Справа № 500/5528/24
07 січня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, відповідач -1), Військової частини НОМЕР_2 (надалі, відповідач - 2), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.08.2024 № 728 «Про результати службового розслідування стосовно ОСОБА_1 », визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 04.08.2024 №689 «Про преміювання військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 за їх особистий внесок у загальні результати служби у липні 2024 року» в частині, що стосується молодшого сержанта ОСОБА_1 , визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 04.08.2024 №690 «Про виплату додаткової винагороди за липень 2024 особовому складу військової частини НОМЕР_1 » в частині, що стосується молодшого сержанта ОСОБА_1 , зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну премію за підсумки роботи за липень 2024 року та додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за липень 2024 року.
Позов обґрунтований тим, що позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню зазначені вище накази. Зокрема, на думку позивача, в акті службового розслідування відповідач - 1 не зазначає, які саме службові обов'язки порушив позивач, і якими саме нормативно-правовими актами ці обов'язки передбачені. Зауважує, що у акті службового розслідування відсутня правова кваліфікація вчиненого позивачем, за твердженням відповідача-1, дисциплінарного правопорушення, а відтак і відсутній склад дисциплінарного правопорушення. Зазначає, що відповідно до розділу «Неправомірні дії військовослужбовця та причинний зв'язок між діями військовослужбовця та подією, що трапилася» акта службового розслідування від 11.08.2024, у ході службового розслідування було встановлено зокрема те, що 21.07.2024 та 22.07.2024 позивач знаходився в місці тимчасового проживання та відпочивав після виконання бойових завдань на позиціях, ходив в магазин, бачився з побратимами. Таким чином, позивач вважає, що твердження про самовільне залишення тимчасового місця перебування військової частини НОМЕР_1 , тобто АДРЕСА_1 , абсолютно суперечить встановленим відповідачем-1 обставинам. Позивач стверджує, що у період з 25.06.2024 по 18.07.2024 він безперервно перебував на виконанні бойових завдань на передових позиціях. Також, вказує, що після повернення з позицій позивач у вихідні дні, які припали на 20.07.2024 і 21.07.2024, відновлював свої сили шляхом сну за місцем свого проживання. Крім цього, позивач наголошує, що факт незаконності та безпідставності наказу про притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності за «самовільне залишення військової частини» є безумовною підставою для скасування усіх похідних подальших наказів, зокрема про позбавлення грошового забезпечення. Просить врахувати, що незважаючи на затверджені результати службового розслідування, лише 12.08.2024, відповідач-1 безпідставно та передчасно, в порушення вимог закону, прийняв накази №689 та №690 від 04.08.2024, позбавивши позивача грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 17.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачам встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Представник відповідача - 1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Просить врахувати, що відсутні відомості щодо фактичного місця знаходження (перебування) позивача, причин та обставин самовільного залишення місця тимчасового розташування військової частини. Зауважує, що відповідно до вимог положень пункту 3 розділу І та пункту 4 розділу ІІ «Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх обліку у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту», затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 за № 604 (з наступними змінами), командиром військової частини НОМЕР_1 (через оперативного чергового) здійснено доповідь «По факту самовільного залишення частини (місця несення служби) Військова частина НОМЕР_1 , населений пункт АДРЕСА_1 . Зазначає, що позивач вважався таким, що самовільно залишив місце несення служби військової частини НОМЕР_1 , та вважається таким, що перебуває в самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 , виплата грошового забезпечення призупинена. Також, на думку відповідача-1, не має підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити щомісячну премію за підсумки роботи за липень 2024 року та додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за цей же місяць.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник Військової частини НОМЕР_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову повністю. Зокрема, вказує, що відповідач-2 дійсно є розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, має власний рахунок у Державній казначейській службі України, але на його фінансово-економічну службу покладено обов'язок виключної консолідації нарахувань, здійснених його структурними підрозділами (в т.ч. відповідача-1) та зарахування коштів на банківські рахунки військовослужбовців з розрахункового рахунку, відкритого у Державній казначейській службі України. Зазначає, що нарахування грошових коштів підпорядкованим структурним підрозділам, фінансово-економічна служба відповідача-2 не здійснює та не має відповідних на це повноважень. Просить врахувати, що всі адміністративно-розпорядчі правочини щодо нарахування, виплати та позбавлення певних видів виплат в частині підлеглого особового складу покладено на ФЕС відповідача-1.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив відповідача - 1 та відповідь на відзив відповідача - 2, в яких підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити повністю.
Судом встановлено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 16.08.2022 по теперішній час (довідка Військової частини НОМЕР_1 №617 від 07.09.2024).
Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, «Порядку проведення службового розслідування в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 за №608, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (з наступними змінами), а також наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 21.07.2024 за №602 на підставі рапорту головного сержанта мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_2 вх.№1858 від 21.07.2024, начальником групи цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_3 , з метою уточнення причин і умов, що сприяли самовільному залишенню місця тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 , а також встановлення ступеня вини старшого навідника 1 мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 чиї дії або бездіяльність стали причиною правопорушення, проведено службове розслідування.
За результатами проведеного службового розслідування складено Акт від 11.08.2024, яким, зокрема, встановлено, що старший навідник 1 мінометного взводу мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 20.07.2024 р. приблизно о 23 год. 00 хв. був відсутній під час перевірки наявності особового складу мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 . На телефонні дзвінки не відповідав, двері квартири, в якій тимчасово проживає, не відкривав. 21.07.2024 і 22.07.2024 молодший сержант ОСОБА_1 знаходився у місці тимчасового проживання, відпочивав після виконання бойових завдань на позиціях, ходив у магазин, бачився з побратимами. 22.07.2024 молодший сержант ОСОБА_1 у месенджері Сигнал повідомив старшому сержанту ОСОБА_2 , що перебуває у місці проживання і нікуди з частини не відлучався. Таким чином, поза зв'язком молодший сержант ОСОБА_1 перебував менше трьох діб. У вказаному Акті зроблено висновок, що залишення тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 без поважних на те причин молодший сержант ОСОБА_1 вчинив не навмисно, а також встановлено порушення вимог статей 11, 12, 14, 16, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4, 45 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України. У резолютивній частині Акту запропоновано притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Після цього, Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.08.2024 №728, за порушення вимог статей 11, 12, 14, 16, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4, 45 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, керуючись вимогами статей 45, 54 пунктом "б" статті 48 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, старшого навідника 1 мінометного взводу мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 притягнено до дисциплінарної відповідальності - оголошено "Догану".
Також, Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2024 №690 вирішено не встановлювати виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн та 100000,00 грн в розрахунку на місяць за липень 2024 року пропорційно часу проходження військової служби військовослужбовцями, які зараховані до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до Додатку 1 до цього Наказу; Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2024 № 689 вирішено не виплачувати щомісячну премію за підсумками роботи у липні 2024 року згідно додатку 1 (молодший сержант ОСОБА_1 ) у зв'язку із самовільним залишенням військової частини військовослужбовцями, вживанням спиртних напоїв.
Вважаючи протиправними зазначені вище накази, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України».
У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України відповідно до п.21 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно з Указом Президента України в Україні введено воєнний стан, який триває до тепер.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV, затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту (ч.3 преамбули Дисциплінарного статуту).
Відповідно до вимог ст.ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (ст.2 Дисциплінарного статуту).
Статтею 3 Дисциплінарного статуту встановлено, що військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з'єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
Згідно ст.4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини) (ч.2 вступу Статуту внутрішньої служби).
Також суд зазначає, що статтею 9 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) (ст.12 Статуту внутрішньої служби).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (ст.14 Статуту внутрішньої служби).
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби встановлено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України (п. 17 Статуту внутрішньої служби).
Згідно ст.ст. 26, 27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 30 Статуту внутрішньої служби визначено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Відповідно до ст.49 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Солдат (матрос) (далі - солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.
Солдат підпорядковується командирові відділення (ст. 127 Статуту внутрішньої служби).
Старший солдат (старший матрос) є помічником командира відділення та зобов'язаний допомагати командирові відділення в навчанні солдатів, заміщувати його у разі відсутності.
Щодо об'єктивної сторони складу дисциплінарного проступку, у вчиненні якого, за словами відповідача, винен позивач, то при наданні оцінки цьому елементу проступку слід врахувати, що відповідно до п. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно ст.85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України.
На виконання ст.85 Дисциплінарного статуту Наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі, Порядок №608).
Так, підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608.
Згідно з п.1 розд. ІІ Порядку №608 службове розслідування серед іншого може призначатися у разі: - невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Згідно з п.3 розд. ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до п.8 розд. ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Згідно з п.1 розд. ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: - дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; - виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; - розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
Відповідно до розд. V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Згідно з п.6 розд. VI Порядку №608 якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Приписами Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено можливість реагування керівним складом на військовослужбовця за фактичне невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.
У разі виникнення таких обставин командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Інститут дисциплінарної відповідальності є самостійним інститутом права, що підтверджується наявністю окремих ознак правового інституту: - однорідність фактичного змісту; - юридична єдність (комплексність) норм; - законодавча відособленість.
Дисциплінарна відповідальність, як самостійний вид юридичної відповідальності, є елементом у структурі правової системи країни та важливим чинником забезпечення дисципліни та правопорядку.
Дисциплінарний проступок, в контексті дисциплінарної відповідальності, можливо охарактеризувати як протиправну дію чи бездіяльність службовця, що порушує встановлений порядок виконання своїх обов'язків, встановлені вимоги до військової дисципліни або громадського порядку.
У свою чергу, дисциплінарне стягнення є мірою відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, яке лежить у колі дискреційних повноважень суб'єкта, відповідального та зацікавленого у дотриманні службовцем відповідних вимог дисципліни.
Дисциплінарне стягнення виступає результатом карного процесу уповноваженої на це особи, що несе в собі наслідки особистого немайнового та майнового характеру.
Такі стягнення виражаються у вигляді негативної оцінки до певної події та засудженні поведінки службовця, вину та причетність якого буде належним чином встановлено.
У зв'язку з чим, заходи реагування у виді дисциплінарного стягнення є результатом встановлення істини у певній події, яка порушує вимоги дисципліни або належності виконання покладених на особу обов'язків з проходження служби. Такі заходи мають на меті попередити особу про необхідність дотримання встановлених до неї вимог, а також про можливість застосування більш суворого дисциплінарного стягнення у випадку повторних порушень дисципліни, що повинно спонукати службовця належним чином виконувати свої обов'язки та попередити, що усі наступні порушення не будуть залишені поза увагою.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірному випадку за результатами проведеного службового розслідування складено Акт, яким запропоновано відповідно до ст. 5 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-ХІУ, за неналежне виконання обов'язків військової служби та порушення вимог статей 11,12,14, 16,49 та 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-ХІУ, а також ст. 4 та 45 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-ХІУ, старшого навідника 1 мінометного взводу мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності; відповідно до пункту 6 розділу VI «Порядку проведення службовою розслідування у Збройних Силах України», затвердженою наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. за №608, зареєстрованою Міністерством юстиції України 13.12.2017р. за № 1503/31371 (з наступними змінами), - встановленим порядком повідомити органи прокуратури та ВСП про вчинення старшим навідником ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_1 дисциплінарною правопорушення.
Разом з тим, в ході розгляду даної справи доказів, що спростовують висновки відповідача щодо самовільного залишення частини (місця несення служби), викладені в Акті службового розслідування, позивачем суду не подано та судом таких доказів не здобуто.
Також, позивачем не подано суду доказів повідомлення свого безпосереднього командира щодо фактичного місця знаходження (перебування), причин та обставин самовільного залишення місця розташування військової частини та отримання відповідного дозволу свого безпосереднього командира на залишення військової частини (місця несення служби).
Вирішуючи спір по суті, суд не приймає до уваги пояснення ОСОБА_4 , оскільки вказана особа не залучена до участі у справі в якості свідка, не допитана в якості свідка, не попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань, в порядку. визначеному ст.ст. 65, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
У цій справі відповідач - 1 вказує, що своїми діями навідник 1 мінометного взводу мінометної батареї Військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 допустив порушення військової дисципліни, покладених на нього обов'язків військової служби та вимог положень Статутів Збройних Сил України, покликаючись на порушення вимог статей 11,12,14, 16,49 та 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-ХІУ, а також ст. 4 та 45 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-ХІУ. Зокрема, на думку відповідач - 1, вина військовослужбовця виражається у формі не прямого умислу ухилитися від виконання обов'язків військової служби шляхом самовільного залишення місця тимчасового розташування Військової частини НОМЕР_1 населеного пункту АДРЕСА_1 без поважних на те причин та відповідного дозволу командира Військової частини НОМЕР_1 .
З огляду на це, суд відхиляє доводи сторони позивача з приводу того, що в акті службового розслідування відсутня правова кваліфікація вчиненого позивачем за твердженням відповідача-1 дисциплінарного правопорушення, а відтак і відсутній склад дисциплінарного правопорушення.
Також, у відзиві на позовну заяву представник Військової частини НОМЕР_1 зазначає, що також прослідковується з Акту службового розслідування, що командиром військової частини НОМЕР_1 (через оперативного чергового) здійснено доповідь «По факту самовільного залишення частини (місця несення служби)".
Разом з тим, як зазначає відповідач, що також не спростовано позивачем, на час подання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, позивач, без поважних на те причин та відповідного дозволу командира, перебував за межами місця тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 .
Вказані дії відповідача - 1, на думку суду, кореспондуються з нормами п. 6 р. VI Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом МОУ №608 від 13.12.2017, згідно з яким, якщо під час з службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
То ж, у сукупності наведених вище обставин, перевіряючи на відповідність вимогам частини 2 с. 2 КАС України наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.08.2024 № 728 «Про результати службового розслідування стосовно ОСОБА_1 », суд вважає, що відповідач - 1 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З Акту службового розслідування стосовно молодшого сержанта ОСОБА_1 від 11.08.2024 слідує, що вказана особа самовільно залишила частину 20.07.2024 з 23 год 00 хв., і повернувся із самовільного залишення частини 23.07.2024 (доповідь командира по факту повернення з самовільного залишення частини позивача).
Таким чином, судом встановлено відсутність позивача за місцем проходження служби впродовж трьох діб.
Відповідно, суд констатує, що позивач виконував свій військовий обов'язок впродовж липня 2024 року за виключенням трьох діб відсутності, що, на думку суду, не може позбавляти його відповідних виплат за повний липень 2024 року, а тому грошове забезпечення повинно бути йому нараховане та виплачене пропорційно часу проходження служби за вказаний місяць.
Крім цього, суд також приймає до уваги доводи позивача про те, що результати службового розслідування затверджені 12.08.2024, а відповідач - 1 прийняв Накази №689 та №690 від 04.08.2024, чим, на думку суду, передчасно, позбавив позивача грошового забезпечення за липень 2024 року повністю.
З огляду на вказане вище, на переконання суду, спірні Накази відповідача - 1 №689 та №690 від 04.08.2024 є протиправними та підлягають скасуванню.
При цьому, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача - 1 - Військової частини НОМЕР_1 повторно вирішити питання про нарахування та виплату щомісячної премії за підсумками роботи за липень 2024 року та додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за липень 2024 року пропорційно часу проходження служби ОСОБА_1 за вказаний місяць з врахуванням правових висновків, викладених судом у даному рішенні.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 04.08.2024 №689 "Про преміювання військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 з їх особистий внесок у загальні результаті служби у липні 2024 року" щодо молодшого сержанта ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 04.08.2024 №690 "Про виплату додаткової винагороди за липень 2024 року особовому складу Військової частини НОМЕР_1 " щодо молодшого сержанта ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно вирішити питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної премії за підсумками роботи за липень 2024 року та додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за липень 2024 року пропорційно часу проходження служби ОСОБА_1 за вказаний місяць, з врахуванням правових висновків, викладених судом у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 07 січня 2025 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідачі:
Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ),
Військова частина НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ).
Головуюча суддя Дерех Н.В.