П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ№ 127/37411/24
06 січня 2025 р.м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Медяна Ю.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшли з Головного управління ДПС у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , працюючої головним бухгалтером ТОВ - підприємство «АВІС», за ч.1 ст. 163-1 КУпАП,
Відповідно до протоколу від 28.10.2024 про адміністративне правопорушення №1281, при проведенні позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ-підприємства «АВІС» встановлено, що ОСОБА_1 , будучи головним бухгалтером ТОВ - підприємства «АВІС», вчинила правопорушення - ведення податкового обліку з порушенням встановленого законодавством порядку, а саме: завищено суму від'ємного значення з ПДВ, яка підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в банку за серпень 2024 року на 120 990 грн., та занижено суму від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (позапланового) періоду за серпень 2024 року на 120 990 грн., чим порушила абзац «б» п.200.4, п.200.7 та п.200.9 ст.200, Податкового кодексу України, що встановлено актом № 37010/02-32-07-03/13304871 від 25.10.2024, та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.163-1 КУпАП.
Захисник ОСОБА_1 -адвокат Волошенюк О.В. подала заперечення на вказаний протокол, в якому просила закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю подій і складу кримінального правопорушення. Так, в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено лише статті ПК України, які нібито було порушено ОСОБА_1 , проте не зазначено, які саме її дії призвели до порушення даних норм, тобто об'єктивна сторона діяння не конкретизована. В матеріалах справи відсутні докази, що контролюючим органом на підставі акту перевірки №37010/02-32-07-03/133044871 від 25.10.2024 винесено податкове повідомлення-рішення, яке може бути оскаржене ТОВ «АВІС», а тому складання даного протоколу є передчасним.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 -адвокат Волошенюк О.В. просила закрити провадження у справі з підстав, викладених у запереченні.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За змістом частини першої статті 163-1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2020 року (справа № П/811/2893/14), висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків. Податковий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень, а оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Згідно п. 54.3.2 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, або завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Пунктом 58.1. статті 58 ПК України визначено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу.
Відповідно до п. 56.1, 56.2, 56.4, 56.10, 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.
Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Із аналізу вказаних норм слідує, що якщо за результатами податкової перевірки складається акт, який містить висновки про встановлення факту завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V ПК України, контролюючим органом приймається податкове повідомлення-рішення, у якому ним визначається сума грошового зобов'язання, яке платник податків має право оскаржити.
Як вбачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення №1281 від 28.10.2024 складений відносно ОСОБА_1 у зв'язку із порушенням порядку ведення податкового обліку на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки про дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету № 37010/02-32-07-03/13304871 від 25.10.2024.
Водночас, матеріали справи не містять відомостей про постановлення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки про дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету № 37010/02-32-07-03/13304871 від 25.10.2024.
Не прийняття податкового повідомлення-рішення із визначеною контролюючим органом суми бюджетного відшкодування, позбавляє платника податків права на оскарження такого рішення контролюючого органу, а за відсутності відомостей про узгоджену суму відшкодування немає підстав для притягнення платника податків за порушення порядку ведення податкового обліку.
Відтак складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 163-1КУпАП, на підставі самого тільки акту документальної позапланової виїзної перевірки є передчасним.
Зі змісту статті 62 Конституції України вбачається, що ніхто не може бути підданий покаранню інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до частини другої статті 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Так, відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків.
Нормами ст. 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення.
З огляду на наведене, суд ійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Таким чином, суд не вбачає в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 7, 9, 10, 163-1, 245, 247, 251, 252, 265, 266, 268, 280, 283, 284 КУпАП, суд
Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На постанову суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її постановлення.
Суддя