з питань забезпечення позову
06 січня 2025 року м. Рівне №460/95/25
Рівненський окружний адміністративний суд, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 460/95/25,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд: 1) визнати протиправною протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови у наданні відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації; 2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Одночасно із позовом заявник подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням ОСОБА_2 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправляти на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням у цій справі. В обґрунтування поданої заяви зазначає, що він не погоджується із прийнятим рішенням відповідача про відмову у наданні відстрочки. Вважає, що можливе прийняття відповідачем наказу про призов та відправлення його на військову службу може призвести до порушення його права на захист та до неможливості виконати рішення суду в майбутньому, оскільки потрібно буде оскаржувати наказ про мобілізацію. За наведеного, просить заяву задовольнити.
За правилами частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши у вказаний частиною 1 статті 154 КАС України строк заяву про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З аналізу вказаної норми слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд зауважує, що забезпечення позову - це надання заявнику (позивачу) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 в справі № 826/14951/18).
Тому, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18.
Відповідно до п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 установлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Пунктом 58 Порядку передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з пунктом 60 Порядку Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Як встановлено судом на підставі матеріалів позовної заяви, 29.11.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 про надання відстрочки на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543. За результатами розгляду заяви, відповідачем прийнято рішення у формі протоколу № 168 від 12.12.2024 про відмову у наданні відстрочки, оскільки не надано підтверджуючого документу. Таке рішення позивач уважає протиправним. Отже, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З даного приводу суд зауважує, що заява заявника, не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Крім того, суд вважає, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить заявник, не є співмірними із предметом позову, з яким він звернувся до суду.
Більше того, заявник не навів достатніх беззаперечних аргументів існування ризиків настання для нього негативних наслідків в результаті невжиття судом бажаних для нього заходів забезпечення позову.
Разом з тим, вжиття таких заходів забезпечення позову несе ризики втручання судом в дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень, що суперечить принципам та завданню адміністративного судочинства. Отже суд вважає, що запропонований захід забезпечення позову не є адекватним тим позовним вимогам, з якими позивач звернувся до суду, позаяк такий захід неспроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Окрім цього, вжиття заходів та забезпечення позову, в даному випадку, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішення відповідача від 12.12.2024 № 168, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
З огляду на недоведеність позивачем існування обставин, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також не співмірність запропонованих заявником заходів з предметом судового спору, суд вважає відсутніми визначені законом підстави для забезпечення позову, тому в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-158, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у адміністративній справі № 460/95/25, залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Повний текст ухвали складений 06 січня 2025 року.
Суддя Т.О. Комшелюк