06 січня 2025 року Справа № 280/9707/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
18 жовтня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати, що позивач, як представник дискримінуємої групи - громадян України, євреїв та не євреїв, асоційованих з ними, виїхавших на ПМП в Ізраїль, знаходиться в ситуації прямої дискримінації, по відношенню до інших пенсіонерів, щодо виключення її з кола осіб яким відповідач зобов'язаний проводити індексацію, масові перерахунки та встановлювати доплати та надбавки до пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а дії відповідача що призвели до цієї дискримінації, та бездіяльність відповідача щодо недотримання принципу недискримінації у своїй діяльності - протиправними;
зобов'язати відповідача:
негайно припинити дискримінацію - включити позивачку до кола осіб, яким відповідач проводить індексацію, масові перерахунки та доплати та надбавки до пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
нарахувати та виплатити позивачці майнову шкоду в сумі 334197,90 грн. (триста тридцять чотири тисячі сто дев'яносто сім гривень 90 коп.) грн. та моральну шкоду в сумі 100,000 (сто тисяч гривень) грн.;
здійснити перерахунок пенсії позивачки з 04.01.2018 року відповідно до статей 27, 28 та частин 2, 3 статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 №251 та від 20 лютого 2019 р. №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", в чинній редакції на момент виконання судового рішення, та здійснити виплату різниці з вирахуванням виплаченої майнової та моральної шкоди та сплачених сум відповідачем, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою суду від 23.10.2024 позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою суду від 15.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження, а розгляд справи призначено в порядку письмового провадження.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач необґрунтовано та протиправно здійснив позивачу поновлення нарахування пенсії урахування положень ст.27, 28 та ч.2, 3 ст.42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», що призвело до призначення пенсії в розмірі 1777,64 грн. на місяць. Представник позивача зазначає, що розмір пенсії позивачки з надбавками має становити 4125,90 грн., у зв'язку з чим відповідачем через зменшений розмір пенсії завдано позивачці майнової шкоди в розмірі 334197,90 грн. Також, представник позивача вказував на те, що через протиправні дії відповідача позивачці завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у 100000,00 грн. З урахуванням викладеного у позовній заяві представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.07.2018 по справі №0840/2729/18 (далі - рішення суду), яке набуло законної сили згідно із постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.10.2018, Головним управлінням поновлено пенсію за віком ОСОБА_1 з 04.01.2018 в розмірі 1777,64 грн., де: - 1588,88 грн. - розмір пенсії за віком (заробіток - 4742,92 грн. х 0,33600 - коеф. Стажу); - 188,76 грн. - доплата за 13 років понаднормового стажу (1452,00 грн. х 13%). Доплату за період з 04.01.2018 по 31.12.2018 разом з основним розміром пенсії було нараховано 22 січня 2019 року на особовий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в уповноваженому банку. Зобов'язань щодо подальших перерахунків пенсійної виплати, нарахування компенсації втрати частини доходів вищезазначеним рішенням суду не було покладено на Головне управління. Як вбачається з матеріалів позову, позивач постійно мешкає в державі Ізраїль, на території України не проживає, а відповідно за таких обставин відсутні законні підстави щодо виплати проіндексованої пенсії. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до виїзду закордон на постійне місце проживання була призначена пенсія за віком.
24.10.2002 ОСОБА_1 виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання, у зв'язку з чим виплата їй пенсії була припинена.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.07.2018 по справі №0840/2729/18 зобов'язано Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок розміру та поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 04.01.2018, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії та всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, з індексацією пенсії відповідно до ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На виконання зазначеного рішення суду, відповідачем прийнято рішення щодо поновлення нарахування позивачу пенсії, відповідно до якого визначено розмір пенсії в сумі 1777,64 грн.
Позивач, не погодившись з розміром пенсії та відмовою провести її індексацію, звернулася через представника з даним позовом до суду.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі - Закон №1058).
Суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058, було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону №1058, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім цього, як зазначено у Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
В силу вимог ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Суд зазначає, що частиною 1 статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику цього суду, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (7 жовтня 2009 року) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 12 травня 2015 року та 19 травня 2015 року (справи № 21-180а15, № 21-168а15), які відповідно до положень статті 242 КАС України враховуються судом при прийнятті рішення у справі.
Згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.
Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
При цьому, суд зазначає, що позивач, яка постійно проживає за межами України, має такі ж самі права, як і громадяни України, які проживають на території України, у тому числі і право на проведення перерахунку пенсії, її осучаснення у зв'язку із прийняттям нових законів та підзаконних нормативно-правових актів.
Суд зазначає, що відповідно до розрахунку наявного в матеріалах справи, страховий стаж позивача складає більше 33 років, проте відповідач вирішуючи питання про нарахування позивачу пенсії з невідомих підстав розрахував її у розмірі 1777,64 грн. довічно, що навіть не відповідає мінімально встановленому в Україні розміру пенсії.
Суд вказує на те, що вирішуючи питання про поновлення нарахування та виплати позивачу пенсії з 04.01.2018, відповідач зобов'язаний був розрахувати пенсію позивачки відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в т.ч. враховуючи заробітну плату (дохід) позивача, розмір стажу (коефіцієнт стажу), тощо, а також в обов'язковому порядку врахувати усі зміни у законодавстві України, які були спрямовані на проведення перерахунків та підвищення пенсій громадянам України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо встановлення позивачу пенсії в розмірі 1777,64 грн. довічно є очевидно протиправними та такими, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства України.
Щодо позовних вимог про визнання дій такими, що містять ознаки дискримінації, то суд у задоволенні таких вимог відмовляє, оскільки за результатами розгляду справи судом не встановлено ознак дискримінації позивачки. Суд звертає увагу на те, що у судах перебуває велика кількість адміністративних справ щодо порушення пенсійних прав громадян, як за позовами осіб які постійно проживають на території України, так і від громадян, які проживають за її мажами.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачці майнову шкоду в сумі 334197,90 грн. (триста тридцять чотири тисячі сто дев'яносто сім гривень 90 коп.) грн. та моральну шкоду в сумі 100,000 (сто тисяч гривень) грн., суд зазначає наступне.
Так, з позовної заяви судом встановлено, що сума 334197,90 грн. не є майновою шкодою, оскільки така сума визначена представником позивача, як різниця між розміром пенсії, який визначено органом ПФУ - 1777,64 грн. та розміром пенсії, який на думку представника позивача має отримувати позивачка - 4125,90 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що пенсія у розмірі 4125,90 грн. ніколи позивачці не встановлювалась та не нараховувалась, а тому і не могла бути виплачена.
Більш того, суд зазначає, що саме до повноважень відповідача віднесено питання визначення розміру пенсії.
Також, суд зазначає, що представник позивача провів розрахунок пенсії станом на 16.10.2024, проте відповідач зобов'язаний провести розрахунок пенсії з 04.01.2018 і відповідно розмір пенсії не може бути однаковим у 2018 та 2024 роках, що свідчить про необґрунтованість проведеного розрахунку.
Крім того, суд зазначає, що позивачем не доведено тієї обставини, що у зв'язку із неправильним розрахунком її пенсії їй було задано моральну шкоду в сумі 100,000 (сто тисяч гривень) грн., у зв'язку з чим суд відмовляє у стягнені моральної шкоди.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунків пенсії, у тому числі не встановлення індексацій, доплат та надбавок до пенсії, та не проведення масових перерахунків, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 04.01.2018 відповідно до статей 27, 28 та частин 2, 3 статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 №251 та від 20 лютого 2019 р. №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова