Справа №949/2463/24
06 січня 2025 року м.Дубровиця
Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Оборонова І.В., розглянувши у режимі відеоконференцзв'язку матеріали справи, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , працюючого водієм на меблевій фабриці, проживаючого по АДРЕСА_2 , паспорт громадянина Україна серії НОМЕР_1 , виданий 28 вересня 2006 року Городищенським РО УМВД України в Черкаській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,
за ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
27 грудня 2024 року о 13-40 год., в умовах дії воєнного стану, на території Миляцької ОТГ Сарненського району Рівненської області, на напрямку н.п. Милячі (Україна) - Бухлічі (республіка білорусь), в 10 км від лінії державного кордону України, навпроти прикордонного знаку №0724, на контрольованому посту «Миляч», прикордонним нарядом «КрП», було виявлено громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який рухався транспортним засобом марки «Рено», н.н. НОМЕР_3 . В ході опитування та перевірки документів, останній помітно нервував та давав нечіткі відповіді, після чого його було запрошено до службового приміщення для встановлення правдивих обставин, де ОСОБА_1 зізнався, що мав намір перетнути державний кордон України з Республікою Білорусь, для подальшого слідування до країн Європейського Союзу з метою ухилення від мобілізації. Тим самим, ОСОБА_1 вчинив спробу незаконно перетнути державний кордон України поза пунктом пропуску, чим порушив вимоги ст.ст.9 Закону України "Про Державний кордон України".
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 свою вину у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнав, зазначивши у протоколі, що державний кордон перетинати не збирався.
На розгляді справи в суді представник ОСОБА_1 - адвокат Декань Микола Володимирович просив закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 , на підставі догогору про надання послуг від 20 грудня 2024 року, надає послуги з перевезення вантажів транспортним засобом. 27 грудня 2024 року, він отримав чергове замовлення на доставку вантажним транспортним засобом ліжка та матраца в с.Жадень Сарненського району Рівненської області, на підтвердження чого надав відповідні письмові докази. При цьому, наміру перетинати державний кордон поза пунктом пропуску ОСОБА_1 не мав.
Заслухавши пояснення адвоката Деканя Миколи Володимировича та дослідивши повно й об'єктивно обставини адміністративного правопорушення та матеріали справи, провівши всебічний розгляд справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідальність за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП настає у разі перетинання або спроби перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Тобто, диспозиція даної статті передбачає відповідальності за вчинення умисних дій, спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України.
При цьому, диспозиція статті 204-1 КУпАП має бланкетний характер, у зв'язку з чим для встановлення складу адміністративного правопорушення необхідно також керуватись положеннями Закону України "Про державний кордон України", відповідно до ч. 3 ст. 9 якого пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об'єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Положення про пункти пропуску через державний кордон України затверджується Кабінетом Міністрів України.
У ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Випадки, коли дозволено перетин державного кордону України поза пунктами пропуску, визначені ч. 3 ст. 5 Закону України "Про прикордонний контроль".
Згідно із ст. 12 Закону України "Про державний кордон України" пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Не є порушеннями правил перетинання державного кордону України згідно з ч. 9 ст. 9 Закону України "Про державний кордон України" вимушене перетинання державного кордону особами, транспортними засобами на суші, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальне море та внутрішні води України, вимушений вліт повітряних суден та інших літальних апаратів, вчинені в стані крайньої необхідності, а також за інших вимушених обставин.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 22 Закону України "Про державний кордон України", п. 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 (надалі - Положення), з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Так, контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.
У п. 11 Положення передбачено, що з метою виявлення порушень законодавства з прикордонних питань, виконання завдань, пов'язаних з боротьбою з організованою злочинністю та незаконною міграцією у межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району, уповноважені особи Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону мають право відповідно до Законів України "Про Державну прикордонну службу України" та "Про дорожній рух" у разі потреби зупиняти та оглядати транспортні засоби.
При цьому, згідно з п. 8 Положення громадяни України, Громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
Документами, що посвідчують особу, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" є паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України; посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №042772 від 27 грудня 2024 року, документом, що посвідчує особу ОСОБА_1 був паспорт громадянина Україна серії НОМЕР_1 , виданий 28 вересня 2006 року Городищенським РО УМВД України в Черкаській області.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Суд наголошує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність у її діях складу та події адміністративного правопорушення. При цьому, стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні вини особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" у цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Разом з тим, як вже зазначено вище, з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що він своєї вини у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнав та зазначив у протоколі, що державний кордон перетинати не збирався.
Згідно з ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У матеріалах справи, окрім протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №042772 від 27 грудня 2024 року (а.с.1), містяться: схема виявлення порушення на ділянці 15-ї прикордонної застави « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 27 грудня 2024 року (а.с.4); рапорт від 27 грудня 2024 року (а.с.5-6); копія постанови про накладення адміністративного стягнення від 28 грудня 2024 року (а.с.7); довідка первинного опитування від 27 грудня 2024 року (а.с.8-9).
Інші докази, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, в матеріалах справи відсутні.
Як вбачається і рапорту старшого сержанта Володимира Креденсира від 27 грудня 2024 року у ньому значиться, що зі слів ОСОБА_1 останній прямував в АДРЕСА_3 . В подальшому ході опитування та перевірки документів даний громадянин помітно нервував та давав не чіткі відповіді та пояснення щодо мети подальшого слідування в заявлений населений пункт, а тому на думку старшого сержанта, даний громадянин мав намір здійснити спробу незаконного перетину державного кордону поза встановленими пунктами пропуску.
Таким чином, фактично підставою для складення протоколу серії ЧЦП №042772 від 27 грудня 2024 року, відносно ОСОБА_1 стали суб'єктивні висновки працівників прикордонної служби, які не підтверджені жодними належними, достатніми та допустимими доказами.
Натомість, як вбачається і долучених адвокатом Деканем М.В. до матеріалів справи письмових доказів, 20 грудня 2024 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 , як замовником з однієї сторони та ОСОБА_1 , як виконавцем з іншої сторони було укладено договір про надання послуг, за яким, виконавець зобов'язується надати замовнику послугу по перевезенню вантажу, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги (а.с.37).
На підставі вказаного договору, 20 грудня 2024 року між сторони укладено акт приймання-передачі, за яким замовник передав виконавцю транспортний засіб марки «Renault Master» та вантаж з меблевою продукцією (а.с.38).
Згідно видаткової накладної №65740 від 27 грудня 2024 року, постачальник ФОП ОСОБА_2 зобов'язувався доставити покупцю ОСОБА_3 в с. Жадень Сарненського району Рівненської області ліжко "Барвінок" та ортопедичний матрац " ІНФОРМАЦІЯ_6 " за ціною в загальному розмірі 10980,00 грн. (а.с.39).
Також у матеріалах наявні знімки з екрану мобільного телефону, де також значиться про отримання ОСОБА_1 різних замовлень на перевезення вантажів, в тому числі і на зазначені вище матрац та ліжко (а.с.40-41).
Беручи до уваги ч. 2 ст. 251 КУпАП, згідно з якою обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, зібрати інші докази по даній справі не являється можливим.
Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зокрема, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Тобто, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події та складу адміністративного правопорушення, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
При цьому, протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення, оскільки по своїй правовій природі є документом, в якому уповноважений суб'єкт фіксує обставини вчинення правопорушення, а інші долучені та перераховані докази, оцінюється судом критично.
Більше того, в матеріалах справи відсутні фото- чи відеофіксація факту вчинення правопорушення чи інші беззаперечні докази, які б вказували на причетність та умисел ОСОБА_1 на перетин кордону в такий спосіб, який ставиться йому у провину.
Крім того, на переконання суду, та обставина, що ОСОБА_1 перебував за 10 км від державного кордону, не свідчить про намір незаконного його перетину.
Суд не вправі самостійно відшукувати докази вину особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З урахуванням викладеного, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України.
Згідно роз'яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 Постанови Пленуму ВС України №9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08 лютого 2001 року, "Леванте проти Латвії" від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
За вказаних обставин, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Положеннями п. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 284 КУпАП при наявності обставин, передбачених ст. 247 цього Кодексу, виноситься постанова про закриття справи.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, зважаючи на презумпцію невинуватості, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 є недоведеним склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, а тому провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього, слід закрити.
Керуючись ст.ст. 247, 280, 283, 284 КУпАП, суд,
Провадження в справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду Оборонова І.В.