Справа № 127/42487/24
Провадження 2/127/6471/24
06 січня 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Борисюк І.Е., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» про стягнення заборгованості.
Під час вивчення матеріалів позовної заяви судом встановлено їх невідповідність вимогам цивільно-процесуального законодавства України.
У порушення ч. 4 ст. 177 ЦПК України позивачкою не додано до позовної заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Водночас, зі змісту позовної заяви вбачається посилання позивачки на положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу звільнення позивачки від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Вивчивши матеріали заяви, суд не погоджується із викладеними позивачкою у заяві доводами щодо її звільнення від сплати судового збору, враховуючи наступне.
У відповідності до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
Вказаний спеціальний закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг, встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 638/6060/18 йдеться про необхідність суду з'ясувати, чи пов'язаний позов з порушенням прав позивача саме як споживача.
Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Тобто, приписи ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються у разі звернення до суду з позовом спрямованим на захист прав споживача, а не будь-якого позову.
Права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Із системного аналізу положень Закону України «Про захист прав споживачів» слідує, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав заявника як споживача послуг.
Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Крім того, після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними законами.
Позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. А тому позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду, зобов'язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до приписів ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», таким чином надавши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Однак, у позовній заяві позивачкою не зазначено яким чином порушуються її права, як споживача, зміст позовних вимог та обставини пред'явлення позову не обґрунтовано нормами Закону України «Про захист прав споживачів».
Також судом прийнято до уваги, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, відповідно до якого позивачка зобов'язується продавати, а відповідач купувати електроенергію за «зеленим» тарифом. Згідно із Законом України «Про ринок електричної енергії», на який посилається позивачка у своїй заяві, поняття «споживач», «активний споживач», «малий непобутовий споживач», «непобутовий споживач», «побутовий споживач» не є тотожними і мають різне правове значення (п. 32, п. 42, п. 47, п. 62, п. 84 ч. 1 ст. 1 Закону). Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачка, як активний споживач електричної енергії, здійснює генерацію електричної енергії з альтернативних джерел енергії та/або зберігає електричну енергію і продає надлишок електричної енергії відповідачу. У відповідності до Закону України «Про ринок електричної енергії» відносини між активними споживачами та третіми особами, регулюються відповідно до договору, укладеного між ними, та цивільним законодавством. Таким чином, позивачка є споживачем електричної енергії і активним споживачем за договором купівлі-продажу електроенергії, однак в процесі продажу надлишку виробленої електричної енергії не є споживачем в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином суд вважає, що підстави для звільнення позивачки від сплати судового збору за подання даної позовної заяви відсутні.
З позовної заяви вбачається пред'явлення позивачкою двох вимог майнового характеру.
Згідно з Законом України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 211, 20 гривень) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15 140, 00 гривень).
Враховуючи визначення позивачкою ціни позову в сумі 115 734, 87 гривень, необхідний розмір сплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становить 1 211, 20 гривень.
У документі про сплату судового збору мають бути зазначені наступні платiжнi реквiзити для перерахування судового збору в гривнях: отримувач коштів - ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37979858; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA318999980313181206000002856; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу: (*;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький міський суд Вінницької області (назва суду, де розглядається справа)).
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вказує на необхідність позивачці сплатити судовий збір в сумі 1 211, 20 гривень і надати суду документи, що підтверджують його сплату у відповідності до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, або ж надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Закон встановлює обов'язкові вимоги до позовної заяви (ст.ст. 175, 177 ЦПК України). Зокрема, від якості позовної заяви та юридично правильного її змісту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Враховуючи вищезазначене, наявні підстави для залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 і ч. 2 ст. 185 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» про стягнення заборгованості - залишити без руху та надати позивачці п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків, шляхом:
-надання суду:
-документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява вважається неподаною та повертається позивачці зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя: