Справа № 308/19227/24
26 грудня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Наумової Н.В.,
за участі секретаря судових засідань Передерій Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,-
Заявник ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 27.07.1924 його силою, без будь якого попередження та повістки, прямо з вулиці було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач повідомив, що має ряд захворювань і бажає надати відповідні підтверджуючі медичні документи.
Працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 запропонували йому написати заяву про відмову від проходження ВЛК і пояснили, що після цього я можу бути вільний та документально підготуватися до проходження всіх необхідних процедур.
Позивач написав заяву про відмову від проходження ВЛК та його випустили з приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 . Жодного направлення на ВЛК з метою медичного огляду йому не видавалося, від отримання такого останній не відмовлявся.
Також вказує, що його не запрошували на розгляд справи про адміністративне правопорушення, жодної постанови про адміністративне правопорушення в його присутності не виносилось, від отримання такої постанови не відмовлявся, свідків таких моїх дій не було та не могло бути.
Зазначає, що 01.08.2024 подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 запит від 31.07.2024 про надання відомостей та копій матеріалів справ про притягнення його до адміністративної відповідальності, наявних в підрозділах ІНФОРМАЦІЯ_3 , в тому числі в ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки про такі факти йому не відомо.
28.11.2024 отримав, простим поштовим відправленням, разом з супровідним листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.08.2024, копію протоколу про адміністративне правопорушення № 3103 від 27.07.2024 та постанови по справі про адміністративне правопорушення №19856 від 27.07.2024.
Таким чином, 28.11.2024 дізнався, що згідно вказаної постанови мене визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф в розмірі 25500 гривень.
Вважає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Оскільки, направлення на ВЛК для проходження медичного огляду мені йомц вручалося, в журналі реєстрацій направлень на ВЛК не реєструвалось, вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від проходження медичного огляду не доводились. Докази вручення йому направлення на ВЛК в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні.
На підставі викладеного просить суд поновити позивачу процесуальний строку на звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Визнати протиправною та скасувати постанову №19856 по справі про адмін.. правопорушення від 27.07.2024 року про притягнення до адмін.. відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.12.2024 відкрито провадження у справі за даним позовом та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомлено, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Від його представника надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності,згідно якої він просить розгляд справи провести без їх участі позовні вимоги підтримує та просить задоовльнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомлено, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суддя зазначає, що ст. ст. 44, 45 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки. Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Крім того, учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, яка розглядається, на веб-адресі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: https://ug.zk.court.gov.ua/sud0712/gromadyanam/csz/.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
При цьому прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007).
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 27.07.2024 на ОСОБА_1 накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500 грн. за ч. 3 ст. 210 КУпАП за те, що 27.07.2024 о 14.38 год. ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 в супроводі працівників Національної поліції, де було встановлено, що останній порушує ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», яким установлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві. та військовозобов?язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов?язковий медичний огляд.
Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров?я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 , як військовозобов'язаний, скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме: правопорушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене під час дії особливого періоду.
Зазначену постанову винесено на підставі протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 27.07.2024, складеного майором ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся із даним позовом до суду.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24.02.2022 відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні" в Україні встановлено ввести воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. Згодом строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
Положеннями статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 210 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку
Згідно з ч. 3 ст. 210 КУпАП адміністративна відповідальність настає за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період та тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Відповідно до абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України.
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України (ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Відповідно до пп. 3.1., 3.2 глави 3 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦКСП ВЛК ТЦКСП на збірних пунктах районних (міських) ТЦКСП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦКСП. Повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦКСП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.
Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ст. 235 КУпАП).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Підставою для прийняття спірної постанови стало те, що позивач порушує ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», яким установлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві. та військовозобов?язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов?язковий медичний огляд.
Суд зазначає що відповідачем дотримано вимог законодавства при винесенні оспорюваної постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача, оскільки посадовою особою, яка її винесла, враховано характер вчиненого правопорушення, особу позивача, і накладено штраф у розмірі, передбаченому санкцією статті.
Так, зміст викладеної фабули оскаржуваної постанови відображає диспозицію, викладену ч. 3 ст. 210 КУпАП з посиланням на відповідні норми закону.
Оспорювана постанова містить всі необхідні відомості, передбачені ст. 280 КУпАП, а саме: органом, що розглядав справу - ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що позивачем було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
В обґрунтування позову позивач вказує, що написав заяву про відмову від проходження ВЛК та його випустили з приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 . Жодного направлення на ВЛК з метою медичного огляду йому не видавалося, від отримання такого останній не відмовлявся.
Тобто, сам собі суперечить вказуючи, що він сам написав заяву про відмову від проходження ВЛК, тобто відмовився від його проходження.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем долучено до позову: запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.07.2024 року, копію протоколу №3103 від 27.07.2024 року, копію постанови №19856 від 27.07.2024 року, та копію конверта.
Будь яких інших доказів, до матеріалів справи позивачем не додулечно
Разом з тим, суд зауважує, що предметом позову у даній адміністративній справі є оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення від 27.07.2024 щодо ОСОБА_1 згідно з якою на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500 грн. за ч. 3 ст. 210 КУпАП (порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період).
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві, визначений ст. 71 КАС України, розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №760/2846/17; постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі№536/583/17).
Аналізуючи вищенаведені правові положення, встановлено, що не проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, адже Наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 чітко регламентований такий прямий обов'язок проходити ВЛК.
Суд зазначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вказаних критеріїв було дотримано відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо позивача за ч. 3 ст. 210 КУпАП, жодних доказів щодо упередженого ставлення до позивача чи перевищення повноважень, судом не встановлено.
Адміністративне стягнення накладено на позивача станом на дату вчинення правопорушення у розмірі, визначеному санкцією ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, позивачем не надано будь-яких належних доказів, які б спростовували факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, а відповідачем доведено правомірність свого рішення, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Обґрунтовуючи цю постанову, суд звертає увагу на практику Європейський суд з прав людини, який вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно із положеннями ст. 139 КАС України при задоволенні позову суд стягує із відповідача судові витрати у справі, а враховуючи встановлену відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд не знаходить підстав для стягнення із відповідача судових витрат у справі.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 9, 72, 75-77, 90, 139, 286, 288, 293 КАС України, суд
ухвалив:
Заяву позивача про поновлення строку на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Н.В. Наумова