06 січня 2025 р. № 380/1260/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ,
провизнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати п. 12 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №363 від 27.12.2022 в частині щодо «відповідно до статті 408 Карного кодексу України, нижче пойменованих військовослужбовців, які самовільно залишили район виконання бойового завдання з «26» грудня 2022 року під час дії військового стану, вважати такими, що здійснили дезертирство. Призупинити виплату грошового забезпечення з « 26» грудня 2022 року та зняти з котлового забезпечення з « 27» грудня 2022 року: солдат за призовом ОСОБА_1 …»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 поновити військовослужбовцю, ОСОБА_1 , виплату грошового забезпечення з « 26» грудня 2022 року;
- визнати протиправним та скасувати п.2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №1039 від 02.04.2023 щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;
- визнати протиправним та скасувати п. 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №1039 від 02.04.2023 щодо позбавлення премії ОСОБА_1 за січень 2023 року в повному обсязі;
- визнати протиправним та скасувати п. 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №1039 від 02.04.2023 щодо позбавлення додаткової винагороди ОСОБА_1 за січень 2023 року в повному обсязі;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 , додаткову винагороду за січень 2023 року в повному обсязі та премію за січень 2023 року в повному обсязі;
- визнати протиправним та скасувати п. 16 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №117 від 27.04.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем протиправно прийнято спірні накази про притягнення його до дисциплінарної відповідальності в зв'язку з самовільним залишенням військової частини і здійсненням дезертирства. Позивач посилається на відсутність належно проведеного службового розслідування, доказів реєстрації заяви про вчинення позивачем кримінального правопорушення в Єдиному державному реєстрі досудових розслідування, а також на наявність доказів перебування його на лікуванні.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки, подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 витребувано у відповідача докази у справі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 строк розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії продовжено на шістдесят днів з метою отримання витребуваних доказів.
15.05.2024 за вх.№37038 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 повторно витребувано у військової частини НОМЕР_2 :
- матеріали (в тому числі службових розслідувань, якщо такі проводились) на підставі яких прийнято накази №363 від 27.12.2022, №1039 від 02.04.2023; №117 від 27.04.2023; докази ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами.
Ухвалою від 24.07.2024 Львівський окружний адміністративний суд передав адміністративну справу № 380/1260/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 на розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду за територіальною підсудністю.
Ухвалою від 20.08.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд прийняв до свого провадження адміністративну справу № 380/1260/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним і скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, продовжив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою від 17.10.2024 суд дійшов висновку, що з метою повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а також беручи до уваги необхідність в отриманні додаткових пояснень від сторін, слід призначити судове засідання з повідомленням (викликом) сторін на 29.10.2024.
Ухвалою від 23.10.2024 суд задовольнив клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
28.10.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач проти позову заперечив. Відповідач зазначив, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження), - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника). Відповідач звертає увагу суду, що виплата премії та додаткової винагороди здійснюється на підставі відповідного наказу командира частини, в якому зазначається конкретний перелік військовослужбовців, які набули право на дані виплати, з врахуванням дотримання даними військовослужбовцями норм чинного законодавства та належного виконання ними покладених на них обов'язків. Натомість, командиром командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.04.2023 винесено наказ №1039 «Про результати проведення службового розслідування», зокрема щодо того, що в діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 408 КК України. Відповідач просить у задоволенні позову відмовити.
В судове засідання 29.10.2024 з'явився представник позивача. Від відповідача надійшло клопотання здійснювати розгляд справи за відсутності його представників.
За клопотанням позивача в судовому засіданні оголошено перерву для надання додаткових доказів до 18.11.2024.
30.10.2024 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів - роздруківки листування позивача.
Суд продовжив розгляд справи у судовому засіданні 18.11.2024 за участю позивача та його представника, які надали пояснення по суті позову. В судовому засіданні оголошено перерву до 29.11.2024 за клопотанням позивача для надання додаткових доказів.
27.11.2024 на адресу суду надійшло клопотання представника про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Судове зсідання 29.11.2024 не відбулось в зв'язку з відсутністю у приміщенні Миколаївського окружного адміністративного суду електропостачання.
11.12.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У період з 16.12.2024 по 30.12.2024 суддя Дерев'янко Л.Л. перебувала у відпустці.
З огляду на відповідні клопотання представників сторін справу розглянуто у письмовому провадженні.
Дослідивши подані сторонами докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд дійшов наступних висновків.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 .
Довідка військової частини НОМЕР_1 (відповідач) від 08.10.2023 № 1550 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України свідчить про те, що позивач у період з 02.12.2022 по 27.12.2022, з 27.04.2023 по 15.07.2023 брав участь у таких заходах, перебуваючи на території Донецької області.
Згідно з довідкою № 642795 від 20.02.2023, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 , 02.01.2023 солдат за призовом ОСОБА_1 одержав поєднану травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забійну рану тім'яної ділянки справа, закриту травму грудної клітки під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, шо не пов'язано з виконанням бойового завдання, поблизу нп Селідове, Донецької області. Довідка видана на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 265 від 28.01.2023.
В матеріалах справи є первинна медична картка ПХГ Покровськ щодо зазначеної травми, датована 02.01.2023.
Наступним етапом медичної евакуації позивач переведений 03.01.2023 у 66 ВМГ Петропавлівка, а потім, в той же день, до КНП "Міська клінічна лікарня № 4" ДМР.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого КНП "Міська клінічна лікарня № 4" ДМР, місто Дніпро, позивач виписаний з переведенням до іншого лікувального закладу 05.01.2023 з діагнозом - військова травма.
У період з 06.01.2023 по 11.01.2023 позивач перебував на лікуванні в Військово-медичному клінічному центру Західного регіону, про що свідчить епікриз № 206 від 10.01.2023.
Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 206 підтверджується факт лікування позивача в закладі охорони здоров'я -ВЧ НОМЕР_4 - в період з 11.01.2023 по 17.02.2023. У виписці зазначено, що вона направляється на військову частину НОМЕР_1 (тобто, відповідачу). Також, виписка містить висновок про потребу позивача у відпустці за станом здоров'я терміном на 30 календарних днів.
24.01.2023 закладом охорони здоров'я - ВЧ НОМЕР_4 - видана довідка № 475 для пред'явлення у військову частину НОМЕР_1 , про перебування позивача на стаціонарному лікуванні.
В матеріалах справи є довідка № 562 військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_5 від 15.02.2023, яка підтверджує отримання позивачем 02.01.2023 травми, пов'язаної з проходженням військової служби і потребу у відпустці за станом здоров'я терміном на 30 календарних днів.
Також, 20.03.2023 військово-лікарською комісією КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня» встановлена потреба у подальшій відпустці за станом здоров'я на 30 календарних днів.
19.04.2023 ВП «Лікарня святого Пантелеймона» (м. Львів) надано позивачу консультативний висновок з приводу побутової травми, рекомендовано амбулаторне лікування у сімейного лікаря.
З огляду на зазначені медичні документи судом встановлено, що позивач після отриманої 02.01.2023 під час виконання військового обов'язку травми перебував на безперервному лікуванні і у відпустках по хворобі до 19.04.2023 включно.
В матеріалах справи є паперова копія електронного доказу - листування у мессенджері Signal з контактами, іменованими як «Good» та « ОСОБА_2 , лікар», в ході якого позивач повідомляв інформацію про перебування та лікуванні, направляв медичну документацію та просив довідку про обставини травми.
Також, матеріали справи містять спірні накази командира ВЧ НОМЕР_1 .
Так, 27.12.2022 винесено наказ №363 за яким «відповідно до статті 480 Карного кодексу України військовослужбовців, які самовільно залишила район виконання бойового завдання з 26.12.2022 під час дії військового стану вважати такими що здійснили дезертирство. Призупинити виплату грошового забезпечення з 26.12.2022 та зняти з котлового забезпечення з 27.12.2022 солдата за призовом ОСОБА_1 ».
Наказом № 1039 від 02.04.2023 констатовано, що в ході проведення службового розслідування встановлено, що 03.01.2023 під час перевірки особового складу третьої аеромобільної роти аеромобільного батальйону було виявлено факт самовільного залишення частини військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , зокрема, солдатом ОСОБА_1 . В наказі зазначено, що на даний час військовослужбовцями не було надано відповідних документів які б підтверджували їх відсутність, а саме стаціонарне лікування. За результатом службового розслідування наказано притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності після повернення до військової частини, а також позбавити останнього премії та додаткової винагороди за січень 2023 в повному обсязі; забезпечити передачу матеріалів службового розслідування до ТУ ДБР в місті Краматорськ.
Також, 27.04.2023 командиром ВЧ НОМЕР_1 винесено наказ № 117, в якому відображено хід безперервного лікування і перебування позивача у відпустці по хворобі у період з 02.01.2023 по 19.04.2023. Зазначено, що 27.04.2023 позивач вважається прибувшим до складу угрупування сил та засобів, які беруть безпосередню участь у бойових діях та забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії для виконання службових бойових завдань. Наказом визначено не виплачувати грошове забезпечення в період з 27.12.2022 по 01.01.2023 та з 20.04.2023 по 26.04.2023 у зв'язку з дезертирством (відсутність підтверджуючих документів).
Не погоджуючись з зазначеними наказами, позивач звернувся до суду.
До спірних відносин підлягають застосуванню такі норми права.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно статті 3 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV.
Відповідно до статті 1, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно зі статтею 6 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності. Командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 №548-XIV.
Відповідно до статей 83, 84 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно зі статтями 85, 86, 87 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року №608.
Пунктами 1 розділом ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Відповідно до пунктів 1, 3, 5, 6, 8, 9, 13 розділу ІІІ Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено комісії або військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Голова комісії здійснює керівництво діяльністю комісії, має право давати письмові або усні доручення в межах проведення службового розслідування, які є обов'язковими для виконання. Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків. Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.
Згідно розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Особи, які проводять службове розслідування, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування; за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді; ознайомлюватися з необхідними документами, за потреби - знімати з них (отримувати) копії та долучати до матеріалів службового розслідування; отримувати інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України; проводити огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, що стосуються службового розслідування, за результатами якого складати акт огляду з обов'язковим зазначенням: предмета огляду та його стислого опису; часу, дати, місця (населеного пункту) огляду; посади, військового звання, прізвища та імені особи, яка складає документ; військового звання, прізвища та імені посадової (службової) особи, яка бере участь у службовому розслідуванні (за необхідності); прізвища, імені, по батькові та фактичної адреси проживання двох присутніх осіб; фактичного місцезнаходження військової частини, установи, підприємства тощо; місця складання документа (номер службового кабінету або іншого приміщення); у разі використання технічних (відео-, фото- або аудіо-) засобів - цифрового пристрою, його назви, моделі; підписів присутніх осіб на кожному аркуші та їх прізвищ, ініціалів, підписів на останньому аркуші; підпису особи, яка склала акт огляду, на останньому аркуші.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Згідно розділу VІ Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту. Примірники акта службового розслідування надсилаються службовим особам, яких стосуються наведені у висновку пропозиції, та до відповідних структурних підрозділів органів військового управління. Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Застосовуючи ці приписи до обставин справи суд зазначає наступне.
В цій справі суд двічі - ухвалами від 22.03.2024 та 10.06.2024 витребував від відповідача докази матеріалів (в тому числі службових розслідувань, якщо такі проводились), на підставі яких прийнято накази № 363 від 27.12.2022, № 1039 від 02.04.2023, № 117 від 27.04.2023.
Вимоги зазначених ухвал відповідачем не виконано. Пояснень причин ненадання витребуваних доказів, у тому числі у відзиві, який надійшов до суду 29.10.2024, відповідачем не надано.
При цьому лише наказ № 1039 від 02.04.2023 містить посилання на проведене службове розслідування.
З наказу від 27.12.2022 № 363 вбачається, що підставою для його винесення стало самовільне залишення позивачем району виконання бойового завдання 26.12.2022.
В той же час, як вірно зазначено позивачем, довідка відповідача від 08.10.2023 № 1550 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, свідчить про те, що позивач у період з 02.12.2022 по 27.12.2022 брав участь у таких заходах, перебуваючи на території Донецької області.
Отже, твердження відповідача, яке міститься в наказі № 363 від 27.12.2022, є суперечливим стосовно відомостей довідки № 1550 від 08.10.2023. На думку суду, такі розбіжності щодо інформації про місце перебування позивача у період 26.12.2022-27.12.2022, особливо в умовах відсутність інших доказів, які б свідчили про самовільне залишення позивачем району виконання бойового завдання 26.12.2022, дають підстави для висновку про те, що відомості наказу № 363 від 27.12.2022 в цій частині не є достовірними. Відтак, суд вважає, що цей наказ прийнято відповідачем необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття як індивідуального акту суб'єкта владних повноважень.
Як вже зазначалось вище, наказу № 1039 від 02.04.2023 передувало проведення службового розслідування. В зв'язку з ненаданням відповідачем матеріалів цього розслідування, суд позбавлений можливості здійснити його оцінку. Проте, наказ № 1039 від 02.04.2023 містить посилання на те, що відсутність позивача на службі встановлена 03.01.2023. Це стало підставою для позбавлення позивача премії і додаткової винагороди за січень 2023 року. При цьому в наказі зауважено, що позивачем не надано відповідних документів , які б підтверджували його відсутність, а саме стаціонарне лікування.
Судом встановлено, що позивач перебував на лікуванні і у відпустках по хворобі у період з 02.01.2023 по 19.04.2023, що підтверджується належними документами. Отже, висновки наказу № 1039 від 02.04.2023 про відсутність доказів перебування позивача на лікуванні суперечать фактичним обставинам справи.
В той же час, з наказу № 117 від 27.04.2023 можна зробити висновок, що відповідачем враховано надані позивачем і перелічені в наказі медичні документи, що підтверджують безперервне лікування і перебування позивача у відпустці по хворобі у період з 02.01.2023 по 19.04.2023. Періодами, за які відсутні підтверджуючи документи, відповідач вважає з 27.12.2022 по 01.01.2023 та з 20.04.2023 по 26.04.2023. За ці ж періоди наказано не виплачувати грошове забезпечення.
Суд зауважує, що перебування позивача за межами району виконання бойового завдання в період з 27.12.2022 по 01.01.2023 не підтверджується матеріалами справи. Так, довідка відповідача від 08.10.2023 № 1550 свідчить про участь позивача 27.12.2022 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Службовим розслідуванням, яке стало підставою для прийняття наказу № 1039 від 02.04.2023, встановлено відсутність позивача у військовій частині 03.01.2023. Тобто, службове розслідування не стосувалось періоду з 27.12.2022 по 01.01.2023. При цьому позивач заперечує, що залишав частину до 02.01.2023, тобто до отримання травми та госпіталізації.
Суд нагадує, що відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Тобто, в адміністративні процесі закріплено презумпцію винуватості суб'єкта владних повноважень.
Суд вважає, що відповідачем не виконано процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення (наказ № 117 від 27.04.2023), яке ґрунтується, зокрема, на тому, що з 27.12.2022 по 01.01.2023 позивач був відсутній в районі виконання бойового завдання.
Відносно цього періоду відповідач зазначає в наказі № 117 від 27.04.2023, що позивач «рахується дезертиром з 27 грудня 2022».
Суд звертає увагу, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність є різними видами юридичної відповідальності. Одні й ті самі дії особи можуть не мати склад кримінального правопорушення, натомість можуть мати ознаки адміністративного чи дисциплінарного правопорушення, відповідальність за які передбачена спеціальним законодавством, відмінним від кримінального.
Проте, відповідач застосовував термін «дезертирство» в значенні кримінального правопорушення, і, водночас, не надав доказів звернення до відповідних органів з повідомленням про вчинення позивачем такого правопорушення, внесення відомостей до єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо скоєння позивачем діяння за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 КК України.
За таких обставин суд висновує, що відповідачем не доведено належними доказами наявність підстав вважати позивача дезертиром у період з 27.12.2022.
Водночас, стосовно періоду з 20.04.2023 по 26.04.2023, яким охоплюється час після закінчення обстеження позивача у КНП «Львівське територіальне медичне об'єднання» (19.04.2023) та прибуттям до угрупування сил та засобів, які беруть безпосередню участь у бойових діях та забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії для виконання службових бойових завдань (27.04.2023), позивачем не надано суду доказів поважності причин відсутності у військовій частині, в якій він проходить військову службу.
За таких обставин, суд зазначає, що висновки наказів відповідача щодо самовільного залишення позивачем місця виконання бойового завдання 27.12.2022 (наказ № 363 від 27.12.2022), протиправної відсутності у місці проходження служби у період з 27.12.2022 по 02.04.2023 (наказ № 1039 від 02.04.2023), відсутності у місці виконання бойового завдання у період з 27.12.2022 по 01.01.2023 (наказ № 117 від 27.04.2023) зроблені відповідачем без належного встановлення наявності факту події правопорушення. Отже, накази в частині цих висновків є необгрунтованим, а, відтак, підлягають скасуванню.
Водночас, суд зауважує, що спірними наказами позивач не притягався до дисциплінарної відповідальності. Так, в наказі № 1039 від 02.04.2023 визначено притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності після його повернення до військової частини. Матеріали справи не містять підтвердження того, що після повернення , яке відбулось 27.04.2023, таке притягнення відбулось.
Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування п.2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №1039 від 02.04.2023 щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, оскільки фактично таке притягнення не відбулось, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Проте, суд зазначає, що висновки про самовільне залишення військової частини стали підставою для прийняття відповідачем рішення про позбавлення позивача грошового забезпечення з 26.12.2022 (наказ № 363 від 27.12.2022), в період з 27.12.2022 по 01.01.2023 (наказ № 117 від 27.04.2023), премії та додаткової винагороди за січень 2023 року (наказ № 1039 від 02.04.2023).
Щодо правомірності позбавлення позивача зазначених грошових виплат, суд зазначає, що відповідно до Розділу І «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час лікування, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.
Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Згідно з п. 15 Розділу 1 Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Згідно з приписами п. 1 розділу ХVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Пунктом 4 розділу ХVI Порядку № 260 передбачено зменшення розміру премій військовослужбовців при порушенні військової дисципліни.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної Постанови КМУ №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
В подальшому до пункту 1 вказаної Постанови вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року №217, від 22 березня 2022 року №350, від 01 квітня 2022 року №400, від 07 липня 2022 року №793, при цьому вказані зміни застосовувались з 24 лютого 2022 року, та постановами від 01 липня 2022 року №754, які (зміни) застосовуються з 01.06.2022р. та постановою від 08 жовтня 2022 року №1146, які застосовуються з 01.09.2022р.
Водночас, розмір додаткової винагороди залишався незмінним 30000 гривень щомісячно та до 100000 гривень особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
З відзиву на позов вбачається, що відповідач заперечує право позивача за отримання додаткової грошової допомоги з посиланням на розділ ХХХІV Порядку № 260 «Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану». Так, пунктом 15 цього розділу визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які, зокрема,:
самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника);
усунені від виконання службових обов'язків, відсторонені від виконання службових повноважень або відсторонені від посади,- з дня усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника), до дня фактичного завершення усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника);
відмовились виконувати бойові накази (розпорядження),- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
З аналізу зазначених приписів законодавства щодо виплати грошового забезпечення загалом, премії та грошової винагороди, зокрема, випливає, що самовільне залишення військовослужбовцем військові частини або місця служби є підставою для припинення виплати грошового забезпечення, позбавлення премії та не включення до наказів про виплату додаткової винагороди.
З матеріалів справи вбачається, що зазначені наслідки були застосовані відповідачем до позивача саме виходячи з самовільного залишення місця служби.
Отже, враховуючи, недоведеність відповідачем обґрунтованості висновків про самовільне залишення позивачем місця служби 26.12.2022, про відсутність у місці виконання бойового завдання у період з 27.12.2022 по 01.01.2023, а також з огляду на наявність медичних документів, які підтверджують перебування позивача на стаціонарному лікуванні і у відпустках по хворобі в період з 02.01.2023 по 19.04.2023 , застосування фінансових наслідків самовільного залишення частини є безпідставним.
Водночас, судом не встановлено наявність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування наказу № 117 від 27.04.2023 в частині невиплати позивачу грошового забезпечення у період з 20.04.2023 по 26.04.2023.
Визначаючись зі способом захисту порушеного права позивача, суд вважає за потрібне зобов'язати відповідача поновити виплату грошового забезпечення позивача з 26.12.2022 з урахуванням раніше виплачених сум.
Проте, суд не знаходить підстав для зобов'язання відповідача виплатити позивачу додаткову винагороду і премію за січень 2023 року виходячи з наступного.
Предметом розгляду в цій справі є оцінка правомірності висновків відповідача про самовільне залишення позивачем військової частини і, як наслідок, позбавлення останнього премії і додаткової винагороди. Водночас, Порядком № 260 передбачені і інші підстави для зменшення (позбавлення) цих виплат. Суд не досліджує в межах цієї справи наявність або відсутність цих інших підстав для позбавлення позивача премії та не включення його до наказів про виплату додаткової винагороди. За таких обставин, прийняття рішення про зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу премії та додаткової винагороди за січень 2023 року мало б ознаки втручання в дискреційні повноваження відповідача, що є неприпустимим.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому питання розподілу судових витрат в частині сплати судового збору судом не вирішується.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_7 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати п. 12 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №363 від 27.12.2022 в частині щодо «відповідно до статті 408 Карного кодексу України, нижче пойменованих військовослужбовців, які самовільно залишили район виконання бойового завдання з « 26» грудня 2022 року під час дії військового стану, вважати такими, що здійснили дезертирство. Призупинити виплату грошового забезпечення з « 26» грудня 2022 року та зняти з котлового забезпечення з « 27» грудня 2022 року: солдат за призовом ОСОБА_1 …».
3.Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 поновити військовослужбовцю, ОСОБА_1 , виплату грошового забезпечення з « 26» грудня 2022 року з урахуванням раніше виплачених сум.
4.Визнати протиправним та скасувати п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №1039 від 02.04.2023 щодо позбавлення премії ОСОБА_1 за січень 2023 року в повному обсязі.
5. Визнати протиправним та скасувати п. 4 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №1039 від 02.04.2023 щодо позбавлення додаткової винагороди ОСОБА_1 за січень 2023 року в повному обсязі.
6.Визнати протиправним та скасувати п. 16 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №117 від 27.04.2023 в наступній частині: «не виплачувати грошове забезпечення в пе0ріод з 27 грудня 2022 по 01 січня 2023 року у зв'язку з дезертирством (відсутність підтверджуючих документів)».
7. В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя Л.Л. Дерев'янко