06 січня 2025 року Справа № 280/11101/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 № 084750007178 від 24.10.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком;
2) зобов'язати відповідача 1 призначити позивачу з 17.10.2024 пенсію за віком з врахуванням періодів страхового стажу згідно з трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_1 від 01.12.1980 року, трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 19.01.1981 року, періодів навчання в Оріхівському сільськогосподарському технікумі з 01.09.1978 по 27.06.1980 згідно диплому НОМЕР_3 від 30.06.1980 року та довідки № 87 Відокремленого структурного підрозділу «Оріхівський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного» від 21.05.2024 та періодів отримання допомоги по безробіттю з 01.11.1996 по 30.04.1997, з 10.10.1997 по 10.01.1998, з 11.01.1998 по 16.04.1998.
Крім того, просить стягнути з відповідача 2 на користь позивача сплачений по справі судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком та додала документи для підтвердження стажу роботи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду Україні в Кіровоградській області №084750007178 від 24.10.2024 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що не всі недоліки щодо заповнення трудової книжки можуть бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Вказано, що пенсійним органом не враховано наявність у паспорті позивача штампу про реєстрацію шлюбу, що свідчить про належність трудової книжки колгоспника та трудової книжки саме позивачу. Жодних порушень, які б полягали у відсутності необхідних записів або неправильності чи неточності записів про періоди роботи позивача для підтвердження трудового стажу, у зв'язку з чим необхідно було б підтвердити стаж уточнюючими довідками, рішенням не встановлено, тому відмова у зарахуванні страхового стажу є протиправною. Крім того, у порушення вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідач самостійно не витребував документи, перелік яких зазначено в оскаржуваному рішенні. Вважає, що рішення відповідача прийняте без урахування усіх обставин, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.
11.12.2024 судом отримано клопотання позивача про долучення до матеріалів справи довідки Пологівської філії Запорізького обласного центру зайнятості від 02.12.2024 № 825-04/07-21.
13.12.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якому зазначено, що надана позивачем заява розглянута в порядку екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, тому саме він уповноважений по розгляду питання щодо призначення пенсії в даному випадку, тоді як ГУ ПФУ в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно не призначення пенсії та ніяким чином не порушувало право на пенсійне забезпечення. Вказано, щ трудова книжка є офіційним документом суворої звітності, який передбачає особливо суворий порядок її ведення та заповнення. Оскільки трудова книжка НОМЕР_2 від 19.01.1982 та трудова книжка колгоспника № НОМЕР_1 від 01.12.1980 не відповідають положенням, тому в посадових осіб органу Пенсійного фонду України були відсутні законні підстави врахувати періоди роботи згідно наданих документів. Крім того, позивачем при зверненні за призначенням пенсії не надавалась довідка про підтвердження періоду її навчання, тому він не був зарахований до страхового стажу. Щодо зарахування періоду одержання допомоги по безробіттю, то записи в трудовій книжці зроблено з порушенням вимог Інструкції № 58, водночас інші документи на їх підтвердження надані не були. Звернуто увагу, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
16.12.2024 судом отриманий відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, у якому зазначено, що рішенням від 24.10.2024 № 084750007178 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який складає 06 років 05 місяців 07 днів. Зокрема, щодо неврахування періоду навчання з огляду на невідповідність записів у свідоцтві про укладення шлюбу ім'я позивача зауважено, що таке питання підлягає вирішенню у порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 02.12.2024 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), місцем реєстрації якої є Запорізька область, 17.10.2024 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 24.10.2024 № 084750007178, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що вік заявниці 63 роки. Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років. Страховий стаж особи становить 6 років 5 місяців 7 днів. Відповідно до пункту 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993, якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
За результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди:
- трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_2 );
- трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника (№ НОМЕР_1 );
- навчання з 01.09.1978 по 27.06.1980 згідно диплому ( НОМЕР_3 ) та довідки № 87 від 21.05.2024, оскільки в свідоцтві про укладення шлюбу ( НОМЕР_4 ) ім'я заявниці ( ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_2 );
- отримання допомоги по безробіттю з 01.11.1996 по 30.04.1997, з 10.10.1997 по 10.01.1998, з 11.01.1998 по 16.04.1998 згідно довідки № 1856 від 07.09.2021, оскільки відсутні номери розпоряджень про початок та припинення виплати допомоги по безробіттю.
За змістом свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 25.10.1961 ОСОБА_3 (мовою оригіналу) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 25.09.1982 ОСОБА_4 (мовою оригіналу), ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 (мовою оригіналу), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклали шлюб 25.09.1982, про що у книзі реєстрації актів зроблений запис № 20.
Згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 30.06.1980 такий виданий ОСОБА_5 ( ОСОБА_3 ) про те, що вона у 1978 році вступила до Оріхівського сільськогосподарського технікуму і у 1980 році закінчила курс названого технікума по спеціальності «Бухгалтерський облік у сільгоспвиробництві».
За довідкою від 21.05.2024 № 87, виданою відокремленим структурним підрозділом «Оріхівський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного», ОСОБА_5 дійсно навчалася в Оріхівському сільськогосподарському технікумі за спеціальністю «Бухгалтерський облік в сільськогосподарському виробництві» на денному відділенні з 01 вересня 1978 р. по 30 червня 1980 р. Підстава видачі: книга наказів 1978 р., 1980 р.
У матеріалах пенсійної справи наявна трудова книжка колгоспника № НОМЕР_1 від 01.12.1980 на ім'я ОСОБА_3 (мовою оригіналу), відповідно до записів якої особа у 1980 році перебувала у колгоспі у якості рахівника бухгалтера.
Також досліджено трудову книжку на ім'я (Федорина) ОСОБА_6 (мовою оригіналу) серії НОМЕР_2 від 19.01.1981, у якій наявні наступні записи трудової діяльності:
13.01.1981 - прийнята на посаду економіста по цеху в Оріхівську швейну фабрику (наказ (розпорядження) № 7 від 13.01.81);
01.03.1988 - призначена бухгалтером (наказ № 22 від 22.02.1988);
30.07.1991 - переведена комплектувальником складу готової продукції (наказ № 110 від 15.08.91);
09.06.1996 - звільнена за власним бажанням (наказ № 36 від 06.09.96);
01.11.1996 - отримувала допомогу по безробіттю в Оріхівському районному центрі зайнятості з 01.11.1996 по 30.04.1997; з 10.10.97 по 10.07.98; з 11.01.98 по 16.04.98 (наказ № 931 від 10.10.96);
05.09.2003 - прийнята на роботу за трудовим договором № 256 від 05.06.2003, зареєстрованим у Оріхівському районному центрі зайнятості до підприємця ОСОБА_7 ;
01.04.2004 - звільнена з роботи за власним бажанням (трудовий договір № 256 знятий з реєстру 01.04.2004);
25.08.2004 - розпочата виплата допомоги по безробіттю відповідно до п.1 ст.22 та п.1 ст.23 Закону України «Про ЗДСС на випадок безробіття» (нт 040910 від 10.09.04);
21.05.2005 - припинена виплата допомоги по безробіттю відповідно до пп.12 п.1 ст.31 Закону України «Про ЗДСС на випадок безробіття» (нт 050523 від 23.05.05);
25.02.2011 - прийнята на посаду листоноши до ЦНЗ № 5 «Укрпошта» (наказ № 54к від 25.02.11);
06.06.2011 - звільнена у зв'язку із закінченням трудових відносин (наказ від 06.06.11 за № 132к).
Згідно з довідкою від 07.09.2021 № 1856 ОСОБА_1 була зареєстрована в Оріхівському районному центрі зайнятості в періодах з 1996 - 1998 рр., а саме з 10 жовтня 1996 року:
виплату допомоги по безробіттю отримувала з 01.11.1996 по 30.04.1997 - розпорядження від 01.11.1996 № відсутній;
виплату допомоги по безробіттю отримувала з 10.10.1997 по 10.01.1998 - розпорядження від 10.10.1997 № відсутній;
виплату допомоги по безробіттю отримувала з 11.01.1998 по 16.04.1998 - розпорядження від 11.01.1998 № відсутній;
знята з обліку з 16.04.1998 - розпорядження від 16.04.1998 № відсутній.
Підстава: картка персонального обліку ОСОБА_1 від 10 жовтня 1996 року № 931.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року (частина друга статті 26 Закону).
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року (частина третя статті 26 Закону).
Як встановлено судом, на момент звернення позивача до пенсійного органу її вік становив 63 роки, тому з урахуванням наведених положень для призначення позивачу пенсії за віком її страховий стаж має становити не менше 21 року. Разом з тим, при розгляді заяви позивача з доданими до неї документами пенсійним органом було встановлено, що страховий стаж особи становить 6 років 5 місяців 7 днів, у зв'язку з чим з огляду на відсутність необхідного страхового стажу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 24.10.2024 № 084750007178, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: III "Членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; IV "Відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "Трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отож, виходячи з наведеного, можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (пункт 13 Основних положень).
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Як встановлено судом, разом із заявою про призначення пенсії позивач надала до пенсійного органу трудову книжку колгоспника № НОМЕР_1 від 01.12.1980, видану на ім'я ОСОБА_3 (мовою оригіналу), відповідно до записів якої особа у 1980 році перебувала у колгоспі у якості рахівника бухгалтера. Водночас з досліджених матеріалів справи, а саме паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 , виданого Оріхівським РВ УМВС України в Запорізькій області, судом встановлено, що ім'я позивача російською мовою визначено як « ОСОБА_2 », що не відповідає зазначеним у трудовій книжці колгоспника даним.
З огляду на викладене, суд зауважує, що за наявності вказаних розбіжностей у написанні імені у трудовій книжці колгоспника страховий стаж може бути підтверджений документами, передбаченими пунктом 3 Порядку № 637, або належність вказаної трудової книжки особі встановлюється в судовому порядку (у порядку цивільного судочинства).
Враховуючи, що позивач не надавала як до суду, так і з заявою про призначення пенсії інших документів на підтвердження її трудової діяльності у період перебування у колгоспі, окрім трудової книжки колгоспника, у якій ім'я не відповідає паспортним даним заявниці, відповідачем правомірно не зараховано до страхового стажу особи відповідний період.
Суд, зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція № 162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з пунктом 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Пунктом 2.13 Інструкції № 162 визначено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
В силу пункту 2.5 Інструкції № 162 у випадку виявлення невірного чи неточного запису відомостей про роботу, переведенні на іншу постійну роботу, про нагороди заохочення та інше виправлення вносяться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з пунктом 4.1 Інструкції № 162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Крім того, відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктом 2.13 Інструкції зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народженні і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Як зазначено в оскаржуваному рішенні від 24.10.2024 № 084750007178, відповідачем не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_2 ).
Судом досліджено наявну у матеріалах справи копію свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 25.09.1982, яким підтверджується, що ОСОБА_4 (мовою оригіналу), ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 (мовою оригіналу), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклали шлюб 25.09.1982. У паспорті позивача серії НОМЕР_6 прізвище, ім'я, по-батькові позивача зазначено як « ОСОБА_1 » (українською) / ОСОБА_6 (російською).
На внутрішній обкладинці трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 19.01.1981 міститься закреслення імені « ОСОБА_2 » та вказано « ОСОБА_2 », а також у дужках зазначено її дівоче прізвище « ОСОБА_8 » (відповідно до свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб) та прізвище « ОСОБА_9 » (відповідно до паспорта). При цьому відповідні зміни засвідчені належним чином відділом кадрів (підписами та печатками), про що свідчать записи у внутрішній обкладинці трудової книжки.
Отже, зазначене у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 19.01.1981 прізвище та ім'я російською мовою (« ОСОБА_6 ») повністю відповідає прізвищу та імені позивача російською мовою, зазначеному у паспорті громадянина України серії НОМЕР_6 . Водночас свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 від 25.09.1982 є належним документом, яким підтверджується зміна прізвища позивача з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».
Дослідивши зазначені документи, які наявні у матеріалах пенсійної справи позивача, суд дійшов висновку, що трудова книжка позивача відповідає вимогам Інструкції № 162 та № 58, зміна прізвища та виправлення імені засвідчено уповноваженою особою відділу кадрів, а тому пенсійним органом безпідставно не були зараховані періоди трудової діяльності позивача до її страхового стажу відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.01.1981. При цьому суд зазначає, що у трудовій книжці у відомостях про роботу наявні відповідні записи про прийняття її на роботу та звільнення з роботи, записи оформлені належним чином, у разі необхідності засвідчені підписами та скріплені печатками установи, відтак ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження її страхового (трудового) стажу.
Разом з тим, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.
Щодо знезаражування пенсійним органом періоду навчання з 01.09.1978 по 27.06.1980 згідно диплому ( НОМЕР_3 ) та довідки № 87 від 21.05.2024 з огляду на невідповідність імені заявниці у свідоцтві про укладення шлюбу ( ОСОБА_2 ) паспортним даним ( ОСОБА_2 ) слід зазначити наступне.
Як судом встановлено, у паспорті позивача серії НОМЕР_6 її прізвище, ім'я, по-батькові позивача зазначено як « ОСОБА_1 » (українською) / ОСОБА_6 (російською). У свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 25.09.1982 позивач зазначена як ОСОБА_3 (мовою оригіналу).
Згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 30.06.1980 такий виданий ОСОБА_5 ( ОСОБА_3 ) про те, що вона у 1978 році вступила до Оріхівського сільськогосподарського технікуму і у 1980 році закінчила курс названого технікума по спеціальності «Бухгалтерський облік у сільгоспвиробництві».
При цьому уточнююча довідка від 21.05.2024 № 87, видана відокремленим структурним підрозділом «Оріхівський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного», оформлена українською мовою, та містить відомості про те, що ОСОБА_5 дійсно навчалася в Оріхівському сільськогосподарському технікумі за спеціальністю «Бухгалтерський облік в сільськогосподарському виробництві» на денному відділенні з 01 вересня 1978 р. по 30 червня 1980 р.
Таким чином, хоча у свідоцтві про шлюб ім'я (російською мовою) не відповідає паспортним даним заявниці, проте довідка від 21.05.2024 № 87 оформлена українською мовою та зазначене у ній ім'я відповідає паспортним даним позивача. Суд вважає, що вказані розбіжності, які виникли внаслідок різного перекладу з української на російську мову, є проявом надмірного формалізму, а допущення іншого написання імені особи не можуть бути підставою для незарахування періодів навчання відповідно до диплому серії НОМЕР_3 від 30.06.1980 та довідки від 21.05.2024 № 87.
Стосовно незарахування до страхового стажу позивача періодів отримання нею допомоги по безробіттю з 01.11.1996 по 30.04.1997, з 10.10.1997 по 10.01.1998, з 11.01.1998 по 16.04.1998 згідно довідки № 1856 від 07.09.2021, оскільки відсутні номери розпоряджень про початок та припинення виплати допомоги по безробіттю, слід зазначити наступне.
До заяви про призначення пенсії на підтвердження вказаних періодів позивачем були надані трудова книжка серії НОМЕР_2 від 19.01.1981 та довідка від 07.09.2021 № 1856. При цьому, оскільки долучена позивачем до матеріалів справи довідка Пологівської філії Запорізького обласного центру зайнятості від 02.12.2024 № 825-04/07-21, яка містить відомості щодо перебування ОСОБА_1 на обліку в Оріхівському районному центрі зайнятості із зазначенням відповідних підстав (наказів), не подавалась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії та, відповідно, пенсійним органом не вирішувалось питання щодо зарахування вказаного періоду з урахуванням такої довідки, то суд не надає оцінку останній.
Суд зауважує, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 19.01.1981 містяться записи про початок та припинення виплати допомоги по безробіттю із зазначенням відповідних підстав. При цьому записи про початок та припинення виплати допомоги по безробіттю у періоди з 01.11.1996 по 30.04.1997, з 10.10.1997 по 10.01.1998, з 11.01.1998 по 16.04.1998 виконані без зазначення номерів наказів (розпоряджень), водночас позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки такі записи вносились відповідальним працівником Оріхівського районного центру зайнятості.
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, офіційно працевлаштувавшись та маючи записи у трудовій книжці, позивач мала правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, їй буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працювала позивач, для призначення пенсії.
Згідно із висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
На переконання суду, недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені частково правильно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірного періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
За таких обставин відповідач протиправно не зарахував позивачу до стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.01.1981, період навчання в Оріхівському сільськогосподарському технікумі з 01.09.1978 по 27.06.1980 згідно з дипломом НОМЕР_3 від 30.06.1980 року та довідкою № 87 Відокремленого структурного підрозділу «Оріхівський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного» від 21.05.2024, період отримання допомоги по безробіттю з 01.11.1996 по 30.04.1997, з 10.10.1997 по 10.01.1998, з 11.01.1998 по 16.04.1998, а тому оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 24.10.2024 № 084750007178 суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком суд зазначає наступне.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що повноваження щодо призначення пільгової пенсії особі відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
З урахуванням наведеного, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
За приписами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язати пенсійний орган зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача, а також період навчання та отримання допомоги по безробіттю відповідно до її трудової книжки та інших долучених нею документів, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
При цьому відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Кіровоградській області, рішенням якого позивачу відмовлено в зарахуванні спірного стажу роботи.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо вирішення питання про зарахування стажу має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та 24.05.2024 №460/17257/23.
Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відповідно до приписів Порядку №22-1, відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно обрахунку пенсії позивача, а відтак вимоги до нього задоволенню не підлягають.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
Частиною першою, другою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний Суд у постанові від 06.09.2023 у справі № 140/6803/22 сформулював правовий висновок, відповідно до якого щодо вирішення питання правильного розрахунку судового збору, який підлягає сплаті за звернення з позовною заявою, критерії «основна» та «похідна» вимоги не можуть бути застосовані у вищезазначеному контексті. При визначенні необхідного до сплати розміру судового збору, значення мають насамперед правові підстави звернення до суду з позовом, суть заявлених позивачем вимог, їх зміст з урахуванням обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також кількість суб'єктів, до яких кожна із зазначених позовних вимог (у разі, якщо їх декілька) звернута.
Суд також враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), як способу усунення наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 (справа №640/21330/18) та від 05.06.2020 року (справа №280/5161/19).
У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3028 грн.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення суб'єкта владних повноважень, а також зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії як спосіб захисту як похідна вимога у випадку визнання протиправним та скасування рішення. З урахуванням наведеного суд встановив, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру, за яку вона мала сплатити 1211,20 грн, водночас нею сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн (платіжна інструкція № 055158.01.170.24111 від 25.11.2024). За таких обставин, позивачем надміру сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
За приписами статті 7 частини першої пункту 1 Закону № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2, як суб'єкта владних повноважень, яким було прийнято оскаржуване рішення. При цьому питання про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону № 3674-VI.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 24.10.2024 № 084750007178 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.01.1981, період навчання в Оріхівському сільськогосподарському технікумі з 01.09.1978 по 27.06.1980 згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 30.06.1980 та довідкою № 87 Відокремленого структурного підрозділу «Оріхівський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного» від 21.05.2024, періоди отримання допомоги по безробіттю з 01.11.1996 по 30.04.1997, з 10.10.1997 по 10.01.1998, з 11.01.1998 по 16.04.1998, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 7-А, м.Кропивницький, 25009; код ЄДРПОУ 20632802.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.01.2025.
Суддя К.В.Мінаєва