Справа № 214/8659/24
2/214/4673/24
23 грудня 2024 року суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Попов В.В., розглянувши позовну заяву Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за невиконання договірних зобов'язань, -
Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останньої на свою користь заборгованість за невиконання договору №71/07-23 від 02.10.2023 року про розстрочення платежу витрат на утримання у розмірі 60651 грн. 54 коп. та понесені судові витрати у розмірі 2422 грн. 40 коп. В обґрунтування позову зазначено, що 15 серпня 2021 року відповідно до вимог Закону України «Про вищу освіту», статей 63, 74 Закону України «Про Національну поліцію» та з метою вдосконалення порядку підготовки здобувачів вищої освіти у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських за державним замовленням, між Донецьким державним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням Національної поліції України в Дніпропетровській області та відповідачем було укладено Контракт про здобуття освіти у Донецькому державному університеті внутрішніх справ №402/2021. Наказом від 29.09.2023 за №770о/с рядового поліції ОСОБА_1 було відраховано зі складу курсантів та звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 29 вересня 2023 року. Загальна вартість відшкодування фактичних витрат на грошове, продовольче, речове, медичне забезпечення та витрат на оплату комунальних послуг відповідача у Донецькому державному університеті внутрішніх справ складає 60651 грн. 54 коп., які відповідач після звільнення зі служби в поліції не відшкодувала у визначений законодавством строк, у зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.
Дослідивши подану заяву та додані до неї матеріали, суд приходить до висновку, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відтак, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Тому Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №524/8406/17 у своїй постанові від 29.05.2019 року проаналізувала вищенаведені положення закону та визначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто за передбачених законом умов, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Отже, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
За ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
У п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України зазначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
У п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України зазначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №804/285/16 слідує, що спори про відшкодування коштів особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, навіть якщо подання відповідного позову відбувається після її звільнення з державної служби. У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 року у справі №14-31цс19 викладала висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, а саме, що справи про відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі №826/3985/17, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
У постанові від 19.02.2020 року у справі №676/1756/18 Верховний Суд також дійшов висновку, що справи про відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Доводи позову про те, що спір у цій справі стосується невиконання умов договору про розстрочення платежів з відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням особи під час навчання у вищому навчальному закладі, тобто умов цивільно-правової угоди, у зв'язку з чим справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, не заслуговують на увагу, оскільки укладений між сторонами договір визначає лише порядок та строки сплати суми відшкодування витрат, а отже, сам по собі, цей правочин не змінює правову природу спірних правовідносин. Тому як і в разі відмови від добровільного відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі, так і в разі порушення особою умов договору про здійснення відшкодування з розстроченням платежу, такий спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, -
Відмовити Донецькому державному університету внутрішніх справ у відкритті провадження у цивільній справі за позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за невиконання договірних зобов'язань
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня отримання її копії.
Суддя В.В. Попов.