ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.09.2024Справа № 910/6852/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі
1) Маріупольської міської ради
2) Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙБУД ГРУП"
про стягнення невикористаних коштів попередньої оплати за договором № 215/2021 від 08.11.2021 , пені та компенсаційних платежів в загальному розмірі 3 198 418,46 грн,
Представники учасників процесу згідно протоколу від 11.09.2024,
У травні 2024 року Перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради (далі - позивач 1, Рада) та Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради (далі - позивач 2, Департамент) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙБУД ГРУП" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення невикористаних коштів попередньої оплати за договором № 215/2021 від 08.11.2021, пені та компенсаційних платежів в загальному розмірі 3 198 418,46 грн.
Ухвалою суду від 05.06.2024 вищевказану позовну заяву Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради та Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради було залишено без руху.
14.06.2024 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури із поясненнями щодо усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/6852/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.07.2024 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
29.07.2024 через систему "Електронний суд" до суду надійшли додаткові пояснення позивача 1 у справі.
У підготовче засідання 31.07.2024 прибула прокурор.
За наслідками підготовчого засідання 31.07.2024 судом була постановлена ухвала про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Комунальне підприємство "Міське управління капітального будівництва" та відкладення підготовчого засідання.
06.08.2024 через Електронний суд надійшли від прокурора докази направлення позову третій особі
Через Електронний суд від третьої особи надійшли 13.08.2024 пояснення.
13.08.2024 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла заява Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 задоволено заяву Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/6852/24.
У судове засідання 21.08.2024 прибула прокурор та надала пояснення по справі. Представник третьої особи прийняв участь у засіданні в режимі відео конференції.
Позивачі та відповідач представників у підготовче засідання не направили. Ухвала суду від 01.08.2024 направлена на адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивачам ухвала суду від 01.08.2024 була доставлена до електронних кабінетів останніх.
За наслідками підготовчого засідання 21.08.2024 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 11.09.2024.
У призначеному судовому засіданні 11.09.2024 прокурор просила позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.
Представник третьої особи у судовому засіданні 11.09.2024 також просив суд задовольнити позовні вимоги.
Інші учасники судового процесу не направили своїх представників для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового повідомлені належним чином.
Будь-яких інших заяв чи клопотань сторонами до суду не подано.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
08.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" (підрядник) та Комунальним підприємством "Міське управління капітального будівництва" (замовник) було укладено договір підряду № 2015/2021, за умовами пункту 1.1 якого підрядник приймає на себе зобов'язання на свій ризик виконати роботи відповідно до проектно-кошторисної документації по об'єкту: "Заходи з енергозбереження. Капітальний ремонт комунального дошкільного навчального закладу загального розвитку "Ясла-садок № 114 "Калинонька" за адресою: вул. Волгоградська, 6 у Лівобережному районі, м. Маріуполь" (додаткові роботи) (коригування) (об'єкт), а замовник прийняти та оплатити такі роботи. Код ДК 021:2015:45453000-7 (Капітальний ремонт і реставрація).
У пункті 1.4 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 вказано, що джерело фінансування: кошти бюджету Маріупольської міської територіальної громади, кошти місцевого бюджету - інші субвенції з місцевого бюджету (на соціально- економічний розвиток територій), кошти місцевого бюджету - субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій;, кошти Державного фонду регіонального розвитку, кошти на реалізацію проектів за рахунок грантів міжнародної співпраці (ЄБРР, ЄІБ, USAID тощо), кошти обласного фонду охорони навколишнього природного середовища, кошти благодійної допомоги (ГО "Фонд розвитку Маріуполя" тощо), кошти інших підприємств та організацій.
Згідно з пунктом 1.5 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 обсяг, вартість та термін виконання робіт визначаються затвердженою проектно- кошторисною документацією та доданими до договору календарним графіком виконання робіт і договірною ціною, які є невід'ємною частиною договору.
Пунктами 3.1-3.4 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 визначено, що ціна договору складає 16 326 847,79 грн, у тому числі податок на додану вартість 2 721 141,30 грн.
Договірна ціна складається згідно з Правилами визначення вартості будівництва - ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 (з урахуванням змін та доповнень).
Підрядник не вимагає уточнення договірної ціни у зв'язку із зростанням цін на ресурси, що використовуються для виконання робіт, у разі, коли строки виконання цих робіт порушені з вини підрядника. У таких випадках ціни на ресурси визначаються відповідно до цін, що діяли на зазначений в договорі строк закінчення робіт. Додаткові витрати на виконання робіт, пов'язані із зростанням цін на ресурси після зазначеного строку, компенсуються підрядником.
Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Обсяг робіт на 2021 рік визначений згідно з виділеними бюджетними коштами і складає: 8 731 290,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 1 455 215,00 грн, за рахунок коштів місцевого бюджету - інші субвенції з місцевого бюджету (на соціально-економічний розвиток територій) та 7595 557,79 грн, у тому числі податок на додану вартість 1 265 926,30 грн, за рахунок коштів Маріупольської міської територіальної громади.
Відповідно до пункту 4.1 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 розрахунки за цим договором проводяться шляхом надання попередньої оплати та оплати за фактично виконані роботи.
Згідно з пунктом 4.3 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070, Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641, замовник перераховує підряднику попередню оплату в розмірі до 30% від вартості річного обсягу робіт, за рахунок коштів місцевого бюджету - інші субвенції з місцевого бюджету (на соціально-економічний розвиток територій), до 15.12.2021. Підрядник зобов'язаний використати отриману попередню оплату на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів, обладнання і устаткування, виконання робіт. Після 15.12.2021 невикористані суми попередньої оплати повертаються замовнику. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070, Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641, Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764, замовник перераховує підряднику попередню оплату в розмірі до 30% від вартості річного обсягу робіт, за рахунок коштів місцевого бюджету - субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій, до 15.12.2021. Підрядник зобов'язаний використати отриману попередню оплату на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів. Після 15.12.2021 невикористані суми попередньої оплати повертаються замовнику.
У подальшому, 09.11.2021 та 07.12.2021 сторонами були укладені додаткові угоди № 1 та № 2, якими внесені зміни до пункту 4.3. договору та в редакції додаткової угоди № 2 погоджено, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12,2019 № 1070, Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07,2020 № 641, замовник перераховує підряднику попередню оплату в розмірі до 30% від вартості річного обсягу робіт до 29.12.2021. Підрядник зобов'язаний використати отриману попередню оплату на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів, обладнання і устаткування, виконання робіт. Після 29.12.2021 невикористані суми попередньої оплати повертаються замовнику.
Пунктами 4.4, 4.5 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 визначено, що попередня оплата замовником здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів підряднику на небюджетний рахунок, відкритий на його ім'я в органах Казначейства у встановленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів підрядником виключно з такого рахунку на цілі, визначені договором. Облік та оплата виконаних робіт здійснюється на підставі довідки про вартість , виконаних підрядних робіт, складеної за формою КБ-3, та акту виконаних підрядних робіт, складеного за формою КБ-2в.
У пункті 5.1 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 вказано, що строки виконання робіт визначаються календарним графіком виконання робіт, який є невід'ємною частиною договору, і становлять: початок робіт: 08.11.2021; закінчення робіт: 15.12.2021.
Згідно з пунктами 7.2, 7.3 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 у випадку невиконання підрядником зобов'язання, передбаченого у пункті 4.3. договору, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення порушеного зобов'язання і повертає невикористані кошти з урахуванням індексу інфляції. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань, встановлених пунктом 5.1., підпунктами 6.3.1., 6.3.14., 6.3.17., 6.3.20., 6.3.26., 11.5.3., 11.5.6., 11.8.3, 11.9.2., 11.12.11 цього договору, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми договору за кожен день прострочення порушеного зобов'язання.
Відповідно до пункту 11.9.1, 11.9.2 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником, згідно з ДБН А.3.1-5:2016., ДСТУ БД.1.1.-1:2013 (із змінами) і іншими нормативними документами, та передаються замовнику не пізніше 20 числа поточного місяця, на паперовому носії. Підрядник до 20 числа поточного місяця надає замовнику акт виконаних робіт за формою КБ-2в та КБ-3, до якого повинні додаватись виконавча документація, документи, що підтверджують вартість матеріалів та обладнання, акти випробування обладнання та інша документація, згідно з чинним законодавством.
Даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2022, а в частині виконання фінансових зобов'язань - до повного виконання таких зобов'язань за договором (пункт 10.1 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 в редакції додаткової угоди № 4 від 31.12.2021).
Як свідчать матеріли справи, на виконання умов договору Комунальним підприємством "Міське управління капітального будівництва" було перераховано Товариством з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" в якості попередньої оплати за договором 4 898 054,34 грн, з яких згідно платіжного доручення № 1072 від 12.11.2021 - 2 278 667,34 грн та № 10763 від 15.11.2024 - 2 619 387,00 грн.
Проте, як вказує прокурор та підтверджує третя особа, використання вказаної попередньої оплати підрядником не здійснено, роботи на означену суму не виконано, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
У контексті обґрунтованості звернення саме прокурора до суду з розглядуваним позовом, судом враховано таке.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України ).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України ).
За приписами частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві й в такому разі набуває статусу позивача.
Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені також у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема господарських правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21, № 922/1830/19).
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21, № 922/1830/19.
У постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних/господарських правовідносинах та судовому процесі.
Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: вагомість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 140 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
У постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету та є належним позивачем у справі (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.09.2024 у справі № 922/2497/23).
Видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (пункт 13 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).
Пунктом 6 частини 1 статті 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
У свою чергу практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається завдяки Закону України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції
Згідно з положеннями статті 22 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері. Пунктом 3 частини 1 статті 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень.
Як вказувалось вище, пунктом 1.4. договору № 2015/2021 від 08.11.2021 джерелом фінансування закупівлі є: кошти бюджету Маріупольської міської територіальної громади, кошти місцевого бюджету - інші субвенції з місцевого бюджету (на соціально- економічний розвиток територій), кошти місцевого бюджету - субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій, кошти Державного фонду регіонального розвитку, кошти на реалізацію проектів за рахунок грантів міжнародної співпраці (ЄБРР, ЄІБ, USAID тощо), кошти обласного фонду охорони навколишнього природного середовища, кошти благодійної допомоги (ГО "Фонд розвитку Маріуполя" тощо), кошти інших підприємств та організацій.
Наразі, суд погоджується із доводами прокурора про те, що пред'явлення позову у даному випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" належного виконання взятих на себе зобов'язань з використання коштів отриманої попередньої оплату у встановлений договором строк не здійснило та в порушення вимог пункту 4.3. невикористані кошти попередньої оплати в сумі 2 619 387,00 не повернуло. У даному випадку факт неповернення невикористаної суми попередньої оплати порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання бюджетних коштів, унеможливлює їх раціональне та ефективне використання, що підриває фінансово-економічні основи держави.
У статті 143 Конституції України зазначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.
Згідно з частинами 1, 4 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Сільські, селищні, міські ради, відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Пунктом 1.2. Статуту Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" визначено, що Комунальне підприємство "Міське управління капітального будівництва" засноване на комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, від імені і в інтересах якої права суб'єкта комунальної власності здійснює Маріупольська міська рада. Мета створення і діяльності Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" визначена в пункті 2.1 статуту та полягає організації будівництва, реконструкції та капітального ремонту об'єктів комунального господарства і соціально-культурного призначення, житлових будинків, за рахунок бюджетних коштів і коштів юридичних осіб, незалежно від форм власності, та громадян.
Як вбачається з пункту 3.1 Статуту вищим органом управління Комунальне підприємство "Міське управління капітального будівництва" є власник. З питань своєї діяльності Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" підпорядковане, підзвітне та підконтрольне власнику, який здійснює свої повноваження відносно Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" безпосередньо.
Згідно з положеннями пункту 3.2.6 статуту до виключної компетенції власника належать вирішення питань щодо здійснення контролю за фінансовою та господарською діяльністю Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва", в тому числі шляхом проведення планових та позапланових перевірок.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 по справі № 905/1907/21 виснувала, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади. Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов'язаний контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів бюджету за договорами про закупівлю товарів, робіт та послуг, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).
Враховуючи, що Комунальне підприємство "Міське управління капітального будівництва" засноване на комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, від імені та в інтересах якої права суб'єкта комунальної власності здійснює Маріупольська міська рада, майно Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" є власністю територіальної громади м. Маріуполя, а Маріупольська міська рада як власник вказаного комунального підприємства, виступає вищим органом управління підприємства та контролює фінансову та господарську діяльність підприємства, то, відповідно саме Маріупольська міська рада є органом, що уповноважений на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави.
Положенням про Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради віл 26.02021 № 8/4-205 визначено, що Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської є виконавчим органом міської ради, створюється, ліквідується і реорганізується рішенням міської ради (п. 1.1. Положення). Згідно п.п. 1.2., 1.9 Положення Департамент є головним розпорядником бюджетних коштів, є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку зі своїм найменуванням із зображенням Державного герба України, кадрову печатку, штампи, бланки встановленого зразка, загальний та спеціальний реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України.
До основних напрямків діяльності Департаменту згідно пунктів 2.3, 2.4., 2.8 Положення належить координація та контроль діяльності підприємств, які обслуговують житлове господарство, незалежно від форм власності; здійснення внутрішнього контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, які обслуговують житлове господарство, використанням та збереженням комунального майна, шляхом організації і перевірки достовірного проведення інвентаризації активів і зобов'язань, організації складського господарства на підприємствах, проведення оцінки ефективності їх господарської діяльності та виконання облікової політики підприємства; організація проведення робіт із реконструкції, реставрації та Документ сформований в системі "Електронний суд" 08.10.2024 18 капітального ремонту нерухомого майна: капітального ремонту об'єктів благоустрою за рахунок коштів місцевого бюджету. Згідно пунктів 3.4., 3.20 Положення до функцій Департаменту відноситься: здійснення перевірки фінансово-господарської діяльності, та виконання облікової політики підприємств, що обслуговують об'єкти житлового фонду, цільового та ефективного використання бюджетних коштів, повноти виконання покладених функцій, збереження комунального майна, економного використання фінансових і матеріальних ресурсів; виконання функції головного розпорядника бюджетних коштів згідно компетенції. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Частиною 5 ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.
Таким чином, враховуючи, що Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради є головним розпорядником бюджетних коштів за джерелами фінансування договору підряду № 2015/2021 від 08.11.2021, здійснює внутрішній контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, які обслуговують житлове господарство, то, відповідно саме Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради є органом, що уповноважений на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави.
Маріупольська окружна прокуратура на виконання вимог, установлених абзацом 4 частини 4 статті 23 указаного Закону, листом від 15.02.2024 № 55/1-684ВИХ24 повідомила Маріупольську міську раду про існування порушення інтересів держави від неповернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" невикористаних у встановлений Договором строк коштів попередньої оплати. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Згідно відповіді Маріупольської міської ради № 12.8-340-02 від 15.02.2024 протягом січня-лютого 2022 року зі сторони Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" неодноразово направлялись претензійні листи з вимогою щодо підтвердження цільового використання або повернення наданої попередньої оплати. Відповіді на претензії від Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" не надходили.
Всупереч умов договору цільове використання попередньої оплати у розмірі 2 619 387,00 грн не підтверджено Товариством з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп". У зв'язку з обмеженим фінансуванням в умовах воєнного стану грошові кошти для сплати судового збору з бюджету не виділені.
Маріупольська окружна прокуратура листами від 07.05.2024 № 55/1-2145ВИХ24 та від 29.05.2024 № 55/1-2487ВИХ24 повідомила Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради про існування порушення інтересів держави у зв'язку з неповерненням Товариством з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" невикористаних у встановлений договором строк коштів попередньої оплати. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Згідно відповідей Департаменту з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради № 151 від 21.05.2024 протягом січня-лютого 2022 року зі сторони Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" неодноразово направлялись претензійні листи з вимогою щодо підтвердження цільового використання або повернення наданої попередньої оплати. Відповіді на претензії від Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" не надходили. Цільове використання попередньої оплати у розмірі 2 619 387,00 грн не підтверджено, грошові кошти на користь Комунального підприємства "Міське управління капітального будівництва" не повернуті.
Суд погоджується із доводами прокурора про те, що факт незвернення Маріупольської міської ради та Департаменту з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради до суду протягом більш ніж двох років свідчить про те, що вказаний орган не виконує належним чином своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Отже, з боку органів, уповноважених на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, складовою частиною яких є інтереси територіальної громади, у спірних правовідносинах не здійснюється захист належним чином - не пред'явлено до суду позов про стягнення невикористаної суми попередньої оплати
За таких обставин, за висновками суду, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, складовою частиною яких є інтереси територіальної громади, в особі Маріупольської міської ради та Департаменту з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради шляхом пред'явлення розглядуваного позову належним чином обґрунтована.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина 1 статті 837 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
За приписами статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Водночас, приписами частини 1 статті 846, частин 2, 4 статті 849 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті).
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Як було встановлено судом, відповідно до пункту 4.1 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 розрахунки за цим договором проводяться шляхом надання попередньої оплати та оплати за фактично виконані роботи.
Суд зауважує, що згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У пункті 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем обставин належного виконання своїх обов'язків за договором № 2015/2021 від 08.11.2021 документально обґрунтовано не було.
А тому вимоги про стягнення з відповідача суми невикористаної попередньої оплати в розмірі 2 619 387,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи зміст пункту 4.3 договору № 2015/2021 від 08.11.2021, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок із повернення суми невикористаної (нематеріалізованої) попередньої оплати, строк виконання якого настав.
Відповідно до частини статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (частина 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 7.2 договору № 2015/2021 від 08.11.2021 у випадку невиконання підрядником зобов'язання, передбаченого у пункті 4.3. договору, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення порушеного зобов'язання і повертає невикористані кошти з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши представлений суду розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що вказаний розрахунок здійснений із дотриманням норм чинного законодавства та умов укладеного договору підряду, а вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 76 507,06 грн, трьох процентів річних у розмірі 12 271, 65 грн та пені у розмірі 490 252,75 грн підлягають задоволенню.
Щодо стягнення присуджених сум попередньої оплати, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат саме на користь Департаменту з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 142 Конституції України, частини 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Частиною 2 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.
Згідно з частиною 5 статті 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України). Пунктом 9 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України закріплено, що головний розпорядник бюджетних коштів здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26).
Відповідно до частини 3 статті 26 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.
Як було встановлено вище, Положенням про Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради віл 26.02021 № 8/4-205 визначено, що Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської є виконавчим органом міської ради, створюється, ліквідується і реорганізується рішенням міської ради (пункт 1.1. Положення). Згідно з пунктами 1.2., 1.9 Положення Департамент є головним розпорядником бюджетних коштів, є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку зі своїм найменуванням із зображенням Державного герба України, кадрову печатку, штампи, бланки встановленого зразка, загальний та спеціальний реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України.
До основних напрямків діяльності Департаменту згідно пунктів 2.3, 2.4., 2.8 Положення належить координація та контроль діяльності підприємств, які обслуговують житлове господарство, незалежно від форм власності; здійснення внутрішнього контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, які обслуговують житлове господарство, використанням та збереженням комунального майна, шляхом організації і перевірки достовірного проведення інвентаризації активів і зобов'язань, організації складського господарства на підприємствах, проведення оцінки ефективності їх господарської діяльності та виконання облікової політики підприємства; організація проведення робіт із реконструкції, реставрації та Документ сформований в системі "Електронний суд" 08.10.2024 18 капітального ремонту нерухомого майна: капітального ремонту об'єктів благоустрою за рахунок коштів місцевого бюджету. Згідно пунктів 3.4., 3.20 Положення до функцій Департаменту відноситься: здійснення перевірки фінансово-господарської діяльності, та виконання облікової політики підприємств, що обслуговують об'єкти житлового фонду, цільового та ефективного використання бюджетних коштів, повноти виконання покладених функцій, збереження комунального майна, економного використання фінансових і матеріальних ресурсів; виконання функції головного розпорядника бюджетних коштів згідно компетенції.
З огляду на викладене вище, беручи до уваги зміст пункту 4.3 договору підряду, а також, що Департамент з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради є головним розпорядником бюджетних коштів за джерелами фінансування договору підряду № 2015/2021 від 08.11.2021, здійснює внутрішній контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, які обслуговують житлове господарство, суд дійшов висновку про те, що стягнення грошових коштів саме на користь розпорядника бюджетних коштів призведене до здійснення ефективного судового захисту.
У контексті означених висновків суду слід звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з абзацами першим та другим частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Абзац 3 частини третьої цієї статті передбачає заборону на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних чи комунальних компаній, передбачена абзацом третім частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. При цьому наголосила, що у контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у Законі України "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
У справі № 905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Комунальний заклад "Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради" у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі за кошти бюджету, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.
З урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців селища; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом неповернення протягом більш як двох років суми невикористаної попередньої оплати, наявні підстави для стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайбуд Груп" саме на користь Департаменту з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі в заявленому розмірі.
Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради та Департаменту з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙБУД ГРУП" (Україна, 03022, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 30; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39861149) на користь Департаменту з питань розвитку житлового фонду та ремонтів комунальної власності Маріупольської міської ради (Україна, 87515, Донецька обл., місто Маріуполь, ВУЛИЦЯ МИТРОПОЛИТСЬКА, будинок 5; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37426079) невикористані кошти попередньої оплати за договором № 215/2021 від 08.11.2021 у розмірі 2 619 387, 00 грн (два мільйони шістсот дев'ятнадцять тисяч триста вісімдесят сім гривень 00 копійок), інфляційні втрати у розмірі 76 507,06 грн (сімдесят шість тисяч п'ятсот сім гривень 06 копійок), три проценти річних у розмірі 12 271,65 грн (дванадцять тисяч двісті сімдесят одну гривню 65 копійок) та пеню у розмірі 490 252,75 грн (чотириста дев'яносто тисяч двісті п'ятдесят дві гривні 75 копійок).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙБУД ГРУП" (Україна, 03022, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 30; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39861149) на користь Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Університетська, будинок 6; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 25707002) витрати зі сплати судового збору в розмірі 38 381,02 грн (тридцять вісім тисяч триста вісімдесят одну гривню 02 копійки).
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 26.11.2024.