вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.01.2025м. ДніпроСправа № 904/4668/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця Абкіна Валерія Валерійовича, м. Дніпро
про відшкодування шкоди в порядку регресу та штрафних санкцій в загальному розмірі 74 764,51 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Абкіна Валерія Валерійовича про відшкодування шкоди в порядку регресу та штрафних санкцій в загальному розмірі 74 764,51 грн., з яких:
- сума виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 63 516,95 грн.;
- інфляційні втрати в розмірі 2 310,07 грн.;
- пеня в розмірі 8 036,80 грн.;
- 3 % річних в розмірі 900,69 грн.
Ухвалою від 28.10.2024 позовну заяву залишено без руху.
29.10.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 30.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
12.11.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов.
21.11.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги перебування судді Назаренко Н.Г. з 23.12.2024 по 03.01.2025 у відпустці, 06.01.2025 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані правом страховика після виплати страхового відшкодування на подання регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років, з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди.
До матеріалів справи додана платіжна інструкція від 11 червня 2021р. №7245 про перерахування страхового відшкодування, отже строк позовної давності сплив 12 червня 2024 року.
Відповідно до розрахунку, що доданий до позовної заяви, штрафні санкції Позивачем нараховуються з 29.03.2024 року.
Відповідач звертає увагу на те, що належним доказом направлення документів з додатками учасникам справи є оригінали розрахункового документу (оригінал поштової квитанції чи фінансового чека) та опису вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, видані відправникові поштового відправлення.
Відповідачем не було отримано вимогу Позивача вих. № 0703-08 від 07.03.2024 р.
Також, на офіційному сайті ДП Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) «Дані про відправлення за номером 0600097256389 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі».
Наведене, на думку відповідача, свідчить про відсутність законних підстав для стягнення штрафних санкцій.
Відповідач також зазначив, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Дана справа не є складною, тим більш для Позивача, оскільки дана категорія спорів є основним видом діяльності його, як страхової компанії. Отже, година роботи адвоката не може складати 1460,00 грн.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Позивач зазначив, що з 24 лютого 2022 року строк позовної давності є продовженим і не сплив щодо вимог, три роки позовної давності по яких спливли після початку повномасштабного вторгнення.
Тож, позовна давність по даній позовній заяві не спливла 12 червня 2024 року, як зазначає Відповідач, а у відповідності до п. 19. Прикінцевих та перехідних положень ЦК України була продовжена на строк дій воєнного стану в Україні.
Розрахунок штрафних санкцій здійснено на підставі того, що 11.03.2024 р. Позивачем було здійснено відправлення досудової вимоги про виплату грошових коштів від 07.03.2024 р. на адресу Відповідача. Це підтверджується списком рекомендованих листів з відміткою АТ "Укрпошта" та чека від 11.03.2024 р. (номер відправлення 0600097251549).
Позивач зазначив, що його представником при зверненні з даними позовом, окрім складання позовної заяви, було проведено повний аналіз та дослідження матеріалів страхової справи, надано консультацію та роз'яснення з правових питань, підготовлено та направлено копії позовної заяви відповідачу. Дане твердження знаходить своє відображення в описі наданих робіт та послуг та акті прийому-передачі наданих послуг від « 18» вересня 2024 р., якій були долучені до позовної заяви.
Витрачений час адвоката на підготовку та подання позовної заяви в сукупному розмірі становив 5 годин, тож, з урахуванням рішень рад адвокатів, вартість адвокатських послуг є реальною, співмірною та обґрунтованою.
Тож, твердження Відповідача про надання розрахункових документів на підтвердження уже понесених витрат на правову допомогу, є необґрунтованими, оскільки законодавець у Господарському процесуальному кодексі України передбачив можливість заявлення витрат на професійну правничу допомогу, які сторона ще не понесла але має понести у майбутньому, у зв'язку з розглядом справи.
Позивач стверджує, що судова практика свідчить про можливість компенсації витрат на правову допомогу, передбачених договором про правничу допомогу, які будуть понесені Позивачем у майбутньому за результатами розгляду справи, після ухвалення судового рішення.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: факт настання дорожньо-транспортної пригоди, наявність/відсутність підстав для стягнення компенсації страхового відшкодування, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, 23.11.2020 р. в м. Львові на вулиці Стороженка сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу «Renault» д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «BMW» д.н.з. НОМЕР_3 .. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальні збитки.
При цьому, постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16.02.2021 по справі № 205/32/21 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 2.10 (а) Правил дорожнього руху України, що призвело до пошкодження транспортних засобів, та містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУаАП. Більше того, у судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення визнав повністю, підтвердив вищезазначені обставини щодо дорожньо-транспортної пригоди, а також причини її виникнення.
Більше того, постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16.02.2021 по справі № 205/32/21 встановлено, що 23.11.2020 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Renault Premium» д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_2 , в районі будинку №2 вул. Стороженка у м. Львові, не витримав безпечного інтервалу руху, через що здійснив наїзд на автомобіль марки «BMW» д.н.з. НОМЕР_3 , який був припаркований.
Як убачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Renault» д.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату настання дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена в ТДВ "СГ "Оберіг" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-201584605.
Відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 12.03.2021 між потерпілою особою та ТДВ "СГ "Оберіг" було узгоджено розмір страхового відшкодування (за вирахуванням суми франшизи 2 500 грн. 00 коп.) у сумі 63 516,95 грн.
На підставі заяви на виплату страхового відшкодування, а також, враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ "СГ "Оберіг" здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 63 516,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7245 від 11.06.2021 на суму 63 516,95 грн.
При цьому, на адвокатський запит № 24345/1 від 01.02.2024 відповідачем було надано відповідь - лист № 01/02 від 02.02.2024, в якому відповідач зазначив, що ОСОБА_1 станом на 23.11.2020 працював у ФОП Абкіна Валерія Валерійовича водієм автотранспортних засобів та станом на 08:00 год. 21.08.2021 ОСОБА_1 виконував свої трудові обов'язки.
Позивач посилається на те, що 11.03.2024 ним було направлено відповідачу досудову вимогу про відшкодування шкоди протягом 7 календарних днів з дня її отримання.
Відповідач відповіді на вимогу не надав кошти в розмірі 63 516,95 грн. не сплатив.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
При вирішенні даного спору суд враховує положення статті 174 Господарського кодексу України відповідно до якої господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частинами 1, 2 статті 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).
Спеціальним законом у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими Законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Згідно із пунктом 1.1. статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхувальники це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Відповідно до статті 3 наведеного вище Закону, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно із пунктом 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, зазначена норма не вказує на обов'язковість звернення страховика з вимогою до водія забезпеченого транспортного засобу, оскільки передбачає у випадках, якщо водій керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову за його вибором або до страхувальника, або до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18).
При вирішенні спорів з регресних зобов'язань позивачеві належить довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
У даній справі страховий випадок оформлений страховою компанією, нею ж визначено розмір майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП та прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування, добровільно проведено його виплату у відповідності до своїх обов'язків за приписами Закону.
Таким чином, суд зазначає, що у випадку керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, страховик має право на подання регресного позову до вказаних осіб відповідно до підпункту "а" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Позивач у даному випадку, на підставі діючого законодавства, скористався таким правом та звернувся до відповідача, як власника транспортного засобу та роботодавця, з позовом про стягнення суми в порядку регресу, з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Судом вище встановлено, що водій ОСОБА_1 станом на 23.11.2020 працював у ФОП Абкіна Валерія Валерійовича водієм автотранспортних засобів та станом на 08:00 год. 21.08.2021 ОСОБА_1 виконував свої трудові обов'язки.
Таким чином, в силу положень частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, обов'язок з відшкодування шкоди, завданої власнику автомобіля транспортного засобу «BMW» д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, покладається на ФОП Абкіна Валерія Валерійовича.
Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тобто даною нормою, визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, - його законного володільця.
Як було вказано вище, згідно із частиною 1 статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України, дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
В ході судового розгляду судом встановлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем. Дана обставина відповідачем не заперечувалась.
Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Цивільно-правова відповідальність забезпечувального транспортного засобу транспортного засобу «Renault» д.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату настання дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена в ТДВ "СГ "Оберіг" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-201584605.
Полісом страхування цивільно-правової відповідальності № ЕР-201584605 передбачено ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - 130 000,00 грн.; франшиза - 2 500,00 грн.
Приписами пункту 34.4 статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Статтею 25 Закону України "Про страхування", передбачено порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування, а саме, здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Так, у матеріалах справи наявний страховий акт № 24345/1/1 від 10.06.2021 та заява ОСОБА_2 на виплату страхового відшкодування від 12.03.2021.
Як було зазначено вище, відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 12.03.2021 між потерпілою особою та ТДВ "СГ "Оберіг" було узгоджено розмір страхового відшкодування (за вирахуванням суми франшизи 2 500,00 грн.) у сумі 63 516,95 грн. На підставі заяви на виплату страхового відшкодування, а також, враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ "СГ "Оберіг" здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 63 516,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7245 від 11.06.2021 на суму 63 516,95 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення виплаченого страхового відшкодування в сумі 63 516,95 грн.
Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 63 516,95 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилання відповідача на пропуск строку позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України: позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України: загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжує діяти. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Відповідно до п. 19. Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином загальні строки позовної давності визначені ст. 257 ЦК України продовжуються на строк дії воєнного стану.
Відтак, з 24 лютого 2022 року строк позовної давності є продовженим і не сплив щодо вимог, три роки позовної давності по яких спливли після початку повномасштабного вторгнення.
Таким чином, позовна давність по даній позовній заяві не спливла 12 червня 2024 року, як зазначає Відповідач, а у відповідності до до п. 19. Прикінцевих та перехідних положень ЦК України була продовжена на строк дій воєнного стану в Україні.
Щодо нарахування пені.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 8 036,80 грн.
Відповідно до частини першої статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Щодо нарахування позивачем пені у розмірі 2 320 грн. 83 коп. суд зазначає наступне.
Згідно до положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (надалі - Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).
Отже, Законом передбачено обов'язкове встановлення у договорі розміру штрафних санкцій за невиконання зобов'язань.
Так, заявляючи вимоги про стягнення пені, позивач посилається лише на норми статті 549 Цивільного кодексу України, доказів узгодження пені у розмірі подвійної облікової ставки, який застосував позивач у своєму розрахунку, матеріали справи також не містять.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 8 036,80 грн. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо нарахування 3% річних.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявлені позивачем до стягнення 900,69 грн 3% річних нараховані за період з 29.03.2024 по 17.09.2024.
При перевірці розрахунку позивача за визначений ним період судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 900,69 грн.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 2 310,07 грн. за період прострочення з квітня 2024 по серпень 2024.
Дослідженням наданого розрахунку інфляційних втрат судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 2 310,07 грн.
Суд не приймає заперечення відповідача щодо ненадання позивачем належних доказів направлення йому вимоги, оскільки матеріали справи містять фіскальний чек від 11.03.2024 та список № 1103, який містить штамп поштового відділення від 11.03.2024 та підпис відповідальної особи. Доказів того, що в даному відправленні містились інші документи, а не вимога вих. № 0703-08 від 07.03.2024, відповідач суду не надав.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 63 516,95 грн, 3% річних у розмірі 900,69 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 310,07 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 8 036,80 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
З матеріалів справи вбачається, що 11.09.2024 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (клієнт) та адвокатом Стецюрою Ольгою Вікторівною (адвокат) укладено договір про надання професійної правничої допомоги №24345/1, згідно п. 1.1. якого, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати правничу допомогу щодо представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції про стягнення на користь клієнта страхового відшкодування, яке було вилачено згідно полісу №ЕР-201584605 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 23.11.2020.
Пунктом 4.1. договору сторонами узгоджено, що вартість правової допомоги, що надається адвокатом, складає 7 300, 00 грн.
Згідно пунктів 4.2. та 4.3. договору підставою для оплати винагороди за даним договором є акт прийому-передачі наданих послуг.
За результатами надання правової допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується сторонами. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги та її вартість.
Відповідно до пункту 1.2. договору, клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
18.09.2024 адвокатом складений акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги №24345/1 від 11.09.2024. Зазначений акт підписаний сторонами, згідно якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги:
- ознайомлення та аналіз документів страхової справи; кількість годин: 1; вартість: 1 460, 00 грн.
- надання клієнту консультацій і роз'яснень з правових питань; кількість годин: 0,5; вартість: 730, 00 грн.
- складання позовної заяви; кількість годин: 3; вартість: 4 380, 00 грн.
- підготовка додатків. Підписання та направлення всіх підготовлених документів до суду та іншим учасникам справи; кількість годин: 0,5; вартість: 730, 00 грн.
Загалом адвокат надав послуги у розмірі 7 300, 00 грн.
Пунктом 4.4. договору встановлено, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 10 (десяти) днів з дня отримання клієнтом інформації щодо набрання законної сили судового рішення ухваленого на користь клієнта.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення, підготовку позову як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, зважаючи на заперечення відповідача, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 300,00грн. є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання.
Зважаючи на викладене, суд частково задовольняє заяву позивача зі стягненням з відповідача 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Слід зазначити, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позов задоволено частково, а відтак в силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати, пов'язані із розгляд справи покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 2 677,50 грн.
4 622,50 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.
Щодо судового збору.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ.
Позов Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" до Фізичної особи-підприємця Абкіна Валерія Валерійовича про відшкодування шкоди в порядку регресу та штрафних санкцій в загальному розмірі 74 764,51 грн- задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Абкіна Валерія Валерійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (вулиця Васильківська, будинок 14, м. Київ, 03040; ідентифікаційний код 39433769) 63 516,95 грн. основного боргу, 2 310,07 грн. інфляційних втрат, 900,69 грн. 3% річних, 2 677,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 2 162,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
В решті позову відмовити.
Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 622,50 грн. покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 06.01.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко