2/130/296/2024
130/3481/23
"18" грудня 2024 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
з участю секретаря судових засідань Мухи Р.П.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Друга жмеринська державна нотаріальна контора Вінницької області про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом та їх скасування,
11.12.2024 представник позивача звернувся до Жмеринського міськрайонного суду з даним позовом, в якому просив визнати недійсним у 1/4 частині свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Другої жмеринської державної нотаріальної 18.11.2023 ОСОБА_3, яким посвідчено її право на 1/2 частки житлового будинку в АДРЕСА_1 , зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за №2-2114; скасувати запис про право власності №52585239 від 18.11.2023 на нерухоме майно - на 1/2 частки житлового будинку в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; визнати недійсним у 1/4 частині свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Другої жмеринської державної нотаріальної контори Шевчук А.А., яким посвідчено її право на 1/2 частки житлового будинку в АДРЕСА_1 ; скасувати запис про право власності на нерухоме майно - на 1/2 частки житлового будинку в АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ; визнати недійсним у 1/4 частині свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Другої жмеринської державної нотаріальної контори Шевчук А.А., яким посвідчено її право на 1/2 частки земельної ділянки під номером АДРЕСА_2 , переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 0521083800:01:002:0305); скасувати запис про право власності на нерухоме майно - на 1/2 частки земельної ділянки під номером АДРЕСА_2 , переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 0521083800:01:002:0305) за ОСОБА_4 .
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_5 . Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу 09.03.1993 ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_7 ». Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді частини житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 та трьох земельних ділянок з кадастровим номером 0521083800:01:002:0304, площею 0,0594 га, кадастровим номером 0521083800:01:002:0304, площею 0,2132 га та кадастровим номером 0521083800:01:002:0305, площею 0,2500 га.
Указаний будинок із господарськими спорудами позивач з покійним чоловіком збудували під час шлюбу за спільні кошти та спільною працею, який був зареєстрований за покійним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2019 згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Спадкоємцями померлого є позивач та дочка ОСОБА_5 від першого шлюбу - ОСОБА_4 . Спадщину позивач прийняла оскільки постійно проживала зі спадкодавцем, а ОСОБА_4 звернулась з відповідною заявою до нотаріальної контори.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, видане 18.11.2023 державним нотаріусом Другої жмеринської державної нотаріальної контори Мельничук А.Л., зареєстроване в реєстрі за № 1-2114, що спадкоємцями ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_3 , кожна 1/2 частки, спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з житлового будинку під номером 7 в с. Людавка Жмеринського району Вінницької області.
Позивач вважає вказане свідоцтво про право на спадщину за законом недійсним оскільки право на житловий будинок набуто спадкодавцем під час їхнього шлюбу, тому позивач має право на 1/2 частини у спільному майні подружжя. Тому до складу спадщини, яка відкрилась після смерті спадкодавця входить лише 1/2 частина житлового будинку, що належала йому у спільному майні подружжя.
Позивач розраховувала, що нотаріус поділить між спадкоємцями право на 1/2 частки житлового будинку, які належали ОСОБА_5 , а не весь будинок, у нотаріуса були відсутні підстави вважати житловий будинок у цілому особистою власністю ОСОБА_5 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 18.11.2023 держаним нотаріусом Другої жмеринської державної нотаріальної контори Мельничук А.Л., зареєстроване в реєстрі за № 1-2117, що спадкоємцями ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_8 та дружина ОСОБА_3 , кожна на 1/2 частки, спадщина на яку видано це свідоцтво складається з земельної ділянки під номером 7, площею 0,2500 га, розташованої в АДРЕСА_1 , переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 0521083800:01:002:0305). На думку позивача дане свідоцтво також було видано нотаріусом з невірним визначенням часток спадкоємців, оскілок у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди, проте поділ часток житлового будинку нотаріусом було здійснено не вірно.
Інші свідоцтва про право на спадщину за законом, видані цього ж дня на вищевказані земельні ділянки представником позивача не оскаржуються, оскілок спадкове майно на які вони видані, являються особистою приватною власністю спадкодавця відповідно до вимог законодавства.
Враховуючи вищевикладене позивач змушена звернутись до суду з вказаним позовом.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
17.01.2024 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідач просив відмовити в задоволенні позову з підстав того, що будинок був побудований задовго до шлюбу позивача зі спадкодавцем, спільною працею батьків відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , яка перебувала у шлюбі зі спадкодавцем ОСОБА_5 з 10.04.1961 по ІНФОРМАЦІЯ_4, день смерті матері відповідача. Таким чином у позивача відсутні підстави стверджувати, що джерелом набуття права на спільне майно були спільні сумісні кошти позивача та спадкодавця ОСОБА_5 , сама лише державна реєстрація речового права під час шлюбу позивача зі спадкодавцем, проведена покійним чоловіком не може бути підставою для визначення правового режиму майна як спільного сумісного майна подружжя, набутого в період 1993-2022. Будинок був збудований і тривалий час використовувався спадкодавцем разом з матір'ю відповідача, а після її смерті, ОСОБА_5 успадкував її частку у спільному майні, шляхом вступу у фактичне володіння і користування ним. Таким чином, позовні вимоги спрямовані на зменшення частки відповідача у спадщині ОСОБА_5
ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ.
05.01.2024 від третьої особи, завідувача Другої Жмеринської державних нотаріальної контори Мельничук А.Л. до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких вона просила в задоволенні позову відмовити з підстав того, що жодних прав та інтересів позивача не було порушено, адже у своїй заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом позивач ОСОБА_10 висловила свою волю, яка полягала в тому, що остання від видачі свідоцтва про право власності на частку в спільній сумісній власності подружжя відмовилась.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ, ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ.
14.12.2023 ухвалою суду відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 06.02.2024. Витребувано копію спадкової справи, заведеної щодо майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
05.01.2024 до суду надійшла витребувана спадкова справа.
06.02.2024, 10.03.2024 та 09.05.2024 підготовче засідання було відкладено за клопотанням представника позивача. Востаннє на 05.06.2024.
19.03.2024 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про приєднання доказів.
05.06.2024 в судовому засіданні протокольною формою ухвали суду позовну заяву було залишено без руху, надано строк на усунення недоліків. Підготовче засідання відкладено на 01.07.2024.
10.06.2024 від представника позивача до суду надійшла заява про виконання ухвали суду.
01.07.2024 ухвалою суду підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті на 23.09.2024.
23.09.2024 в судовому засідання оголошено перерву до 07.11.2024.
07.11.2024 справа знята з розгляду та в подальшому призначена на 18.12.2024.
18.12.2024 в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав подану ним позовну заяву та просив її задовольнити з підстав, викладених в позові. Додатково вказав, що твердження в позовній заяві щодо побудови будинку позивача з покійним чоловіком - спадкодавцем ОСОБА_5 за спільні кошти та власними силами були помилковими, незважаючи на це просив позов задовольнити з підстав того, що право власності за спадкодавцем було зареєстровано 02.10.2019, а тому вказане майно є спільною власністю подружжя.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився без повідомлення причин.
Суд на підстав ч. 1 ст. 223 ЦПК України, розглянув справу у відсутність третьої особи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , 09.03.1993 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 (а.с.8), хоча згідно паспорту громадянина України вона ОСОБА_12 (а.с.7).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Жмеринка Вінницької області (а.с.9).
Як вбачається з копії Витягу з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_5 являвся власником житлового будинку в АДРЕСА_1 (а.с.10).
Відповідно до копій свідоцтв про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Другої жмеринської державної нотаріальної контори Вінницької області спадкоємцями 1/2 частки майна, зазначеного в свідоцтві є дочка ОСОБА_4 та дружина покійного ОСОБА_5 ОСОБА_3 . Спадщина, на яку в указаних частках видані свідоцтва складається з житлового будинку під номером АДРЕСА_1 та земельної ділянки під номером АДРЕСА_1 , переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.11,13), дані свідоцтва зареєстровано в Спадковому реєстрі за номером 69241183, що стверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.12/12 зворот).
Згідно Витягів з Державного реєстру речових прав ОСОБА_3 являється власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки під номером АДРЕСА_1 , (а.с.11 зворот, 13 зворот).
Відповідно до копії спадкової справи до майна померлого ОСОБА_5 , яка була досліджена в судовому засіданні, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулись до Другої жмеринської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 . В даній заяві ОСОБА_3 було роз'яснено зміст ст. 60 СК України. Від видачі свідоцтва про право власності на частку в спільній сумісній власності подружжя остання відмовилась. Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_5 відсутні (а.с.36-91).
Згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя, 10.04.1961 було зареєстровано шлюбі між ОСОБА_5 та ОСОБА_13 (а.с.100).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.101).
Згідно копії технічного паспорту на будинок садибного типу в АДРЕСА_1 , замовник ОСОБА_4 , житловий будинок побудовано у 1963 році з добудовами у 1974 році (а.с.102-108).
Як вбачається з витягів з погосоподарських книг Людавської сільської ради по домогосподарству в АДРЕСА_1 , житловий будинок побудований у 1963 році, голова господарства ОСОБА_5 до скалу сім'ї входять: дружина ОСОБА_14 , дочка ОСОБА_15 та син ОСОБА_15 , категорія домогосподарства - робітнича. В подальшому склад сім'ї господарства змінювався, за виключенням голови ОСОБА_5 , ОСОБА_14 та дочки ОСОБА_15 (а.с.112-122; 140-141).
Відповідно до довідки Людавського старостинського округу від 11.01.2024 № 01-10-2024/47 ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_14 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , вступивши в фактичне володіння та управління майном померлої, розпорядився домашніми та особистими речами померлої, в травні 1990 року провів ремонтні роботи в житловому будинку (а.с.123).
Факт побудови будинку в АДРЕСА_1 у 1963 році також стверджується: випискою з погосподарської книги, виданої Людавським старостинським округом; довідкою Людавського старостинського округу від 15.03.2024 № 01-10/2024/119 та довідкою Людавського старостинського округу від 15.03.2024 № 2024 (а.с.137-139).
Також в судовому засіданні були досліджені оригінали погосоподарських книг Людавської сільської ради по домогосподарству в АДРЕСА_1 , за 1961 - 2000 роки, що підтверджують факт побудови будинку у 1963 році.
МОТИВИ СУДУ. НОРМИ ПРАВА ЗАСТОСОВАНІ СУДОМ.
Як визначено у п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте ним до шлюбу.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно (який був чинний на час виникнення правовідносин), нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Із досліджених у судовому засіданні доказів вбачається, що житловий будинок, який є об'єктом спадкування, в АДРЕСА_1 , побудований у 1963 році під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_16 , відповідно урозумінні ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, був їх спільною сумісною власністю.
Відповідно до частини четвертої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.
Отже, при вирішенні питання про виникнення права власності на будинок і успадкування його частки ОСОБА_5 після смерті у 1990 році ОСОБА_14 суд керується законодавством, яке діяло на час виникнення правовідносин.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку (1963 рік) регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (далі - Інструкція), затвердженою Міністерством комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 року за погодженням з Верховним Судом УРСР від 15 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56. Питання видачі правовстановлюючих документів на нерухоме майно врегульовувалось також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР №45/5 від 31 жовтня 1975 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР №1/5 від 19 січня 1976 року. Необхідність реєстрації і технічної інвентаризації належного, в тому числі, громадянам житлового фонду була передбачена також Постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.03.1985 року №105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР».
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Так, підтвердженням належності житлового будинку певній особі є, в тому числі, запис в погосподарських книгах, ведення яких передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов'язковим.
Відповідно до положень ст.ст. 100, 101 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року, громадяни могли мати у власності житловий будинок. При цьому глава десята цього Кодексу також не пов'язувала наявність такого права з його обов'язковою державною реєстрацією чи отриманням правовстановлюючого документу.
Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Тобто одним із документів, що підтверджує набуття права власності на житловий будинок є виписка з погосподарської книги.
За змістом частин четвертої та п'ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.
Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.
Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Таким чином, за змістом указаних норм, відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року, а у разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно з ст. 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Згідно ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Із досліджених у судовому засіданні доказів вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 , побудований у 1963 році під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_14 , про що свідчить виписка із погосподарської книги, відповідно він вважається спільною сумісною власністю подружжя. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_14 ОСОБА_5 прийняв спадщину після останньої шляхом фактичного вступу в управління та володіння її часткою у спільному майні подружжя. Тобто, після смерті дружини, ОСОБА_5 став єдиноосібним власником житлового будинку в АДРЕСА_1 , і право власності в нього на цей будинок в цілому виникло через шість місяців з дати відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Не залежно від часу внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про право власності на будинок в АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 (09.10.2019), він не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя з позивачем ОСОБА_3 , оскільки право власності у ОСОБА_5 виникло в 1963 році та в цілому на будинок 16.07.1990. Виникнення права власності та реєстрація права власності житлового будинку, який був побудований до 05 серпня 1992 року, за соєю суттю не є тотожним поняттям.
Згідно із статтею 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Згідно із статтями 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частин 3 та 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно із частиною 1 статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом Свідоцтво про право на спадщину це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Отже, оскільки житловий будинок в АДРЕСА_1 набутий ОСОБА_17 до шлюбу з ОСОБА_3 , тому є його особистою приватною власністю і не відносить до спільного майна подружжя. А отже нотаріус посупив правильно, розділивши його та земельну ділянку, на якій він знаходиться між двома спадкоємцями порівну - дружиною ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4
ВИСНОВКИ СУДУ.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідно до матеріалів справи та фактично не заперечується представником позивача, відповідно до копії виписки з погосподарської книги та погосподарських книг, досліджених в судовому засіданні щодо спірного житлового будинку за 1961-2000 роки, розташованого в АДРЕСА_1 , його головою зазначено ОСОБА_5 , до скалу сім'ї входять: дружина ОСОБА_14 , дочка ОСОБА_15 та син ОСОБА_15 , категорія домогосподарства - робітнича. Даний житловий будинок побудований в 1963 році подружжям ОСОБА_5 та його першою дружиною ОСОБА_14 , відповідно будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності, згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинним на час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_14 , в шлюбі.
ОСОБА_5 після смерті дружини ОСОБА_14 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , успадкував її частку спірного житлового будинку у спільному майні подружжя на яку мав право згідно Глави IV Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР №45/5 від 31 жовтня 1975 року, шляхом в вступу в управління та володіння спадковим майном в порядку, визначеному статтею 549 ЦК УРСР.
В подальшому, 02.10.2019 ОСОБА_5 , після укладення шлюбу з позивачем, було зареєстровано право власності на цілий житловий будинок із господарськими спорудами в АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Так, суд не погоджується з позицією представника позивача з приводу того, що ОСОБА_5 зареєстрував право власності на будинок з господарськими спорудами відповідно до вимог чинного законодавства використавши виписку з погосоподарської книги, відповідно вищевказаний будинок являється спільним майном подружжя позивача та ОСОБА_5 з огляду на таке.
Обов'язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об'єкти нерухомості введено лише з 29 червня 1998 року. Саме з цього дня набрала чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 9 червня 1998 №121.
Таким чином, права, набуті (шляхом створення або придбання нерухомості) у власність до 29 червня 1998 року з дотриманням установленого порядку набуття, однак без держреєстрації, можна вважати такими, що виникли та набуті в установленому законом порядку.
На даний час питання реєстрації права власності на нерухоме майно врегульоване приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Стаття 31 цього Закону передбачає особливості державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку. Відповідно до положень цієї статті для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об'єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об'єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.
Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості є необов'язковим.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто, державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав, відповідно поняття набуття права власності та його реєстрація не є тотожними поняттями.
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Друга жмеринська державна нотаріальна контора Вінницької області про визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом та їх скасування слід відмовити, оскільки підстави для цього, передбачені ч. 1 ст. 215, ст. 1301 ЦК України відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ МІЖ СТОРОНАМИ.
Представником відповідача ОСОБА_2 заявлено вимоги щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.
За нормами ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Такими доказами можуть бути: договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі документів, акт здачі-приймання виконаних робіт, протокол наданих послуг, рахунки на оплату, банківські документи про оплату послуг.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представником відповідача надано: договір про правничу допомогу; корпію квитанції до платіжної інструкції та опис робіт виконаних адвокатом.
З огляду на викладене, беручи до уваги положення ст.ст.133, 137 ЦПК України, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з позивача ОСОБА_3 витрат, пов'язаних з правничою допомогою на користь ОСОБА_4 у розмірі 20 000 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 4, 5, 7, 10-13, 76-82, 89, 206, 259, 263-265 ЦПК України, Суд
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
Рішення суду набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Сторони у справі: ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ,РНОКПП НОМЕР_4 ),
ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_4 ,РНОКПП НОМЕР_5 ),
Друга жмеринська державна нотаріальна контора Вінницької області(23100, Вінницька область, м. Жмеринка, вул. В. Брезденюка, буд. 19, ЄДРПОУ 02883127).
Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ
Дата складання повного судового рішення 03.01.2025