Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/429/24 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 286-1 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
03.12.2024 року м. Кропивницький
Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12021121070000413 стосовно ОСОБА_7 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника-адвоката ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_10 на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2024 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Глинськ Світловодського району Кіровоградської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, голову фермерського кооперативу «Нива», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим та засуджено: за ч.1 ст.135 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки; за ч.2 ст.286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, ОСОБА_7 за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Ухвалено про стягнення з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в сумі 10983 грн. 52 коп.
Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання про речові докази.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та його особі, внаслідок м'якості, просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, та ухвалити в цій частині новий вирок, згідно з яким ОСОБА_7 за ч.1 ст. 135 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі та строк 2 роки, за ч.2 ст. 286-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 років. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, прокурор просить призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 років.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор зазначає про те, що не оспорює фактичні обставини справи, викладені у вироку, кваліфікацію дій та правильність висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, разом з цим вважає, що суд при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, не дотримався вимог ст.50, 65 КК України, роз'яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке виразилось у тому, що суд відповідно до п.6 ч.1 ст. 67 КК України не врахував в якості обтяжуючої обвинуваченому ОСОБА_7 обставини, як вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
Прокурор вважає, що оскільки обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та не розкаявся, не сприяв слідству, а навпаки з метою уникнення кримінальної відповідальності давав неправдиві показання щодо обставин ДТП та факту вживання алкогольних напоїв, то ОСОБА_7 при таких обставинах, за сукупністю кримінальних правопорушень (ст. 70) з метою загальної та спеціальної превенції заслуговує на призначення більш суворого покарання, в межах санкції ч.2 ст. 286-1 КК України.
В апеляційних скаргах, які однакові за змістом, мотивацією, доводами та апеляційними вимогами, обвинувачений ОСОБА_7 , його захисник адвокат ОСОБА_8 та потерпіла ОСОБА_10 просять скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, згідно з яким перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 286-1 на ч.2 ст. 286 КК України та призначити остаточне покарання в межах санкцій ч.1 ст. 135 та ч.2 ст. 286 КК України не пов'язане з позбавленням волі та права керування транспортними засобами.
На обґрунтування апеляційних вимог зазначають про те, що суд при розгляді даного кримінального провадження допустив упередженість та неповноту, не дав належної оцінки правдивим показанням ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_7 не вживав алкогольних напоїв і до ДТП був тверезим.
Крім того, суд не врахував показання свідка ОСОБА_13 , який прибувши на місце пригоди зовнішніх ознак алкогольного сп'яніння у ОСОБА_7 не помітив.
Відеозапис освідування ОСОБА_7 на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням алкотесту «Драгер» після ДТП, на думку сторони захисту не свідчить про факт керування ОСОБА_7 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, а допитані в судовому засіданні лікарі - наркологи ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не змогли однозначно підтвердити факт керування ОСОБА_7 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння.
Крім того, суд безпідставно не допитав свідка - дружину ОСОБА_7 , яка також могла б підтвердити, що обвинувачений в день ДТП алкогольних напоїв не вживав, не врахував суд і дані медичної картки про те, що ОСОБА_7 хворіє на гепатит і вживання алкоголю йому протипоказано.
У своїх апеляційний скаргах захисник ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7 зазначають, що не оспорюють факт ДТП та винуватість ОСОБА_7 у спричинені потерпілій ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, не оспорюють і факт залишення ОСОБА_10 у небезпеці.
Разом з цим стверджують про те, що висновки суду про керування ОСОБА_7 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння не відповідають дійсності, грунтуються на недостовірних даних та суперечливих доказах, які в свою чергу спростовуються показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_7 до пригоди та після неї був тверезий.
Вважають, що необ'єктивність та упередженість суду, призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286-1 КК України, а відсутність прямих доказів, потребували детальної перевірки, належної та об'єктивної оцінки незалежним судом, не виконання цих приписів і призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого вироку.
Щодо покарання, то потерпіла ОСОБА_10 у своїй апеляційній скарзі зокрема зазначає, про те, що не має до ОСОБА_7 ніяких матеріальних претензій, ОСОБА_7 на її думку повністю визнав свою вину та розкаявся, є волонтером, активно допомагає Збройним Силам України, просить призначити обвинуваченому остаточне покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Згідно з вироком, судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_7 , 07 серпня 2021 року перед початком керування мікроавтобусом марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить йому на праві приватної власності, не перевірив належним чином і не забезпечив технічно-справний стан і комплектність ходової частини транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, чим допустив порушення вимог п.п. 31.1, 31.4 та 31.4.5 (г) Правил дорожнього руху України (п. 31.1. Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації; п. 31.4 забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: 31.4.5 (г) на одну вість транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиповані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора - для вантажних автомобілів, розпочав експлуатацію вищезазначеного технічно-несправного автомобіля, на якому, згідно висновку № СЕ-19/112-21/6540-ІТ від 20.08.2021 судової інженерно-транспортної (автотехнічної експертизи технічного стану транспортного засобу) ходова частина знаходилась в несправному стані у вигляді встановлення шин різних моделей з різними малюнками протектора на передню вісь, яка виникла до ДТП та могла призвести до заносу транспортного засобу або втрати його стійкості.
Не зважаючи на викладене, ОСОБА_7 07 серпня 2021 року, близько 21 год. 10 хв., точного часу не встановлено, в порушення п. 2.9 (а) ПДР (п. 2.9. водію забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння), перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував мікроавтобусом марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснював рух в темну пору доби по вул.. Вишнева в с. Серебряне Олександрійського району Кіровоградської області зі сторони с. Аудиторівка в напрямку с. Захарівка Олександрійського району Кіровоградської області.
Під час руху, ОСОБА_7 грубо порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б) і (д) ПДР України(п. 1.5. дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), через наявний стан алкогольного сп'яніння позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати напрямок його руху та не створювати небезпеки іншим учасникам дорожнього руху.
Під час подальшого руху, в зазначений час, на вказаному автомобілі, у вказаному напрямку, ОСОБА_7 в порушення п.п. 12.2, 12.4, 12.9 ПДР України: п.12.2 (у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги); п.12.4 (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.; п. 12.9 Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7 цих Правил дорожнього руху України, проявивши особисту неуважність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху здійснював рух зі швидкістю близько 70 км/год., перевищуючи при цьому максимально дозволену та допустиму швидкість руху на даній ділянці дороги (в межах населеного пункту), не врахувавши наявність по ходу свого руху заокруглення дороги вправо, через перевищення допустимої швидкості руху та наявний стан алкогольного сп'яніння допустив виїзд на зустрічну смугу руху з подальшим виїздом на ліве узбіччя, де біля будинку № 15 по вул.. Вишнева в с. Серебряне Олександрійського району Кіровоградської області здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалась по узбіччю у зустрічному напрямку.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди велосипедисту ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно висновку судово-медичної експертизи № 124 від 17.09.2021 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної травми, закритого перелому лівої плечової кістки в середній третині зі зміщенням, посттравматичного невриту лівого променевого нерву, закритої травми грудної клітини, переломів ІІ-Х ребер зліва, лівостороннього пневмогемотораксу, струсу головного мозку, субкон'юктивального крововиливу лівого ока, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з фактом ДТП.
Крім того, 07 серпня 2021 року, близько 21 год. 10 хв., точного часу не встановлено, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , керуючи мікроавтобусом марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, уважно не стежачи за дорожньою обстановкою, яка склалась на проїзній частині, порушуючи вимоги п.п. 1.5., 2.3 (б) і (д), 2.9 (а) Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), навпроти будинку № 15 по вул.. Вишнева в с. Серебряне Олександрійського району Кіровоградської області здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалась по узбіччю у зустрічному напрямку.
Після наїзду ОСОБА_10 , з отриманими внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тяжкими тілесними ушкодженнями без свідомості залишилась лежати на узбіччі дороги.
Незважаючи на це, ОСОБА_7 усвідомлюючи, що в результаті спричинених ОСОБА_10 наїздом автомобіля тілесних ушкоджень, він поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, нехтуючи моральними і правовими нормами, які передбачають надання допомоги людині, що перебуває в небезпечному для життя стані, маючи можливість надати таку допомогу, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, порушуючи вимоги п. 2.10 (а, б, в, г, ґ) ПДР, згідно яких у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров'я; у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті "г" пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред'явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди , не зупинився, а натомість зник з місця дорожньо-транспортної пригоди виїхавши з населеного пункту с. Серебряне Олександрійського району Кіровоградської області та продовжив рух до будинку АДРЕСА_2 .
Таким чином водій ОСОБА_7 , будучи особою, яка внаслідок наїзду керованого ним транспортного засобу поставила ОСОБА_10 , в небезпечний для життя стан і тим самим будучи зобов'язаним і маючи змогу надати потерпілій допомогу, покинувши місце дорожньо-транспортної пригоди завідомо залишив ОСОБА_16 , без необхідної допомоги, яка в результаті заподіяних їй тілесних ушкоджень, перебувала в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості самостійно вжити заходів щодо самозбереження.
У результаті наїзду керованого ОСОБА_7 транспортного засобу на велосипедиста ОСОБА_10 , потерпілій згідно висновку судово-медичної експертизи № 124 від 17.09.2021 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної травми, закритого перелому лівої плечової кістки в середній третині зі зміщенням, посттравматичного невриту лівого променевого нерву, закритої травми грудної клітини, переломів ІІ-Х ребер зліва, лівостороннього пневмогемотораксу, струсу головного мозку, субкон'юктивального крововиливу лівого ока, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з фактом ДТП.
Заслухавши доповідача, в дебатах обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 , які підтримали свої апеляційні скарги та апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 і заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів, дотримуючись меж перегляду судових рішень, визначених ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника-адвоката ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_10 задоволенню не підлягають за таких підстав.
Перевіривши доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_10 щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286-1 КК України, а саме відсутність такої обов'язкової кваліфікуючої ознаки як керування у момент ДТП автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, невідповідність висновків суду фактичним обставинам цієї справи та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів апеляційного вважає їх безпідставними, оскільки сторона захисту, під час апеляційного розгляду не довела наявність правових і фактичних підстав для цього.
Так, підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.
Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченого кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своїм правовим змістом кваліфікація діяння завжди обумовлена необхідністю доказування за допомогою кримінальних процесуальних і криміналістичних засобів двох обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.
Правильна кваліфікація забезпечує реалізацію конституційного принципу законності у кримінальному судочинстві (ст. 129 Конституції України), гарантує охорону й здійснення прав і свобод людини і громадянина, виступає необхідною умовою призначення справедливого покарання.
При цьому, суд повинен керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України».
Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак, не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Згідно диспозиції ч.2 ст.286-1 КК України кримінальна відповідальність настає за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції зазначив про те, що сукупність досліджених в судовому засіданні належних та допустимих доказів свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135 та ч.2 ст.286-1 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, чим заподіяно потерпілій тяжке тілесне ушкодження та завідомо залишенні потерпілої без допомоги, яка перебувала в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, поставивши потерпілу в небезпечний для життя стан.
На обґрунтування своїх висновків суд, зокрема послався на показання самого обвинуваченого ОСОБА_7 , який факт наїзду на велосипедиста та залишення потерпілої ОСОБА_10 у небезпеці не оспорював, потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , а також дані:
- протоколу огляду місця події від 07 серпня 2021 року та фототаблиці до нього про те, що в селі Косівка Олександрійського району біля будинку №13 по вулиці Гагаріна виявлено автомобіль марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 з механічними пошкодження передньої лівої частини, а саме: деформовано ліве переднє крило та капот, пошкоджено передній бампер з лівої сторони та фару, відсутнє ліве дзеркало заднього виду виявлені фрагменти пластикових деталей(т.1 а.с.202-207).
- акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 07 серпня 2021 року, згідно з яким 07 серпня 2021 року о 22.55 годині був проведений огляд водія ОСОБА_7 на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу алкотестер Драгер 6820, результати тесту - 2,89 проміле (т.1 а.с.217-219).
- протоколу огляду місця події від 08 серпня 2021 року та фототаблиці до нього, згідно з яким в селі Серебряне Олександрійського району біля будинку №15 по вулиці Вишнева виявлено велосипед "України з механічними ушкодженнями, уламки пластику та скла автомобіля, оглянуто автомобіль марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 на якому виявлено механічні пошкодження передньої лівої частини, а саме: деформовано ліве переднє крило та капот, пошкоджено передній бампер з лівої сторони та фару, відсутнє ліве дзеркало заднього виду. Із схеми ДТП вбачається, що з'їзд автомобіля марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 на узбіччя та зіткнення з перешкодою відбувся в селі Серебряне біля перехрестя вулиць Вишнева-Шевченко(т.1 а.с.220-231).
- висновку експерта №124 від 17 вересня 2021 року про те, що у ОСОБА_10 , 1947 року народження, виявлено поєднані травми, закритий перелом лівої плечової кістки в середній третині зі зміщенням, посттравматичного невриту лівого променевого нерву, закритої травми грудної клітини, переломів ІІ-Х ребер зліва, лівостороннього пневмогемотораксу, струсу головного мозку, субкон'юктивального крововиливу лівого ока, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з фактом ДТП(т.1 а.с.245-246).
- протоколу огляду автомобіля марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , від 10 серпня 2021 року, згідно з яким автомобіль має механічні пошкодження, а саме: деформовано ліве переднє крило та капот, пошкоджено передній бампер з лівої сторони та фару, відсутнє ліве дзеркало заднього виду, виявлено відсутність фрагментів пластикових деталей бампера(т.1 а.с.217).
- висновку експерта від 20 серпня 2021 року про те, що на момент експертного огляду та момент ДТП, з технічної точки зору рульове керування та робоча гальмова система знаходилися в працездатному стані. Ходова частина знаходилася в несправному але працездатному стані. На автомобілі встановлено шини різних моделей з різними малюнками протектора на передню вісь (т.2 а.с.3-8).
- відеозапису із боді-камери поліцейського ОСОБА_18 від 12.08.2021 року, на якому зафіксовано, що поряд з автомобілем марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому видно пошкодження передньої лівої частини, поряд знаходиться ОСОБА_7 , що пояснює як він керував даним автомобілем, при цьому він має явні ознаки алкогольного сп'яніння. При проходженні огляду на стан алкогольного сп'яніння, спеціальний прилад алкотестер Драгер 6820 видав результат тесту - 2,89 проміле (т.2 а.с.59).
- протоколу слідчого експерименту із застосуванням фотозйомки від 13 серпня 2021 року за участю ОСОБА_7 , який розповів та показав на місці напрямок руху автомобіля марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під його керуванням в селі Серебряне, де було здійснено наїзд на пішохода та в подальшому допущено виїзд за меже проїзної частини та зіткнення з перешкодою-деревом (т.2 а.с.60-69)
- висновку інженерно-технічної експертизи від 17.09.2021 року про те, що водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , мав технічну можливість уникнути виїзду за межі проїзної частини вліво та наїзду на велосипедиста. Будь-які однобічні дії велосипедиста - не виключали зіткнення, в причинному зв'язку з фактом наїзду автомобіля марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 на велосипедиста знаходяться невідповідні вимогам п.2.3(б) і (д),12.1,12.2,12.4 та 12.9(б)ПДР дії водія автомобіля ОСОБА_7 (т.2 а.с.77-84).
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника про вживання алкоголю вже після зіткнення з перешкодою суд оцінив критично зазначивши про те, що пояснення ОСОБА_7 в переважній більшості були спрямовані лише на уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. Він дійсно не заперечував вину у причетності до ДТП, вказував, що керував автомобілем саме він, при цьому стан сп'яніння не визнавав. Надаючи свідчення обвинувачений не зміг пояснити де в його автомобілі взялась пляшка горілки, про відсутність якої вказували навіть свідки сторони захисту. Обвинувачений не зміг пояснити, яка саме горілка могла бути у пляшці: власного виробництва чи придбана у торговельних мережах.
Крім того суд вказав, що не сприймає щире каяття обвинуваченого у вчинених кримінальних правопорушенням та добровільне відшкодування шкоди, оскільки в ході судового розгляду представник потерпілої самостійно ініціював обрання запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, посилаючись на те, що він не те, що не відшкодував спричиненої шкоди потерпілій, а навіть не вибачився за свої протиправні дії. Крім того обвинувачений ОСОБА_7 погрожував застосуванням фізичного насилля відносно потерпілої, її дітей та онуків, внаслідок чого вона була змушена звернутися з відповідною заявою до правоохоронних органів для вжиття відповідних заходів.
Прибуття до місця проживання потерпілої ОСОБА_10 та словесні погрози потерпілій ОСОБА_10 та її близьким, під час судового розгляду справи в суді, з боку обвинуваченого ОСОБА_7 , суд сприймає як реальні дії, спрямовані на тиск щодо потерпілої з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Показання свідків працівників поліції ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , як вбачається з вироку суд не прийняв до уваги, оскільки вони можуть бити зацікавленими у результатах розгляду справи.
До показів свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_19 суд поставився критично, оскільки вони є близькими друзями обвинуваченого ОСОБА_7 та перебувають у добросусідських та дружніх відносинах, а тому так само можуть бути зацікавленими у результатах розгляду справи. Крім того дані свідки в ході їх допиту в судовому засіданні не змогли чітко розповісти обставини подій спілкування з ОСОБА_7 в день коли він скоїв ДТП, кожен з них, надаючи свідчення був особливо сконцентрований на тому, щоб донести до суду лише той факт, що ОСОБА_7 перебував у абсолютно тверезому стані.
Підсумовуючи свої висновки суд першої інстанції вказав, про те, що оцінивши наявні у справі письмові докази з токи зору їх належності та допустимості, як кожен окремо, так і в їх сукупності між собою, відмічає відсутність в них протиріч і констатує їх повну узгодженість та достатність для встановлення винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135 та ч.2 ст.286-1 КК України
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та обгрунтованими.
Приймаючи таке рішення, суд на думку колегії суддів дотримався визначеного кримінальним процесуальним законом стандарту доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Тим більше, що обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник обставини ДТП, які викладені в обвинувальному акті, зокрема дату, час та місце пригоди, а також винуватість ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що призвело до заподіяння потерпілій ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень не оспорюють.
Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що під час судового розгляду не допущено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку (ч.2 ст. 412 КПК України) і могли б вплинути на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 , як і на правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст.135 та ч.2 ст. 286-1 КК України.
Порушень порядку збирання (формування) й оцінки доказів в аспекті ст. 94 КПК судом допущено не було, вирок суду першої інстанції достатньо умотивований та відповідає вимогам ст. 374 КПК.
Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винним, та об'єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Під час розгляду цього кримінального провадження були предметом ретельної перевірки судом першої інстанції доводи сторони захисту, які по суті та змісту аналогічні тим, які зазначені у апеляційних скаргах.
У апеляційних скаргах факт ДТП та винуватість ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, передбачених п.п. 1.5, 2.3 б) і д) 12.2, 12.4, 12.9, 31.1, 31.4 та 31.4.5. г) ПДР України захисником та обвинуваченим не оспорюється, в основному доводи апеляційних скарг стосуються незгоди з оцінкою доказів щодо наявності у діях ОСОБА_7 такої кваліфікуючої ознаки як керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
За результатом апеляційного розгляду, шляхом аналізу змісту вироку, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що наведені у вироку фактичні обставини кримінального провадження суд установив на підставі сукупності досліджених доказів, частина яких установлена, зокрема, з показань самого обвинуваченого ОСОБА_7 та лікарів наркологів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а також показаннями алкотестера Драгер, показники якого становили 2,89 проміле.
На спростування доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_10 про неправильну кваліфікацію його дій за ч.2 ст. 286-1 КК України, оскільки в його діях не було такої кваліфікуючої ознаки як керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, то колегія суддів, як зазначено вище зазначає, що ці доводи також були перевірені судом першої інстанції з наведенням відповідних мотивів визнані необґрунтованими.
Так, відповідно до п. 8 Розділу 1 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.
Матеріалами справи підтверджується, що 07.08.2021 року приблизно о 22.55 год., тобто після ДТП ОСОБА_7 пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу алкотестер Драгер 6820, згідно якого результат тесту - 2,89 проміле.
Згідно відеозапису із боді-камери поліцейського ОСОБА_18 від 12.08.2021 року вбачається, що поряд з автомобілем марки "MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому видно пошкодження передньої лівої частини, поряд знаходиться ОСОБА_7 , що пояснює як він керував даним автомобілем, при цьому він має явні ознаки алкогольного сп'яніння. При проходженні огляду на стан алкогольного сп'яніння, спеціальний прилад алкотестер Драгер 6820 видав результат тесту - 2,89 проміле. (т.2 а.п.59)
Таким чином, факт того, що 07.08.2021 року близько 22 год. 50 хв. ОСОБА_7 керував автомобілем MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Вишнева, що в с. Серебряне Олександрійського району Кіровоградської області у стані алкогольного сп'яніння підтверджується об'єктивними даними.
Дані, які містяться у акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів ОСОБА_7 , на підставі ст. 84 КПК є процесуальним джерелом доказів, яким обґрунтовано вирок, підстав не довіряти їм немає.
Колегія суддів вважає, що вони абсолютно обґрунтовано покладені місцевим судом в основу вироку та по суті спростовують версію ОСОБА_7 та його захисника про відсутність доказів для кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286-1 КК України.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла однозначного висновку, що показання обвинуваченого ОСОБА_7 , у сукупності з іншими доказами, а саме актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, а також результатів тесту, своєчасність, ефективність та повнота проведених слідчих дій, а також результати розслідування, відображають повну картину фактичних обставин цієї справи, які з об'єктивністю свідчать про те, що ОСОБА_7 керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, неправильно оцінив дорожню обстановку, допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, що призвело до наїзду на велосипедиста.
При встановлених судом першої інстанції обставинах цієї справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що дії ОСОБА_7 обґрунтовано отримали юридичну кваліфікацію за ч.2 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, що спричинило потерпілому тяжкі тілесне ушкодження
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника про те, що висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є неправильними і такими, що не відповідають фактичним обставинами цієї справи, оскільки не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, не знайшли свого об'єктивного підтвердження, під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, констатуються стороною захисту формально, по суті спростовується змістом оскаржуваного вироку та матеріалами кримінального провадження.
Стосовно доводів прокурора про врахування обтяжуючої покарання обставини, колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік яких наведено у ч.1 ст.67 КК України, за своєю природою є чинниками об'єктивного або суб'єктивного характеру, що не утворюють ознак конкретного злочину та не впливають на його кваліфікацію, однак підвищують ступінь суспільної небезпечності особи винного або вчиненого ним діяння.
Вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, як одна з таких обставин підлягає врахуванню лише у разі, коли даний факт охоплюється злочинним наміром: при умисній формі вини за умови, що особа достеменно обізнана про похилий вік потерпілого, і цілеспрямовано вчиняє посягання на нього. У такому випадку суспільну небезпечність протиправного діяння та особи винного посилює свідоме використання ним незахищеності та вразливості потерпілого, що полегшує скоєння кримінального правопорушення.
Тоді, як ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення через необережність, оскільки така форма вини щодо наслідків є обов'язковою юридичною ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ст.286-1 КК України, а тому дана обтяжуюча обставина, не підлягає врахуванню при призначені покарання.
Доводи потерпілої ОСОБА_10 стосовно щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження, оскільки розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
У зв'язку з цим можна зробити висновок, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
В даному випадку, на всіх етапах досудового розслідування та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 в основному акцентує увагу на свою активну волонтерську діяльність та значимість, ніякого щирого каяття у діях ОСОБА_7 не спостерігається, а матеріальну шкоду він відшкодував лише під тиском потерпілої та її захисника, побоюючись санкцій у виді тримання під вартою.
ОСОБА_7 призначено мінімальне покарання в межах санкції ч.2 ст. 286-1 КК України, підстав вважати його надто м'яким або суворим або несправедливим не має.
Разом з цим, згідно ч. 1 ст. 44 КК України, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених ним Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, минуло три роки.
Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого, таке звільнення є обов'язковим.
Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України, за вироком суду особа може бути звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.
Звільнення від покарання у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності відбувається через сприятливий сплив визначеного в законі строку давності з дня вчинення злочину до набрання чинності обвинувальним вироком суду, яким особа засуджується за вчинений злочин.
Передбачене ч. 5 ст. 74 КК України звільнення від покарання здійснюється, якщо закінчились строки, зазначені у ст. 49 КК України. При цьому враховується: 1) невчинення протягом цих строків нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 2) неухилення особи від слідства або суду.
Такий підхід у розумінні змісту ч. 5 ст. 74 КК України уможливлюється через своєрідну додаткову умову звільнення особи від кримінальної відповідальності, яка відображена в ч. 8 ст. 284 КПК України.
Буквальне тлумачення закону дозволяє констатувати, що звільнення від покарання у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності є правом, а не обов'язком суду.
Такий висновок випливає із тексту ч. 5 ст. 74 КК України, де визначено, що особа може бути звільнена від покарання.
Санкцією ч. 1 ст. 135 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк.
Згідно з ч. 4 ст. 12 КК України зазначене діяння є нетяжким злочином.
На даному етапі судового розгляду, строки давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 135 КК України, визначені п. 2 ч.1 ст. 49 КК України минули, оскільки останній скоїв злочин 07 серпня 2021 року, а тому ОСОБА_7 необхідно звільнити від відбування покарання, призначеного за ч.1 ст. 135 КК України на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 413, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Апеляційній скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника-адвоката ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
На підставі ч.2 ст. 404 КПК України вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2024 року в кримінальному провадженні № 12021121070000413 стосовно ОСОБА_7 за ч.1 ст.135, ч.2 ст.286-1 КК України - змінити.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України, звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання, призначеного за ч.1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
ОСОБА_7 вважати засудженим за ч.2 ст.286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
В решті вказаний вирок залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою у той же строк з моменту її вручення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4