Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
24.12.2024м. ХарківСправа № 922/3233/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Мужичук Ю.Ю.
за участю секретаря судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова (61002, м. Харків, вул. Сумська, 76, код 0291010822)
до 1) Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243), 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 14095412), 3) фізичної особи - підприємця Ігнатова Олександра Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
прокурора - Ткаченко К.О.;
1-го відповідача - не з'явився;
2-го відповідача - не з'явився;
3-го відповідача - адвокат Гофельд Г.С., ордер АХ №1209409 від 11.11.2024, адвокат Колєснікова О.М., ордер АХ №1214072 від 11.10.2024;
Київська окружна прокуратура міста Харкова звернулася до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) фізичної особи - підприємця Ігнатова Олександра Івановича, в якій прокурор просить:
- визнати незаконним та скасувати п. 2 додатку до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.09.2016 № 5385-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Ігнатовим Олександром Івановичем (код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1958;
- зобов'язати Фізичну особу - підприємця Ігнатова Олександра Івановича (код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 595690363101 - нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова 305. Судові витрати прокурор просить покласти на відповідачів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3233/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15 жовтня 2024 року о(б) 10:30.
11.10.2024 представник 3-го відповідача (фізичної особи - підприємця Ігнатова О.І.) через систему "Електронний суд" надав відзив на позовну заяву (вх. №25673), в якому просив поновити строк на подання відзиву, прийняти відзив та долучити його до матеріалів справи та врахувати під час винесення рішення по суті позову; відмовити у позовній вимозі прокурора про "визнання поважною причину пропуску строку на звернення до суду та його поновлення" як такій, що не відповідає вимогам процесуального законодавства; відмовити прокурору у задоволенні позову в повному обсязі, в тому числі через застосування неефективного способу захисту; у разі, якщо суд прийде до висновку про наявність підстав для задоволення позову, застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову через пропуск строків позовної давності. Представник 3-го відповідача стверджує, що прокурор мав дізнатись про порушення під час приватизації спірного об'єкта нерухомості при прийнятті Харківською міською радою оскаржуваного рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14, оскільки на пленарному засіданні 36 сесії 6 скликання ХМР був присутній на той момент прокурор міста Харкова Попович Є.М., що підтверджується протоколом засідання. У подальшому до договору оренди від 06.08.2008 вносились зміни, востаннє - додатковою угодою № 5 від 06.07.2014, згідно з яким строк дії договору оренди пролонговано до 06.06.2017 (далі - угода). Згідно п. 3.1 угоди, вартість об'єкту оренди складає 140 635 грн, без ПДВ станом на 13.10.2011. 3-ій відповідач вказує, що на підставі листа Управління комунального майна, суб'єктом оціночної діяльності - ФОП Остащенко К.Ю складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість Майна станом на 30.04.2016 склала 191 000 грн, без ПДВ. Отже на його думку посилання прокурора на занижену вартість об'єкту відповідно до договору оренди є хибним, так як вартість оренди за пролонгованим договором становила 140 635 грн. Також, представник 3-го відповідача зазначив, що вимога про визнання незаконним та скасування п. 2 додатку до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14 є неефективним способом захисту права, оскільки вказане рішення вичерпало свою дію виконанням - шляхом укладення другим та третім відповідачами договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень від 30.09.2016 № 5385-В-С, у зв'язку із чим просив у позові відмовити. Крім того, 3-ій відповідач зазначив, що чинним господарським процесуальним законодавством не передбачений строк звернення до суду, а зазначена норма передбачена адміністративним процесуальним законодавством, а саме ст. 122 КАС України де дійсно передбачений такий строк, який може бути поновлений з поважних причин. Якщо ж прокурором малось на увазі прохання поновити строк позовної даності, то строк позовної давності поновленню не підлягає, адже це не є процесуальним строком в розумінні ст. 119 ГПК України, тому просив у задоволенні вимоги прокурора про визнання поважною причину пропуску строку на звернення до суду та його поновлення відмовити. Щодо визнання поважною причину пропущення строку позовної давності прокурор зазначив, що прокуратурі стало відомо про порушення чинного законодавства, допущеного ХМР під час прийняття оскаржуваного рішення від 14.12.2014 під час проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження №42023222060000064 у липні 2023 року, проте до позову не долучено жодних доказів, які б свідчили коли саме прокурор отримав доступ до приватизаційної справи відповідного об'єкту, тобто які б підтверджували з якого моменту на думку прокурора слід рахувати строки позовної давності. До позову долучені лише копії витягу з ЄРДР, ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до документів, постанова про надання дозволу на розголошення відомостей від 01.05.2024. Що стало підставою для внесення відомостей до ЄРДР та коли саме були отримані такі відомості також є незрозумілим з долучених документів. На думку прокурора строк позовної давності має розпочинає відлік з моменту, коли прокурор мав можливість ознайомитись з приватизаційною справою, а саме з моменту вилучення цієї справи в рамках кримінального провадження №42023222060000064 під час проведення тимчасового доступу до документів на підставі ухвали слідчого судді від 20.07.2023, з урахуванням того, що саме органи прокуратури здійснюють процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні, проте до позову не долучено копії протоколи тимчасового доступу, що унеможливлює стверджувати чи проводилась взагалі вказана процесуальна дія, коли, ким і у присутності кого вона проведена, чи дійсно під час цієї процесуальної дії було надано доступ саме до вказаної приватизаційної справи, чи було цю справу вилучено або скопійовано. З урахуванням вимог чинного станом на 14.12.2014 законодавства, на момент прийняття оскаржуваного рішення саме на прокурора було покладено обов'язок щодо перевірки законності цього рішення протягом січня 2015 року, у прокурора були всі повноваження та можливості ознайомитись з приватизаційною справою щодо відповідного об'єкту нерухомого майна саме у цей період, тому позовна могли та зобов'язані були виявити незаконність вказаного рішення до лютого 2015 року, тобто строк позовної давності було пропущено з лютого 2018 року. Щодо визнання недійсним договору та витребування майна, то у разі належного виконання прокуратурою своїх обов'язків такої ситуації, коли ХМР незаконно (на думку прокуратури) відчужила комунальне майно, а відповідач добросовісно заплатив за нього, мирно володів протягом майже 10 років, вкладав грошові кошти у ремонт та поліпшення, а тепер представник держави - прокурор хоче повернути це майно назад - державі, така б ситуація взагалі б не склалась. Поряд з цим, позовна давність щодо цих вимог минула через 3 роки після укладення договору, а саме у квітні 2019 року, з урахуванням того, що на цей момент прокурор зобов'язаний був вже знати про незаконність такого договору.
Протокольною ухвалою від 15.10.2024 відзив на позов 3-го відповідача прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи та відкладено підготовче засідання на 29.10.2024 о(б) 10:30.
16.10.2024 прокуратурою через систему "Електронний суд" надано відповідь на відзив 3-го відповідача (вх. №26142), в якій прокурор вказав, що твердження 3-го відповідача про обізнаність прокурора про порушення під час приватизації спірного об'єкта нерухомості ще при прийнятті Харківською міською радою оскаржуваного рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14, оскільки на зазначеному пленарному засіданні був присутній на той момент прокурор міста Харкова Попович Є.М., що підтверджується протоколом засідання, спростовується позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у п. 105 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, зокрема факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскаржених рішень не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав. На думку прокурора визначення початку відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов - можливості реалізувати своє право на захист у примусовому порядку, тобто через суд. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. З урахуванням того, що прокурор у даній справі є самостійним позивачем, строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. 3-ій відповідач стверджує, що прокурор міг дізнатися про порушення інтересів держави при приватизації спірного об'єкта нерухомості під час реалізації повноважень з нагляду за додержанням і застосуванням законів, проте відсутні дані про те, що прокуратурою міста Харкова (або іншим органом прокуратури) проводилась прокурорська перевірка зі вказаного питання відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-XII. Крім того, прокурор зазначив, що 15.07.2015 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII. На відміну від Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII новий Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII суттєво звузив повноваження, зокрема, ним виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, у зв'язку з чим наказом Генерального прокурора від 31.12.2014 №159 скасовано наказ Генерального прокурора від 07.11.2012 №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів". Отже, з 1 січня 2015 року органи прокуратури були позбавлені повноважень з нагляду за додержанням і застосуванням законів, зокрема, шляхом проведення прокурорських перевірок. На час позбавлення прокуратури наглядових повноважень приватизація спірних приміщень за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 305 ще не була завершена. Прокурору про незаконність оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 24.12.2014 № 1755/14 та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.09.2016 № 5385-В-С стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 42023222060000064 від 22.03.2023. Прокурор дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання слідчим у кримінальному провадженні № 42023222060000064 дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП Ігнатовим О.І. Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, прокурором строк позовної давності пропущено з поважних причин, а порушене право держави та Харківської міської територіальної громади підлягає захисту у судовому порядку. На підтвердження моменту обізнаності прокурора з приватизаційною справою щодо продажу нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 305 прокурор надає суду копію протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 20.09.2023, з вказаної дати прокурор і є обізнаний (мав можливість бути обізнаним) про порушення інтересів держави при приватизації спірного майна. Посилання 3-го відповідача на ч. 2 ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", згідно з якою строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці, є безпідставним, оскільки вказаний Закон набрав чинності 07.03.2018, тобто не застосовується до приватизації об'єктів, які проведені до набрання чинності цим Законом. Щодо вартості об'єкта приватизації, прокурор вказав, що п. 3.1 договору оренди спірних нежитлових приміщень від 06.08.2008 № 1771, вартість об'єкту оренди складає 211 414 грн. станом на 25.04.2008. Перед продажем спірного майна 3-му відповідачу, суб'єктом оціночної діяльності - ФОП Остащенко К.Ю складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість Майна станом на 30.04.2016 склала 191 000 грн., без ПДВ., тобто менше, аніж вартість об'єкту станом на 25.04.2008. Зниження вартості майна під час продажу свідчить про відсутність доказів поліпшень, які б надавали право на його викуп орендарем. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 вказала на те, що рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорювати ся з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Прокурор у позовній заяві стверджує, що рішення ХМР від 24.12.2014 № 1755/14 (у відповідній частині) не відповідає вимогам ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", отже на думку прокурора з урахуванням приписів ст.ст. 21, 393 ЦК України наявні підстави для скасування цього рішення ОМС у судовому порядку. Виходячи з положень ст.ст. 203, 216 ЦК України вимогу щодо реституції за недійсним правочином можливо пред'явити лише стороні договору, тому спірний договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 30.09.2016 № 5385-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ігнатовим О.І., підлягає визнанню недійсним, а майно - поверненню Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради. Також, прокурор вказав, що висновок ВП ВС у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 щодо необхідності витребування майна, на який посилається 3-ій відповідач, не застосовний до даної справи, оскільки правовідносини у цих двох справах не є подібними.
29.10.2024 представник 3-го відповідача через систему "Електронний суд" надав заперечення на відповідь на відзив (вх. №25673), в яких зазначив, що прокурором до відповіді на відзив надані документи, зокрема копії протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 20.09.2023 з додатком описом вилучених документів, а також переліки приватизаційних справ, які були передані до архівного відділу Харківської міської ради, які були наявні у прокурора та він не заявляв про неможливість їх надання до позову, тому просив не враховувати як письмові докази документи, долучені прокуратурою до відповіді на відзив відповідача від 16.10.2024, та не враховувати відповідні документи як докази під час винесення рішення по суті справи. Представником 3-го відповідача викладено низку постанов Верховного Суду із позицією пред'явлення саме вiндикаційного позову у разі, якщо нерухоме майно на думку прокурора незаконно вибуло з власності громади і необхідно його повернути, яка є сталою вже протягом декількох років. Також, представник 3-го відповідача вказав, що посилання прокурора на позицію ВС у справі № 488/6211/14-ц не є релевантним, з урахуванням того, що вказана справа стосується земель, які перебувають під посиленою охороною держави, у цьому випадку земель лісогосподарського призначення. Щодо скасування правових норм про повноваження прокурора "загального нагляду", то як і зазначено позивачем у відповіді, ці норми набрали чинність вже після ухвалення оскаржуваного рішення ХМР, тобто прокуратура не була позбавлена повноважень та обов'язку щодо перевірки законності такого рішення. Закон України "Про прокуратуру" в редакції 2015 року вступив у дію з 15.07.2015, а повністю вступив в дію лише 15.12.2015 (п.п. 1, 3 Прикінцевих положень вказаного закону). Таким чином, у прокуратури були обов'язки і повноваження щодо перевірки законності відповідного рішення Харківської міської ради ще майже рік з моменту його прийняття.
29.10.2024 представник 1-го відповідача (Харківська міська рада) через систему "Електронний суд" надав відзив на позовну заяву (вх. №27200), в якому 1-ий відповідач просив поновити Харківській міській раді пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву; прийняти відзив на позовну заяву у справі; відмовити повністю у задоволенні позовної заяви. Обґрунтовуючи свою позицію та надаючи заперечення з приводу позовних вимог, Харківська міська рада вказує, що оскільки Закони України "Про оренду державного та комунального майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не передбачають виключення, заборони, або застереження щодо переважного права орендаря на придбання комунального майна, то на правовідносини, які виникають між наймодавцем та наймачем у разі продажу майна, переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України чим доводиться безпідставність аргументів прокурора. Також, 1-ий відповідач зазначив, що зміст договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.09.2016 № 5385-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Ігнатовим Олександром Івановичем (код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1958 не суперечить не суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особи мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, уклали договір купівлі_продажу при їх вільному волевиявленні, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, а отже норми ст. 203 ЦК України при укладанні вказаного договору порушено не було. Позивачем не наведено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права ФОП Ігнатов О.І. як добросовісного набувача спірного нерухомого майна. Крім того, 1-ий відповідач зазначив, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення нерухомого майна не спрямований на ефективне відновлення права держави на майно; негаторний позов є належним способом захисту прав власника у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, отже єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. 1-ий відповідач зазначив, що прокурором пропущено строк позовної давності на звернення до суду із даним позовом, що визнано прокурором у позовній заяві.
01.11.2024 прокуратурою через систему "Електронний суд" надано відповідь на відзив 1-го відповідача (вх. №27565), в якій прокурор відхилив доводи викладені представником 1-го відповідача у відзиві на позовну заяву та просив позов задовольнити.
Ухвалою від 05.11.2024 Господарський суд повідомив, що підготовче засідання у даній справі призначене на 29.10.2024 о 10:30 не відбулося, у зв'язку із ворожим обстрілом 28 жовтня 2024 року, яким було пошкоджено будівлю Держпрому та приміщення в яких знаходиться Господарський суд Харківської області. Також, повідомлено, що підготовче засідання у даній справі відбудеться 12.11.2024 о(б) 11:00.
Протокольними ухвалами від 12.11.2024 суд: відмовив в клопотанні 3-го відповідача про поновлення строку на подання відзиву та за власною ініціативою продовжив 3-му відповідачу (ФОП Ігнатову О.І.) строк, встановлений судом, для подання відзиву на позовну заяву; прийняв відзив до розгляду та долучив до матеріалів справи; прийняв відповідь на відзив до розгляду та долучив до матеріалів справи; прийняв заперечення до розгляду та долучив до матеріалів справи; відмовив в клопотанні 1-го відповідача про поновлення строку на подання відзиву, за власною ініціативою продовжив 1-му відповідачу (Харківська міська рада) строк, встановлений судом, для подання відзиву на позовну заяву, прийняв відзив до розгляду та долучив до матеріалів справи; прийняв відповідь на відзив до розгляду та долучив до матеріалів справи; продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 19.11.2024 о(б) 13:00.
19.11.2024 представник 3-го відповідача через систему "Електронний суд" додаткові пояснення по справі (вх. №29085).
В підготовчому засіданні 19.11.2024 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.12.2024 о(б) 14:00.
17.12.2024 від Київської окружної прокуратури міста Харкова до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення позову (вх. №31645), в якій прокурор просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна (із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії) на об'єкт нерухомого майна, право власності на який на теперішній час зареєстроване за Ігнатовим Олександром Івановичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), а саме: нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 305 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 595690363101). Судові витрати прокурор просить покласти на відповідачів та стягнути за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.12.2024 заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. №31645) - задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту (із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії) на об'єкт нерухомого майна, право власності на який на теперішній час зареєстроване за Ігнатовим Олександром Івановичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), а саме: нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 305 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 595690363101).
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 03.12.2024 та 17.12.2024 оголошено перерву до 17.12.2024 та 24.12.2024 відповідно.
Присутній у судовому засіданні 24.12.2024 представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представник 1-го відповідача Харківської міської ради у судове засідання не з'явився, про що свідчить довідка про доставку електронного листа до електронного кабінету 1-го відповідача - 18.12.2024 о 16:21, яка міститься в матеріалах справи (а.с. №94 у т. №2).
Представник 2-го відповідача (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради) у судове засідання не з'явився, про що свідчить довідка про доставку електронного листа до електронного кабінету 2-го відповідача - 18.12.2024 о 16:21, яка міститься в матеріалах справи (а.с. №98 у т. №2).
Присутні у судовому засіданні представники 3-го відповідача (фізичної особи - підприємця Ігнатова Олександра Івановича) проти позовних вимог заперечували та просили у задоволенні позову відмовити повністю.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки перший та другий відповідачі своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників для участі у судовому засіданні не направили, а також те, що 2-им відповідачем відзив на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від них не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників першого та другого відповідачів за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
24.12.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке:
Відповідно висновку будівельно - технічного дослідження №2088 Харківського науково - дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса по листу заст. начальника Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 09.06.2006, вказано висновки: "Підвальні приміщення підвалу № 4-:-5, 5а,9 загальною площею 89,2 кв.м розташовані с м. Харкові по вул. Академіка Павлова 305 літ. "А-16", до допоміжних приміщень (технічних приміщень), які призначені для забезпечення експлуатації й обслуговування житлового будинку технічно не відносяться".
Нерухоме майно по вул. Академіка Павлова 305 у місті Харкові нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м на підставі розпорядження Харківського міського голови від 15.01.2007 №48 було зареєстровано за Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 19.01.2007 (а.с. №24 в томі №1).
06.08.2008 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ігнатовим Олександром Івановичем (Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 1771.
За умовами п.1.1. договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвальної частини №№4-:-9, 5а загальною площею 89,2 кв.м (технічний паспорт КП "Харківське МіськБТІ №68975 від 22.12.1999), далі "Майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Павлова Академіка, 305, літ. ,,А-16" та відображається на балансі КП «Жилкомсервіс". Право на оренду цих приміщень отримано Орендарем па підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.08.2008 №499.
Згідно з п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою використання: під офіс.
У пункті 3.1. вказаного договору оренди зазначено, вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість Майна і складає 211414 грн (двісті одинадцять тисяч чотириста чотирнадцять гривень) станом на 25.04.2008.
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішенням 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання №208/07 від 03.10.2007 (далі - Методика). Згідно протоколу засідання конкурсної комісії від 15.07.2008 розрахункова орендна плата складає 2670,00 грн в місяць без врахування індексів інфляції (п.3.2. договору).
Відповідно до умов п. 4.7. договору оренди Орендар зобов'язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця.
Пунктом 4.8 договору оренди сторони погодили, що орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт.
За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно - кошторисної документації та договору, отриманого відповідно з рішенням Харківської міської ради чи її комітету.
Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціальними проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності відповідного рішення Харківської міської ради чи її виконкому.
Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягло за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП "БТІ" технічний паспорт, на це приміщення (будівлю) і не пізніше 3-х місяців після закінчення ремонтних робіт надати його до орендодавця з метою внесення змін до договору оренди.
Відповідно до п. 10.1 вказаного Договір діє з 06.08.2008 по 06.07.2011.
Додатковою угодою №1 до договору оренди сторони внесли зміни до договору щодо строку його дії, а саме продовжили строк дії до 06.07.2013.
Додатковою угодою №5 від 06.07.2014 до договору оренди сторони виклали договір оренди в новій редакції, та виклали пункти 3.1. та 3.2 в такій редакції:
У пункті 3.1. вказаного договору оренди зазначено, вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість Майна і складає 140635,00 грн станом на 13.10.2011.
Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова пропорцій її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради від 23.12.2011 №566/11 (далі - Методика). Базова орендна плата складає за червень місяць 2014 року - 2367,52 грн. Ставка орендної плати становить 18%.
25.11.2013 ФОП Ігнатов О.І. звернувся з заявою від до Управління (вх. № 17880 від 25.11.2013), у якій просить дозволити приватизацію орендованого приміщення.
Харківською міською радою прийнято рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2012 № 1755/14 (у п. 2 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу" міською радою включено спірні нежитлові приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.)
На виконання вказаного рішення до Управління комунального майна 16.03.2016 ФОП Ігнатовим О.І подана заява про приватизацію №3312.
27.04.2016 ФОП Ігнатов О.І. звернувся до Управління комунального майна з листом вх.№-6939, у якому просив оцінку для приватизації вказаного майна доручити суб'єкту оціночної діяльності фізичній особі-підприємцю Остащенко К.Ю.
Відповідно з даними наявного в матеріалах приватизаційної справи звіту про оцінку нежитлових приміщень нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова 305, складеного 30.04.2012 суб'єктом оціночної діяльності ФОП Остащенко К.Ю., із рецензією ТОВ "Константа" ринкова вартість згаданих приміщень на вказану дату склала 191000 грн (без ПДВ).
Під час складання вказаного звіту використано технічний паспорт на громадський будинок нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова 305, виготовлений КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за станом на 02.2006, згідно якого, загальна площа згаданих приміщень склала 89,2 кв.м.
Прокурор зауважує, що у вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у нежитлових приміщеннях вказаної нежитлової будівлі, в тому числі невід'ємні поліпшення.
30.09.2016 між ФОП Ігнатовим О.І. та територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління, укладено Договір купівлі-продажу № 5385-В-С, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Саутенко Н.В. (реєстровий № 1958). Відповідно до умов якого на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 «Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 рр» та рішення Харківської міської ради 6 скликання від 24.12.2014 №1755/14 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова 305, орендовані ФОП Ігнатовим О.І., згідно з договором оренди № 1771 від 06.08.2008.
Ці нежитлові приміщення належать продавцю на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 січня 2007 року виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 15.01.2007 за № 48.
Державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за "Продавцем" проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 9031002, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 59569063101 (розділ 1 Договору купівлі-продажу).
Згідно з розділом 2 Договору купівлі-продажу оціночна вартість об'єкта приватизації, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10 грудня 2003 року (в редакції Постанови Кабінету Міністрів від 25.11.2013 №1033), зафіксована у висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки, затверджених 10.05.2016 Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і складає 191000 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості нежитлових приміщень і складає 38200 грн. Разом ціна продажу нежитлових приміщень, вказаних в розділі 1 становить 229200 грн.
Пунктом 4.1. розділу 4 Договору купівлі-продажу сторонами визначено, що право власності переходить до Покупця лише за умови сплати в повному обсязі суми нежитлових приміщень, що встановлена цим договором.
24.11.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради, надалі - Продавець та ФОП Ігнатов О.І., надалі - Покупець складено акт №5385-В-С прийому - передачі майна, яким підтверджено, що Продавець передає, а Покупець приймає продані 30 вересня 2016р. шляхом викупу нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова 305. Ціна продажу 229200,00грн з ПДВ сплачена в повному обсязі.
Згідно з даними витягу з Державного реєстру Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 15.12.2016, Об'єкт нерухомого майна саме: нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова 305, з реєстраційним номером 595690363101 (номер запису про право власності 18039260, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39132332 від 15.12.2016 09:11:39) зареєстровані за Ігнатовим Олександром Івановичем, на підставі договору купівлі-продажу, № 5385-В-С, серія та номер № 1958, виданий 30.09.2016, видавник: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В., акт прийому - передачі №5385-В-С від 24.11.2016.
Як вказує прокурор під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2023 року у справі № 638/2612/23 в Архівному відділі Харківської міської ради Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 305. Досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
Прокурор вважає, що Харківською міською радою порушено умови та порядок приватизації під час винесення рішення (п. 2 додатку) 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14, що призвело до укладення 30.09.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Ігнатовим Олександром Івановичем договору № 5385-В-С.
На підставі викладеного, прокурор вважає, що рішення Харківської міської ради від 24.12.2014 № 1755/14 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" щодо надання дозволу на проведення приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що воно прийнято з порушенням вимог ЦК України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, зазначив,що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Відповідно до положень частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Згідно з приписами абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
В частині 4 статті 53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, наділеним відповідними повноваженнями, незаконного рішення.
Прокурор вказав, що оскільки саме Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради вчинили дії, які негативно впливають на інтереси громади, допустили порушення інтересів Харківської міської територіальної громади у спірних правовідносинах, то вони не є органами, які можуть здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
Наведений висновок стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин 4, 5 статті 53 ГПК України, зазначеною в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та доказам, які надані у справі, суд виходить з наступного:
Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування п. 2 додатку до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14, суд зазначає таке:
Оспорюване рішення Харківської міської ради № 1755/14 від 24 грудня 2014 року прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року за № 565/11.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
Відповідно з ч. 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі - Закон) (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Положеннями статті 10 Закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 18-2 Закону, приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року за № 565/11 затверджено Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки (далі - Програма), яка діяла на момент приватизації майна.
Відповідно до пункту 5.1 та пункту 5.2. Програми приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова продаж об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об'єктів. Умови відчуження об'єктів комунальної власності визначено цією Програмою та чинним законодавством України.
Одним із способів, що застосовується при індивідуальній приватизації, є конкурсний продаж як інструмент збалансування досвіду та переваг, наявних у покупців, які можуть посилити конкурентні переваги підприємства, та збільшення розміру ціни об'єкта (пункт 5.3 Програми).
При цьому, продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Стаття 4 цього Закону передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 9 зазначеного Закону за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Як зазначалось вище, порядок викупу встановлений ФДМУ, а саме Порядком продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02 квітня 2012 року за № 439 (далі - Порядок).
Згідно з підпунктами 3.3., 7.15. Порядку, у разі коли на участь в аукціоні з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу.
А у разі, коли на конкурс з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, такий об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта.
Відповідно до пункту 8.1. Порядку, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Згідно з пунктом 8.2. Порядку, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Як зазначено вище, оцінка майна, яке підлягає приватизації, проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України за № 1891 від 10 грудня 2003 року (далі - Методика).
Відповідно до пункту 69 Методики, вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об'єкти, об'єкти соціально-культурного призначення) як об'єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 70 Методики, для визначення вартості об'єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об'єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.
Відповідно до пункту 71 Методики, вибір виду вартості об'єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об'єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об'єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом №1.
Згідно з абз. 6 пункту 73 Методики, порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Зазначений порядок встановлений ФДМУ, а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27 лютого 2004 року за №377 (далі - Порядок оцінки).
Відповідно до пункту 1.1. Порядку оцінки, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Згідно з пункту 2.1. Порядку оцінки, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до пункту 2.2. Порядку оцінки, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Відповідно до вищевказаних правових норм вбачається, що Харківська міська рада дійсно має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.
Таким чином, продаж має бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Судом встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Ігнатова О.І. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про здійснення поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, відсутні.
Як вбачається із матеріалів приватизаційної справи ФОП Ігнатов О.І. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавав документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна під час приватизації.
Вказані факти відповідачами не спростовані.
Доказів на підтвердження здійснення поліпшень ФОП Ігнатовим О.І. орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, під час розгляду справи не надано.
Викладене свідчить, що ФОП Ігнатов О.І. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснив.
Отже Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.
На підставі викладеного, суд констатує, що відповідне рішення Харківської міської ради прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та є незаконним.
Отже здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Враховуючи викладене, спірні нежитлові приміщення незаконно вибули із власності міської територіальної громади.
Суд наголошує, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади в зв'язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об'єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об'єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.
Таке умисне не проведення конкурсного продажу об'єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Програмі.
Крім того, 1-й, 2-й відповідач та ФОП Ігнатов О.І. були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Доводи 1-го Відповідача про те, що оскаржуване рішення прийнято 1-им відповідачем в межах повноважень, визначених законом, та відповідно до норм законодавства, яке було чинним на час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки право 3- го відповідача на викуп орендованого майна виникло із договору оренди (п. 5.6 договору оренди, яким передбачено право викупу спірного приміщення орендарем), положень ст. 777 ЦК України, ст. 289 ГК України, і йому кореспондує обов'язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме йому, а також, що викуп об'єкта приватизації за правилами, встановленими абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є обов'язковим за умови, коли на застосуванні цього способу приватизації наполягає орендар, але це зовсім не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації також і в інших випадках, суперечать нормам діючого законодавства та судом відхиляються.
Суд не приймає також посилання 1-го Відповідача на висновок Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України №157 щодо окремих питань приватизації комунального майна з огляду на наступне.
Відповідно до статті 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Також суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому прокурором (позивачем) заявлені вимоги про визнання недійсним та скасування пункту 2 додатку до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69), від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (пункт 43)).
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).
При цьому обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20).
Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)).
З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду пункт 2 додатку до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14 уже реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення договору купівлі-продажу №5385-В-С між 2-им відповідачем та фізичною особою - підприємцем Ігнатовим Олександром Івановичем (код НОМЕР_1 ), визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору купівлі-продажу та повернення об'єкта приватизації в комунальну власність (схожий висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).
Отже, зважаючи на викладене, сталу судову практику, за встановлених у цій справі обставин, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, заявлена вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування п. 2 додатку до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14 слід відмовити саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова.
Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №16/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).
Щодо позовної вимоги про визнати недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.09.2016 № 5385-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Ігнатовим Олександром Івановичем (код НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за №1958, суд зазначає наступне:
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей
За приписами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Приписами ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України (абзац 2 частини 6 статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»).
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.
При цьому, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Суд зазначає, що Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачає виникнення в орендаря права на викуп майна у разі, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення у встановленому обсязі.
У даній справі, відповідачі не спростували тверджень прокурора про не подання орендарем документів, що передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
Таким чином, звернення покупця до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення за відсутності наданих доказів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, є протиправним, оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачені статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Судом встановлено, що ФОП Ігнатов О.І. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавав документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна під час приватизації.
Відтак, оскільки викуп орендованого майна ФОП Ігнатовим О.І. здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», зміст договору купівлі-продажу №5385-В-С від 30.09.2016 суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
Враховуючи викладене суд висновує, що наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу №5385-В-С від 30.09.2016 недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
З урахуванням вказаного, вбачаються правові підстави для зобов'язання Фізичної особи - підприємця Ігнатова Олександра Івановича (код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 595690363101 - нежитлові приміщення підвалу № 4-:-9, 5а в житловому будинку літ. "А-16", загальною площею 89,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова 305 як похідної позовної вимоги.
Щодо необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), суд зазначає:
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання» у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Оскільки судом встановлено, що органи місцевого самоврядування порушили умови та порядок приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який подав заяву про приватизацію шляхом викупу, на підставі якої було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за відсутності доказів проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна у визначеному законодавством порядку, то позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Водночас, 1-им та 3-ім відповідачами у цій справі заявлено про застосування строку позовної давності.
Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 908/3168/21, від 14 березня 2023 року у справі № 922/3013/19, від 12 липня 2022 року у справі № 1.380.2019.002610, 17 лютого 2021 року у справі № 926/2260/19, від 24 квітня 2018 року у справі № 902/538/14).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі № 922/1974/19, від 08 лютого 2023 року у справі № 922/3589/21.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі № 922/1974/19, від 17 січня 2023 року у справі № 911/1014/20.
Прокурор у позовних вимогах та у судовому засіданні при розгляді справи по суті просить суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його, у зв'язку з чим наголошує, що він не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, тому порушене право держави та Харківської міської територіальної громади підлягає захисту в судовому порядку. Порушення, які свідчать про незаконність набуття третім відповідачем нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023222060000064 доказів - приватизаційної справи. Таким чином, як зазначає прокурор, необхідні для виявлення порушень норм законодавства документи ним отримано на підставі ухвали слідчого судді від 20 липня 2023 року, та саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутись з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.
Суд не погоджується із вищевказаними доводами прокурора з огляду на викладене нижче.
У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:
1)прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивно можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Отже, застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів
Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див.mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити їй належне майнове право. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.
Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання незаконним та скасування пункту 2 додатку до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.12.2014 № 1755/14, подано прокурором 13 вересня 2024 року - тобто майже десять років з моменту прийняття цього рішення та укладення на його підставі відповідного договору купівлі-продажу від 30.09.2016 року. При цьому, позивач (прокурор) стверджує, що місцевій прокуратурі стало відомо про вказані у позовній заяві порушення лише у липні 2023 року, тобто з часу отримання та вивчення приватизаційної справи, отриманої в рамках кримінального провадження №42023222060000064.
Однак, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.
Суд зазначає, що органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").
У свою чергу, відповідно частини 3 статті 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, аналізуючи положення статті 261 Цивільного кодексу України, зазначила, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Слід зауважити, що оскаржуване рішення Харківської міської ради було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради. Також, згідно з абзацом 3 частини 1 статті 6 Регламенту Харківської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 22 грудня 2010 року за № 17/10, персональні робочі місця в залі засідань Харківської міської ради передбачаються також для запрошених: голови обласної державної адміністрації та його заступників, голови обласної ради, представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова, голів адміністрацій районів м. Харкова та ін. Отже, представники органів прокуратури були присутні на 36 засіданні Харківської міської ради 6 скликання, на якому приймалося оскаржуване в частині пункту 2 додатку до нього рішення Харківської міської ради від 24.12.2014 №1755/14.
Крім цього, на підставі вказаного рішення було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.09.2016 № 5385-В-С, за яким спірні приміщення вибули з комунальної власності у володіння відповідача. Отже, строк позовної давності у цій справі слід рахувати з наступного дня після укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.09.2016 № 5385-В-С, а саме: з 01.10.2016.
Згідно зі статтею 20 Законом України "Про прокуратуру" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:
1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14)
2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;
3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;
4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.
При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право:
1) опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб;
2) вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень;
3) у встановленому законом порядку починати досудове розслідування, порушувати дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;
4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;
5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;
6) звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Згідно з Законом "Про прокуратуру", що набрав чинності з 14 жовтня 2014 року, а відтак, діяв у межах строку позовної давності (тобто строку, у межах якого прокурор міг звернутись до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу), обсяг повноважень прокуратури дійсно зменшено, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування - у зв'язку з чим наказом Генерального прокурора від 31 грудня 2014 року за № 159 скасовано накази Генерального прокурора від 07 листопада 2012 року за № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" та від 04 жовтня 2011 року за № 3/2гн "Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин" з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України "Про прокуратуру".
Суд бере до уваги аргументи представника 3- го Відповідача, надані під час розгляду справи, про те, що з відкритих даних Єдиного Державного реєстру судових рішень вбачається наявність ряду кримінальних проваджень, розпочатих за аналогічних обставин та щодо тотожніх відомостей та періодів, стосовно посадових осіб Харківської міської ради численна кількість судових рішень в рамках кримінальних проваджень №42017220000001129 від 19.10.2017 за ознаками ч. 2 ст. 364 ККУ та №42017221080000041 за ознаками ч. 2 ст. 367 ККУ, в рамках яких розглядалися питання приватизації, проведеної в період 2012-2016 років. На підтвердження чого надані ухвала слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 02.08.2019 (справа №646/7935/17, провадження 1-кс/646/4141/2019) в рамках кримінального провадження № 42017220000001129 від 19.10.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченогоч.2ст. 364 КК України прокурору відділу прокуратури Харківської області надано тимчасовий доступ до документів, а саме: посадової інструкції начальника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради ОСОБА_4 та його заступника ОСОБА_5 , чинні у період починаючи з 2007 по теперішній час та накази (розпорядження) про призначення вказаних осіб; положення про Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, розподіл обов'язків між начальником Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради ОСОБА_4 , його заступником ОСОБА_5 та іншими службовими особами, чинних у період починаючи з 2007 року по теперішній час; інші документи, що регулюють у Харківській міській раді порядок приватизації приміщень. В даній ухвалі зазначено наступне: «Згідно витягу з кримінального провадження № 42017220000001129 від 19.10.2017 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами ГУ ДСНС в Харківській області та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради». У цьому ж кримінальному провадженні наявна ухвала слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 22.03.2019 (справа №646/7935/17, провадження 1-кс/646/2108/2019) надано дозвіл слідчому в ОВС першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області на вилучення посадової інструкції начальника та заступника, починаючи з 2007 року, наказів, інших документів, що регулюють порядок приватизації. У даній ухвалі зазначено, що «в провадження слідчого судді Червонозаводського районного суду надійшло зазначене клопотання, в обґрунтування якого слідчим зазначено, що посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_1 незаконно заволоділи певними приміщеннями загального користування за зниженою вартістю шляхом їх приватизації на підставних осіб, та зниження фактичної вартості приміщень при проведенні їх оцінки, чим спричинили збитки державі у великих розмірах». В контексті вищевказаного, вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише після отримання ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 та отримання в Архівному відділі Харківської міської ради тимчасового доступу до ряду приватизаційних справ, оскільки прокуратура становить єдину систему в силу вимог статті 1 Закону України "Про прокуратуру.
Суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах, які набрали законної сили та були чинними на час розгляду справи судом (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20 та від 24 жовтня 2024 у справі №752/8103/13-ц.)
Враховуючи викладене, суд висновує, що прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) своєчасно отримати у відповідного суб'єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію. Прокурором в судовому засіданні та матеріалами справи це твердження не спростовано. Відтак, прокурор, у відповідності до статті 121 Конституції України та статті 6 Закону України "Про прокуратуру" міг дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності.
Будь яких доказів ухилення суб'єктів владних повноважень від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.
Таким чином, усупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України позивач (прокурор) не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження неможливості довідатися про вказане порушення прав територіальної громади м. Харкова до 20 липня 2023 року, тобто до часу отримання та вивчення матеріалів приватизаційної справи у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22 березня 2023 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокурором не наведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Жодних доводів щодо неможливості довідатися про вказане порушення в межах строків позовної давності прокурором не наведено.
З огляду на викладене вище, суд зазначає про те, що прокурором пропущено строк позовної давності, що за наявності заяв першого та третього відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, та відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, є підставою для відмови в позові.
Ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Посилання 3-го відповідача на ч. 2 ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", згідно з якою строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці, є безпідставним, оскільки вказаний Закон набрав чинності 07.03.2018, тобто не застосовується до приватизації об'єктів, які проведені до набрання чинності цим Законом.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.09.2016 № 5385-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Ігнатовим Олександром Івановичем, та про зобов'язання повернути територіальній громаді нежитлові приміщення є обґрунтованими, проте, з огляду на сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у справі, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.
Оскільки судом зроблено висновок про неефективність способу захисту в частині заявлення прокурором позовної вимоги про визнання недійсним та скасування оспорюваних пунктів додатку до рішення міської ради, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд зазначає про відсутність підстав для застосування до вказаної вимоги наслідків спливу строку позовної давності.
Згідно частини 9, 10 статті 145 ГПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
З огляду на наведені положення процесуального закону, у зв'язку з повною відмовою у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.12.2024 у справі №922/3233/24.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у позові відмовлено повністю, судовий збір у розмірі 7595,20 грн сплачений прокурором при поданні позову до суду покладається на прокуратуру.
Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 145, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.12.2024 у справі №922/3233/24.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено "03" січня 2025 року.
Суддя Ю.Ю. Мужичук