справа № 757/34288/23-ц
провадження № 22-ц/824/9230/2024
19 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Усковій Я. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Самодерженкової Тетяни Олександрівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року в складі судді Литвинової І. В.,
встановив:
30.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів.
Позовна заява обґрунтована тим, що 08.07.2022 близько 18 год. 30 хв. позивачу стало відомо, що з його платіжної картки № НОМЕР_1 , яка відкрита в АТ КБ «ПриватБанк», були зняті грошові кошти в сумі 125 775 грн: о 18 год. 04 хв. - в сумі 25 255 грн; о 18 год. 05 хв. - в сумі 25 255 грн; о 18 год. 05 хв. - в сумі 25 255 грн; о 18 год. 07 хв. - в сумі 25 255 грн; о 18 год. 08 хв. - в сумі 18 690 грн; о 18 год. 15 хв. - в сумі 6 065 грн.
Остання сума в розмірі 6 065 грн була здійснена після зарахування грошових коштів на картку № НОМЕР_1 з іншої картки позивача.
АТ КБ «ПриватБанк» списав з рахунку позивача суму комісії за вищевказаними платежами в розмірі 3 816,84 грн та нарахував проценти за користування кредитними коштами в розмірі 4 210,12 грн.
Всього з карткових рахунків було списано 133 801,96 грн, без відома та дозволу позивача.
З метою встановлення підстав зняття грошових коштів, позивач повідомив працівників банку за номерами телефонів гарячої лінії та органи поліції.
На виклик приїхала патрульна поліція, яка зафіксувала заяву про незаконне зняття грошових коштів.
По даному факту 25.07.2023 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022100060000791 про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.190 КК України.
Окрім цього, 09.07.2022 позивач звернувся до найближчого відділення АТ КБ «ПриватБанк» з заявою, в якій просив провести службове розслідування та повернути незаконно списані грошові кошти.
12.06.2023 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом про надання інформації стосовно відповіді банку на заяву позивача від 09.07.2022.
14.06.2023 надійшла відповідь, в якій відповідач зазначив, що 21.07.2022 надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що транзакції за спірними платежами були підтверджені 3Dsecure, який надсилався на фінансовий телефон позивача.
Будь-яких доказів отримання від позивача підтвердження 3Dsecureвідповідач не надав, як не надав підтвердження відправлення відповіді позивачу.
Всі ці факти говорять про те, що відповідач в порушення діючого законодавства не сприяв власнику рахунку в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту, не звернувся до іншого надавача послуг, що обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту.
Позивач стверджує, що не отримав СМС-повідомлення, дізнався про незаконне списання грошових коштів вже після їх списання.
Позивачем були дотримані усі вимоги по збереженню конфіденційної інформації, платіжна картка, з якої було здійснено списання грошових коштів, не втрачалася, фізично знаходилася у позивача на протязі всього часу, жодній особі позивач не повідомляв свій пін-код до картки та CVV-код, не реєструвався в системі iPay, LiqPay. Відразу після виявлення факту несанкціонованого списання грошових коштів з карткового рахунку в той же день було повідомлено співробітників банку про спірну транзакцію.
На даний час позивач повністю сплатив грошові кошти банківській установі та закрив кредит.
Посилаючись на вказані обставини та вимоги ст. 22, 321, 1066, 1071, 1073, 1213 ЦК України позивач просив суд:
- визнати дії АТ КБ «Приватбанк» щодо безпідставного списання коштів з його платіжної карти № НОМЕР_1 протиправними;
- стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти у розмірі 125 775,00 грн;
- стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списану комісію у розмірі 3 816,84 грн;
- визнати всі нараховані АТ КБ «Приватбанк» проценти за користування кредитними грошовими коштами у розмірі 4 210,12 грн недійсними та зобов'язати АТ КБ «Приватбанк» їх списати.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
08.03.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Самодерженкова Т. О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції не з'ясував обставини незаконного перерахування коштів, а послався на відповідальність позивача за втрату грошових коштів до повідомлення банку про втрату контролю за картою.
Стосовно здійснення спірних транзакцій банком було встановлено, що ОСОБА_1 не підтверджує проведення операцій з карти. Операції здійснювались через термінал www.iPay.uaр2р. За даними в ПК Фімі був встановлений ручний ввід номеру карти (не було можливості ввести PIN).
Супервайзер - спеціаліст із претензійної роботи ГО зазначає, що операції проведено з підтвердженням 3ДС паролю. При цьому підтвердження отримання такого паролю суду не надано.
Під час розгляду справи судом першої інстанції не враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16.08.2023 у справі №176/1445/22.
Під час судового розгляду банком не було доведено, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Позивач неодноразово звертався до відділень банку для можливості отримати інформацію щодо даних рахунку, на яких були без його згоди перераховані грошові кошти, так і за отриманням відповіді на заяву щодо повернення безпідставно списаних коштів. Банком такі відомості надані не були.
Таким чином, ні відповідач не провів розслідування, ні правоохоронні органи за відсутності інформації від банку, не мають можливості встановити осіб, які незаконно заволоділи грошовими коштами позивача.
17.04.2024 представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Стадніков Д. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Свої доводи обґрунтовує тим, що здійснені 08.08.2022 платежі було підтверджено 3ДС паролем, відправленому на фінансовий номер телефону клієнта. Після проведення операції було здійснено блокування карти, коментар автора: клієнт не може знайти картку.
Сервіс www.iPay.ua - безконтактний сервіс, що дозволяє здійснювати оплати чи зняття грошових коштів на пристроях, які підтримують дану функцію. Для користування послугою необхідно встановити на телефон додаток, додати до нього банківські картки із введенням даних картки. Після успішної авторизації карток у додатку, можливо користуватись картками без їх фізичної присутності в тому числі можливе безконтактне зняття готівки через банкомат.
Треті особи для здійснення платіжних операцій не мали б змоги зробити це, не знаючи паролю входу до системи «Приват24», паролів відомих лише позивачу, усіх даних картки Універсальна (номер, дату, статичний та динамічний пароль, пін коду картки).
Позивачем ОСОБА_1 не було дотримано вимог Умов та Правил надання банківських послуг щодо забезпечення інформації, необхідної для авторизації клієнта через віддалені канали банківського обслуговування.
За розголошення ПІН-коду картки несе відповідальність тільки позивач.
Зазначає, що недостатньо перевипустити сім-картку клієнта або мати фінансовий телефон клієнта, потрібно ще знати пароль входу до Приват24 або щоб його змінити - знати ПІН код картки Клієнта. Щоб зняти кошти в банкоматі без картки необхідно також знати ПІН -код картки, з якої знімаються кошти. Для того щоб змінити фінансовий телефон необхідно вводити ПІН-код картки. Для того , щоб перевести гроші через ІVR-меню, необхідно знати 4 цифри карток.
Без розголошення з боку позивача ПІН-коду своєї картки, номеру своїх карток, інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні встановити Сервіс Аppie Pay, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти.
Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІН-коду.
В архівах банку не виявлено звернень позивача з дорученням про постановку карти в стоп-лист платіжної системи, або з вимогою про блокування картки до моменту знаття коштів.
Позивачем не доведено, що кошти переведені без його волевиявлення, не за його власним розпорядженням. Наявність кримінального провадження не може свідчити про вчинення злочину стосовно позивача до винесення вироку, а також не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними.
Позивачем не вжито заходів щодо запобігання втрати картки, ПІНу або використання іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тому саме він несе відповідальність за операції, що проводилися.
Просить взяти до уваги постанову Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №522/22780/15-ц.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Самодерженкова Т. О. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Рура Н. В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 мав відкритий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 на підставі договору SAMDNWFC00072765356 від 13/12/2021.
08.07.2022 з карти ОСОБА_1 №5218572221742641 було здійснено переказ грошових коштів: 18:04 год. - 25 255 грн; 18:05 год. - 25 255 грн; 18:05 год. - 25 255 грн; 18:07 год. - 25 255 грн; 18:08 год. - 18 690 грн; 18:13 год. - з карти позивача 47**92 через додаток Приват24 зараховано кошти в сумі 6 800 грн; 18:15 - здійснено переказ зі своєї карти в сумі 6 065 грн, всього на загальну суму 125 775 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с.83).
Кошти були переведені за допомогою Інтернет-банкінгу «Приват24», з підтвердженням 3ДС паролю, що відправлений на фінансовий номер телефону клієнта, введенням номеру карти, СВВ, строку дії. Блокування карти 08.07.2022 21:46:58, коментар автора: клієнт не може знайти картку. Заявка ІD-220708S1787923СRIZ6B.
09.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з заявою, в якій повідомив про крадіжку грошових коштів з його рахунку.
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.07.2022 за заявою позивача про вчинення кримінального правопорушення відкрито кримінальне провадження № 12022100060000791 за ч. 3 ст. 190 КК України.
Підставою звернення зазначено, що 08.07.2022 приблизно о 18 годині 00 хвилин, за адресою: АДРЕСА_1 невстановлена особа, з банківської картки шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами в сумі 120 775 грн, чим спричинила майнову шкоду.
Відповідно до протоколу допиту потерпілого ОСОБА_1 від 25.07.2022 останній пояснив, що на протязі останніх років має відкритий банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» та дві банківські картки, зареєстровані на його ім'я: № НОМЕР_1 та НОМЕР_3 . На момент 08.07.2022 мав на власній банківській картці приблизно 50 000 грн, додатково був встановлений кредитний ліміт. 08.07.2022 приблизно о 12 год. 00 хв. йому на мобільний телефон за номером НОМЕР_4 прийшло посилання на сторінку: http://bit/ly/3uxxWt8. Перейшовши за посиланням він побачив інформацію про те, що вимушеним переселенцям з районів ведення бойових дій надається одноразова допомога від Організації Об'єднаних Націй. Зрозумівши, що таким шляхом допомога переселенцям не надається, він вийшов з даної ссилки та більше по ній не переходив. Пізніше, 08.07.2022, перебуваючи вдома, перед тим, як йти до магазину, він виявив, що у нього на банківській картці відсутні грошові кошти. Перейшовши у вкладку «операції» у мобільному застосунку «Приват24» виявив, що з банківських карток були списані всі наявні грошові кошти та кредитні кошти через сервіс іРау. Отримавши виписку по транзакціям від банку встановив, що 08.07.2022 з 18 год. 04 хв. по 18 год. 13 хв. було здійснено 6 транзакцій з вказаних банківських карток, внаслідок чого шахрайським шляхом було списано грошові кошти в розмірі 125 775 грн. Одразу після цього заблокував всі рахунки та банківські картки, повідомив свого менеджера від АТ КБ «Приватбанк» та звернувся із заявою до Печерського УП ГУНП у м Києві.
Відмовляючи у задоволенні позову щодо визнання дій АТ КБ «Приватбанк» щодо безпідставного списання коштів з платіжної карти позивача та стягнення безпідставно списаних коштів, комісії та визнання нарахованих процентів за користування кредитними коштами недійсними та їх списання, суд першої інстанції виходив з того, що операції по рахунку позивача були здійснені через віддалені канали банківського обслуговування з використанням інформації щодо його картки. До повідомлення банку про постановку карти в стоп-лист платіжної системи, відповідальність за операції, ініційовані за допомогою платіжної картки несе її держатель. Позивачем не надано доказів, що кошти переведені без його волевиявлення, не за його власним розсудом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Згідно з частиною двадцятою статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач зобов'язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ 05.11.2014 № 705 (далі - Положення), користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Відповідно до пункту 6 розділу VI Положення, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Відповідно до пункту 8 розділу VI Положення, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Відповідно до пункту 11 розділу VI Положення, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів, які є спеціальними для спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов'язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.
Лише наявність обставин, які доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його цивільно-правової відповідальності.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
У справі, що переглядається, встановлено, що саме ОСОБА_1 , як користувач банківських послуг, отримавши на власний мобільний телефон посилання на сторінку: http://bit/ly/3uxxWt8 та перейшовши за цим посиланням, своїми діями сприяв у доступі до додатку Приват24, незаконному використанню фінансового телефону та інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема, перекази грошових коштів.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що кошти були переведені без його волевиявлення, колегія суддів вважає безпідставними, так як вони зводяться до припущень, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказів того, що права позивача порушені саме АТ КБ «ПриватБанк» матеріали справи не містять.
Водночас, позивач не позбавлений права заявити вимоги про відшкодування завданої шкоди до осіб, вина яких у вчиненні щодо нього шахрайських дій буде встановлена.
Доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з висновками суду першої інстанції по суті спору, що не може бути правовою підставою для скасування судового рішення.
Не спростовує вказаного факту й наявність відкритого кримінального провадження за заявою позивача за частиною третьою статті 190 КК України (шахрайство), оскільки відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами позивача не доводить того, що невстановлена особа/особи заволоділи персональними даними позивача та здійснили переказ грошових коштів від імені позивача без його волевиявлення.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Самодерженкової Тетяни Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03.01.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук