої статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Водночас, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.10.2018 у справі №235/2357/17, які полягають у такому «документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу».
Отже, у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з тимчасовою окупацією Луганської області, відмова відповідача-1 - органу державної влади позивачу - фізичній особі у реалізації її права на отримання пенсії з підстави відсутності довідки із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, що було розташоване на тимчасово непідконтрольній українській владі території, порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки наявності умов для призначення пенсії.
Відтак, враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періоду його роботи в колгоспі імені Карла Маркса з 28.04.1987 по 04.09.1993, зокрема, записи про прийом на роботу про звільнення, при цьому, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду роботи з 25.04.1987 по 20.11.1999 у колгоспі імені Карла Маркса, а також того, що позивач у спірний період роботи не працював у зазначеному колгоспі, або не виконував встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин, враховуючи, що довідку із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві позивач позбавлений можливості надати з незалежних від нього причин, а інших зауважень щодо неможливості зарахування вказаного періоду роботи позивача до страхового стажу суб'єктом владних повноважень не висловлено, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі імені Карла Маркса з 28.04.1987 по 04.09.1993 є протиправною.
Відтак, оскільки мотиви прийняття ГУ ПФУ в Тернопільській області рішення від 06.10.2023 № 204250008086, зокрема, в частині незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 07.01.1987 по 17.04.1987, з 28.04.1987 по 04.09.1993, з 27.09.1993 по 12.05.2003 є помилковими, не відповідають приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, що слугувало підставою для відмови у призначенні пенсії, то таке рішення слід визнати протиправним та скасувати.
При вирішенні спору в частині позовних вимог зобов'язального характеру суд враховує, що умовами призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону №1058-IV з 01.01.2023 по 31.12.2023 є досягнення особою віку 60 років та наявність страхового стажу не менше 30 років.
Згідно оскаржуваного рішення безспірний страховий стаж позивача становить 19 років 11 місяців 02 дні, тому, з урахуванням його періоду роботи з 07.01.1987 по 17.04.1987, з 28.04.1987 по 04.09.1993, з 27.09.1993 по 12.05.2003 (що є більше 12 років), які безпідставно не зараховано відповідачем-2 до страхового стажу позивача, страховий стаж ОСОБА_1 буде становити більше 30 років, тобто умова для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV виконується.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи досягнення позивачем віку 60 років - 27.09.2023 та його звернення із заявою про призначення пенсії мало місце 29.09.2024 (тобто в межах тримісячного строку з дня набуття права на пенсію), право на отримання пенсії за віком відповідно до приписів статті 45 Закону №1058-IV у позивача виникло саме з 28.09.2023 (тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
З огляду на вказане суд вважає за можливе зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області (як територіальний орган пенсійного фонду, який за принципом екстериторіальності первинно розглянув заяву позивача про призначення пенсії) повторно розглянути заяву від 29.09.2023 року ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з 28.09.2023 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача періодів роботи з 07.01.1987 по 17.04.1987, з 28.04.1987 по 04.09.1993, з 27.09.1993 по 12.05.2003.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3,м. Тернопіль,46001, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №204250008086 від 06.10.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ( код ЄДРПОУ 14035769) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 29.09.2023 року про призначення пенсії за віком з 28.09.2023 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача періодів роботи з 07.01.1987 по 17.04.1987, з 28.04.1987 по 04.09.1993, з 27.09.1993 по 12.05.2003.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя А.С.Мороко