Справа №:755/2146/23
Провадження №: 2/755/2376/24
"20" грудня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Гончарука В.П.,
за участю секретаря: Гриценко О.І.,
представника позивача - Форманюк В.В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_11.,
представника третьої особи - ОСОБА_10.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, свідоцтва про право власності та витребування майна, суд, -
Прокурор звертається до суду з даним позовом для захисту інтересів не конкретної особи, а мешканців територіальної громади, а отже наявний суспільний інтерес.
Позивач Дніпровська окружна прокуратура м.Києва в особі керівника С. Дейнеки та в інтересах Київської міської ради звернувся до суду з позовов до ОСОБА_1 та відповідно до позовних вимог просить суд:
Визнати незаконним та скасувати рішення Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 43-48/21 від 15.02.2021, яким задоволено прохання ОСОБА_4 та передано квартиру АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_4 .
Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.02.2021, виконане на бланку НОМЕР_2, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 30 кв. м, на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .
Витребувати від ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30 кв.м, житловою площею 14,6 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2303591480000).
Вимоги обґрунтовано тим, що Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному проваджені № 42021102040000014 від 21.04.2021 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, встановлені порушення майнових інтересів держави в особі Київської міської ради, а саме вибуття поза волею її власника квартири АДРЕСА_1 у зв'язку із чим існує потреба у вжитті заходів реагування, визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Так, 15.04.1991 р. введено в дію Закон УРСР «Про власність», яким розмежовано державну та комунальну власність (ст. 31 Закону).
Відповідно до ч. 2 ст. 32 зазначеного Закону суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Згідно з розділом 2 вказаного Переліку до власності територіальної громади міста Києва передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
Рішенням Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 р. «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» буд. АДРЕСА_2 включений до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва в додатку 4 (таблиця 6, п. 1073) вказаного рішення, а отже належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1112 від 10.12.2010 р. «Про питання організації управління районами у місті Києві» (п. 971 додатку 4) вказаний будинок віднесено до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.
Крім того, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до ст. 5 Житлового кодексу України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва встановлено факт протиправного вибуття квартири АДРЕСА_1 з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до даних Реєстру територіальної громади міста Києва у період з 10.09.2009 р. по 22.03.2021 р. у квартирі був зареєстрований ОСОБА_4 .
На адресу Органу приватизації Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації 26.01.2021 р. надійшла заява ОСОБА_4 , інтереси якого на підставі довіреності від 01.12.2020 р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О.Г., представляла ОСОБА_3 щодо передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду заяви та поданих до неї документів, Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією 15.02.2021 р. прийнято рішення № 43-48/21, яким прохання ОСОБА_4 задоволено та передано йому у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 , про що видано свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 15.02.2021 р.
На підставі вказаного свідоцтва, 25.02.2021 р. державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Волошиною Ж.Д. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 56897634 від 03.03.2021 р., відповідно до якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2303591480000).
У подальшому, 09.03.2021 р. між ОСОБА_4 від імені якого, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області Чуєнко Л.І. 05.03.2021 р. діяла ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу ОСОБА_4 (в особі представника за довіреністю) передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 30,0 кв.м.
У подальшому, 03.04.2021 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну квартиру.
Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г., зареєстровано в реєстрі за № 1905 та прийнято рішення за індексним номером 57459080, яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесені відповідні відомості (номер запису про право власності 41327749).
Разом з тим, відповідно до відомостей Державного реєстру актів цивільного стану, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 44 років .
Вказана інформація підтверджується інформацією Київського міського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.05.2021 р. № 1125/21.2-09 та Актовим записом про смерть № 7929 від 08.05.2018.
Так, за змістом ст. 25 ЦК України, здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки є правоздатністю. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.
Відповідно до ст. 30 ЦК України, цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
При цьому, відповідно до ч. 2, 3 ст. 8 цього Закону передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Аналогічний порядок передачі квартир, визначений п. 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009 (далі - Положення).
Крім того, відповідно до п. 16 Положення передача квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформлюється свідоцтвом про право власності, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Пунктом 17 Положення передбачено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви.
Відповідно до п. 23 Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що право на приватизацію житла мають особи, які фактично у ньому проживають.
Разом з тим, представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 для приватизації квартири надано недостовірні дані, внаслідок чого органом приватизації прийнято незаконне рішення про приватизацію квартири на померлу особу.
Так, за нормами ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
За життя ОСОБА_4 не виявляв волю на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , оскільки за життя останнім не було у відповідності до закону розпочато процедуру приватизації житла.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
За змістом ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Окрім цього, частиною 10 статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, прийняття органом приватизації Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації рішення № 43-48/21 від 15.02.2021 р. про задоволення прохання ОСОБА_4 та передачу йому у приватну власність квартири АДРЕСА_1 , а також видача свідоцтва про право власності від 15.02.2021, виконане на бланку НОМЕР_3 є незаконними, суперечать актам цивільного законодавства, порушують цивільні права та інтереси територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, оскільки видані ОСОБА_4 в особі ОСОБА_3 після смерті особи, в інтересах якої діяла остання, а отже мають бути скасовані у судовому порядку.
Крім того, за нормами ст. 655 ЦК України за договором купівлі- продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Разом з тим, враховуючи встановлений факт смерті ОСОБА_4 , спірна квартира не могла бути реалізована на підставі договору купівлі-продажу, оскільки останній укладений від імені померлого ОСОБА_4 , а тому є недійсним з моменту його вчинення.
Враховуючи, що ОСОБА_4 не набував право власності на спірну квартиру, остання не могла бути реалізована ОСОБА_2 , яка в свою чергу не набула права власності на майно у встановленому законом порядку та не мала права подальшої його реалізації, оскільки всі дії зі спірною квартирою спрямовані виключно на незаконне заволодіння майном комунальної власності, оскільки порушують права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради як єдиного власника цього майна.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Враховуючи, що приватизація квартири АДРЕСА_1 відбулася в результаті введення в оману органу приватизації Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, а саме подачі документів від імені померлого ОСОБА_4 , передача спірної квартири (приватизація) відбулася з порушенням публічного порядку, без дійсної волі на те власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, що дає підстави для витребування квартири у ОСОБА_1 .
Згідно закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
На наявність права власника на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом угод відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а ст. 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв'язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.
За положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Враховуючи викладене, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України квартира АДРЕСА_1 підлягає витребуванню від останнього набувача - ОСОБА_1 , на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради як дійсного власника майна, оскільки таке майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва без її волі, в результаті звернення до органу приватизації з документами та довіреністю померлої особи.
17 лютого 2023 р. по даній справі ухвалою суду було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Під час судового розгляду протокольною ухвалою суду до участі в розгляді справи було залучено в якості третіх осіб без заявлення самостійних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Відповідач ОСОБА_1 скористалася своїм правом та через свого представника надала до суду свій відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечувала щодо задоволення позову в повному обсязі, наполягаючи на тому, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаної спірної квартири, будь - яких порушень вимог законодавства при укладанні договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , від 03.04.2021 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі якого за останньою зареєстровано право власності на спірну квартиру.
Ставить під сумнів те, що ОСОБА_4 на час посвідчення довіреностей на третіх осіб, вказаних вище, на час здійснення приватизації спірної №29, а також її відчуження був мертвий, так- як паспорт ОСОБА_4 не був анульований, при посвідчені довіреностей від імені ОСОБА_4 нотаріусами не були перевірені відомості з демографічного Реєстру, а також за твердженням відповідача та її представника, по запису в Актовому записі про смерть №7929 від 8 травня 2018 р. достовірно не можливо ідентифікувати особу ОСОБА_4 , так - як документи останнього ( паспорт, військовий квиток) не були здані після його смерті.
Від представника відповідача Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнає позов, вказуючи на те, що рішення Органу приватизації житла Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 15.02.2021 р. за №43-48/21 стосовно квартири АДРЕСА_1 яким було передано у власність спірну квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_4 було здійснено на підставі наданих Органу приватизації недостовірних даних .
В судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволені позову в повному обсязі з обставин викладених в позовній заяві, наголошуючи на тому, що ОСОБА_4 помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_3 та в силу ст. 25 ЦК України втратив цивільну правоздатність та як наслідок від його імені та в його інтересах не можуть бути вчинені будь - які правочини.
За фактом вчинення протиправних дій, спрямованих на заволодіння майном ( квартирою АДРЕСА_4 , вказаною вище) порушено кримінальне провадження та на час розгляду даної цивільної справи в суді досудове розслідування по кримінальному провадженню не завершено.
Також в обґрунтування своєї позиції, що ОСОБА_4 не посвідчував довіреностей від 1.12.2020 р. та від 5.03.2021 р., на підставі яких були здійснені дії спрямовані на приватизацію спірної квартири АДРЕСА_4 та в подальшому укладання договору купівлі - продажу квартири, представник позивача посилається на висновок експерта №СЕ-19/111-24/54246-ПЧ від 24 вересня 2024 р. , що була проведений в рамках кримінального провадження № 42021102040000014 від 21.04.2021 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, під час якого встановлені порушення майнових інтересів держави в особі Київської міської ради, а саме вибуття поза волею її власника квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 та її представник заперечували щодо задоволення позову з обставин викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи на те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної квартири АДРЕСА_4 , а також те, що при посвідченні довіреностей приватними нотаріусами від імені ОСОБА_4 нотаріуси не отримували відомостей з ОСОБА_6 реєстру.
Спірну квартиру відповідач ОСОБА_1 придбала в зв'язку з тим, що ціна на дану квартиру була меншою він аналогічних квартир, також квартира була у занедбаному стані та було видно, що у даній квартирі тривалий період часу ніхто не проживав та після набуття у власність спірної квартири відповідач зі своєю родиною стала проводити ремонт у даній квартирі.
Від представник відповідача Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації до суду надійшла заява в якій остання просила слухати справу у відсутність представника відповідача, визнавши позов з обставин викладених у відзиві на позовну заяву.
Третя особа ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 позов не підтримали з обставин на які посилається відповідач ОСОБА_1 при цьому вказуючи, що до ОСОБА_3 , як до ріелтора, в кінці 2020 р. звернулася особа яка представилася ОСОБА_4 , яка просила допомогти йому з продажу квартири АДРЕСА_1 , в ході ознайомлення з документами стало відомо, що дана квартира перебуває у комунальній власності та необхідно вчинити дії на її приватизацію, для чого на ім'я ОСОБА_3 було видане відповідне нотаріально - посвідчене доручення.
У нотаріуса особою, що називала себе ОСОБА_4 були надані документи, на підставі яких було засвідчено його особу.
В подальшому ОСОБА_3 вчинила всі дії спрямовані на здійснення приватизації спірної квартири, а після отримання свідоцтва уклала від імені ОСОБА_4 договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 .
Договір купівлі - продажу було укладено з ОСОБА_2 , яка є знайомою ОСОБА_3 .
Контакт з особою , яка називала себе ОСОБА_4 третя особа ОСОБА_3 тримала за допомогою телефонного зв'язку, а саме особа на ім'я ОСОБА_4 їй телефонувала та вони зустрічалися у визначений час та день в офісі третьої особи ОСОБА_3 в м. Ніжин, Чернігівської обл.
У третьої особи не збереглися будь - які контакти з особою, яка називала себе ОСОБА_4 .
Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не підтримала, підтримавши пояснення третьої особи ОСОБА_3 , вказуючи на те, що дійсно нею була придбана на пропозицію ОСОБА_3 спірна квартира АДРЕСА_4 , ОСОБА_3 в момент укладання договору купівлі - продажу діяла від імені власника спірної квартири ОСОБА_4 , квартиру ОСОБА_2 придбала з метою її перепродажу для отримання прибутку та в спірній квартирі ОСОБА_2 не перебувала та особу, яка називала себе ОСОБА_4 не бачила.
В подальшому третьою особою ОСОБА_2 було подано оголошення щодо продажу спірної квартири АДРЕСА_4 та 3 квітня 2021 р. було укладено договір купівлі - продажу спірної квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 .
Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи дійшов наступного, що відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Відповідно до вимог статей 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному проваджені № 42021102040000014 від 21.04.2021 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, Дніпровською окружною прокуратурою м. Києва встановлені порушення майнових інтересів держави в особі Київської міської ради, а саме вибуття поза волею її власника квартири АДРЕСА_1 , а саме встановлено факт протиправного вибуття квартири вказаної вище квартири АДРЕСА_4 з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до ордеру від 10.09.2001 р. ОСОБА_8 була надана для проживання квартира АДРЕСА_1 .
Як убачається з матеріалів приватизаційної справи ОСОБА_4 є сином ОСОБА_9 .
Розпорядженням КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» №75 від 30.12.2020 р. ОСОБА_4 визнано квартиронаймачем даної спірної квартири в зв'язку зі смертю попереднього квартиронаймача.
Відповідно до даних Реєстру територіальної громади міста Києва у період з 10.09.2009 р. по 22.03.2021 р. у квартирі був зареєстрований ОСОБА_4 .
На адресу Органу приватизації Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації 26.01.2021р. надійшла заява ОСОБА_4 , інтереси якого на підставі довіреності від 01.12.2020р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О.Г., представляла ОСОБА_3 щодо передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду заяви та поданих до неї документів, Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією 15.02.2021 р. прийнято рішення № 43-48/21, яким прохання ОСОБА_4 задоволено та передано йому у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 , про що видано свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 15.02.2021 р.
На підставі вказаного свідоцтва, 25.02.2021 р. державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Волошиною Ж.Д. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 56897634 від 03.03.2021 р., відповідно до якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2303591480000).
09.03.2021 р. між ОСОБА_4 від імені якого, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області Чуєнко Л.І. 05.03.2021 р. діяла ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
03.04.2021 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну квартиру.
Відповідно до актового запису про смерть №7929 від 8 травня 2018 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 44 р. , причину смерті не встановлено через гнильні зміни трупа .
В силу ч.4 статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Тобто з 18 квітня 2018 р. від імені та в інтересах ОСОБА_4 не могли бути вчинені будь - які дії ( правочини).
Як слідує з наданих приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської обл. Л. Чуєнко матеріалів нотаріальної справи вбачається, що в копії паспорта виданого на ім'я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 візуально вбачається, що в ньому було вклеєно дві однакові фотокартки станом на 2014 р. та на 2018 роки на яких зображено ОСОБА_4 ..
З врахуванням викладеного суд вважає доведеним факт, щодо визнання незаконним та скасувати рішення Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 43-48/21 від 15.02.2021, яким задоволено прохання ОСОБА_4 та передано квартиру АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_4 .
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
При цьому, саме волевиявлення є важливим зовнішнім проявом будь-якої укладеної правочину. Волевиявлення має бути спрямоване на досягнення відповідного юридичного наслідку в результаті укладення будь-якого правочину.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові суду від 12.02.2014 у справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з'ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6- 2233цс16 від 21.12.2016 витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Аналізуючи матеріали справи, суд вважає доведеним обставину, що ОСОБА_4 , будучи квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 не виявляв волевиявлення на здійснення приватизації спірної квартири АДРЕСА_4 в зв'язку зі своєю смертю.
Відповідно статті 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.
На виконання вимог ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України, відповідачем не надано до суду належних, достовірних та достатніх доказів на спростування доводів позивача. Тягар доведення заперечень щодо позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 387 ЦК України визначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ч. 1ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1ст. 388 ЦК України. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1ст. 388 ЦК України пов'язується з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця стаття передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом ст. 388 ЦК України можливості витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, потрібно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1ст. 388 ЦК України, зокрема, чи вибуло це майно з володіння власника з його волі.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що спірне майно вибуло з володіння власника неправомірно та поза його волею.
Суд не досліджував питання добросовісності чи недобросовісності дій ОСОБА_1 при набутті спірного майна, оскільки відсутність рішення власника, спрямованого на відчуження майна, означає, що вказана особа володіє ним незаконно, без відповідної правової підстави.
Відтак на підставі аналізу наведених правових норм та установлених фактів суд дійшов висновку про задоволення вимог про витребування спірного майна з незаконного володіння ОСОБА_1 .
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку що позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 202, 203, 204, 215, 216, 321, 387, 388, 655 ЦК України, ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263- 265, 268, 273, 280 ЦПК України , суд,-
Позов Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, свідоцтва про право власності та витребування майна - задовольнити
Визнати незаконним та скасувати рішення Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 43-48/21 від 15.02.2021, яким задоволено прохання ОСОБА_4 та передано квартиру АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_4 .
Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.02.2021, виконане на бланку НОМЕР_2, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 30 кв. м, на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .
Витребувати від ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30 кв.м, житловою площею 14,6 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2303591480000).
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників судового розгляду:
Позивач : Дніпровська окружна прокуратури м. Києва, адреса: м.Київ, вул. Ю.Поправки, 14а;
Київська міська рада, адреса: м.Київ, вул.Хрещатик, буд.36.
Відповідачі: Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація: м.Київ, б - р І.Котляревського, буд. 1/1;
ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 :
Треті особи:
ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_5 ;
ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_6 .
Повний текст судового рішення складено 01.01.2025 р.
Суддя: