Справа № 369/2764/24
Провадження № 2/369/5/25
Іменем України
06.01.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Осіпова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, визнання права власності -
У лютому 2024 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що 15 грудня 2021 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів. За договором відповідач отримав в борг грошові кошти в розмірі 5 000 дол.США на строк до 15 червня 2022 року. На підтвердження отримання коштів відповідач написав розписку.
У якості забезпечення виконання грошового зобов'язання, ОСОБА_2 передав у заставу належну йому на праві власності земельну ділянку площею0,1199га, кадастровий номер 3222481200:05:002:0338, розташовану на території Віто-Поштової сільської ради. Так, у разі неповернення грошових коштів, вона має право вимагати за рахунок погашення боргу земельну ділянку, відповідач зобов'язався перереєструвати право власності на земельну ділянку за нею.
Свої зобов'язання відповідач порушив та на час подання позову грошові кошти не повернув. На її неодноразові її звернення щодо повернення грошових коштів, відповідач не реагував, кошти не повернув. Тому вважає, що вона має право вимагати погашення боргу за рахунок застави земельної ділянки.
Просила суд:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 5000 доларів США, задовольнивши вимогу за рахунок земельної ділянки, розташованої на території Віто-Поштової сільської ради, кадастровий номер 3222481200:05:002:0338;
визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1199 га, кадастровий номер 3222481200:05:002:0338, що розташована на території Віто-Поштової сільської ради;
зобов'язати зареєструвати право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481200:05:002:0338 за ОСОБА_1 та зобов'язати внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
29 березня 2024 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, а саме виклад прохальної частини. Остаточно просила суд:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 5000 доларів США, задовольнивши вимогу за рахунок земельної ділянки, розташованої на території Віто-Поштової сільської ради, кадастровий номер 3222481200:05:002:0338;
визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1199 га, кадастровий номер 3222481200:05:002:0338, що розташована на території Віто-Поштової сільської ради;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2024 року провадження по справі відкрито та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
06 травня 2024 року до суду надійшов відзив на позов. ОСОБА_2 вказав, що дійсно отримав в борг від позивачки грошові кошти в розмірі 5000 дол. США та у визначений строк їх не повернув. Через відсутність фінансової можливості повернути борг, не заперечує щодо передачі права власності від нього позивачці. Просив суд задоволити позов та визнати право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1199 га, кадастровий номер 3222481200:05:002:0338 та покласти на нього всі судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.
У судове засідання позивач не з'явився. Подала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Просила суд задоволити позов.
У судове засідання відповідач не з'явився Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Причини неявки суду не повідомив.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (стаття ст. 627 Цивільного кодексу України)
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Розписка- це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи.
При розгляді справи судом встановлено, що 15 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладеного договір позики, за яким останній отримав у борг грошові кошти в розмірі 5 000 дол.США на строк до 15 червня 2022 року.
Згідно з ч. 2 ст.1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 наголошено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
На підтвердження укладення договору позики суду подано розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 ,… одержав борг від ОСОБА_1 …грошові кошти в розмірі 5000 (п'ять тисяч) доларів США в борг…. За досягнутою домовленістю між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 зобов'язується повернути борг протягом шестимісячного строку, але не пізніше 15.06.2022 року». Розписка датована 15 травня 2021 року, містить підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
При розгляді справи відповідач не оспорював факт написання такої розписки саме відповідачем. Доказів того, що грошові кошти не передавались, або передавались у меншому розмірі, або приховання іншого правочину, існування інших відносин, домовленостей між сторонами матеріали справи не містять, сторони суду не повідомили.
Згідно ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст.229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч. 2 та 3 ст.83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частиною 3 ст.77Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд приходить до висновку, що розписка від 15 травня 2021 року відповідає формі правочину, містить усі істотні умови договору позики, у тому числі зобов'язання відповідача повернути грошові кошти.
Станом на дату розгляду справи боргова розписка перебуває у кредитора, що, за правилом ст. 545 Цивільного кодексу України, також свідчить про невиконання позичальником зобов'язання.
Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, надавши правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд приходить до висновку, що позивачем доведено у встановленому процесуальним законом порядку обставини, що підлягають доказуванню у справі: факт укладення договору позики, який оформлено у виді боргової розписки, датованої 10 вересня 2021 року, та передачі позивачем відповідачу коштів на його виконання.
Відповідно до ст.1049Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. ( ст. 526 Цивільного кодексу України).
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. (ст. 527 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повернув отриманих від позивача коштів у загальному розмірі 5000 доларів США в обумовлений строк (до 15 червня 2022 року (включно), у зв'язку з чим суд приходить до висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості. Доказів протилежного відповідач суду не подав, не заявив клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні.
Стаття 1047 Цивільного кодексу України визначила, що розписка про отримання позикових коштів є підтвердження укладення договору позики та його умов.
Як зазначив Верховний Суд України в правовій позиції від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Стягнення із відповідача суми боргу у іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком викладеним у постановах Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц.
Відповідно до ст. 545 Цивільного кодексу України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Тому, вимоги про стягнення заборгованості у валюті відповідає вимогам закону та є обґрунтованими.
Щодо вимог про визнання права власності на майно.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У матеріалах справи відсутній договір іпотеки нерухомого майна (земельної ділянки), укладеного між сторонами у встановленому чинним законодавством порядку. Зважаючи, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, тому у задоволенні позову в частині визнання права власності та задоволення вимог про стягнення боргу за рахунок земельної ділянки суд відмовляє.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
У порядку статті 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1878,54 грн. відповідно до задоволеної частини позовних вимог.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, визнання права власності задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 5 000 дол. США (п'ять тисяч доларів США), судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1878,54 грн. (одна тисяча вісімсот сімдесят вісім грн. 54 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Інформація про Позивача:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Інформація про Відповідача:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 06 січня 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ