справа № 520/9574/18
провадження № 2/947/30/24
про відмову у відводі судді
26.12.2024 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Літвінової І.А.,
секретар судового засідання - Скоропуд С.О.,
розглянувши заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кудріка Костянтина Івановича про відвід судді у цивільній справі № 947/9574/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,
В провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа № 520/9574/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.
Під час підготовчого провадження у цивільній справі № 520/9574/18 стороною позивача надана заява про призначення експертизи (вхід. № 50763/18).
Заява обґрунтовувалась тим, що заповіт, який позивач просить визнати недійсним було складено ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 за кілько годин до його смерті. Заповідач знаходився в дуже важкому фізичному стані. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа Ланським А.В. (Заповіт: номер у спадковому реєстрі - 62153591, номер в реєстрі нотаріальних дій - 295, дата посвідчення 17.03.2018 р. ).
Ухвалою суду від 15.08.2022 року повторно направлено матеріали справи
№ 520/9574/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним до Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» (м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 9) для проведення експертизи, з урахуванням уточнених доказів та уточнених питань.
Провадження у справі зупинено до одержання експертного висновку.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Кудрік К.І. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просив суд скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2022 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постановою від 02.11.2022 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кудріком Костянтином Івановичем, задовольнив частково, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2022 року змінив та постановив: виключити із резолютивної частини ухвали питання, поставлені на вирішення посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи, а саме:
- Чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 хронічним, стійким, психічним розладом або тимчасовим функціональним розладом психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі, або інших хворобливих явищ, під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, реєстровий номер 295 посвідчений Приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу Ланським А.В.;
- Чи був здатний ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 17 березня 2016 року 11-00 годин, з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей та наявного в нього діагнозу та стану здоров'я, повною мірою, вільно та усвідомлено приймати рішення станом на момент укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року об 11-00 годин реєстровий номер 295.
В решті ухвалу суду залишено без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набрала законної сили 02.11.2022 року та є обов'язковою до виконання.
В лютому 2023 року із експертної установи до суду надійшли матеріали цивільної справи № 520/9574/18 разом з копією наказу № 64-А від 31.10.2022 року за підписом генерального директора Волощука А. про ліквідацію Кабінету амбулаторних судово-психіатричних експертиз КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради. Виконання ухвали суду від 15.08.2022 року про проведення експертизи з цих підстав не починалося.
З метою вирішення вищевказаних питань, ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 15.02.2023 року поновлено провадження у цивільній справі № 520/9574/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, та призначено судове засідання з викликом сторін.
В судовому засіданні, яке відбулось 21.03.2024 року, сторона позивача надала заяву, в якій просила суд у зв'язку із зміною назви експертної установи, яка уповноважена проводити зазначену експертизу, постановити додаткову ухвалу та доручити проведення посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи у цивільній справі № 520/9574/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним - експертам Одеської філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України».
Сторона відповідача заперечувала проти направлення цивільної справи
№ 520/9574/18 до Одеської філії у зв'язку із недовірою до територіальних експертних установ та місцевих експертів та просила направити матеріали цивільної справи в будь-яку іншу установу, уповноважену на проведення експертиз даної категорії, в будь-яке інше місто України.
Ухвалою суду від 21.03.2023 року було змінено виконавця ухвали Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2019 року та ухвали Київського районного суду м. Одеси від 15.08.2022 року, змінену постановою Одеського апеляційного суду від 02.11.2022 року у цивільній справі № 520/9574/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним - з Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» (м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 9) на «Одеська філія судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» (65006, м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 9).
Направлено матеріали цивільної справи № 520/9574/18 до Одеської філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» (65006, м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 9) для вирішення питання чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними.
06.11.2024 року на адресу суду повернуто матеріали цивільної справи № 520/9574/18 разом з висновком судово-психіатричного експерта № 741, відповідно до якого: « ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час укладання та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, страждав на хворобливий психічний розлад у вигляді «Органічного психічного розладу змішаного ґенезу з вираженим астенічним симптомокомплексом, вираженими порушеннями когнітивних і емоційно-вольових функцій, синдромом зміни свідомості (поліорганна патологія)» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F09 за МКХ-10), що виник та пов'язаний з важкою соматичною патологією, і за ступенем виразності надавав суттєвий вплив на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв'язку з чим ОСОБА_5 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».
04.12.2024 року стороною відповідача подано до суду клопотання про призначення повторної комплексної посмертної психолого-психіатричної експертизи, на дослідження якої поставити наступне питання:
- Чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними. Проведення експертизи доручити Державній установі «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» (адреса: вул. Кирилівська, 103-А, м. Київ, 04080).
Ухвалою суду від 17.12.2024 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кудріка Костянтина Івановича про призначення повторної комплексної посмертної психолого-психіатричної експертизи було відмовлено. Закрито підготовче провадження у цивільній справі № 520/9574/18. Справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 20 грудня 2024 року о 15 годині 00 хвилин, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.
23 грудня 2024 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кудріка Костянтина Івановича про відвід судді Київського районного суду м. Одеси Літвінової Ірини Анатоліївни від розгляду справи № 520/9574/18 (вхід. № 80504), в якій зазначено, що 20 грудня 2024 року з реєстру Київського районного суду м. Одеси представник відповідача дізнався, що у задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи відмовлено, підготовче засідання закрито та призначено справу слуханням по суті на 20 грудня 2024 року, при чому до канцелярії суду 19 грудня 2024 року представником відповідача було подано заяву, у якій він просив суд не закривати підготовче судове засідання.
За таких обставин сторона відповідача вважає, що суд зацікавлений у вирішенні спору на користь позивача і така думка у відповідачів виникла з наступних підстав: невірогідна швидкість призначення дат справи до розгляду, що свідчить про бажання судді розглянути справу як змога швидше, при чому суд раніше відкладав справу слуханням на місяць, два місяці, а то і більше. Прийняття у судовому засіданні матеріалів без обговорення сторонами. Допомога стороні позивача при наданні нею пояснень. Закриття підготовчого засідання без обговорення сторонами та без з'ясування думки сторін про можливість закриття підготовчого провадження.
У дане судове засідання, 26.12.2024 року, сторони по справі не з'явились. Представник позивача Аскретової Людмили Володимирівни - до канцелярії суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності, заперечувала проти задоволення заяви сторони відповідача про відвід судді.
Так, у відповідності до п. 8 ст. 40 ЦПК України суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
Згідно частини 7 вказаної статті передбачено, що питання про відвід судді має бути розпочато не пізніше двох днів із дня надходження заяви про відвід судді, а у випадку розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід судді.
В першу чергу слід зазначити, що пунктом 2 частини третьої статті 40 ЦПК України передбачено, що якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Заява про відвід судді надійшла 23.12.2024 року, при даті наступного засідання - 26.12.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, відрахування строку до наступного засідання проводиться з 24.12.2024. Зважаючи на те, що 24 та 25 - дорівнює двом дням до початку судового засідання, призначеного на 26 грудня 2024 року, питання відводу не підлягає передачі на розгляд іншому судді.
Частиною першою статті 55 Конституції України гарантується захист прав і свобод людини і громадянина судом.
Статтею 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що кожному гарантується захист прав, свобод та інтересів незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Суд дослідивши матеріали справи дійшов висновку про необґрунтованості заявленого відводу, виходячи з наступного.
В ході судового засідання 17.12.2024 року на вирішення було винесено питання щодо призначення повторної експертизи. Сторона позивача наданим судом за її клопотанням строком на подання письмових заперечень не скористалася, письмові заперечення не надала, обмежившись усним висловленням своєї думки в судовому засіданні, тобто скориставшись наданим їй правом на власний розсуд, діючи в межах процесуальних норм.
Кожна сторона несе наслідки вчинення чи не вчинення процесуальних дій.
Висловлення сторони відповідача у заяві від 19.12.2024 (вхід. № 79520): «Заслухавши необґрунтовані заперечення представника позивача, яка не була взмозі викласти їх письмово, та яка не заявляючи клопотання про приєднання доказів з порушенням вимог ст. 83 ЦПК України, сунула суду якусь відповідь…» оцінюються судом (і про це ж заявила представник позивача у судовому засіданні 20.12.2024 року), як образливі та такі, що є неприпустимими не по відношенню до суду, не по відношенню до адвоката, який є колегою Кудріка К.І. , що як мінімум потребує додержання професійної етики та прояв поваги, як до суду, так і до учасників справи, які є рівними в своїх правах та обов'язках.
Отже, у тексті вищевказаної заяви представник відповідача допустив використання лексики, яка не притаманна для написання ділових документів, в тому числі будь-яких заяв по суті справи чи з процесуальних питань, які подаються до суду. Зокрема, висловлювання виражають неповагу до осіб, дії яких на думку представника відповідача не відповідали встановленим правилам. При викладені обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, відображено зневажливе ставлення до суду та представника позивача .
Використання таких висловлювань:
«…яка не була взмозі викласти їх письмово…»
«…сунула суду якусь відповідь…»
і взагалі тон та стиль викладення заяви виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини констатується як зловживання правом на подання заяви.
Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
У частинах третій, четвертій статті 44 ЦПК України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права.
Звертається увага, що саме з метою виконання завдання цивільного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отож, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (зокрема, образити, принизити учасників судового процесу, їхніх представників, суд, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції), така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.
Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, представника, суду тощо. Тому суди не повинні розглядати справи, в яких особа, яка ініціювала судовий процес, використовує її процесуальні права на шкоду іншим учасникам судового процесу й інтересам правосуддя.
У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасники судового процесу, їхні представники, інші особи мають ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, їхніх представників, суду, осіб, які не беруть участь у судовому процесі. Суд не повинен толерувати використання нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів, зокрема для надання характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям). Такі слова та символи не можна використовувати ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (пункт 22), від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 7 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19).
Аналогічно Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див. mutatis mutandis ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).
Частиною першою статті 143 ЦПК України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Згідно з частинами першою другою статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу.
Суд доходить до висновку, що вжитті представником відповідача висловлювання у заяві від 19.12.2024 (вхід. № 79520) та стиль її викладення не можуть сприйматися судом такими, що мають легітимну мету та спрямована на виконання завдань цивільного судочинства, а отже заявником допущено зловживанням правами, що визначенні в тому числі і нормами міжнародного права.
Таким чином наявні підстави для повернення заяви від 19.12.2024 (вхід. № 79520) особі, яка з такою заявою звернулася до суду.
Щодо заходів процесуального примусу, то зважаючи на те, що подача такої заяви до суду здійснюється вперше, суд приймає рішення заходів у вигляді штрафу до заявника не застосовувати, оскільки у відповідності до статті 148 ЦПК України це є правом, а не обов'язком суду.
Щодо інших обставин судового засідання 17.12.2024 року, так, дійсно, ухвалою судді від 17.12.2024 року клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кудріка Костянтина Івановича про призначення повторної комплексної посмертної психолого-психіатричної експертизи у цивільній справі № 520/9574/18 було залишено без задоволення. Закрито підготовче провадження у цивільній справі. Справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 20 грудня 2024 року о 15 годині 00 хвилин, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.
Вказана ухвала (вступна та резолютивна частини) була складена без зволікань у відповідності до ч. 4 ст. 259 ЦПК України - в нарадчій кімнаті.
По виходу суду з нарадчої кімнати секретар суду доповів, що сторони на проголошення не залишилися. Отже, учасники судового засідання, яке відбувалося 17.12.2024 року розпорядилися наданим їм правом на власний розсуд, оскільки будь-яких перешкод дочекатися проголошення ухвали й відразу одержати письмову копію вступної та резолютивної частин не мали.
У резолютивній частині ухвали була визначена дата наступного судового засідання - 20.12.2024 року, про що станом на день подачі до суду заяви від 19.12.2024 року, як і у будь-який час з дня постановлення ухвали (тобто після обіду 17.12.2024, весь день 18.12.2024) міг у встановленому порядку дізнатися будь-який учасник справи, в тому числі і представник відповідача. Тому твердження представника відповідача про те, що 17.12.2024 року «наступна дата не призначалася» є хибними.
Наступне посилання представника відповідача «наслідки розгляду клопотання мені не відомі», з проведеного вище у цій ухвалі аналізу ситуації підтверджують, що ніщо не перешкоджало представнику відповідача дізнатися про результати судового засідання 17.12.2024 року цієї ж дати, а неодержання інформації пов'язане виключно з діями/бездіяльністю самого представника.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.
Отже, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Також твердження представника відповідача про те, що суд без дослідження і не заслухавши думку цього представника прийняв докази, надані в засіданні представником позивача, є власним трактуванням з боку представника відповідача та сприйняття ним процесуальних дій, які мали місце у засіданні 17.12.2024 року. Письмові докази були прийняті судом саме для ознайомлення з ними, надання оцінки їх допустимості і подальшому вирішенню питання щодо прийняття/повернення у судовому засіданні, призначеному на 20.12.2024 року із заслуховуванням думки учасників справи.
В судове засідання 20.12.2024 року представник відповідача не з'явився. Між тим саме в цьому засіданні подані стороною позивача 17.12.2024 року докази були повернуті особі, яка їх подавала, тобто представнику позивача, без приєднання до матеріалів справи.
Інші вимоги представника відповідача щодо направлення судових повідомлень йому та відповідачу виключно в письмовому вигляді на адреси, вказані у заяві, на думку суду не спрямовані на досягнення легітимної мети, а могли бути спрямовані лише на затягування розгляду справи, строки у якій вже і так втрачають ознаки розумності. Про вказане свідчить можливість дізнаватися про дати засідань в підсистемі Електронний суд, а також відмова сторони відповідача від отримання судових повідомлень, які спрямовувалися в письмовому вигляді на вказану у заяві адресу.
Суд прийняв рішення про закриття підготовчого провадження 17.12.2024 року та призначення справи до розгляду по суті, зважаючи на відсутність невирішених судом завдань підготовчого судового засідання, а також на те, що станом на 17.12.2024 року жодна сторона у справі № 520/9574/18 не заявляла клопотання про продовження підготовчого провадження.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України саме суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, висновки, зроблені представником відповідача та оцінка дій суду є необ'єктивними, заявлений відвід є безпідставним.
Відповідно до ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Статтею 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з виключними обставинами у цій справі.
Дослідивши обставини, зазначені стороною відповідача в заяві про відвід судді, суд доходить висновку, що заява про відвід не містить законних підстав, а викладені в ній висновки щодо упередженості головуючого - є лише припущенням. Незгода сторони з процесуальними рішеннями та діями судді не може бути підставою для відводу.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини), прийнятою Радою Європи 4 листопада 1950 року, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.
В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч. 3 ст. 4 ГПК України.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод» від 17.07.1997 р. дана Конвенція та Протоколи до неї № 2,4,7,11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, а судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (ст. 126 і ст. 129). Тому вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а втручання в їхню діяльність тягне за собою відповідальність за ст. 376 Кримінального кодексу України, оскільки порушує порядок здійснення правосуддя відповідно до конституційного принципу незалежності суддів.
Втручання є певною формою впливу на свідомість та волю судді. При цьому для кваліфікації не має значення, в якій формі (яким способом і за допомогою яких засобів) здійснюється такий вплив (прохання, рекомендація, вказівка, вимога, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи, обіцянка всіляких вигод, погрози щодо судді або його близьких тощо).
Втручання може здійснюватися в усній і письмовій формі, під час безпосереднього контакту з суддею або через посередників.
Самостійність судів і незалежність суддів є необхідною умовою для здійснення судами правосуддя на засадах верховенства права, захисту гарантованих Конституцією та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Самостійність судів означає:
суди у своїй діяльності нікому не підзвітні і мають для здійснення функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;
судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи або органу;
вирок, рішення, ухвала, постанова суду, які набрали законної сили, мають силу закону по конкретній справі і обов'язкові для виконання усіма і на всій території держави;
діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльності суду, а лише сприяє їй.
Незалежність суддів і підкорення їх лише закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об'єктивності і неупередженості. При здійсненні правосуддя судді не залежать від органів законодавчої і виконавчої влади, органів державного управління, службових осіб, громадських організацій, партій і рухів, від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, від вищестоящих судів.
Незалежність суддів при розгляді конкретних справ має забезпечуватися і в самому суді. Ніхто не вправі вказувати судді, як слід оцінити ті чи інші обставини справи, примусити його постановити те чи інше судове рішення.
При здійсненні правосуддя судді вирішують усі питання у справі за внутрішнім переконанням і за своєю совістю виходячи при цьому з обставин справи і підпорюючись лише вимогам закону.
Норми цивільно -, кримінально -, господарсько -, адміністративно-процесуального законодавства, що належать до загальних положень, а також регулюють провадження в судових стадіях процесу, закріплюють в тій чи в іншій мірі гарантії незалежності суддів. Усі вони забезпечують рух справи в раніше визначеному законом напрямку, виключають ексцеси, встановлюють процесуальні санкції за невиконання закону і тим самим створюють умови, що дозволяють суддям розглядати й вирішувати справи за внутрішнім переконанням, спираючись тільки на досліджені в суді докази, незалежно від будь-яких впливів.
Суд наголошує, що про упередженість судді (суду) може свідчити доведена доказами об'єктивна сукупність фактичних обставин, які б були пов'язані із діями судді (суду), внаслідок яких простежувалися б систематичність у штучному створенні перешкод в реалізації стороною своїх прав.
Статтею 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приписами частини одинадцятої статті 33 ЦПК України визначено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Випадків, що унеможливлюють участь судді Київського районного суду м. Одеси Літвінової І.А. у розгляді цивільної справи № 520/9574/18 не встановлено.
Відповідно до частини дев'ятої статті 40 ЦПК України за результатами вирішення заявленого відводу суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 9 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 36, 37, 40, п. 2 ч. 2 та ч. 4 ст. 44, ст. 185, п. 11 ч. 1 ст. 257, ст.ст. 260, ч. 2 ст. 261, ч. 2 ст. 353 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кудріка Костянтина Івановича про відвід судді Літвінової І.А. від розгляду цивільної справи № 947/9574/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Заяву, подану представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Кудріком Костянтином Івановичем 19.12.2024 року (вхід. № 79520) повернути особі, яка таку заяву подала до суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її складення.
Копію ухвали направити учасникам справи до відома.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в частині повернення заяви, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя І. А. Літвінова