пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
06 січня 2025 року Справа № 903/923/24
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №903/923/24
за позовом: Підприємства теплових мереж "Ковельтепло"
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Давидюк Тетяни Миколаївни
про стягнення 39 550, 87 грн.
Встановив: Підприємство теплових мереж "Ковельтепло" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Давидюк Тетяни Миколаївни у якому просить стягнути 39 550, 87 грн. заборгованості в т.ч. 18 605, 21 грн. - заборгованості за теплову енергію, 18 605, 21 грн. - пені; 1679, 53 грн. - інфляційних втрат та 660, 92 грн. - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань згідно договору №311 від 01.01.2022 в частині своєчасної оплати за використану теплову енергію.
Ухвалою суду від 04.11.2027 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 04.11.2024 про відкриття провадження у справі, була надіслана електронною поштою в електронний кабінет позивача - Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 04.11.2024 .
Ухвала суду від 04.11.2024 була направлена відповідачу Фізичній особі-підприємцю Давидюк Тетяні Миколаїві за адресою зазначеною в позовній заяві ( АДРЕСА_1 ) та повернута з відміткою відділення поштового зв'язку " За закінченням терміну зберігання".
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Фізична особа-підприємець Давидюк Тетяна Миколаївна, зареєстрована за адресою: ( АДРЕСА_1 ) отже, суд направив ухвалу від 04.11.2024 за місцем її реєстрації.
Ухвалою суду від 29.11.2024 здійснено офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача Фізичної особи-підприємця Давидюк Тетяни Миколаївни про розгляд справи №903/923/24 за позовом: Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" до відповідача: Фізичної особи-підприємця Давидюк Тетяни Миколаївни про стягнення 39 550, 87 грн. в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
Представник відповідача 24.12.2024 через відділ діловодства суду подав клопотання за вх. №01-54/217/24 про ознайомлення з матеріалами справи, клопотання за вх. №01-54/218/24про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та клопотання за вх. №01-74/1746/24 про поновлення строку для подання відзиву. 24.12.2024 представнику відповідача надано можливість ознайомитися з матеріалами справи №903/923/24.
31.12.2024 від відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх.№01-75/8488/24 від 31.12.2024, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
03.01.2025 від позивача, через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь за вх. № 01-75/26/25 від 03.01.2024 на відзив відповідача.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Щодо клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, судом зазначається наступне.
Відповідно до ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).
Суд враховуючи заявлене підприємцем клопотання про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву та мотивацію в його обґрунтування, визнання судом причин пропуску відповідачем строків поважними, дійшов висновку про його задоволення та поновлення відповідачу пропущеного процесуального строку та долучення до матеріалів справи відзиву на позовну заяву.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч. ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежності від обставин справи та з розгляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:
01 січня 2022 року між Підприємством теплових мереж "Ковельтепло" (Виконавець) та ФОП Давидюк Тетяною Миколаївною (Споживач) укладено індивідуальний договір №311 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії приміщення за адресою: АДРЕСА_1, опалюваною площею 52,70 кв.м.
За умовами пункту 1 договору Виконавець зобов'язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення/на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Пунктом 4 договору передбачено, що послуга надається за допомогою систем за межами будинку.
Виконавець забезпечує постачання теплоносія з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (п. 5 договору).
Згідно з пунктом 9 договору обсяг спожитої у будівлі послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлі за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315.
Якщо будівлю оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг спожитої послуги у будівлі визначається як сума показань таких вузлів обліку.
Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).
Пунктом 15 Договору передбачено, що зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії здійснюється щомісяця з 25-30 число, з 9-00 до 17-00 години виконавцем у присутності споживача або його представника, та складається акт у двох примірниках з показаннями приладу обліку теплової енергії.
Відповідно до пунктів 18-25 договору плата Виконавцю за послугу за цим договором визначається відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 71, ст. 2507), - у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, та Методики розподілу і розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання.
Вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Станом на дату укладення цього договору тариф па послугу становить 3 485,81 гривень за 1 Гкал. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу з постачання теплової енергії виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті.
Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії.
Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
За бажанням Споживача оплата послуги може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Під час здійснення оплати споживач зобов'язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів). У разі коли споживачем не визначено розрахунковий період або коли за зазначений споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди у разі її наявності (за винятком погашення пені та штрафів, нарахованих споживачеві), а у разі відсутності такої заборгованості в рахунок майбутніх платежів споживача, починаючи з найближчих періодів від дати здійснення платежу.
Плата за послугу не нараховується за час перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно з підпунктами 3, 6, 9 пункту 27 Договору Споживач зобов'язаний:
- оплачувати спожиту послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені цим договором;
- дотримуватися вимог нормативно-правових актів та укладеного договору;
- дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства під час проведення ремонту чи реконструкції будівлі (іншого об'єкта нерухомого майна), не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг.
Підпунктами 1, 2 пункту 29 Договору передбачено, що Виконавець зобов'язаний:
- забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість послуги згідно із законодавством та умовами цього договору, зокрема шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів;
- забезпечити надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору.
Відповідно до пунктів 30, 31 Договору сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до цього договору або закону.
У разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 1 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу. За прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково нараховується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Згідно з пунктом 35 договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом одного року з дати набрання чинності.
Пунктом 36 Договору передбачено, що якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.
Відповідно до пункту 37 договору цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення власником щодо відключення будинку від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Мінрегіону від 26.07.2019 № 169.
Постачання теплової енергії - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов'язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов'язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища.
Об'єктом постачання теплової енергії є багатоквартирний житловий будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку: житлових і нежитлових, які є його невід'ємною частиною. За рахунок теплопровідності, випромінювання і конвекції теплова енергія, що подається в житловий будинок через приєднану мережу розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо).
Позивач зазначає, що нежитлове приміщення відповідача знаходиться в житловому будинку по АДРЕСА_1. Будинок по АДРЕСА_1 , обладнаний комерційним приладом обліку теплової енергії СВТУ- 11Т № 04059 (свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки 1-3К/645 від 12.06.2019, чинне до 12 червня 2023 року ; свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 5/3-0888 від 22.06.2023, чинне до 22 червня 2027 року).
В приміщенні відповідача встановлено розподільний засіб обліку теплової енергії (теплолічильник ULTRAHEAT T550 № 68061545 та прийнято в експлуатацію ( свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 5/2-3-1759 від 01.10.2018, чинне до 01.10.2022; свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 5/3-1020 від 03.07.2023, чинне до 03.07.2027; акт прийняття в експлуатацію лічильника теплової енергії від 22.10.2014).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради на Підприємстві теплових мереж "Ковельтепло" діяли тарифи, встановлені рішенням №275 від 08.09.2022 "Про встановлення тарифів на теплову енергію та на послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води" та рішення №300 від 14.09.2023 "Про встановлення тарифів на теплову енергію та на послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води".
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: - обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; - частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; - та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.
У постанові від 6 листопада 2018 року у справі №904/7024/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб'єктами у сфері житлово- комунальних послуг.
Позивачем щомісячно протягом опалювальних періодів 2022-2023 років та 2023-2024 років проводилися донарахування обсягу споживання теплової енергії для потреб належного відповідачу приміщення до мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, оскільки показники розподільного обліку теплової енергії у приміщенні відповідача були незмінними.
Підприємство теплових мереж "Ковельтепло" керуючись Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методикою 315 зі змінами по нежитловому приміщенню ФОП Давидюк Т.М. по АДРЕСА_2 , були проведені відповідні нарахування.
Позивач, на виконання умов укладеного договору №311 від 01.01.2022, надав послугу з постачання теплової енергії на опалення будинку за адресою АДРЕСА_1 (у тому числі нежитлового приміщення відповідача площею 52,70 кв.м), як невід'ємної частини житлового багатоквартирного будинку, в період з жовтня 2022 року по березень 2024 року на загальну суму 18 605,21 грн., згідно рахунків за жовтень 2022 на суму 177,30 грн., за листопад 2022 на суму 1257,58 грн., за грудень 2022 на суму 2007,80 грн., за січень 2023 на суму 1756,18 грн, за лютий 2023 на суму 1738,24 грн., за березень 2023 на суму 1131,18 грн., за квітень 2023 на суму 706,60 грн., за жовтень 2023 на суму 487,49 грн., за листопад 2023 на суму 1778,20 грн., за грудень 2023 на суму 2140,09 грн., за січень 2024 на суму 2288,77 грн., за лютий 2024 на суму 1680,23 грн., за березень 2024 на суму 1456,87 грн.
Як зазначає позивач, станом на вересень 2024 заборгованість Фізичної особи-підприємця Давидюк Тетяни Миколаївни перед Підприємством теплових мереж "Ковельтепло" за період з жовтня 2022 по вересень 2024 за надані послуги становить 18 605,21 грн.
02.07.2024 за вих. №1238 на адресу ФОП Давидюк Т.М. ПТМ "Ковельтепло" було направлено претензію на суму 18 605,21 грн. з вимогою виконати зобов'язання у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги. Разом з тим було попереджено Відповідача, що у випадку незадоволення претензійних вимог, ПТМ "Ковельтепло" буде звертатися до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку , внаслідок чого будуть нараховані штрафні санкції. Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування.
Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідачів заборгованість в сумі 18 605,21 грн.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до п. 3 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198 (далі Правила), споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Частинами 1, 2 та 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Згідно з ч.ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Суд зазначає, що правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору, з правового аналізу назви та змісту якого вбачається, що він є договором надання послуг з постачання теплової енергії і тому такі відносини, регулюються відповідними нормами матеріального права, тобто правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем у сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання", Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21.08.2019 №830 (далі Правила), Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Методикою та іншими нормативно-правовими актами України.
У преамбулі Закону України "Про теплопостачання" зазначено, що цей Закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Відповідно до пунктів 11, 14, 23, 30, 31 Закону України "Про теплопостачання" норми і правила - певні вимоги, у тому числі інструкції, прийняті та зареєстровані в порядку, встановленому законодавством, щодо забезпечення належного технічного стану теплових, тепловикористальних установок та мереж, їх експлуатації, проектування та будівництва; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; сфера теплопостачання - сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно із статтею 2 вказаного Закону цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.
Статтею 3 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Суд встановив, що згідно з пунктом 9 Договору обсяг спожитої у будівлі послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлі за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики.
Якщо будинок оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг спожитої послуги у будинку визначається як сума показань таких вузлів обліку.
Вказані умови Договору кореспондуються з положеннями абзацу другого пункту 19 Правил, яким передбачено, що якщо будівлю (будинок) оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку послуги відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюються за сумою показань всіх вузлів комерційного обліку послуги у будівлі (будинку). За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліку послуги.
Також пунктом 7 розділу І Методики передбачено, що у разі, якщо одна будівля/будинок має два та більше вводи відповідної зовнішньої інженерної мережі, які оснащено вузлами комерційного обліку, то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюється за сумою всіх вузлів комерційного обліку відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку. За рішенням співвласників будівлі/будинку розподіл може здійснюватися окремо для кожної її частини, що оснащена вузлом комерційного обліку відповідної комунальної послуги.
Відповідно до пункту 8 розділу І Методики у разі, якщо окреме приміщення будівлі/будинку, яке є самостійним об'єктом нерухомого майна, має окремий інженерний ввід зовнішньої інженерної мережі або окреме відгалуження перед вузлом комерційного обліку, та оснащене вузлом обліку комунальної послуги, то показання такого вузла враховуються як показання вузла комерційного обліку при визначенні загального обсягу спожитої відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку та як показання вузла розподільного обліку при розподілі цього визначеного загального обсягу спожитої комунальної послуги відповідно до цієї Методики. За рішенням співвласників будівлі/будинку визначення обсягу спожитої послуги у такому приміщенні може здійснюватися лише на підставі показань вузла обліку відповідної комунальної послуги, яким воно оснащене, та не враховуватись при визначенні загального обсягу спожитої відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку і не приймати участь в загальному розподілі комунальної послуги у будівлі/будинку.
Пунктом 18 Договору передбачено, що плата виконавцю за послугу за цим договором визначається відповідно до Правил, - у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, та Методики і розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання.
З матеріалів справи судом встановлено та не оспорювалось сторонами, що нежитлове приміщення відповідача знаходиться в житловому будинку по АДРЕСА_1.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" співвласники багатоквартирного будинку (співвласники) власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Також судом враховується, що постановою Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, які набрали чинності 01.10.2021, якою Правила та Типовий договір з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, викладено в новій редакції.
Відповідно до пункту 1 Правил (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022) ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Абзацом шостим пункту 14 Правил передбачено, що відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики.
Згідно з абзацами першим, третім, четвертим пункту 24 Правил розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.
Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.
Пунктом 2 частини другої статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" передбачено, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідно до частини шостої статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Методики розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.
Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення (Qопз.б.п.) здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.
Для приміщень з індивідуальним опаленням та окремих приміщень з транзитними мережами опалення, окрім визначеної частки спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, здійснюється розподіл теплової енергії, що надходить у ці приміщення від транзитних ділянок трубопроводів внутрішньобудинкових систем опалення та ГВП, що прокладені у цих приміщеннях (Qвідкл.пр).
Для опалюваного приміщення, оснащеного приладом (приладами) розподільного обліку теплової енергії, крім обсягу теплової енергії, визначеного на підставі його/їх показань, донараховується обсяг теплової енергії Qдонпр.j або Qдонпр.g, якщо фактичне споживання теплової енергії у такому приміщенні менше мінімальної частки середнього питомого споживання, яка визначається відповідно до пунктів 1-3 розділу VI цієї Методики.
Пунктом 8 розділу IV Методики передбачено, що у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд): для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %; для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %; для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15 %; для будівель/будинків комбінованої поверховості - відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.
Відповідно до пункту 12 розділу IV Методики обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень.
Згідно з абзацами один, два пункту 1 розділу IV Методики для споживачів, приміщення яких оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії. Мінімальна частка середнього питомого споживання теплової енергії на опалення визначається для опалюваних приміщень, оснащених приладами розподільного обліку теплової енергії. Цією часткою перевіряють додержання теплового режиму в цих приміщеннях протягом опалювального періоду, в яких не допускається зниження температури повітря більше ніж на 4 oC від нормативної температури внутрішнього повітря. Якщо опалюване приміщення спожило менший обсяг теплової енергії, визначений за показаннями приладів розподільного обліку теплової енергії, ніж визначений за мінімальною часткою середнього питомого споживання, такому приміщенню донараховується обсяг спожитої теплової енергії.
Для опалюваного приміщення, оснащеного приладом (приладами) розподільного обліку теплової енергії, крім обсягу теплової енергії, визначеного на підставі його/їх показань, здійснюється донарахування обсягу теплової енергії Qдонпр.j або Qдонпр.g з метою унеможливлення опалення приміщення за рахунок суміжних опалюваних приміщень або опалюваних МЗК та допоміжних приміщень, запобігання утворенню грибків та плісняви в приміщеннях, МЗК та допоміжних приміщеннях, а також недопущення зниження нормативного строку експлуатації приміщення/будівлі/будинку. Це донарахування не застосовується у разі наявності обґрунтованої претензії щодо кількості та/або якості наданої послуги у приміщені або не застосовується автоматично за наявності у будівлі/будинку більше 30 % опалюваних приміщень, щодо яких оформлено такі претензії.
Викладеним спростовується посилання відповідача на те, що у неї відсутній обов'язок щодо оплати обсягу спожитої у будівлі теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення (опалення МЗК) та донарахувань мінімального споживання теплової енергії у опалювальному приміщенні з приладом обліку, оскільки як встановлено судом, на підставі поданих сторонами доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, оскільки викладеними нормами права на споживачів, які користуються приміщеннями, що знаходяться у межах однієї будівлі, покладено обов'язок оплати обсягів теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання та мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії на опалення.
Що ж до доводів відповідача, що вона не споживає та не отримує послуги з постачання теплової енергії, а тому і не повинна оплачувати нараховані підприємством кошти, то суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки, як вже зазначалось, що норми права, які регулюють спірні правовідносини, передбачають оплату спірних нарахувань і у випадку відокремлення (відключення) споживача від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Суд зазначає, що відключення житлових чи нежитлових приміщень від системи централізованого опалення будинку регулюється Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 №169.
Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проєктної документації, які б засвідчували факт відключення нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, що належить ФОП Давидюк Т.М. від мереж централізованого опалення у відповідності до вимог законодавства.
Відповідно до п. 25 «Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" затверджених Постановою КМ України від 21.07.2005р. № 630 ( яка була чинна до 01.05.2022, тобто діяла на момент проведення відключення ) самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
З врахуванням викладеного, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву за вх.№01-75/8488/24 від 31.12.2024, судом до уваги не приймаються.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були долучені сторонами до матеріалів справи, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), судом встановлено, що підприємством доведено належними та допустимими доказами факт наявність підстав для стягнення з відповідача нарахованих їй коштів на оплату обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення та мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії на опалення.
Суд перевіривши наданий деталізований розрахунок нарахованих сум за спірний період, вважає його арифметично правильним та вірним, оскільки він зроблений відповідно до Методики та включає в себе розрахунок обсягів спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення та мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії на опалення, з урахуванням загальної площі будівлі та площі приміщення споживача і відповідні коефіцієнти, які визначені Методикою.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором, яка складає 18 605, 21 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пунктів 30, 31 індивідуального договору від 01.01.2022 №311 сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до цього договору або закону.
У разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 1 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу. За прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково нараховується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем строків виконання своїх зобов'язань за договором, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з боржника 18 605, 21 грн. - пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 01.05.2024 по 15.10.2024.
Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 18 605, 21 грн. пені, перевіривши методику нарахування пені, суд встановив, що пеня нарахована позивачем є підставна та підлягає до задоволення в сумі 18 605, 21 грн.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають свої особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020р. (справа №910/4590/19), зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, ч. 1 ст. ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом України і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007р. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.
Поруч з цим, у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Зокрема, за змістом даного листа, індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.
Суд засвідчує, що законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, у розумінні наведеного позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.
Згідно з наданими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 1679,53 грн. суми інфляційних нарахувань за період з 01.12.2022 по 30.09.2024 та 660,92 грн. трьох відсотків річних за період з 01.12.2022 по 15.10.2024.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 3028 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Давидюк Тетяни Миколаївни ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" (45000, м. Ковель, вул. Володимирська, 97А, код ЄДРПОУ 30514446) 39 550,87 грн. заборгованості в т.ч. 18 605, 21 грн. - заборгованості за теплову енергію, 18 605,21 грн. - пені, 1679, 53 грн. - інфляційних втрат, 660, 92 грн. - 3% річних та 3028 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя В. М. Дем'як