Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
06 січня 2025 р. № 520/32489/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61002) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області, які полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 31.10.2018 по 23.11.2024.
2. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області, нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 31.10.2018 по 23.11.2024.
В обґрунтування позову зазначено, що дії відповідача, які полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 31.10.2018 по 23.11.2024 є протиправними та такими, що порушують права позивача на грошове забезпечення.
Ухвалою суду від 27.11.2024 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представником відповідача 16.12.2024 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , з 30.12.2010 по 31.10.2018 проходив службу в Національній поліції України. 01.09.2015 позивачу було надано статус учасника бойових дій та видано посвідчення.
Наказом Головного управління національної поліції в Харківській області від 30.10.2018 за № 284 о/с позивача звільнено за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 31.12.2018 з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 01.01.2018 по 31.10.2018 у кількості 28 діб.
Компенсація нарахована і виплачена у листопаді 2018 року в сумі 8533,95 гривень.
Листом Головного управління національної поліції в Харківській області від 07.03.2023 № 67аз/119-12/01-2023 на адвокатський запит, було повідомлено що ОСОБА_1 під час проходження служби з 07.11.2015 по 30.10.2018 щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2016 рік використав повністю, за 2017 рік щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки використав частково (невикористана частина 16 діб основної, та 2 доби додаткової). За невикористану частину щорічної чергової відпустки за період з 01.01.2018 до 31.10.2018 виплачено компенсацію при звільненні у кількості 28 діб. Крім того, позивач за 2016 та 2017роки додаткову оплачувану відпустку, згідно зі ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» використав 14 діб.
Листом Головного управління національної поліції в Харківській області від 30.11.2023 за № 213аз/119/05/29-2023 на адвокатський запит зазначено, що компенсація за невикористану частину щорічної відпустки була виплачена за 2018 рік, а компенсація за невикористану частину (16діб основної та 2 доби додаткової) за 2017 рік, а також додаткової відпустки, згідно зі ст. 2 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» за 2018 рік позивачу не виплачувалися. Крім того у відповіді зазначено, що грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.
Позивач, не погодившись з зазначеним звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року по справі № 520/38063/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області, яка полягає в невиплаті при звільнені ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (основної 16 діб, додаткової 2 доби) за 2017 рік, додаткової оплачуваної відпустки (14 діб), згідно за ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2018 рік, в загальній кількості 32 доби.
Зобов'язано Головне управління національної поліції в Харківській області внести відомості до наказу від 30.10.2018 за № 284 о/с про звільнення ОСОБА_1 за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (основної 16 діб, додаткової 2 доби) за 2017 рік, додаткової оплачуваної відпустки (14діб), згідно за ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2018 рік, в загальній кількості 32 доби.
Стягнути з Головного управління національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки (основної 16 діб, додаткової 2 доби) за 2017 рік, додаткової оплачуваної відпустки (14 діб), згідно за ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2018 рік, у загальній кількості 32 доби.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 року по справі № 520/38063/23 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишено без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 по справі № 520/38063/23 - змінено, замінивши абзаци 3, 4 резолютивної частини цього рішення абзацом такого змісту:
"Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки (основної 16 діб, додаткової 2 доби) за 2017 рік, додаткової оплачуваної відпустки (14 діб) згідно зі ст. 12 п. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2018 рік, у загальній кількості 32 доби."
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 по справі № 520/38063/23 - залишено без змін.
23 листопада 2024 року Головним управлінням Національної поліції в Харківській області на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 по справі № 520/38063/23 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 по справі №520/38063/23 нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію в розмірі 10078,19 грн.
В позовній заяві позивачем зазначено, компенсація за невикористані дні відпусток за минулі роки у кількості 32 діб позивачу виплачена 23 листопада 2024 року, а отже затримка розрахунку при звільненні складає 06 років 00 міс. 23 днів.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що положеннями ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено не у день звільнення, а в порушення вимог статті 116 КЗпП України 23.11.2024, тому позивач посилається на наявність підстав для застосування положень ст.117 КЗпП України та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Суд зазначає, що спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, дійсно не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Натомість, при вирішення спорів цієї категорії, слід застосовувати положення загального трудового законодавства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права підтриманий Верховним Судом у постанові від 02.02.2023 у справі №640/10582/21.
Разом з тим, в силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов'язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
З матеріалів справи вбачається, Наказом Головного управління національної поліції в Харківській області від 30.10.2018 за № 284 о/с позивача звільнено за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 31.12.2018.
В той же час, із позовною заявою щодо визнати протиправною бездіяльності Головного управління національної поліції в Харківській області, яка полягає в невиплаті при звільнені грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (основної - 16 діб, додаткової - 2 доби) за 2017 рік, додаткової оплачуваної відпустки (14 діб), згідно за ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2018 рік, в загальній кількості 32 доби в розмірі 11 944,64 грн та стягнення з Головного управління національної поліції в Харківській області, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (основної - 16 діб, додаткової - 2 доби) за 2017 рік, додаткової оплачуваної відпустки (14 діб), згідно за ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2018 рік, у загальній кількості 32 доби в розмірі 11 944,64 гривень позивач звернувся лише 28.12.2023 року.
Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2017 та 2018 роки через п'ять років після звільнення позивача.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61002) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.