Рішення від 27.12.2024 по справі 922/2908/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2024м. ХарківСправа № 922/2908/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Мужичук Ю.Ю.

за участю секретаря судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (61099, м. Харків, бул. Б. Хмельницького, 36 -А, код ЄДРПОУ 0291010824)

до 1) Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243), 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243), 3) фізичної особи - підприємця Мальованого Констянтина Олексійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )

про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним договору, витребування майна

за участю представників:

прокурора - Ткаченко К.О.;

1-го відповідача - не з'явився;

2-го відповідача - не з'явився;

3-го відповідача - не з'явився;

4-го відповідача - Бекузаров Р.Е.;

ВСТАНОВИВ:

Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова звернулася до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до: 1) Харківської міської ради; 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; 3) фізичної особи - підприємця Мальованого Констянтина Олексійовича; 4) ОСОБА_1 (далі- відповідач - 4), в якій прокурор просить:

- визнати незаконним та скасувати п. 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 22.02.2012 №638/12;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.09.2012 №4891-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Мальованим Костянтином Олексійовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2779;

- витребувати у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2028455863101 - нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 228,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватизація спірного майна відбулася з порушенням передбаченої законодавством процедури, зокрема із фактичним не проведенням невід'ємних поліпшень, які могли бути покладені в основу застосування такого способу приватизації, як викуп. Прокурор вважає, що рішення Харківської міської ради від 22.02.2012 № 638/12 в частині відчуження ФОП Мальованому К.О. шляхом викупу об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Харкова (нежитлової будівлі) є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що воно прийнято з порушенням вимог ЦК України, статті 345 ЦК України, статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". В зв'язку з цим вказує, що договір купівлі-продажу, нежитлової будівлі від 12.09.2012 №4891-В-С, укладений на підставі рішення, яке прокурор вважає незаконним, є недійсним. Оскільки в подальшому вказане майно було подаровано ОСОБА_1., то, на переконання прокурора, воно підлягає витребуванню у 4-го відповідача на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради на підставі ч.3 ст.388 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2908/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.09.2024 о(б) 14:30.

05.09.2024 від 4-го відповідача, ОСОБА_1, через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №22325), в якому відповідач проти позову заперечував та просив у позові про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним договору, витребування майна - відмовити в повному обсязі, зокрема за значним спливом строку позовної давності та відсутності поважних причин її пропуску. В обґрунтування заперечень, 4-ий відповідач зазначає про те, що відповідно до вимог ст.216 ЦК України, наслідком визнання недійсним правочину є двостороння реституція застосовна до сторін договору, вочевидь слідує що визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.09.2012 № 4891-В-С, не призведе до поновлення порушеного права власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, оскільки 3-ій відповідач - ФОП Мальований К.В. вже не є власником спірної нерухомості. Висновки Великої Палати, які викладені у Постанові від 11.06.2024 у справі 925/1133/18, на які посилається прокурор не є релевантними до цієї справи, а лише як виключення, підтверджують сталу практику щодо неможливості скасування рішення відповідного органу, яке вже вичерпало свою дію. Оскаржуване в окремій частині рішення Харківської міської ради вже давно вичерпало свою дію після реалізації всіма суб'єктами дій щодо приватизації конкретно визначеного нерухомого майна, тому в даному випадку є застосовними правові висновки Верховного Суду з подібних правовідносин, які викладені у Постанові від 18.10.2023 у справі 922/239/22. Оскільки рішення Харківської міської ради було реалізовано та вичерпало свою дію, позовна вимога прокурора про визнання його незаконним та скасування, та про визнання недійсним договору купівлі-продажу не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова. На думку 4-го відповідача суд має право розглядати та вирішувати спір виключно в частині припинення права власності та витребування спірного нерухомого майна від фізичної особи, які не є похідними, а є основними вимогами. Позовні вимоги прокурора, які спрямовані до Харківської міської ради та 3-го відповідача, яка на час виникнення спірних правовідносин мала статус фізичної особи - підприємця, не можуть розглядатися та вирішуватися будь - яким судом, тобто заздалегідь є безпідставними з огляду на поширену та усталену практику Верховного Суду з питань застосування віндикації, то й відповідно до вимог п.п. 1 та 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, розгляд інших позовних вимог прокурора, спрямованих до фізичної особи - 4-го відповідача, не віднесений до компетенції господарського суду, тобто підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Також, 4-ий відповідач зазначив, що прокурор не обґрунтував та не довів підстав представництва у даній справі, зокрема не надав доказів звернення до Харківської міської ради направлення повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

10.09.2024 від прокурора через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив (вх. №22675), в якій прокурор відхилив доводи викладені 4-им відповідачем у відзиві на позов та просив позов задовольнити. В обґрунтування заперечень прокурор вказав, що ФО-П Мальований К.О. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавав документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, для здійснення поліпшень орендованого ним майна, також відомостей про проведення 3-ім відповідачем поліпшень орендованого майна не містить: звіт про оцінку майна, договір купівлі - продажу, а також уся приватизаційна справа, тобто Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом його викупу орендарем, а відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню. На думку прокурора обраний Харківською міською радою спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, в зв'язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об'єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об'єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись. Також, прокурор вказав, що обраний ним спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу об'єкту в комунальну власність безпосередньо передбачений у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору, що знайшло відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21. Крім того, прокурор зазначив, що доведення факту придбання добросовісним набувачем спірного майна у особи, яка не мала право на його відчуження, можливе лише шляхом визнання судом недійним та скасування рішення Харківської міської ради та визнання недійсним відповідного договору купівлі - продажу, укладеного на підставі такого рішення. Оскільки, саме з недійсністю останнього пов'язані вищевказані юридичні наслідки, тому на думку прокурора спірний договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 12.09.2012 № 4891-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Мальованим К.О., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2779, підлягає визнанню недійсним. Щодо підстав для представництва прокурора у даній справі прокурор зазначив, що чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція ВС України, наведена в ухвалі від 02.03.2011 у справі № 6-58303- св10). Харківська міська рада представляє інтереси Харківської міської територіальної громади, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі, оскільки саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління, прокурор самостійно подає цей позов. Наведені у відзиві 4-го відповідача твердження щодо наявності підстав для застосування наслідків пропуску строків позовної давності прокурор вважає безпідставними та необґрунтованими.

Протокольними ухвалами від 17.09.2024 суд: прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву 4-го відповідача та відповідь на відзив прокуратури; відклав підготовче засідання на 08.10.2024 о(б) 10:30.

07.10.2024 через систему "Електронний суд" від представника 4-го відповідача ОСОБА_1. надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строку підготовчого провадження.

Протокольними ухвалами від 08.10.2024 суд: продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 22.10.2024 о(б) 10:30.

В підготовчому засіданні 22.10.2024 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.11.2024 о(б) 12:00.

У судовому засіданні 05.11.2024 з розгляду справи по суті судом оголошено перерву до 26.11.2024 о(б) 11:00.

19.11.2024 від Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення позову (вх. №29136), в якій прокурор просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 2028455863101, номер відомостей про речове право: 35438962), а саме: нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 228,9 кв.м. за адресою: м. Харків, АДРЕСА_3, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном. Судові витрати просить покласти на відповідачів та стягнути за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.11.2024 заяву Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. №29136) задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 2028455863101, номер відомостей про речове право: 35438962), а саме: нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 228,9 кв.м. за адресою: м. Харків, АДРЕСА_3, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.

26.11.2024 від 4-го відповідача ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення (вх. №29712), в яких 4-ий відповідач доповнює заперечення викладені у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 26.11.2024 з розгляду справи по суті судом оголошено перерву до 17.12.2024 о(б) 11:00.

12.12.2024 до суду від 1-го відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 31299), в якому він просить поновити строк для подання відзиву на позовну заяву, прийняти відзив на позовну заяву до розгляду, відмовити у позові повністю та покласти судові витрати на позивача, у судові засідання з розгляду справи викликати сторони у справі.

16.12.2024 до суду від представника першого відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання (вх. №31614).

Протокольною ухвалою від 17.12.2024 суд задовольнив клопотання 1-го відповідача про відкладення розгляду справи та відклав судове засідання на 27.12.2024 о(об) 11:00. Також, у судовому засіданні 17.12.2024 суд оголосив, що питання про прийняття відзиву буде вирішено поза межами судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.12.2024 відмовлено Харківській міській раді у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву. Відзив (в порядку ст. 165 ГПК України) Харківської міської ради (вх. №31299) - залишено без розгляду.

Присутній у судовому засіданні 27.12.2024 представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив позов задовольнити.

1-ий відповідач у судове засідання 27.12.2024 з'явився, проти позову заперечив повністю, також зазначав про сплив строку позовної давності для звернення прокурора з даним позовом.

2-ий відповідач у судове засідання 27.12.2024 з'явився, проти позову заперечив повністю, також зазначав про сплив строку позовної давності для звернення прокурора з даним позовом.

3-ій відповідач (фізична особа - підприємець Мальований К.О.) у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа до електронного кабінету 3-го відповідача - 18.12.2024 о 16:21, яка міститься в матеріалах справи (а.с. №88 у т. №2).

Присутній у судовому засіданні представник 4-го відповідача (ОСОБА_1.) проти позовних вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити повністю, додатково зазначав про сплив строку позовної давності для звернення прокурора з даним позовом.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки 3-ій відповідач своїми процесуальними правами щодо участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності 3-го відповідача.

27.12.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке:

Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України. На підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі №638/2612/23 в Архівному відділі Харківської міської ради отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації Мальованим К.О. нежитлової будівлі: літ. «А-1» загальною площею 228,9 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

03.06.2011 між Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Мальованим Констянтином Олексійовичем (Орендар) укладено договір №4419 оренди нежитлового приміщення (будівлі) (а.с. зворотня сторона 29-32 у томі №1).

За умовами п.1.1. вищевказаного договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 228,9 кв.м, далі "Майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс».

Згідно з п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення виробничої діяльності суб'єкта малого підприємництва.

11.11.2011 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Мальованим Констянтином Олексійовичем (Орендар) укладено додаткову угоду №1 до договору №4419 від 03.06.2011 (далі - договір оренди, а.с. №33-36 у томі №1).

Згідно вказаної додаткової угоди договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) №4419 від 03.06.2011 викладено в наступній редакції:

Пункт 1.1. договору оренди: «Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлову будівлю загальною площею 228,9 кв.м, далі «Майно», яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, АДРЕСА_3, літ. «А-1» та відображається на обліку управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Право на оренду цієї будівлі отримано Орендарем на підставі протоколу №2 засідання комісії з проведення конкурсу на право укладання договору оренди на нежитлові приміщення площею 228,9 кв.м за адресою: м. Харків, АДРЕСА_3, які знаходяться в господарському віданні КП «Жилкомсервіс" від 23.05.2011.

У пункті 3.1. вказаного договору оренди зазначено, вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість Майна і складає 309400 грн (триста дев'ять тисяч чотириста гривень) станом на 09.03.2011.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішенням 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання №208/07 від 03.10.2007 (далі - Методика).

Згідно з протоколом засідання комісії з проведення конкурсу нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, АДРЕСА_3, літ. «А-1» орендна плата за перший повний місяць після укладання договору оренди складає 1320 без урахування індексів інфляції та ПДВ (п. 3.2. договору оренди).

Відповідно до умов п. 4.7. договору оренди Орендар зобов'язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця.

Пунктом 4.8 договору оренди сторони погодили, що орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт.

За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно - кошторисної документації та договору, отриманого відповідно з рішенням Харківської міської ради чи її комітету.

Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціальними проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності відповідного рішення Харківської міської ради чи її виконкому.

Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягло за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП "БТІ" технічний паспорт, на це приміщення (будівлю) і не пізніше 3-х місяців після закінчення ремонтних робіт надати його до орендодавця з метою внесення змін до договору оренди.

Відповідно до п. 10.1 вказаного Договір діє з 03.06.2011 по 03.04.2014.

27.01.2012 ФОП Мальований К.О. звернувся з заявою до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх. № 1355), у якій просить дозволити приватизацію орендованого приміщення (а.с. №21 в томі №1).

Харківською міською радою прийнято рішення (у п. 12 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу" до рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 22.02.2012 № 638/12), яким міська рада включила спірні нежитлові приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу (а.с. зворотня сторона 36-38 у томі №1).

28.02.2012 ФОП Мальований К.О. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з заявою (вх. №3448 від 29.02.2012), в якій просив призначити суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «ЮСТПРІВАТ» провести незалежну оцінку для приватизації нежитлової будівлі, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. зворотня сторона 22 у томі №1).

Наказом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради №452 від 29.02.2012 доручено суб'єкту оціночної діяльності - ТОВ «ЮСТПРІВАТ» проведення оцінки вартості нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Харків, АДРЕСА_3, з метою її подальшої приватизації шляхом викупу. Дату оцінки призначено на 29 лютого 2012 року.

Також, 29.02.2012 ФОП Мальований К.О. надав до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради заяву про приватизацію (вх. №3575 від 29.02.2012) (а.с. 21 зворотня сторона та 22 в томі №1).

Відповідно до наявного в матеріалах справи звіту про вартість майна - нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, орендованої ФОП Мальованим Костянтином Олексійовичем у розділі: «Висновки» вказано, що ринкова вартість майна - нежитлової будівлі, загальною площею 228,9 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , яка орендована ФОП Мальованим Костянтином Олексійовичем, що приватизується шляхом викупу, яка визначена з застосуванням, порівняльного та дохідного підходів, становить: 205 100 (двісті п'ять тисяч сто) гривень (без ПДВ) (а.с. №23-25 у томі №1). Вказаний звіт затверджено начальником Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 20.03.2012.

Під час складання вказаного звіту використано технічний паспорт на громадський будинок нежитлову будівлю літ «А-1» загальною площею 228,9 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , виготовлений КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за станом на 07.02.2006, згідно якого, загальна площа згаданих приміщень склала 228,9 кв.м.

Прокурор зауважує, що у вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у нежитлових приміщеннях вказаної нежитлової будівлі, в тому числі невід'ємні поліпшення.

12.09.2012 між ФОП Мальованим К.О. та територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління, укладено Договір купівлі-продажу № 4891-В-С, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Саутенко Н.В. (реєстровий № 2779). Відповідно до умов якого на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 23.12.2011 № 565/11 та рішення Харківської міської ради 6 скликання від 22.02.2012 №628/12 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» продавець продає, а покупець купує нежитлову будівлю літ «А-1» загальною площею 228,9 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , орендовану ФОП Мальованим К.О., згідно з договором оренди № 4419 від 03.06.2011. (а.с.38-41)

Ця нежитлова будівля належить Територіальній громаді м.Харкова в особі Харківської міської ради на праві свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 червня 2005 року виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 13.01.2005 за № 82 (розділ 1 Договору купівлі-продажу).

Згідно з розділом 2 Договору купівлі-продажу оціночна вартість об'єкта приватизації, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10 грудня 2003, зафіксована у висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки, затверджених наказом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 20.03.2012 за № 618 та складає 205100 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості нежитлових приміщень і складає 41020 грн. Разом ціна продажу нежитлових приміщень, вказаних в розділі 1 становить 246120 грн.

Пунктом 4.1. розділу 4 Договору купівлі-продажу сторонами визначено, що право власності переходить до Покупця лише за умови сплати в повному обсязі суми нежитлової будівлі, що встановлена цим договором та державної реєстрації.

07.11.2012 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, надалі - Продавець та ФОП Мальованим К.О., надалі - Покупець складено акт №4891-В-С прийому - передачі нежитлової будівлі, яким підтверджено, що Продавець передає, а Покупець приймає продану 12 вересня 2012р. шляхом викупу нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 228,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 . Ціна продажу 246120,00грн з ПДВ .

Згідно з даними договору дарування частки нежитлової будівлі від 11.02.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального кругу Куксіним С.Ю., зареєстрованим в реєстрі за №520, ОСОБА_2 безоплатно передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність 1/2 частки нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 228,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (п.1. договору)

Зазначена частка нежитлової будівлі належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі №4891-В-С, посвідченого 12 вересня 2012 року Саутенко Н.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2779, право власності на яку зареєстроване 19 листопада 2012 року Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер: 11499787, номер запису:5890, в книзі:1. (п.2. договору)

Згідно з даними договору дарування частки нежитлової будівлі від 11.02.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального кругу Куксіним С.Ю., зареєстрованим в реєстрі за №523, ОСОБА_2 безоплатно передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність 1/2 частку нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 228,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (п.1. договору).

Ринкова вартість 1/2 частки вищевказаної нежитлової будівлі, яка є предметом цих договорів дарування становила 325 000,00 гривень.

Згідно з даними інформації з Державного реєстру Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.08.2024, нежитлова будівля літ. "А-1", загальною площею 228,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , з реєстраційним номером 11499787 зареєстрована за ОСОБА_1 , на підставі цих договорів дарування 11.02.2020 Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю.

Прокурор вказує, що Харківською міською радою порушено умови та порядок приватизації, оскільки не було проведено невід'ємних поліпшень нерухомого майна, що перебувало в оренді, які могли бути покладені в основу застосування такого способу приватизації, як викуп. В зв'язку з цим вважає, що рішення Харківської міської ради від 22.02.2012 № 638/12 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" щодо надання дозволу на проведення приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що воно прийнято з порушенням вимог ст..345 ЦК України, статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Договір купівлі-продажу № 4891-В-С, укладений на підставі цього рішення 30.09.2016 між ФОП Мальованим К.О. та територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління, вважає недійсним. Оскільки в подальшому вказане майно було подаровано ОСОБА_1., то, на переконання прокурора, воно підлягає витребуванню у 4-го відповідача на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради на підставі ч.3 ст.388 ЦК України. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, зазначив, що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Відповідно до положень частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Згідно з приписами абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.

В частині 4 статті 53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, наділеним відповідними повноваженнями, незаконного рішення.

Прокурор зазначив, що оскільки саме Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради вчинили дії, які негативно впливають на інтереси громади, допустили порушення інтересів Харківської міської територіальної громади у спірних правовідносинах, то вони не є органами, які можуть здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.

Наведений висновок стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин 4, 5 статті 53 ГПК України, зазначеною в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

Таким чином, доводи відповідачів щодо недотримання прокурором порядку звернення до суду спростовуються вищенаведеними обставинами справи та висновками суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та доказам, які надані у справі, суд виходить з наступного:

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування п. 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 22.02.2012 №638/12, суд зазначає таке:

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Оспорюване рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.02.2012 №638/12 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" прийнято на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма), керуючись ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Частинами 1-3, 5, 10, 11 Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» (в редакції, що діяла на час прийняття вказаного рішення) було унормовано, що 1.Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. 2. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. 3. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону. 5. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію. 10. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. 11. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до п.1.1 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

Відповідно до п. 5.4 вказаної програми продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Відповідно до ч. 4 ст. З Закону України "Про приватизацію державного майна", відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

У відповідності з ч. 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.

Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно зі ст. З Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Надання згоди орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або місцевою радою.

Відповідно до ч. З ст. 18 Закону, орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації проводилася відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ №1891 від 10.12.2003.

Відповідно до п. 63 Методики (в редакції від 16.12.2011), вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі (крім земельних ділянок та об'єктів незавершеного будівництва) з метою їх приватизації як окремого індивідуально визначеного майна, застави та іншого відчуження відповідно до законодавства.

Згідно з п. 67 Методики вартість орендованого нерухомого майна під час приватизації на аукціоні (конкурсі) або шляхом викупу у разі прийняття рішення про компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок власних коштів за час оренди, визначається на підставі оцінки його ринкової вартості та ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендованого майна.

Для визначення ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна розраховується різниця між ринковою вартістю нерухомого майна на дату оцінки виходячи з ринкової вартості подібного майна з урахуванням невід'ємних поліпшень, що здійснені орендарем, та його ринковою вартістю на дату оцінки виходячи з ринкової вартості подібного майна, яке не містить зазначених поліпшень. Ринкова вартість невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна визнається у сумі, що не перевищує фактично сплаченої суми коштів орендаря у здійснення ідентифікованих невід'ємних поліпшень. Під час оцінки встановлюється питома вага часток держави та орендаря у ринковій вартості орендованого нерухомого майна. Для продажу нерухомого майна, яке перебуває в оренді, на аукціоні (конкурсі) та щодо якого прийнято рішення про компенсацію невід'ємних поліпшень, його ринкова вартість та ринкова вартість поліпшень, визначені на дату оцінки, є початковою вартістю такого майна. У разі коли в процесі продажу початкова вартість орендованого нерухомого майна зросла, покупець оплачує кошти за державну частку в об'єкті приватизації, які дорівнюють фактичній ціні продажу орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, за вирахуванням ринкової вартості таких поліпшень, визначеної під час оцінки. У разі коли в процесі продажу ціна продажу орендованого нерухомого майна зменшилася порівняно з його початковою вартістю, покупець сплачує кошти за державну частку в об'єкті приватизації, яка дорівнює фактичній ціні продажу орендованого нерухомого майна, скоригованій з урахуванням питомої ваги державної частки у ньому, визначеній у процесі оцінки. Втрата вартості орендованого нерухомого майна в процесі такого продажу визнається його економічним зносом.

Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Цим порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.

Зазначений порядок встановлений ФДМУ, а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 №377.

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок встановлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Згідно з п. 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходу, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до п. 2.2 Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:

- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;

- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;

- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;

- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Отже, Харківська міська рада дійсно мала право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності Харківської міської територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, мало право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж мав бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж міг бути проведений шляхом викупу, а саме: продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, у розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Тобто, викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Судом встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Мальованого К.О. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про здійснення поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, відсутні.

Як вбачається із матеріалів приватизаційної справи ФОП Мальованого К.О. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавав документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна під час приватизації.

Вказані факти відповідачами не спростовані.

Доказів на підтвердження здійснення поліпшень ФОП Мальованим К.О. орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, під час розгляду справи не надано.

Викладене свідчить, що ФОП Мальований К.О жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснив.

Отже Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

На підставі викладеного, суд констатує, що відповідне рішення Харківської міської ради прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та є незаконним.

Отже здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Враховуючи викладене, суд висновує, що спірні нежитлові приміщення незаконно вибули із власності Харківської міської територіальної громади.

Суд наголошує, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади в зв'язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об'єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об'єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

Таке умисне не проведення конкурсного продажу об'єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Програмі.

Доводи 1-го Відповідача, наведені представником у судовому засіданні, про те, що оскаржуване рішення прийнято 1-им відповідачем в межах повноважень, визначених законом, та відповідно до норм законодавства, яке було чинним на час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки право 3-го відповідача на викуп орендованого майна виникло із договору оренди (п. 5.6 договору оренди, яким передбачено право викупу спірного приміщення орендарем), положень ст. 777 ЦК України, ст. 289 ГК України, і йому кореспондує обов'язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме йому, а також, що викуп об'єкта приватизації за правилами, встановленими абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є обов'язковим за умови, коли на застосуванні цього способу приватизації наполягає орендар, але це зовсім не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації також і в інших випадках, суперечать нормам діючого законодавства та судом відхиляються.

При цьому прокурором заявлені вимоги про визнання недійсним та скасування пункту 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 22.02.2012 № 638/12.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69), від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (пункт 43)).

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

При цьому обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20).

Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)).

З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду пункт 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 22.02.2012 № 638/12 уже реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення договору купівлі-продажу №4891-В-С між 2- відповідачем та фізичною особою - підприємцем Мальованим Костянтином Олексійовичем, визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади м.Харкова.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.09.2012 №4891-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Мальованим Костянтином Олексійовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2779. Суд зазначає:

Метою звернення прокурора до суду із цим позовом є повернення нерухомого майна територіальній громаді м.Харкова. При цьому ним заявлена вимога про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2028455863101 - нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 228,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №922/461/22, від 10.09.2024 у справі №922/459/22, від 24.09.2024 у справі №922/2555/21, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21.

Отже, зважаючи на викладене, сталу судову практику, за встановлених у цій справі обставин, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна територіальній громаді м.Харкова, заявлені вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного на його підставі, є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним.

Враховуючи викладене вище, суд висновує, що у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункт 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 22.02.2012 № 638/12 та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.09.2012 №4891-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Мальованим Костянтином Олексійовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2779 слід відмовити саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова.

Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №16/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155).

Щодо позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2028455863101 - нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 228,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , суд зазначає:

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 4 ст.388 ЦК України визначено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, умовами для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна обставин того 1) чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким; 2) чи перебуває спірне майно у володінні іншої особи (відповідача) та чи підтверджене таке володіння фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку; 3) чи знаходиться спірне майно у чужому володінні незаконно; 4) чи є об'єкт віндикаційного позову індивідуально-визначеним майном, що існує в натурі станом на час звернення з позовом; 5) чи оплатно, чи безвітплатно набуте майно добросовісним набувачем.

Судом встановлено, що нерухоме майно: нежитлова будівля літ. "А-1" загальною площею 228,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, щодо витребування якого прокурор звернувся до суду з позовом, належало на праві комунальної власності територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Воно було відчужено на користь ФОП Мальованого за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.09.2012 №4891-В-С в процесі його приватизації.

Суд під час розгляду справи встановив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

Так суд констатував, що відповідне рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 22.02.2012 № 638/12 прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та є незаконним.

Викладене свідчить про вибуття спірного майна з володіння власника, Харківської територіальної громади, поза її волею.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1. отримав у власність вищевказану нежитлову будівлю шляхом укладення договорів дарування з ФОП Мальованим К.О. частки нежитлової будівлі №№ 520, 523, що в силу приписів ст.717 ЦК є безоплатним.

Оскільки викуп орендованого майна ФОП Мальованим К.О. здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», зміст договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.09.2012 №4891-В-С суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним. Враховуючи викладене суд висновує, що наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.09.2012 №4891-В-С недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Викладене, з урахуванням положень статей 11 та 216 ЦК України, є підставою для висновку, що прав на подальше відчуження цього майна ФОП Мальований К.О. не набув.

Спірне майно є індивідуально визначеним. На час звернення з позовом існує в натурі, що сторонами не осопорюється та підтверджується інформацією з Державного реєстру Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.08.2024.

За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Викладене дає підстави для висновку суду, що ОСОБА_1. є добросовісним набувачем майна, яке набуте ним безоплатно у особи, яка не мала права його відчужувати.

При вирішенні цієї категорії справ варто враховувати практику Європейського суду з прав людини у застосуванні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014), якою напрацьовано три критерії для оцінки на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у рішенні "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 вказав, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Крім того, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд вважає, що такий критерій як безоплатність набуття майна добросовісним набувачем, передбачений приписами ч.3 ст.388 ЦК України як підстава для витребування, сприяє дотриманню справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Враховуючи зазначене, оскільки судом встановлено, що спірне майно вибуло поза волею власника, територіальної громади м.Харкова, суд дійшов висновку, що позовна вимога прокурора про витребування у ОСОБА_1. на користь Харківської міської територіальної громади об'єкта нерухомого майна: нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 228,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, є обґрунтованими.

Водночас, відповідачами у цій справі заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.

Вирішуючи початок перебігу строку позовної для визнання спірного договору недійсним, суд керується наступним.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 908/3168/21, від 14 березня 2023 року у справі № 922/3013/19, від 12 липня 2022 року у справі № 1.380.2019.002610, 17 лютого 2021 року у справі № 926/2260/19, від 24 квітня 2018 року у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі № 922/1974/19, від 08 лютого 2023 року у справі № 922/3589/21.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі № 922/1974/19, від 17 січня 2023 року у справі № 911/1014/20.

Прокурор у позовних вимогах та у судовому засіданні при розгляді справи по суті просить суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його, у зв'язку з чим наголошує, що він не є учасником спірних правовідносин, а про існування оскаржуваного рішення Харківської міської ради № 638/12 від 22.02.2012 та про існування спірного договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 12.09.2012 № 4891-В-С стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 42023222060000064, після витребування на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2023 року матеріалів в тому числі і приватизаційної справи щодо нерухомого майна, за витребуванням якого прокурор звернувся до суду з позовом.

Суд не погоджується із вищевказаними доводами прокурора з огляду на викладене нижче.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивно можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Отже, застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див.mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити їй належне майнове право. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

Суд зазначає, що органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно частини 3 статті 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, аналізуючи положення статті 261 Цивільного кодексу України, зазначила, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно зі ст.20 Закону України Про прокуратуру (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14)

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право:

1) опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб;

2) вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень;

3) у встановленому законом порядку починати досудове розслідування, порушувати дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;

4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;

5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;

6) звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно з Законом «Про прокуратуру», що набрав чинності з 14 жовтня 2014 року, а відтак, діяв у межах строку позовної давності (тобто строку, у межах якого прокурор міг звернутись до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу), обсяг повноважень прокуратури зменшено, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування у зв'язку з чим наказом Генерального прокурора від 31 грудня 2014 року за № 159 скасовано накази Генерального прокурора від 07 листопада 2012 року за № 3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» та від 04 жовтня 2011 року за № 3/2гн «Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин» з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України Про прокуратуру.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

З наведеного вище вбачається, що початок строку звернення до суду з віндикаційним позовом пов'язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Наведеним спростовуються доводи прокурора про те, що перебіг позовної давності за вимогою про витребування майна слід пов'язувати з датою ознайомлення з приватизаційною справою, оскільки моментом вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи є дата державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - ФОП Мальованим К.О., тобто 19.11.2012.

Оскільки позивачем є прокурор, який не був стороною спірного правочину, то строк позовної давності оскарження договору від 12.09.2012 №4891-В-С для прокурора почався саме з дати державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - ФОП Мальованим К.О.., тобто 19.11.2012. та, відповідно, сплив 20.11.2015.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 914/3224/16 від 26.11.2019 зазначила наступне: п. 7.18. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна; П.7.19. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи; п.7.21. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб; п.7.25. Водночас, з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Враховуючи викладене суд висновує, що незалежно від того скільки б разів спірне майно не було відчужене з моменту приватизації (вибуття із володіння територіальної громади), позов про його витребування, може бути пред'явлений протягом трьох років з моменту такого вибуття (дати реєстрації прав власника на майно за результатами проведеної процедури приватизації).

В той же час слід зазначити, ОСОБА_1. отримав у власність майно, щодо якого виник спір, 11.02.2020, тобто через 8 років після вибуття цього майна із власності територіальної громади м.Харкова і 5 років після спливу позовної давності. При цьому позовна заява подана прокурором до суду 16.08.2024, тобто через майже 12 років з моменту порушення і 9 років після спливу строку позовної давності.

Суд зазначає, що прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України Про прокуратуру (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) своєчасно отримати у відповідного суб'єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію та прокурором в судовому засіданні та матеріалами справи це твердження не спростовано. Відтак, прокурор, у відповідності до статті 121 Конституції України та статті 6 Закону України Про прокуратуру міг дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності.

Будь яких доказів ухилення суб'єктів владних повноважень від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

Таким чином, усупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України позивач (прокурор) не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження не можливості бути обізнаним з порушенням прав територіальної громади м. Харкова лише 20 липня 2023 року, тобто з часу отримання та вивчення матеріалів приватизаційної справи у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22 березня 2023 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокурором не наведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Жодних доводів щодо неможливості довідатися про вказане порушення в межах строків позовної давності прокурором не наведено.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про те, що прокурором пропущено строк позовної давності, що за наявності заяв першого, другого та четвертого відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, та відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, є підставою для відмови в позові.

Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, судом також не встановлено.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позовні вимоги про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2028455863101 - нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 228,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , є обґрунтованими, проте, з огляду на сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у справі, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.

Оскільки судом зроблено висновок про неефективність способу захисту в частині заявлення прокурором позовної вимоги про визнання недійсним та скасування оспорюваних пунктів додатку до рішення міської ради та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.09.2012 №4891-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Мальованим Костянтином Олексійовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2779, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд зазначає про відсутність підстав для застосування до вказаної вимоги наслідків спливу строку позовної давності.

Також судом відхиляється аргумент 4-го відповідача, що позовна вимога, щодо витребування майна у фізичної особи має розглядатися окремо в порядку цивільного судочинства. Так, згідно з приписами ч.1 ст.2 ГПК України Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Пунктом 2 ч.1 ст.20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду. Судом встановлено, що спір у цій справі виник щодо законності приватизації та подальшого відчуження нежитлового приміщення, яке було об'єктом комунальної власності, отже підлягає розгляду господарським судом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває на теперішній час.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", повноваження судів не можуть бути припинені.

Статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Згідно з рекомендаціями Верховного Суду від 04.03.2022 щодо особливостей здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, процесуальні строки, зокрема, проведення підготовчого провадження, розгляду справи по суті в умовах воєнного чи надзвичайного стану, визначено як розумні.

Суд зазначає, що поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові та Харківській області, а також особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі господарського суду з міркувань безпеки, та постійними повітряними тривогами, розгляд даної справи здійснений судом у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позову, покладає на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено "06" січня 2025 року.

Суддя Ю.Ю. Мужичук

Попередній документ

124229904

Наступний документ

124229906

Інформація про рішення:

№ рішення:	124229905
№ справи:	922/2908/24
Дата рішення:	27.12.2024
Дата публікації:	08.01.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про комунальну власність, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (24.02.2025)
Дата надходження:	23.01.2025
Предмет позову:	визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, витребування майна

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

17.09.2024 14:30	Господарський суд Харківської області
08.10.2024 10:30	Господарський суд Харківської області
22.10.2024 10:30	Господарський суд Харківської області
05.11.2024 12:00	Господарський суд Харківської області
26.11.2024 11:00	Господарський суд Харківської області
17.12.2024 11:00	Господарський суд Харківської області
27.12.2024 11:00	Господарський суд Харківської області
20.03.2025 12:30	Східний апеляційний господарський суд
04.06.2025 11:40	Касаційний господарський суд
15.07.2025 12:30	Господарський суд Харківської області