печерський районний суд міста києва
757/46017/24-ц
2-о-498/24
03 січня 2025 року
Суддя Печерського районного суду м. Києва Єрмічова В. В., перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про розкриття банківської таємниці,
ОСОБА_1 звернувся до Печерського суду м. Києва з заявою про розкриття банківської таємниці, просить зобов'язати Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» надати інформацію, яка перебуває у володінні банку щодо власника розрахункового рахунку, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк»: НОМЕР_1 , а саме прізвище, ім'я, по батькові власника картки, місце його реєстрації, код і.п.н., номер телефону, на користь якого були здійснені наступні перекази: 1) платіж від 09.09.2024 о 11:57 у розмірі 7839 грн, 2) платіж від 09.09.2024 о 11:50 у розмірі 8600 грн.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що 09.09.2024 в результаті неправомірних дій шахраїв, які заволоділи акаунтом його сестри, шляхом введення в оману, об 11:50 та 11:57 надіслав кошти в загальній сумі 16439 грн на невідому йому картку НОМЕР_1 . Таким чином, для захисту своїх прав та інтересів щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів, заявнику необхідні вичерпні відомості про особу, на розрахунковий рахунок якої вони були переведені.
Дослідивши матеріали заяви, суддя дійшов такого висновку.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Європейський суд із прав людини зазначає, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції може встановлювати правила судової процедури, зокрема процесуальні заборони й обмеження, мета яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16.12.1992).
Згідно з частинами 2, 7 ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положеннями статті 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч.1 ст. 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.
Розкриття банківської таємниці може здійснюватися у двох формах: адміністративній - забезпечується на вимогу компетентних осіб, зазначених у законі, безпосередньо банком і без попереднього звернення до суду; судовій - надається банком, але на вимогу суду або за рішенням суду. У свою чергу, на вимогу суду банківська таємниця розкривається у двох випадках: а) суддею одноособово з дотриманням режиму секретності; б) судом при розгляді справи у господарському, адміністративному, кримінальному та цивільному судочинстві (щодо останнього, то це правило є актуальним для цивільних справ, у яких вирішуються спори, пов'язані з дослідженням доказів, що становлять банківську таємницю, витребуваних судом за клопотанням учасників процесу). Відбувається це, як правило, при вирішенні судом питань про забезпечення доказів, витребування доказів, про що судом постановляються процесуальні ухвали.
Що стосується доступу до банківської таємниці за рішенням суду, то таке право надається лише внаслідок судового розгляду цивільних справ за правилами Глави 12 Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 349 ЦПК України, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Згідно ст. 1076 ЦК України, банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Відповідно до ст. 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.
Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема за рішенням суду.
У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 в справі № 522/1442/19-ц (провадження № 61-5891св20) сформульовано правовий висновок, згідно якого у тому разі, коли буде встановлено, що заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи ґрунтується на спорі, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а якщо спір про право буде встановлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Указана позиція також зазначена у пункті 10 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від від 30.09.2011 «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб».
Із поданої заяви вбачається, що відомості про особу, на розрахунковий рахунок якої були переведені заявником грошові кошти, необхідні заявнику для подальшого їх використання шляхом досудового врегулювання спору або у позовному провадженні. Таким чином, заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, ґрунтується на спорі між заявником та особою, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці.
Відповідно до ч. 1 ст. 349 ЦПК України справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - з повідомленням лише заявника.
При зверненні до суду заявником не зазначено особу, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці.
Суд зазначає, що використання інституту окремого провадження з метою отримання доказів у справі позовного провадження не передбачено вимогами ЦПК України.
При цьому, порядок витребування доказів учасниками справи, у разі неможливості самостійного надання доказів, визначений статтею 84 ЦПК України .
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України, визначені способи забезпечення судом доказів такі, як допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Тобто, в даному випадку, якщо у заявника виникли складнощі щодо отримання вказаної інформації, то він може звернутися із заявою про витребування або забезпечення вказаних доказів.
У той же час, суд враховує, що коло суб'єктів, які мають право вимагати безпосередньо від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, визначається законом (стаття 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність») і може змінюватися тільки на підставі закону. При цьому, вказані суб'єкти мають право на отримання лише обмеженої інформації з урахуванням виконуваних ними функцій та з питань, зазначених у відповідному законі стосовно визначених суб'єктів. Таким чином, при відмові банку у наданні таким суб'єктам обмеженої інформації, яку вони мають право отримати за безпосереднім зверненням до банку (наприклад, як зазначено в статті 20.1.3 ПКУ), а також у разі необхідності отримання інформації, що виходить за межі функцій суб'єктів, які мають право вимагати безпосередньо від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, вони мають право на звернення до суду у порядку, передбаченому ЦПК України.
У зв'язку з цим, провадження у такій справі може бути відкрито лише за заявою суб'єктів, перелічених у Законі України «Про банки і банківську діяльність», та інших фізичних, юридичних осіб, а також державних органів, їх посадових і службових осіб, якщо вони мають право на отримання такої інформації згідно зі спеціальними законами, що визначають статус та регламентують діяльність відповідних суб'єктів.
Разом із тим, заявник не належить до передбаченого законом (ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність») кола суб'єктів, які мають право вимагати від банку розкриття інформації щодо банківської таємниці, та не є особою, якій така інформація на письмовий запит або з письмового дозволу може надаватися.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 501/1451/17.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 ЦПК України, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Отже, враховуючи викладене вище, положення ч. 3 ст. 349 ЦПК України, той факт, що вимоги заявника ґрунтуються на спорі, який має розглядатися в порядку позовного провадження, а не окремого, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження за вказаною заявою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, відмови у відкритті провадження у справі.
За таких обставин, сплачена ОСОБА_1 сума судового збору в розмірі 605,60 грн. підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-13, 19, 186, 293, 294, 347, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суддя
У відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про розкриття банківської таємниці, відмовити.
Повернути ОСОБА_1 сплачену згідно платіжної інструкції № 0.0.3909308488.1 від 26.09.2024 року суму судового збору в розмірі 605 грн 60 коп.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. В. Єрмічова