Справа № 196/14/25
№ провадження 2-з/196/1/2025
07.01.2025 с-ще Царичанка
Царичанський районний суд Дніпропетровської області в особі судді Костюкова Д.Г., розглянувши у приміщенні суду в с-щі Царичанка в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання до суду позовної заяви, -
ОСОБА_1 звернувся до Царичанського районного суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1225655100:01:004:0168 площею 2,400 га, що належала на праві власності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонивши нотаріусам вчиняти будь-які нотаріальні дії щодо визначення юридичної долі такої земельної ділянки та здійснювати реєстраційні дії державними реєстраторами, до закінчення розгляду справи за майбутнім позовом.
В обґрунтування заяви вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати - ОСОБА_2 . Він спадщину прийняв у порядку частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України. Станом на 31 грудня 2023 року крім нього ніхто спадщини не приймав, у зв'язку з чим на початку 2024 року він як єдиний спадкоємець звернувся до приватного нотаріуса Сало В.В. за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої матері.
Однак, відповідної нотаріальної дії нотаріусом не було вчинено та йому було повідомлено про наявність заповіту на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 , мешканця селища Царичанка Дніпропетровської області, який пропустив визначений цивільним законодавством строк для прийняття ним спадщини за заповітом.
За відсутності умов, визначених у статті 1276 ЦК України, приватний нотаріус категорично відмовився видавати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим номером 1225655100:01:004:0186, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,4000 га. При цьому, приватним нотаріусом було запропоновано ОСОБА_3 звернутися до суду за визначенням йому додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини, а йому дали пораду почекати до вирішення цього питання в суді.
Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено (справа №196/226/24).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року вказане рішення суду було скасоване та ухвалено про визначення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ронкпп: НОМЕР_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 ) додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю в один місяць з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
Вважає, що таке судове рішення суперечить закону та підлягає скасуванню цивільним касаційним судом через очевидність невиконання та ігнорування зі сторони ОСОБА_3 вимог Цивільного кодексу України щодо обов'язку прийняття спадщини за заповітом у визначеному цим Кодексом порядку, що відповідало б визначеному Конституцією України правопорядку в Україні, та через неправомірне закликання його до участі у справі як відповідача (Справа №196/226/24) через відсутність умов і підстав, визначених у статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, за існування яких визначаються сторони у позовному провадженні та обумовлюється предмет такого позову. Однак на сьогодні таке рішення набрало законної сили, а тому він змушений вдатися до самозахисту цивільних прав відповідно до статті 19 Цивільного кодексу України.
Спірність рішення апеляційного суду полягає в тому, що він не можу бути відповідачем, бо не є особою, яка порушила, не визнала чи оспорила цивільні права ОСОБА_3 , а так само не порушував, не чинив перешкоди та не оспорював законного цивільного інтересу ОСОБА_3 .
Він є спадкоємцем, що прийняв спадщину після матері за законом спільним проживанням з нею на момент відкриття спадщини, набув майнових прав власника з моменту відкриття спадщини.
Таким чином, він змушений звернутися до суду за захистом свого уже існуючого майнового права, як спадкоємця за законом, яке порушене і не визнається відповідачами, а саме: приватним нотаріусом Сало В.В. і ОСОБА_3 , та змушений клопотатися про визнання за ним права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1225655100:01:004:0168 площею 2,4000 га в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_2 .
Відповідачі за майбутнім позовом своїми діями чинять перешкоди в оформлені спадкових прав на його ім'я, гарантованих цивільним законодавством та Конституцією України щодо непорушності приватної власності.
Право власності на спірну земельну ділянку підтверджується Державним актом на ім'я ОСОБА_2 серії ЯБ №402725 від 09 лютого 2006 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з індексним номером 7424586 від 01.08.2013 року. Наявність спадкової справи підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за 375835976 від 15.02.2024 року (Справа №12/2024).
Отже, він має намір невідкладно звернутися до суду з позовною заявою про захист майнових прав і законних інтересів у спосіб визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті своєї матері. Однак до подання позову вважає за доцільне забезпечити майбутній позов у спосіб накладення арешту на відповідний об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1225655100:01:004:0168 площею 2,4000 га.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
При вирішенні питання щодо забезпечення позову суд виходить з наступного.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина першастатті 2 ЦПК України).
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, в тому числі попередити потенційні труднощі у подальшому при виконанні такого рішення.
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами(постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 жовтня 2018 по справі №183/5864/17-ц.
Поміж тим, заявником суду не надано жодного доказу на підтвердження зазначених ним в обґрунтування забезпечення позову обставин.
Зокрема, заявником не надано доказів того, що між сторонами дійсно виник спір; що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду; відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам; наявності дій відповідача, які свідчать про зазначені в заяві про забезпечення позову ризики.
Надані заявником суду документи, які підтверджують право власності на земельну ділянку та факт відкриття спадщини не є доказом зазначених в заяві про забезпечення доказу фактів.
Таким чином, заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви до суду задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.149-159, 260, 353, 354 ЦПК України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання до суду позовної заяви - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Суддя? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Д.Г. Костюков? ? ? ?