Провадження № 22-ц/803/1056/25 Справа № 210/6884/23 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В.Є. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
06 січня 2025 року м.Кривий Ріг
справа № 210/6884/23
Дніпровський апеляційний суд ускладі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 року, яке ухвалено суддею Сільченко В.Є. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 10 вересня 2024 року,
В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся досуду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченої частки заробітної плати.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 з29 січня 2001 року працює у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» електрозварником ручного зварювання, з 26 квітня 2004 року йому встановлений 5 розряд електрозварника на автоматичних і напівавтоматичних машинах.
За період з 2017-2021роки позивачу ОСОБА_1 надавалась щорічна графікова тарифна відпустка.
З цього приводу позивач звертався кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.5 Колективного договору Криворізького локомотивного депо на 2011-2012 роки, який є чинним по цей час, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці. В порушення умов Колективного договору не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення позивачу в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні.
Сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 по 2021 становить 7619 грн, зв'язку з чим, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових правта просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 7619грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки та витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 рокупозовні вимоги позивача задоволено,стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 рік у розмірі 7 619 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 2 500 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1073 грн60 коп.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, зазначає, що відповідно до пунктів 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року (далі Закон № 1774-VІІІ), мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів, а застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
У зв'язку з вищевказаним правлінням ПАТ «Укрзалізниця» та Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України 29 березня 2017 року та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», вважає, що необхідно керуватися Закон № 1774-VІІІ, а тому позивач не має права вимагати виплат, які суперечать цьому Закон № 1774-VІІІ, оскільки в п.5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Також, відповідач не погоджується з твердженнями позивач, що внесенням змін до Колективного договору відповідачем погіршуються умови договору про працю, оскільки Законом № 1774-VІІІ розмір допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилася лише розрахункова величина. До того зазначив, що адміністрація підприємства і профспілки діяли на виконання Закону № 1774-VІІІ, а не всупереч йому.
Вважає, що підстави для використання позивачем для розрахунку допомоги на оздоровлення положень Колективного договору відсутні, оскільки, фактично Колективний договір в цій частині є недійсним, як такий, що прямо суперечить Закону України № 1774-VІІІ.
Зазначає, що є помилковими висновки суду першої інстанції про застосування до спірних відносин статті 9 КЗпП України.
Посилається, що суд першої інстанції при ухваленні рішення по справі не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Також, відповідач просить застосувати позовну давність і відмовити у задоволенні позову, оскільки, про неотримання допомоги на оздоровлення у повному обсязі позивач дізнавався щоразу, починаючи з 2017 року, але звернувся з позовом до суду лише у грудні 2023 року, тобто поза межами трьохмісячного строку. Позовна давність спливла, оскільки, строк звернення з позовом до суду відповідно до ст.233 КЗпП України становить три місяці, а це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскількиціна позову складає менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з29 січня 2001 року працює у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товари ства «Українська залізниця» електрозварником ручного зварювання, з 26 квітня 2004 року йому встановлений 5 розряд електрозварника на автоматичних і напівавтоматичних машинах.
Пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, який є чинним станом на 2020 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу депо.
Відповідно до спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
З 18 грудня 2017 року по 21 січня 2018 року, з 18 червня 2018 року по 17 липня 2028 року, з 16 листопада 2019 року по 16 грудня 2019 року, з 06 вересня 2020 року по 27 вересня 2020 року, з 23 липня 2021 року по 20 серпня 2021 року,позивачу надавались щорічні тарифні відпустки згідно графіку.
У зазначений вище період, при наданні відпустки, позивач звертався з особистою заявою до керівника з проханням надати їй матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.5 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до вище вказаних заяв, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: за 2017 рік - 2202,50 грн, за 2018 рік - 2202,50 грн, за 2019 рік - 2508,75 грн, за 2020 рік - 2746,25 грн, за 2021 рік - 4540 грн.
Згідно відповіді начальника СП «Криворізьке локомотивне депо» від 26 листопада 2020 року за № 1200, голову профспілки повідомлено про те, що матеріальна допомога на оздоровлення під час щорічної відпустки працівникам депо нараховується в розмірі 40,0 відсотків тарифної ставки (посадового окладу), але не нижче 125,0 відсотків прожиткового мінімуму, станом на дату надання чергової відпустки. Порядок нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму, вимагає чинне законодавство. На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року, а саме п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» - мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цього Закону не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Оскільки. структурний підрозділ «Криворізьке локомотивне депо» не є юридичною особою, а є виробничим підрозділом Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і здійснює свою діяльність у межах доведених контрольних завдань з основних фінансово-економічних показників, розпоряджень, вказівок щодо органів товариства - відповідно до спільної вказівки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена Правління Ж. Марчека та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29 березня 2017 № Ц/6-25/713-17 прийнято спільну постанову керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і президії Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, щодо застосування в діючому колективному договорі з 01 квітня 2017 року замість величини «Мінімальна заробітна плата» розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб».
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.5 Колективного договору.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року, замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору. При цьому, суд дійшов висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно дост.13КЗпПУкраїни таст. 7 Закону України«Про колективні договори і угоди»,зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, який є чинним станом на 2020 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші - на конференції трудового депо.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1762 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2205,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2007 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2508,75 грн мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 723 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн.
Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору, й доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними та не спростовують наведеного.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю, не мають зворотньої сили.
Як вже зазначалося вище,відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1762 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2205,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2007 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2508,75 грн мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 723 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив її право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Не можна погодитись й з посиланнями відповідача в апеляційній скарзі на положення статтей 203, 215 ЦК України, як підставу для визнання недійсним колективного договору, як такого, що суперечить умовам пункту 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», з вищенаведених підстав.
До того ж, у даному випадку, варто зауважити й на тому, що Верховний Суд України у Постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15 дійшов висновку, що «враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91 , 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору (контракту). Установивши наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв'язку з існуванням трудових правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину». Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у Постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц, провадження № 61-28768св18.
За такихобставин,колегія суддівпогоджується звисновком судупершої інстанціїпро те,щоприйняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо" Криворізького локомотивного депо» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Виходячи з наведеного вище колегія суддів вважає,що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення, у період з 2017 року по 2021 рік, у розмірі 7 619 грн. є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період за період з 2017 року по 2021 року він має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
З урахуванням наведенного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.
Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а, а також правові висновки Верховного Суду, викладені в Постановах у справах №820/3145/17, №520/94/19 та №П/811/1009/17, колегією суддів не приймаються, так як ці рішення не стосуються норм права при виконанні умов Колективних договорів, а стосуються суддівської винагороди, тобто інших правовідносин, тоді як, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.
Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 06 січня 2025 року.
Головуючий:
Судді: