Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
06 січня 2025 р. справа № 520/22213/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності, протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання йому відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у спосіб, визначений Порядком №560, прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі пункту 9 частини 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що єдиною підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу за пунктом 9 частини 1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" фактично стало те, що на думку відповідача, догляд за хворою матір'ю ОСОБА_2 може бути здійснено іншою особою, а саме сестрою позивача - ОСОБА_3 .
Інші заяви по суті справи сторони не подавали.
Суддя перебував у щорічній основній відпустці з 23.12.2024 по 05.01.2025.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши аргументи учасників спору, викладені в заявах по суті справи, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що 19 червня 2024 року позивачем направлено по пошті заяву до відповідача про надання відстрочки від призову на військову служу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви додано: копію тимчасового посвідчення офіцеру запасу Піску на ОСОБА_4 ; копію паспорту ОСОБА_1 ; копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію витягу з реєстру територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_1 ; копію паспорту ОСОБА_2 ; копію ідентифікаційного коду ОСОБА_2 ; копію висновку ЛКК про те що ОСОБА_2 за станом здоров'я нездатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду; копію висновку ЛКК №937 ОСОБА_2 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; копію акту встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про одруження ОСОБА_5 з ОСОБА_6 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 ; копію нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 про факт здійснення догляду за нею ОСОБА_1 ; копію заяви ОСОБА_2 про вибір доглядача; копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 ; копію витягу з реєстру територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.07.2024 №1178/11772 повідомив позивача, що протоколом від 19.07.2024 №15 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причина відмови є інший працездатний член сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ, в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин).
Обставини, які надають військовозобов'язаним право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначені у ст.23 Закону № 3543-ХІІ.
Відповідно до п. 9 ч.1 ст.23 Закону № 3543-ХІІ зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, (далі - Положення про ТЦК) визначає повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Так, пунктом 9 Положення про ТЦК, передбачено, що відповідно до покладених на них завдань ТЦК, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Пунктом 11 Положення про ТЦК визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.06.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку із наявністю хворої матері.
На підтвердження наявності права на відстрочку позивач зазначив, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватись про своїх непрацездатних батьків прямо встановлений ст.52 Конституції України та ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України.
Крім того, на підтвердження відсутності інших працездатних утримувачів у своїй матері позивач зазначив, що його сестра ОСОБА_7 , яка проживає за іншою адресою, не має можливості опікати матір позивача, утримувати її та фізично здійснювати за нею догляд.
Відмовляючи у наданні позивачу відстрочки від призову, відповідач зазначив, що є інший працездатний член сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд.
Стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Однією з основних цілей регулювання сімейних відносин, відповідно до частини другої статті 1 Сімейного кодексу України, є утвердження почуття обов'язку перед батьками.
Відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.
Оскільки сестра позивача ОСОБА_7 є повнолітньою донькою ОСОБА_2 , то саме вона зобов'язана піклуватись та доглядати за своєю непрацездатною матір'ю.
Відтак, суд вважає, що при розгляді заяви позивача відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про те, що відсутні підстави для надання відстрочки від призову, у зв'язку з тим що є інший працездатний член сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності, протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 06 січня 2024 року.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ