Справа № 203/682/24
Провадження № 3/0203/415/2024
12.03.2024 року у місті Дніпрі суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Ханієва Ф.М., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого в КП «Благоустрій міста Дніпра» ДМР, за ч. 1 ст. 173?2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
07.02.2024 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшли матеріали справи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого в КП «Благоустрій міста Дніпра» ДМР, за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
У судове засідання не з'явилась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.
У судове засідання з'явилась потерпіла особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка пояснила, що вона є матір'ю ОСОБА_1 , її син - гарна людина, та вона не викликала поліцію, у них є домашні проблеми. Вона викликала аварійну службу водоканалу, медичну допомогу. Її син хворий на менінго-енцефаліт, вона доглядає за ним, у день події вона боялась, що у сина буде приступ. Потерпіла вказала, що у них скрутне матеріальне становище та вона відмовляється від обвинувачення свого сина, а викладене у протоколі насправді не відповідає дійсності.
Суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Суд, враховуючи положення ст. 268 КУпАП, якими не передбачена обов'язкова участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, під час розгляду судом справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та ОСОБА_1 не дізнався про стан відомого йому судового провадження, беручи до уваги строки розгляду справи про адміністративне правопорушення, строки притягнення особи до адміністративної відповідальності, те, що судом вчинені всі необхідні дії для його повідомлення, розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 .
Суд, заслухавши пояснення потерпілої особи, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення відповідно до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, доходить таких висновків.
Судом встановлено, що за відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення від 30.01.2024 року, серії ВАД №380840, 16.01.2024 року о 13:00 годині по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи в стані сп'яніння, скоїв сварку з матір'ю ОСОБА_2 , кричав, ображав її нецензурною лайкою, штовхав, чим скоїв домашнє насильством психологічного та фізичного характеру. Тим самим він вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
За змістом протоколу про адміністративне правопорушення, потерпілою особою вказано: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також зафіксовано, що ОСОБА_1 надав пояснення на окремому аркуші, ознайомився зі змістом протоколу та отримав його другий примірник.
У ході судового розгляду справи судом також були досліджені: рапорт, письмові пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та потерпілої особи, виписка з історії хвороби ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (в редакції, чинній станом на момент вчинення адміністративного правопорушення), вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року №2229-VIII (в редакції, чинній станом на момент вчинення адміністративного правопорушення), домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Об'єктом вказаного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян; об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад); суб'єкт адміністративного правопорушення - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку); особливий (особа, на яку вже було накладено адміністративне стягнення за вчинення аналогічного правопорушення - ч. 2 цієї статті); суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КУпАП, адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до положень ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.07.2020 року, справа №463/1352/16-а, провадження №К/9901/21241/18, та в постанові від 20.05.2020 року, справа №524/5741/16-а, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Також суд бере до уваги те, що відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України», Суд вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Суд, керуючись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого також сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
При цьому суд наголошує на тому, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Аналіз викладеного вище вказує, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП не доведена належними та допустимими доказами, бо відсутні показання свідків, відеозаписи з місця події, а протокол не може бути єдиним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Тому суд дійшов висновку, що працівниками поліції не доведена наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, зокрема, об'єктивної сторони адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що зафіксовано в протоколі, та не доведено умислу у ОСОБА_1 на вчинення дій, які зафіксовані в протоколі.
У ході судового розгляду справи про адміністративне правопорушення судом були оцінені за внутрішнім переконанням суду докази, наявні в матеріалах справи, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і справедливістю, та встановлено, що в матеріалах справи відсутні допустимі та належні докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Натомість, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Тому, суд доходить висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та наявності в його діях складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема, відсутність складу адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене вище, суд доходить висновку про необхідність закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ч. 1 ст. 173-2, п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. ст. 283-285 КУпАП, суд,
постановив:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в 10-денний строк з дня її винесення до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Ф.М. Ханієва