справа №380/20017/24
06 січня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби позивача за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п.2 ч.4; підпункту « 11» п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати відповідача звільнити з військової служби позивача за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п.2 ч.4; підпункту « 4», « 11» п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; (в редакції Закону України №3633-1X від 11.04.2024 року) у зв'язку з наявністю дружини з інвалідністю III групи, хворої на ДЦП, та перебуванням на утриманні трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років.
Посилається на те, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивача 15.04.2024 року призвано для проходження військової служби під час мобілізації на особливий період. Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 позивач перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 . Вказав, що 22.07.2024 року звернувся до відповідача з рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), а саме: у зв'язку з перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років та наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи церебрального паралічу. За результатами розгляду вказаного рапорту відповідач надав відповідь від 23.07.2024 року, в якій повідомлено, що оскільки позивач не надав доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в т.ч. обов'язок по їх утриманню, підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє і більше неповнолітніх дітей - відсутні. Тобто рапорт розглянуто частково: в частині перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років відхилено, а в частині наявності у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи (інвалід з дитинства) церебрального паралічу - рапорт взагалі не розглядався та рішення не прийнято. Зазначив, що 12.08.2024 року представником позивача було скеровано для повторного розгляду рапорт на звільнення позивача з військової служби, однак вказаний рапорт так і не розглянуто. У подальшому, дружина позивача звернулась на гарячу лінію Міністерства оборони України, у відповідь на що отримала лист від Військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2024 року, згідно якого ОСОБА_1 необхідно надати документи, що підтверджують необхідність постійного догляду за дружиною та документи, що підтверджують обов'язок ОСОБА_1 здійснювати такий догляд. Позивач уважає дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси. Просить позов задовольнити повністю.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що дії відповідача є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції та законах України. Просить відмовити в задоволенні позову повністю. Окрім того, посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 30.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивача, ОСОБА_1 , 15.04.2024 року призвано на військову службу по мобілізації згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №69/2022, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
З 06.06.2024 року позивача зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
23.05.2024 року між позивачем та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, про що Кам'янець-Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) складено відповідний актовий запис №329 та видано свідоцтво серії НОМЕР_3 .
У позивача та його дружини є неповнолітня дитина: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 18.12.2018 року.
Крім того, у дружини позивача на час укладення шлюбу з останнім було ще дві неповнолітні дитини: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За словами позивача, він є біологічним батьком ОСОБА_3 , реєстрація народження якого проведена за заявою матері в порядку ст.135 Сімейного кодексу України.
Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 04.07.2016 року у справі №454/966/16-ц ОСОБА_7 позбавлено батьківських прав щодо його неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно виписки із огляду МСЕК до довідки серії ЛВА-1 №376906 від 19.02.2009 року, дружині позивача ( ОСОБА_4 ) встановлено ІІІ групу інвалідності; причина інвалідності - з дитинства; інвалідність встановлена безтерміново; діагноз МСЕК - дитячий церебральний параліч […]. Крім того, дружина позивача отримує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», про що Управлінням праці та соціального захист населення Сокальської райдержадміністрації видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_5 від 03.03.2009 року.
22.07.2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами. Підстави звільнення з військової служби зазначив - наявність у дружини з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи церебрального паралічу та/або перебування на утриманні військовослужбовця трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років.
До рапорту позивачем додано належним чином засвідчені копії таких документів: паспорт у формі ID картки; паспорт у формі ID картки дружини позивача; витяг з реєстру територіальних громад; акт про фактичне місце проживання; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 23.05.2024 року; довідку МСЕК серії ЛВА-1 №376906 від 19.02.2009 року; виписку до акта огляду МСЕК; свідоцтва про народження трьох неповнолітніх дітей; рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04.07.2016 року у справі №454/966/16-ц; нотаріально завірену заяву дружини.
Листом від 23.07.2024 року №693/15720 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив, що оскільки ОСОБА_1 не надав доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в т.ч. обов'язок по їх утриманню, підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє і більше неповнолітніх дітей - відсутні. При цьому солдат ОСОБА_8 не є батьком цих дітей і не несе обов'язку щодо їх утримання, позаяк такий обов'язок за ним законодавчо відсутній і утримання вказаних дітей він може здійснювати лише з власної волі.
12.08.2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами. Підстави звільнення з військової служби зазначив - наявність у дружини з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи церебрального паралічу та/або перебування на утриманні військовослужбовця трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років.
До рапорту позивачем додано належним чином засвідчені копії таких документів: паспорт у формі ID картки дружини позивача; витяг з реєстру територіальних громад; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 23.05.2024 року; довідку МСЕК серії ЛВА-1 №376906 від 19.02.2009 року; виписку до акта огляду МСЕК; посвідчення дружини як особи з інвалідністю.
Вказаний рапорт не розглянуто станом на момент звернення до суду з даним позовом.
У зв'язку із цим, дружина позивача звернулась на гарячу лінію Міністерства оборони України, яке було переадресовано у Військову частину НОМЕР_1 . За підписом командира Військової частини НОМЕР_1 дружині позивача надіслано лист від 12.08.2024 року №693/20130, в якому повідомлено, що ОСОБА_1 необхідно надати документи, які підтверджують необхідність постійного догляду за дружиною та документи, які підтверджують обов'язок ОСОБА_1 здійснювати такий догляд.
Не погодившись з діями відповідача щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26; підпункту «11» п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII, останній звернувся до суду з цим позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1 та 5 ст.1 цього Закону визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2).
Згідно з ч.ч.3 і 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені ч.4 цієї статті.
Пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а п.2 - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 цієї статті, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Так, згідно з п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану:
перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абз.5);
необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів (абз.12).
Суть спірних правовідносин полягає у тому, що позивач, будучи військовослужбовцем, призваним по мобілізації в особливий період, звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, а саме, за сімейними обставинами, у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років та наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи церебрального паралічу. Проте вказаний рапорт розглянутий відповідачем частково: в частині перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років відхилено (оскільки позивач не надав доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в т.ч. обов'язок по їх утриманню), а в частині наявності у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи церебрального паралічу - рапорт взагалі не розглядався та рішення не прийнято.
Даючи оцінку вказаному, суд враховує наступне.
Щодо перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ).
Виходячи з положень ст.3 Сімейного кодексу України, якою визначено поняття «сім'ї», слідує висновок про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 року №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну «член сім'ї»: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін «сім'я» означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
В той же час, у контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання однією сім'єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей своєї дружини, а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (доводи позивача стосовно того, що він є біологічним батьком ОСОБА_3 , реєстрація народження якого проведена за заявою матері в порядку ст.135 Сімейного кодексу України, нічим не підтверджені).
З даного приводу слід зазначити, що сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, однак стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Встановлено, що у свідоцтві про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком вказано ОСОБА_7 ; у свідоцтві про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком вказано ОСОБА_9 .
Відповідно до ч.1 ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч.1 ст.260 Сімейного кодексу України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст.268 СК України).
Аналізуючи зміст викладених норм, слідує висновок, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_4 (шлюб зареєстровано 23.05.2024 року), має право на участь у вихованні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому, обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.12.2023 року у справі №160/11228/23.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що позивачем, ні під час звернення до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби, ні під час розгляду справи, не було доведено факту перебування на його утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей віком до 18 років.
Відтак, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, а тому його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.
Як наслідок, у задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити.
Щодо наявності у дружини позивача з числа осіб з інвалідністю III групи церебрального паралічу (абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ).
З конструкції абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ слідує, що законодавець поєднав сполучником «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як-от:
- необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або
- наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Таким чином, варто констатувати, що наявність у дружини позивача, яка є інвалідом ІІІ групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності.
Тому відповідач, посилаючись у листі від 23.08.2024 року №693/20130, адресованому дружині позивача, на те, що позивачу необхідно надати документи, які підтверджують необхідність постійного догляду за його дружиною, яка має церебральний параліч та є особою з інвалідністю ІІІ групи, підміняє одну підставу звільнення іншою, які є самостійними.
Водночас, як уже встановлено судом та й не заперечується позивачем, останній двічі звертався із рапортами до відповідача (від 22.07.2024 року та від 12.08.2024 року) про звільнення його з військової служби на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, однак такі, станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом, залишились нерозглянутими.
При цьому, суд звертає увагу, що лист за підписом командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.08.2024 року №693/20130 не є рішенням про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, а є відповіддю на звернення дружини позивача, про що в ньому і зазначено.
У контексті спірних у даному спорі відносин суд зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За наведеного, слідує висновок, що не вчинення командиром Військової частини НОМЕР_1 визначених законодавством дій є протиправною бездіяльністю, а не діями, як вважає позивач, яка призвела до порушення його прав як особи, що звернулася із рапортом про звільнення з військової служби.
Стосовно позовних вимог про «зобов'язання відповідача звільнити з військової служби позивача за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п.2 ч.4; підпункту « 11» п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону України №3633-1X від 11.04.2024 року) у зв'язку з наявністю дружини з інвалідністю III групи, хворої на ДЦП», то такі є передчасними, оскільки у справі, що розглядається, як зазначено вище, уповноваженим органом (військовою частиною) не приймалося відповідного рішення за рапортами позивача від 22.07.2024 року та від 12.08.2024 року. Застосування ж судом способу захисту у цій адміністративній справі, про який просить позивач, шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії по звільненню позивача з військової служби, не відповідатиме завданню адміністративного судочинства, яке, насамперед, полягає у здійсненні судового контролю за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.
Слід зазначити, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом допущено бездіяльність та не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, у спірному випадку, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорти ОСОБА_1 від 22.07.2024 року та від 12.08.2024 року (в частині про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII, а саме: у зв'язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи церебрального паралічу) із прийняттям відповідного рішення згідно з вимогами законодавства.
Стосовно посилань відповідача на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з даним позовом, то суд такі не враховує, адже у даному випадку має місце триваюче порушення, яке не усунуто станом на момент звернення до суду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (1211,20 грн).
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапортів ОСОБА_1 від 22.07.2024 року та від 12.08.2024 року (в частині про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII, а саме: у зв'язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи церебрального паралічу).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) розглянути рапорти ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ) від 22.07.2024 року та від 12.08.2024 року (в частині про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII, а саме: у зв'язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи церебрального паралічу) із прийняттям відповідного рішення згідно з вимогами законодавства.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ) судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.