Справа № 279/7299/24
Провадження № 2/279/298/25
07 січня 2025 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Хомутовською М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №279/7299/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що 12.04.2021 року він надав ОСОБА_2 в борг грошові кошти в розмірі 3000 доларів США строком до 30.11.2021 року, що підтверджуються виданою відповідачем розпискою. Відповідач зобов'язання не виконав, позику не повернув. Просив стягнути з відповідача борг в розмірі 3000,00 доларів США, 3% річних в розмірі 270,00 доларів США, та понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач про розгляд справи повідомлявся належним чином, копію ухвали про відкриття провадження з додаткми отримав 13.12.2024 року, відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши письмові матеріалами справи та проаналізувавши їх в сукупності, суд дійшов висновку про наступне:
Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо виконання договору позики, який регулюється положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.
12.04.2021 року позивач надав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 3000 доларів США строком до 30.11.2021 року. На підтвердження укладення договору позику та отримання коштів відповідачем видано розписку.
Саття 1046 ЦК України вказує, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Зроблені судом висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України (справи №6-1967цс15, №6-50цс16).
Представлена позивачем розписка про отримання відповідачем позики містить дані щодо особи позичальника та позикодавця, часу отримання позики, розміру отриманої позики, дати повернення позики, тому є письмовим документом, що підтверджує факт укладення договору позики, його умови, посвідчує факт отримання відповідачем позики саме у позивача.
Позивачем висунута вимога про повернення суми позики, відповідачем факт укладення угоди не оспорений, доказів належного виконання угоди не представлено.
Позивачем представлено докази того, що відповідач отримав від позивача 3000 доларів США, а відповідачем не представлено належних та допустимих доказів належного виконання прийнятого на себе зобов'язання.
Щодо валюти боргу і грошового зобов'язання, то суд виходить з наступного:
За змістом ст.ст.1046, 1049, 192 ЦК України - не заборонено в Україні укладати договори позики в іноземній валюті, і відповідно до природи даного договору (за яким отримане в позику повертається у тому ж виді), та виходячи з умов договору між сторонами, які визначили, що валютою позики є долари США, враховуючи, що в позику передавались саме долари, і що у позичальника згідно розписки від 12.04.2021 р. виникло зобов'язання повернути вказану у розписці суму саме в доларах (3000 доларів США), а не в національній валюті.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 373/2054/16-ц в постанові від 16.01.2019р. відступила від правової позиції ВСУ у справі № 6-79цс14 і від позиції ВС у справі №308/3824/16-ц (щодо обов'язкового визначення грошового зобов'язання у національній валюті незалежно від того, що за договором позики предметом позики була іноземна валюта) і зробила такі висновки:
Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Враховуючи, що за умовами договору між сторонами і фактично у позику були передані долари, що в розписці зазначено про борг у доларах, що за змістом розписки позичальник повинен повернути долари, і що відсутні будь-які домовленості щодо переведення боргового зобов'язання у національну валюту чи в еквівалент до національно валюти, - то суд робить висновок, що за умовами договору між сторонами позичальник має зобов'язання повернути борг у доларах у вказаній у розписці сумі, і тому поверненню позичальником (та стягненню за рішенням суду) підлягає сума боргу у іноземній валюті (валюті позики і валюті визначеного сторонами грошового зобов'язання), за самим правовим змістом договору позики і за принципом «поверни те, що взяв».
А тому, доцільно є зазначити у рішенні суду про стягнення боргу у доларах США, що виключає можливість маніпуляцій щодо вигідного коригування суми боргу одною чи іншою стороною і що є справедливим до кожної з сторін. Тому суд вважає правильним і доцільним у судовому рішенні зазначити про стягнення суми боргу у тій валюті, в якій борг виник і в якій він має бути повернутий, що не виключає можливість виконання грошового зобов'язання у національній валюті, але за курсом валюти на день платежу.
Таким чином стягненню з відповідача підлягає борг в сумі 3000 доларів США.
Щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми боргу суд зазначає наступне.
Частиною першою ст.1050 ЦК України передбачено, що в разі якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-1286цс16 вказав, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93). При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті України - гривні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-79цс-14 від 02.07.2014 року.
Аналізуючи наведені норми, беручи до уваги правову природу трьох процентів річних, передбачених ст.625 ЦПК України, як особливої міри відповідальності, суд приходить до переконання, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача три відсотки річних обчислені із суми боргу, що утворилася за період з 01.12.2021 року по 23.02.2022 року, в розмірі 870,04 грн. (20,96 доларів США), вираженої у національній валюті. При цьому, судом враховано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 12.04.2021 року в загальній сумі 3000 доларів США, а також 870,04 грн.- 3% річних.
З відповідача на користь позивача стягуються судові витрати позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.263-268 ЦПК України, ст.ст. 625,1047,1049 ЦК України,
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , заборгованість за договорами позики від 12.04.2021 року в сумі 3000 (три тисячі) доларів США та 3% річних в розмірі 870 (вісімсот сімдесят) гривень 04 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1357 (одна тисяча триста п'ятдесят сім) гривень 18 копійок понесених судових витрат.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Недашківська Л.А.
копія згідно з оригіналом