Єдиний унікальний номер справи 185/2798/23
Провадження № 1-кп/185/16/25
06 січня 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності обвинуваченого в порядку спеціального судового провадження в період воєнного стану в приміщенні суду в м.Павлоград Дніпропетровської області кримінальне провадження, що внесене до ЄРДР за №22022210000000066 від 12.08.2022, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ізюма Харківської області, громадянина України, одруженого, раніше не судимого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 (дистанційно),
захисника адвоката ОСОБА_5 (дистанційно), -
І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Не пізніше квітня 2022 року в громадянина України обвинуваченого ОСОБА_3 , як радикально налаштованої проти дій органів державної влади України особи, виник злочинний умисел, направлений на добровільне зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території Харківської області.
При цьому обвинувачений ОСОБА_3 був обізнаний, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн - засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - №2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року № 13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
24 лютого 2022 року, у порушення вищевказаних умов міжнародних договорів, російською федерацією здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України та розпочато ведення агресивної війни і захоплення її територій.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому було неодноразово продовжено.
Крім того обвинуваченому ОСОБА_3 було відомо, що після незаконного вторгнення російської федерації (надалі рф) на територію України та окупації частини її території, зокрема міста Ізюм Харківської області, представниками збройних сил та інших державних органів рф взято під контроль будівлі і споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі, а також створено незаконні органи влади та окупаційні адміністрації.
При цьому обвинувачений ОСОБА_3 знав, що на початку квітня 2022 року, точну дату встановити не виявилось можливим, представниками окупаційних органів влади рф на території м.Ізюм Харківської області створено так звану «народную милицию города Изюм», з метою незаконного виконання країною - агресором правоохоронних функцій на території вказаного українського міста.
Реалізуючи свій злочинний умисел, обвинувачений ОСОБА_3 у квітні - травні 2022 року, але не пізніше 06 травня 2022 року, умисно, добровільно вступив до складу незаконного правоохоронного органу, створеного на тимчасово окупованій території Харківської області - «народной милиции города Изюм», де його було призначено на посаду дільничного інспектора.
Після зайняття вказаної посади обвинувачений ОСОБА_3 у період з 06 травня до 06 вересня 2022 року, відповідно до своїх функціональних обов'язків, спільно із представниками окупаційної влади рф, виконував злочинні завдання незаконного правоохоронного органу, у тому числі здійснював перепис населення міста Ізюм, перевірку документів та виявлення громадян України, які не підтримували країну - агресора.
Так, 06 травня 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 з метою реалізації свого злочинного умислу, перебуваючи на тимчасово окупованій території м.Ізюм Харківської області, особисто здійснював поквартирний обхід та перепис мешканців будинку АДРЕСА_2 , для подальшого використання вказаної інформації представниками окупаційної адміністрації та вищезазначеного незаконного правоохоронного органу.
Надалі, продовжуючи свою злочинну діяльність, 05 червня 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 , перебуваючи на Центральному ринку міста Ізюм, в'їзд Ринковий, 3, для досягнення злочинної мети окупаційної адміністрації країни - агресора та виявлення громадян України, які не підтримували російську федерацію, здійснював перевірку документів у продавців ринку. При цьому, обвинувачений ОСОБА_3 , умисно виконуючи функції представника незаконного правоохоронного органу, погрожував вказаним особам та мешканцю міста свідку ОСОБА_6 фізичною розправою, у разі якщо вони не будуть підтримувати окупаційну владу.
У подальшому, 10 липня 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 з метою отримання даних щодо проукраїнськи налаштованих громадян, українських військових та співробітників правоохоронних органів, які прагнули звільнення окупованих територій Харківської області, усвідомлюючи протиправність своїх дій, умисно незаконно здійснював поквартирний обхід та перепис мешканців будинку АДРЕСА_3 , а також перевіряв документи у продавців та відвідувачів Центрального ринку міста Ізюм.
Після цього, 15 липня 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 , перебуваючи у приміщенні «народной милиции города Изюм» за адресою: м. Ізюм, вул. Соборна, 50, - з метою створення умов для подальшого належного функціонування незаконного правоохоронного органу, поповнення рядів його учасників, представившись дільничним інспектором, пропонував свідку ОСОБА_7 працевлаштуватись у «народну милицию города Изюм».
Окрім цього, 03 серпня 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 , перебуваючи у АДРЕСА_4 , та виконуючи функції дільничного інспектора у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, втілюючи наративи російської пропаганди, спілкувався з мешканцями міста та закликав їх звертатися до нього, як представника правоохоронного органу, з метою вирішення поточних питань.
Крім того, 06 вересня 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 , перебуваючи у приміщенні «народной милиции города Изюм» по вул. Соборній, 50 м.Ізюм, для незаконної реалізації завдань окупаційної влади країни - агресора, погрожував фізичною розправою мешканцю міста, свідку ОСОБА_8 , котрий прийшов у відділ за своїм паспортом громадянина України.
Отже, громадянин України, обвинувачений ОСОБА_3 умисно, добровільно, з 06 травня до 06 вересня 2022 року займав посаду дільничного інспектора у незаконному правоохоронному органі - «народной милиции города Изюм», створеному на тимчасово окупованій території Харківської області.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 7 ст. 111-1 КК України, як добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
ІІ. Застосовані судом правові процедури. Спеціальне судове провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia).
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України) суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Враховуючи, що у кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), судом досліджено, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого ОСОБА_3 , як підозрюваного та обвинуваченого, на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження, в результаті чого судом встановлено наступне.
У спосіб, передбачений вимогами ч.3 ст.111, ст.135 КПК України, враховуючи, що ОСОБА_3 виїхав на територію держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та перебуває там, відсутність поштового зв'язку з вказаною територією, у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур'єр» у розділі «Оголошення» у номері 10 (7408) та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора була опублікована повістка про виклик ОСОБА_3 до слідчого на 20.01.2023. В призначену дату ОСОБА_3 до слідчого не з'явився /т.1 а.п.128-132/.
20.01.2023 слідчим за погодженням процесуального керівника в кримінальному провадженні №22022210000000066 складено повідомлення про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України разом з пам'яткою про процесуальні права підозрюваного. Дане повідомлення разом з повістками про виклики на 01.02.2023, 02.02.2023, 03.02.2023 на ім'я ОСОБА_3 були опубліковані на сайті офісу Генерального прокурора та у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур'єр» у розділі «Оголошення» у номері 18. Підозрюваний у вказані дати до слідчого не з'явився /т.1 а.п.141-152/
20.01.2023 на підставі постанови слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Тернопільській області з метою недопущення порушень прав на захист підозрюваного ОСОБА_3 залучено захисника адвоката ОСОБА_5 для здійснення захисту підозрюваного, згідно з дорученням № 019-190000065 від 20.01.2023 /т.1 а.п.133-136/.
Постановою слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 04.02.2023 підозрюваного ОСОБА_3 було оголошено у державний розшук, здійснення якого доручено співробітникам Тернопільського РВ (з дислокацією у м.Теребовля) УСБУ в Тернопільській області /т.1 а.п.155/.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.02.2023 на підставі клопотання слідчого, яке розглянуто за участю захисника, надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022210000000066 відносно ОСОБА_3 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України /т.1 а.п.174-183/, про що в газеті «Урядовий кур'єр» у номері 35 (7433) та на офіційній веб-сторінці Офісу Генерального прокурора опубліковано відповідні оголошення про постановлення ухвали від 15.02.2023 про здійснення спеціального досудового розслідування та повістку про виклик до слідчого на 23.02.2023 для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, на яку підозрюваний ОСОБА_3 не з'явився /т.1 а.п.187/.
Під час здійснення судового провадження судом також здійснені усі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
У зв'язку з розпорядженням Верховного Суду від 10.03.2022 №4/0/9-22 та зміною територіальної підсудності Ізюмського районного суду Харківської області, обвинувальний акт стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 був направлений до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою суду від 02 березня 2023 року було призначено підготовче судове засідання в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, на 24 березня 2023 року /т.1 а.п.16/
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2023 року клопотання прокурора про направлення кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області залишено без задоволення /т.1 а.п.73-77, 98-100, 103-105/.
Судом від призначення обвинувального акту до підготовчого судового засідання та до ухвалення рішення про проведення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, проведено судові засідання: 24.03.2023, 03.05.2023, 24.05.2023, 21.06.2023, 07.07.2023, 29.08.2023, 22.09.2023, 24.10.2023, 28.11.2023, 27.12.2023, 15.02.2024, 19.03.2024, 18.04.2024 /т.1 а.п.24, 41, 45, 83, 86, 108, 113, 121, 193, 205, 247, т.2 а.п.7, 25/.
Про всі зазначені вище судові засідання обвинувачений ОСОБА_3 повідомлявся про судовий розгляд кримінального провадження стосовно нього та мав можливість прибути до суду, скористатись своїм правом на вільний вибір захисника, користуватись своїми правами та подати до суду будь-які клопотання та заяви.
Зазначеною можливістю наданою судом обвинувачений ОСОБА_3 не скористався.
Процедура заочного судового розгляду не є деталізованою процесуальним законом, не має тривалої історії застосування у судовій практиці, а тому суд виходив із загальних засад кримінального провадження.
До загальних засад кримінального провадження, зокрема, відноситься: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань.
При цьому зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом та нормами міжнародного права.
Так, змістом абз.1 ч.3 ст. 323 КПК України передбачено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
У свою чергу, за змістом ч. 2 ст. 297-1 КПК України вбачається серед переліку певних злочинів, посилання на ст. 111-1 КК України, за якими висунуто обвинувачення ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.135 КПК України особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком; здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Відповідно до інформації з відкритих джерел - офіційної веб-сторінки національного оператора поштового зв'язку - Акціонерного товариства «Укрпошта» (https://www.ukrposhta.ua) здійснити поштове відправлення в росію чи білорусь з відділень Укрпошти неможливо.
Разом з цим, у відповідності до положень ч. 8 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної ВР України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
Вказані положення процесуального закону судом були дотримані.
Судом, на виконання зазначених положень процесуального закону, були надіслані та опублікуванні у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур'єр», повістки та повідомлення про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 до призначених судових засідань /т.1 а.п.107, 112, 192, 204, т.2 а.п.6/
Крім того, повідомлення про виклик до суду обвинуваченого ОСОБА_3 були завчасно опубліковані на офіційному веб-сайті Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області щодо всіх судових засідань, які призначались у цьому кримінальному провадженні.
Ухвалою суду 27.12.2024 року було доручено органу досудового розслідування провести слідчі (розшукові) дії для встановлення місця перебування обвинуваченого, його фізичного стану, можливих додаткових способів сповіщення обвинуваченого ОСОБА_3 про кримінальне переслідування та про судовий розгляд обвинувального акту за його обвинуваченням /т.1 а.п.206-207/.
В ході виконання ухвали суду були отримані відомості, що станом на 21.12.2023 року обвинувачений ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_9 та падчеркою ОСОБА_10 перебувають на території рф у м.Бєлгород, куди виїхали 10.09.2022 року після звільнення ЗСУ м.Ізюм Харківської області /т.1 а.п.214/.
З наданих витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян додатково були встановлені в м.Ізюм Харківської області:
- адреса місця проживання батьків обвинуваченого ОСОБА_3 ;
- адреса місця проживання обвинуваченого ОСОБА_3 , що була зазначена ним під час укладення шлюбу з ОСОБА_11 ;
- адреса місця проживання обвинуваченого ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_9 на час укладення шлюбу. /т.1 а.п.218-234/
На встановлені адреси судом були направлені судові повістки про виклик обвинуваченого до суду /т.2 а.п.2, 10-12, 17-20, 32-36/.
Відповідно до листа Об'єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі Безпеки України від 18.01.2024 року відомості щодо перебування в полоні або загибелі обвинуваченого ОСОБА_3 в Об'єднаному центрі відсутні /т.1 а.п.236/.
За повідомлення Управління СБУ в Тернопільській області від 31.01.2024 року, під час виконання доручення здійснено комплекс заходів, спрямованих на встановлення місцезнаходження обвинуваченого ОСОБА_3 або членів його родини, та встановлено, що:
- дружина обвинуваченого ОСОБА_9 зареєстрована в соціальній мережі «Fасеbоок» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та в російській соціальній мережі «Одноклассники» (https://ok.ru/profile/588095446039);
- донька обвинуваченого ОСОБА_12 зареєстрована російській соціальній мережі «Одноклассники» ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та в російській соціальній мережі «В контакте» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 );
- станом на 31.01.2024 року обвинувачений ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_9 та падчеркою ОСОБА_10 перебувають на території рф в одному з населених пунктів поблизу м.Москва /т.1 а.п.238-239/.
Ухвалами суду від 19.03.2024 року та 18.04.2024 року було доручено органу досудового розслідування направити повідомлення дружині обвинуваченого ОСОБА_9 в соціальній мережі «Одноклассники» та доньці обвинуваченого ОСОБА_12 в соціальній мережі «Вконтакте» на встановлені контакти в мережі Інтернет про судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 та про можливість участі в судовому розгляді дистанційно, через «Електронний суд» /т.2 а.п.8, 26/.
Відповідно до рапорту слідчого в ОВС СВ УСБУ в Тернопільській області від 16.05.2024 року з метою виконання ухвали суду були створені знеособлені профілі «Слідвідділ УСБУ в Тернопільській області» в соцмережі «Одноклассники» за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_5 та « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у соціальній мережі «Вконтакте» за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_7 . 15.05.2024 о 14:35 з профілю «Слідвідділ УСБУ в Тернопільській області» в соцмережі «Одноклассники», ІНФОРМАЦІЯ_5 , на особисту сторінку ОСОБА_9 «Татьяна Билык», зареєстровану за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_8 , надіслано фотокопію повістки ОСОБА_3 . Вищевказана сторінка активно використовується ОСОБА_13 , оскільки за даними соцмережі востаннє вона відвідувала її 14.04.2024 о 20:37. Зі змістом повістки ОСОБА_9 ознайомилась цього ж дня о 21:12. Особиста сторінка ОСОБА_12 - «Мария Билык», зареєстрована в соцмережі «Вконтакте» за своїм режимом доступу є закритою /т.2 а.п.38-48/.
Водночас, незважаючи на наявні у матеріалах провадження докази відсутності обвинуваченого ОСОБА_3 протягом тривалого часу на території України, у органу досудового слідства, прокурора та суду відсутні будь-які відомості щодо адреси можливого проживання або перебування останнього за кордоном для направлення судового повідомлення про виклик в порядку ч.7 ст.135 КПК України.
Захисник в ході судових засідань стверджував, що у нього відсутні будь-які можливості для контакту з обвинуваченим та можливість вручення йому повісток чи процесуальних документів.
З огляду на наявні матеріали провадження, суд не вбачає будь-яких інших можливостей, які могли б бути використані для повідомлення обвинуваченого, водночас є мотивовані підстави стверджувати, що обвинувачений був обізнаний щодо судового провадження ще на стадії проведення судом підготовчих дій.
Щодо забезпечення права на захист.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 КПК України захисник зобов'язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов'язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).
Згідно з п.1 ч.1 ст. 49 КПК України суд зобов'язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника.
У цьому провадженні участь захисника є обов'язковою з огляду на положення ч.1 ст.52 КПК України, оскільки стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 здійснювалось спеціальне досудове розслідування та прийнято рішення про спеціальне судове провадження.
Під час підготовчого судового засідання та проведення подальшого судового розгляду даного кримінального провадження, судом у повному обсязі була забезпечена участь захисника для захисту інтересів обвинуваченого ОСОБА_3 .
З урахуванням зазначеного, ухвалою суду від 27 травня 2024 року клопотання прокурора про здійснення спеціального судового розгляду було задоволено, оскільки наявними в матеріалах кримінального провадження доказами належним чином доведено, що обвинувачення ОСОБА_3 висунуте щодо злочину, передбаченого ст.111-1 КК України, що входять до переліку злочинів, зазначених у ч.2 ст.297-1 КПК України.
При цьому обвинувачений ОСОБА_3 всіма наявними у розпорядженні суду засобами, передбаченими КПК, повідомлявся про розгляд судом кримінального провадження стосовно нього, тому очевидно обізнаний про розгляд кримінального провадження, має змогу отримувати інформацію щодо розгляду цього кримінального провадження, однак переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Разом з цим, за період часу з 02 березня 2023 року (ухвали про призначення підготовчого судового засідання) та до виходу суду до нарадчої кімнати 06.01.2025, інформація, яка стосувалася всіх призначених судових засідань,своєчасно публікувалася та була доступною через офіційний веб-сайт суду, офіційний веб-сайт Офісу Генерального прокурора та публікацій у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження.
За час спеціального судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 міг визначитися з провадженням проти нього, та усвідомлюючи, що в нього виник юридичний обов'язок постати перед судом, проте не змінив свою процесуальну поведінку та продовжив подальше ухилення від виконання своїх процесуальних обов'язків.
Підсумовуючи даний блок вироку, суд констатує, що всі передбачені КПК умови для проведення судового розгляду за спеціальною процедурою «in absentia», судом виконані та дотримані у повному обсязі.
ІІІ. Позиція сторін кримінального провадження.
Прокурор, в ході судових дебатів, висловив позицію щодо повної доведеності вини обвинуваченого у вчиненні злочину, що йому інкримінований. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_3 винуватим та призначити йому покарання в межах санкцій ч.7 ст.111-1 КК України. Також прокурором у дебатах була докладно обґрунтована позиція щодо наявності підстав для застосування до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді конфіскації майна та з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування. Доведеність добровільності дій обвинуваченого під час інкримінованих подій в судовому засіданні, на думку прокурора, була доведена показаннями допитаних свідків, в яких останні повідомили про відсутність погроз чи впливу з боку збройних формувань рф на обвинуваченого в період окупації та добровільність зайняття обвинуваченим ОСОБА_3 посади в незаконно створеному правоохоронному органі м.Ізюм Харківської області. Допитані свідки повідомили і про прихильність обвинуваченого до радянського періоду, який ностальгував за «радянськими часами» ще й до окупації м.Ізюм Харківської області.
Захисник не мав можливості отримати будь який контакт з обвинуваченим і з'ясувати його правову позицію щодо висунутого обвинувачення.
Разом з цим, захисник в ході судових дебатів відзначив, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого злочину, на його думку, не може бути встановлена за відсутності його підзахисного, оскільки не доведена допустимими, належними та переконливими доказами поза розумним сумнівом добровільність дій обвинуваченого, відсутність погроз чи впливу на обвинуваченого в окупаційний період. Показання свідків, що були отримані в ході судового розгляду, в цій частині не є переконливими. Без показань обвинуваченого ОСОБА_3 , встановлення мотиву його дій під час інкримінованих подій неможливо ухвалити обвинувальний вирок. Підсумовуючи викладене, захисник просив у разі постановлення обвинувального вироку стосовно обвинуваченого призначити покарання в мінімальних межах санкції інкримінованої статті КК України.
ІV. Докази, досліджені судом на підтвердження вини та обставин, вчинених кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
В кримінальному провадженні за обвинувачення ОСОБА_3 за ч.7 ст.111-1 КК України, його вина підтверджується наступними доказами.
Показаннями свідка ОСОБА_14 , в яких даний свідок повідомив, що на час окупації проживав в м.Ізюм Харківської області. Після захоплення міста він прожив до 05.03.2022 року за місцем свого проживання, а потім виїхав з окупованої території. Приблизно наприкінці травня 2022 року його знайомий, громадянин рф, ОСОБА_15 розповів, що обвинувачений ОСОБА_3 вступив до лав поліції окупантів та відповідав за порядок на місцевому ринку. Обвинувачений пропонував ОСОБА_15 вступити до поліції та працювати з ним разом на користь рф. Він був здивований діями обвинуваченого, бо ОСОБА_3 раніше не був ніяким активістом чи діячем, лише підтримував комуністичні гасла. До окупації обвинувачений торгував, в нього була власна торгівельна точка на ринку. В обов'язки ОСОБА_3 входило здійснення контролю на ринку, він постійно знаходився на вході до ЦНАП, з колишнім співробітником поліції обходив громадян, опитував свідків вбивства, що відбулось під час окупації. Зі слів односельчан, обвинувачений ОСОБА_3 в період окупації навіть попереджав громадян про бомбардування, казав про необхідність перебувати в укриттях. Після деокупації обвинувачений ОСОБА_3 виїхав разом із дружиною та молодшою донькою до рф. На теперішній час за місцем проживання ОСОБА_3 в м.Ізюм проживають інші люди.
Показаннями свідка ОСОБА_16 , в яких він показав, що під час окупації м.Ізюм він залишився проживати та не виїжджав за межі міста. Приблизно в кінці квітня 2022 року відкрився місцевий ринок. Він особисто бачив на ринку обвинуваченого ОСОБА_3 , який перевіряв документи у людей, що торгували на ринку. Люди казали, що ОСОБА_3 «завідував на базарі». З обвинуваченим був знайомим до цього приблизно 10 років, ОСОБА_3 до війни торгував на місцевому ринку речами, які йому здавали люди. Від односельців він дізнався, що ОСОБА_3 вступив до органів окупаційної влади: до поліції. Декілька разів бачив обвинуваченого в цей період на території м.Ізюм, ОСОБА_3 не носив формений одяг, був одягнутий у «цивільне».
Показаннями свідка ОСОБА_17 , в яких даний свідок розповів, що на час повномасштабного вторгнення та окупації залишився проживати в м.Ізюм Харківської області. Особисто з обвинуваченим незнайомий. Під час окупації ОСОБА_3 став «старшим» на місцевому ринку. Людей, що торгували на базарі, він не пускав, говорив, що «його поставили старшим». Приблизно на початку серпня 2022 року у дворі за місцем його проживання він бачив ОСОБА_3 , який зібрав мешканців та повідомив, що його призначено дільничним поліцейським. Він все це бачив через вікно своєї квартири на першому поверсі та чув голос обвинуваченого, його висловлювання. ОСОБА_3 сказав мешканцям, що по всіх проблемах необхідно звертатись до нього. Обвинуваченого він бачив у камуфляжній формі, під курткою у ОСОБА_3 був пістолет. Останній раз він бачив ОСОБА_3 за два дні до деокупації. Після обвинуваченого не бачив. Ймовірно ОСОБА_3 , як і всі інші мешканці, які співпрацювали з окупаційною владою, залишив м.Ізюм. Односельці казали, що ОСОБА_3 виїхав до рф через м.Куп'янськ Харківської області.
Показаннями свідка ОСОБА_7 , в яких даний свідок повідомив, що на час окупації м.Ізюм Харківської області він залишився проживати в місті. З обвинуваченим ОСОБА_3 знайомий, останній декілька разів звертався до нього для ремонту техніки. Під час окупації в нього забрали машину, і він декілька днів ходив до відділу поліції окупаційної влади. Кожного разу він бачив там обвинуваченого ОСОБА_3 , який був одягнутий в цивільний одяг. Обвинувачений пропонував йому вступити до окупаційної народної поліції. На цю пропозицію він відмовився, ніякого тиску з боку обвинуваченого не було. Також бачив, що в період окупації ОСОБА_3 пересувався на поліцейському автомобілі. Відомо, що ОСОБА_3 займав посаду інспектора.
Показаннями свідка ОСОБА_8 , в яких він показав, що з ОСОБА_3 знайомий. До війни він придбавав у ОСОБА_3 різні речі на місцевому ринку. Зі слів людей обвинувачений спочатку охороняв контейнери на базарі. Під час окупації військова поліція в нього відібрала паспорт. Він прийшов до відділку поліції окупаційної влади по вул.Соборна м.Ізюм для того, щоб забрати свій український паспорт. Біля будівлі зустрів обвинуваченого. ОСОБА_3 став йому погрожувати, казати, що він йому «ребра зламає, зуби повибиває». Через три дні після цього йому влаштували допит та віддали паспорт. Окрім цього, йому відомо, що на час окупації ОСОБА_3 був дільничним інспектором в районі за місцем його проживання. Обвинувачений ходив по квартирах, переписував мешканців, встановлював: хто в цих квартирах проживає. ОСОБА_3 ходив у цивільному одязі. Окупаційна влада нікого не примушувала співпрацювати: всі хто бажав працювати - йшов працювати, хто не бажав - не йшов працювати. Це був добровільний вибір кожного.
Показаннями свідка ОСОБА_6 , в яких він повідомив, що під час окупації м.Ізюм він залишився проживати в місті, нікуди не виїжджав. Обвинуваченого знає тривалий час, до окупації обвинувачений ОСОБА_3 торгував на ринку. Приблизно з травня 2022 року розпочалась окупація, обвинувачений одразу перейшов на бік ворога. Він став ходити по домівках, заходив до квартир місцевих, «мародерів», погрожував розправою мешканцям, показував своє посвідчення, представлявся, що його «нова влада» призначила дільничним поліцейським. ОСОБА_3 на місцевому ринку забороняв торгувати спиртними напоями, забирав такі напої, а сам торгував алкоголем. Йому відомо, що робоче місце обвинуваченого було в приміщенні колишнього ЦНАП по вул.Соборна м.Ізюм, де під час окупації розташовувалась новоутворена поліція. Від місцевих йому відомо, що у ОСОБА_3 була зброя. Був випадок в період окупації, що одного мешканця затримали та посадили до в'язниці, а обвинувачений ОСОБА_3 взяв ключі від його квартири та викрав з неї електроінструмент.
Окрім показань свідків винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, підтверджується письмовими доказами.
Повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення начальника УСБУ в Тернопільській області від 10.08.2022 року, відповідно до якого встановлено, що в ході опитування гр. ОСОБА_14 , ОСОБА_18 та бесід з гр. ОСОБА_19 та ОСОБА_20 з травня 2022 року ОСОБА_3 перебував у лавах незаконно створеного в м.Ізюм правоохоронного органу «народна міліція». ОСОБА_3 підтримав збройну агресію рф проти України та після окупації м.Ізюм почав співпрацювати з окупаційною владою, добровільно вступив в «народну міліцію» та був призначений на посаду дільничного інспектора. Свої функціональні обов'язки ОСОБА_3 виконував на території ринку в м.Ізюм /т.2 а.п.90/.
Рапортом про виявлене кримінальне правопорушення о/у Тернопільського РВ УСБУ в Тернопільській області від 10.08.2022 року, згідно з яким в ході виконання професійних обов'язків була отримана інформація стосовно громадянина України ОСОБА_3 , який є співробітником незаконно створеного в м.Ізюм правоохоронного органу «народна міліція» /т.2 а.п.91/.
Повідомленням УСБУ в Тернопільській області від 26.08.2022 року щодо виконання доручення слідчого, відповідно до якого на час надання відповіді ОСОБА_3 перебував в м.Ізюм Харківської області, проживав за адресою: АДРЕСА_1 . З травня 2022 року перебував у лавах незаконно створеного правоохоронного органу «народна міліція», в якому виконував функції дільничного інспектора на території центрального ринку м.Ізюм /т.2 а.п.100-101/.
Протоколом огляду та аналізу сторінки соціально-орієнтованої мережі «В контакте», користувача облікового запису « ОСОБА_21 » ( ІНФОРМАЦІЯ_9 від 25.08.2022 року. Так, аналізуючи інформаційне наповнення вказаного профілю, було встановлено, що його фактичним власником є ОСОБА_3 , уродженець м.Ізюм Харківської області, зареєстрований в АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 (на час дії співробітник незаконно створеного в м.Ізюм правоохоронного органу «народна міліція») /т.2 а.п.102-120/.
Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.11.2022 року, згідно з яким свідок ОСОБА_8 серед запропонованих для впізнання фотографій вказав на фотографію з зображенням обвинуваченого ОСОБА_3 та показав, що з травня по вересень 2022 року вказана особа виконувала функції так званого дільничного інспектора окупаційних правоохоронних органів рф /т.2 а.п.126-128/.
Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.11.2022 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_6 під час слідчої дій вказав на фотографію обвинуваченого ОСОБА_3 та пояснив, що червні та липні 2022 року вказана особа виконувала функції так званого дільничного інспектора окупаційних правоохоронних органів рф /т.2 а.п.129-131/.
Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 08.11.2022 року, згідно з яким свідок ОСОБА_7 на стадії досудового розслідування серед запропонованих для впізнання фотографій вказав на фотографію з зображенням обвинуваченого ОСОБА_3 та показав, що у липні 2022 року вказана особа виконувала функції так званого дільничного інспектора окупаційних правоохоронних органів рф /т.2 а.п.132-134/.
Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.11.2022 року, відповідно до яким свідок ОСОБА_22 під час впізнання вказав на фотографію з зображенням обвинуваченого ОСОБА_3 та показав, що у липні 2022 року вказана особа виконувала функції так званого дільничного інспектора окупаційних правоохоронних органів рф /т.2 а.п.135-137/.
Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.11.2022 року, згідно з яким свідок ОСОБА_23 серед запропонованих для впізнання фотографій вказав на фотографію з зображенням обвинуваченого ОСОБА_3 та показав, що в серпні 2022 року вказана особа виконувала функції так званого дільничного інспектора окупаційних правоохоронних органів рф /т.2 а.п.138-140/.
Протоколом огляду від 11.11.2022 року, відповідно до якого слідчим було оглянуто розміщені в мережі Інтернет відомості про «народну міліцію міста Ізюм». В мережі був знайдений сайт під назвою «В Ізюмі загарбники створили підрозділ «народної міліції» із електронною адресою: « ІНФОРМАЦІЯ_10 ». Відкривши зазначене посилання, виявлено інформацію про те, що в тимчасово окупованому місті Ізюм Харківської області загарбники створили «народну міліцію», до лав якої вступили колишні працівники поліції та добровольці, та яка співпрацює у тісному контакті з комендатурою, військовою поліцією і НОМЕР_2 мотострілецькою бригадою рф. Новостворений підрозділ проводить рейди на вулицях і ринках міста, забезпечує охорону адміністративних та громадських будівель /т.2 а.п.141-144/.
Особова картка ДМС України громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_3 з фотографією, згідно з якою обвинувачений був документований паспортом громадянина України НОМЕР_1 та отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , який був дійсним до 23.07.2024 /т.2 а.п.147/.
Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.01.2023 року, відповідно до яких обвинувачений ОСОБА_3 має у власності житловий будинок загальною площею 46.9 кв.м, житловою - 24.7 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 , - що належить йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.06.2012 року /т.2 а.п.158/.
Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.01.2023 року, згідно з якими обвинувачений ОСОБА_3 має у власності недобудований житловий будинок готовністю 36% за адресою: АДРЕСА_6 , - що належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2007 року /т.2 а.п.159/.
V. Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та у справі «Шабельника проти України»), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питань щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недостовірними, неналежними чи недопустимими.
Проаналізувавши досліджені докази в кримінальному провадженні в сукупності, суд вважає їх достовірними, допустимими, об'єктивно та послідовно підтверджуючими встановлені судом обставини та винуватість ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення. Суд сприймає як належні та достатні докази показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , оскільки їх покази були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, були логічними та узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами. Судом також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого. Крім того, зазначені свідки були у встановленому КПК України порядку приведені до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.
В ході судового розгляду не знайшов свого підтвердження той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 був вимушений на початку квітня 2022 року вступити до складу незаконного правоохоронного органу, створеного на тимчасово окупованій території Харківської області - «народной милиции города Изюм» (мовою оригіналу). Фактів того, що обвинувачений ОСОБА_3 діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу (рф), або інших осіб, - не встановлено. Вказані обставини були підтверджені показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , в яких свідки зазначали про те, що обвинувачений в період окупації виконував обов'язки дільничного інспектора «народной милиции города Изюм» добровільно, без примусу чи погроз, деяким свідкам обвинувачений взагалі пропонував вступити до лав «народной милиции города Изюм». Така пропозиція обвинуваченого була добровільна, ніяких наслідків за відмову від пропозиції вступити до незаконного правоохоронного органу для свідків не настало. Всі допитані свідки вказували, що обвинувачений під час окупації та виконання обов'язків дільничного інспектора «народной милиции города Изюм» діяв самостійно, вільно пересувається по місту, був наділений владними повноваженнями.
Відповідно до протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 серед запропонованих для впізнання фотографій вказали на фотографію з зображенням обвинуваченого ОСОБА_3 , та показали, що з травня по вересень 2022 року вказана особа виконувала функції так званого дільничного інспектора окупаційних правоохоронних органів рф. Фотографія обвинуваченого ОСОБА_3 , що пред'являлась свідкам для впізнання, була отримана з особової картки ДМС України громадянина ОСОБА_3 під час отримання останнім паспорта громадянина України. Тобто безпосередньо допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 не лише розповіли про виконання обвинуваченим ОСОБА_3 в період окупації м.Ізюм Харківської області обов'язків дільничного інспектора окупаційних правоохоронних органів, а й змогли його впізнати на стадії досудового розслідування.
Створення в період окупації м.Ізюм Харківської області «народной милиции города Изюм» підтверджено протоколом огляду розміщених в мережі «Інтернет» відомостей про те, що в тимчасово окупованому місті Ізюм Харківської області загарбники створили «народну міліцію», до лав якої вступили колишні працівники поліції та добровольці, та яка співпрацює у тісному контакті з комендатурою, військовою поліцією і НОМЕР_2 мотострілецькою бригадою рф. Новостворений підрозділ проводить рейди на вулицях і ринках міста, забезпечує охорону адміністративних та громадських будівель.
Законодавець у частині 7 ст.111-1 КК України встановлює ознаку добровільності дій суб'єкта кримінального правопорушення.
Верховний Суд в своїй постанові від 31.01.2024 року в справі № 638/5446/22 /провадження № 51-4092км23/, зазначив, що в кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.
Зміст досліджених судом доказів, дає підстави стверджувати, що обвинувачений ОСОБА_3 діяв як і особисто, так і за вказівками та за погодженим планом із представниками російської федерації. Його діяльність була спрямована на впровадження нових правил та норм, які вже запроваджені та існують на території росії, одночасно обвинувачений не визнавав повноваження діючої української влади, тобто вчиняв активні дії на запровадження та зміцнення влади окупаційної адміністрації. Є очевидним, що усі дії обвинуваченим ОСОБА_3 здійснювались ним особисто, або за погодженням із невстановленими особами російської федерації та на їх вказівку, тобто останній діяв добровільно, мав вибір та можливість відмовитись від дій, які є кримінально-караними. Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 одразу після деокупації м.Ізюм виїхав до рф, залишив домівку, вказує на те, що на час інкримінованих подій та вже після обвинувачений добре розумів значення своїх дій, їх наслідки.
Дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку, суд вважає, що показання свідків та всі письмові докази в кримінальному провадженні, які надані суду прокурором, є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого винуватим по пред'явленому обвинуваченню, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом».
Судом також встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя. Також судом у повному обсязі було забезпечено змагальність процесу.
Таким чином, дослідивши в ході судового розгляду обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 в інкримінованому йому злочині та кваліфікація його дій, доведена поза розумним сумнівом у повному обсязі.
З урахуванням викладеного, суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч. 7 ст. 111-1 КК України, як добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території
VІ. Призначення покарання.
При визначені виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, особу винного, який не судимий, одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також характер, мотиви, обставини вчиненого злочину, та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого.
Обставин, відповідно до вимог ст.66 КК України, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд не встановив.
Обставин, відповідно до вимог ст.67 КК України, що обтяжує покарання обвинуваченого, суд не встановив.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного, адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим ОСОБА_3 злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, яка посягає на захист життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави та дані про особу винного, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, суд дійшов висновку, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченого, дають підстави для призначення за інкриміноване кримінальне правопорушення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у межах санкції ч.7 ст.111-1 КК України, виключно у виді позбавлення волі, з призначення додаткового покарання у виді заборони права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування та з конфіскацією усього належного обвинуваченому майна.
Таке покарання буде відповідати ступеню тяжкості кримінальних правопорушень, особі обвинуваченого, а також здатним сприяти виправленню ОСОБА_3 та попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень, як обвинуваченим, так і іншими особами.
VІІ. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 у виді тримання під вартою був обраний ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.02.2023 року /т.1 а.п.168-170/. Обраний запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили не підлягає змінам.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлений.
В кримінальному провадженні речові докази та витрати на залучення експерта відсутні.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.02.2023 року, на житловий будинок АДРЕСА_5 та недобудований житловий будинок АДРЕСА_7 , які належать обвинуваченому ОСОБА_3 на праві власності, - залишити до виконання вироку в частині конфіскації майна /т.2 а.п.150-151/.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 372-374, 376, 615 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України та призначити йому покарання за ч.7 ст.111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування на строк 14 (чотирнадцять) років, та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою, обраний ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.02.2023 року, до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
Строк додаткового покарання у виді позбавлення ОСОБА_3 права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Арешт, накладений на майно ОСОБА_3 - житловий будинок АДРЕСА_5 та недобудований житловий будинок АДРЕСА_7 , - залишити до виконання вироку в частині конфіскації майна
Житловий будинок АДРЕСА_8 , який відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом №1-340 від 05.06.2012, посвідченого Ізюмською державною нотаріальною конторою, належить ОСОБА_3 , - звернути на виконання даного вироку в частині конфіскації майна.
Недобудований житловий будинок АДРЕСА_7 , який відповідно до договору купівлі-продажу від 26.11.2007, посвідченого Ізюмським приватним нотаріусом, належить ОСОБА_3 , - звернути на виконання даного вироку в частині конфіскації майна.
Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення вручити прокурору, захиснику з урахуванням положень ч. 4 ст. 46, ч. 2 ст. 297-5 КПК України, та направити на адресу обвинуваченого.
Повідомлення про ухвалений вирок опублікувати на офіційному веб-сайті суду, в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Суддя ОСОБА_1