79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
23.12.2024 Справа № 914/1653/24
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН», м. Львів
до відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Львівський центральний парк культури та відпочинку імені Б.Хмельницького», м. Львів
про стягнення 589 108,15 грн
за участю представників:
від позивача: Єсіпов І.А. - адвокат;
від відповідача: Чижович І.З. - представник;
третя особа: не з'явився
Обставини розгляду справи.
26.06.2024 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН», м. Львів до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів про стягнення 1 097 194,16 грн.
Ухвалою від 02.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.07.2024.
Ухвалою від 18.07.2024 суд відклав підготовче засідання на 29.08.2024.
01.08.2024 через підсистему «Електронний суд» від Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. №19389/24 від 01.08.2024).
12.08.2024 через підсистему «Електронний суд» від Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН» надійшло заперечення на клопотання про поновлення строку для подання відзиву (вх. №19973/24 від 12.08.2024).
22.08.2024 через підсистему «Електронний суд» від Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надійшли додаткові пояснення (вх. №20737/24 від 22.08.2024).
Ухвалою від 29.08.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, визнав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання відзиву, поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву та прийняв до розгляду відзив на позовну заяву, залучив Комунальне підприємство «Львівський центральний парк культури та відпочинку імені Б.Хмельницького» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, відклав підготовче засідання на 26.09.2024.
06.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №21836/24 від 06.09.2024).
16.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН» надійшла відповідь на відзив (вх. №22494/24 від 16.09.2024).
Ухвалою від 26.09.2024 суд відклав підготовче засідання на 31.10.2024.
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 31.10.2024 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.11.2024.
Ухвалою від 18.11.2024 суд відклав судове засідання на 25.11.2024.
19.11.2024 через підсистему «Електронний суд» від Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН» надійшло клопотання про розподіл судових витрат додатковим рішенням (вх. №22494/24 від 16.09.2024).
В судовому засіданні 25.11.2024 було оголошено перерву до 09.12.2024.
09.12.2024 через підсистему «Електронний суд» від Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надійшли додаткові пояснення (вх. №29722/24 від 09.12.2024).
Ухвалою від 09.12.2024 суд відклав судове засідання на 23.12.2024.
20.12.2024 через канцелярію суду від Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН» надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 407 458,86 грн та 3% річних в сумі 100 627,15 грн (вх. №1653/24 від 20.12.2024).
Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (ч. 2 ст. 191 ГПК України).
Частиною 3 ст. 191 ГПК України встановлено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно п. 4 ч. 1. ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
З огляду на вищевказане, суд зазначає про відсутність підстав для неприйняття судом відмови позивача від позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 407 458,86 грн та 3% річних в сумі 100 627,15 грн, а тому відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України провадження у справі в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 407 458,86 грн та 3% річних в сумі 100 627,15 грн підлягає закриттю.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням поданої заяви про відмову від частини позовних вимог, позивач зазначив, що 28.07.2010 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-7572-10, на виконання якого позивачу було передано у користування нежитлові приміщення загальною площею 99,4 кв.м, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Болгарська, 4. Під час дії вказаного договору оренди позивач набув право на приватизацію орендованих приміщень шляхом викупу на підставі ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562. Строк підготовки відповідачем цього об'єкта до продажу позивачу згідно із законом становив максимум два місяці з дня прийняття рішення про приватизацію, тобто до 18.09.2013.
У зв'язку з тривалим невиконанням відповідачем рішення про приватизацію, позивач звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16, яке набрало законної сили 16.05.2017, відповідача зобов'язано завершити підготовку предмета договору оренди до продажу позивачу, а саме визначити у двомісячний строк його вартість за власний рахунок. Однак, відповідач ухвалу Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16 не виконав, незважаючи на вжиті щодо нього заходи примусового виконання судового рішення.
Як ствердив позивач, за період з березня 2017 року по квітень 2020 року ним було внесено орендну плату на загальну суму 589 108,15 грн. Водночас, якби відповідач виконав рішення про приватизацію у встановлений для цього строк, цих витрат позивач би не поніс, оскільки з моменту приватизації об'єкта оренди шляхом його викупу позивачем договір оренди автоматично припинив би свою дію. Те саме стосується наслідків невиконання відповідачем рішення суду у справі №914/3256/16. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача 589 108,15 грн збитків.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, зазначив, що позивач обґрунтовуючи понесення збитків у зв'язку із бездіяльністю відповідача, вважає збитками сплачену ним орендну плату. Проте в результаті відповідних оплат він отримував та отримує фактичну можливість користуватись даними нежитловими приміщеннями, вести в них діяльність та отримувати в результаті цього відповідний прибуток, а відтак ці кошти не можуть вважатись збитками.
Як ствердив відповідач, орендні платежі не є витратами, які позивач поніс у зв'язку із знищенням чи пошкодженням приміщень, а відтак неможливістю їх використання, як і не є коштами, які витрачені для відновлення права, оскільки наявність ухвали про приватизацію відповідних нежитлових приміщень не має виключним наслідком укладення договору купівлі-продажу. Укладення договору купівлі-продажу є волевиявленням обох сторін та навіть за умови виконання відповідачем всіх дій, необхідних для укладення договору, не можна стверджувати, що договір був би укладений. Зокрема, покупець міг би не погодитись із вартістю відповідних приміщень, визначеною за результатами оцінки, та не укласти договір тощо. Крім того, повноваження щодо укладення договорів викупу орендованих нежитлових приміщень в різний час належали різним структурним підрозділам Львівської міської ради.
Також відповідач зазначив, що посилання на рішення суду у справі №914/2223/22 не є достатньою підставою стверджувати, що відповідач діяв неправомірно, оскільки предметом розгляду даної справи не було дослідження правомірності дій управління як органу приватизації, оскарження дій чи бездіяльності відповідача, відтак, рішення суду містить лише оціночні, опосередковані судження з цього питання, які не можуть мати преюдиційного значення у даній справі. Більше того, рішенням у справі №914/3256/16 позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо незатвердження результатів оцінки об'єкта приватизації з огляду на необхідність виконання відповідачем ухвали Львівської міської ради від 09.02.2017 №1503.
Крім того, в силу необхідності виконання відповідачем вимог ухвали Львівської міської ради від 11.10.2018 №4057, ним також не могла виконуватись ухвала про приватизацію будівлі, а відтак за відповідний період не підлягають стягненню з відповідача будь-які пов'язані із цим збитки.
Відповідач додатково зазначив, що рішенням у справі №914/3256/16 відповідача було зобов'язано лише завершити підготовку будівлі до приватизації, а саме визначити за власний рахунок її вартість. Тобто результат виконання даного рішення суду не мав би наслідком набуття позивачем права власності на будівлю, із виникненням якого позивач пов'язує припинення несення ним збитків у вигляді справляння орендної плати за використання відповідної будівлі. Відтак настання наслідків у вигляді збитків не може ставитись у залежність від виконання чи невиконання відповідачем рішення суду у справі №914/3256/16. Ще 30.09.2018 на замовлення відповідача було проведено оцінку будівлі. Листом від 18.10.2018 відповідний висновок був скерований у відділ примусового виконання рішень, на виконанні у якому перебував виконавчий документ від 23.05.2017 у справі №914/3256/16. Таким чином, на думку відповідача, рішення суду у справі №914/3256/16 виконане.
Ухвалою Львівської міської ради №802 від 14.07.2016 уповноважено Виконавчий комітет Львівської міської ради затверджувати звіти про експертну оцінку об'єктів комунальної власності. Звіт не був затверджений з незалежних від відповідача причин і втратив чинність. Надалі відповідачем вживалися дії щодо проведення конкурсу з відбору суб'єкта оціночної діяльності, який мав бути залучений до проведення оцінки об'єкта комунальної власності, однак, з причин, які не залежали від відповідача, вони не призвели до вирішення питання про проведення оцінки.
У поданих через канцелярію суду додаткових поясненнях у справі відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності.
Третя особа явку повноважного представника в судові засідання не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, пояснень не надала.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
28.07.2010 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та Приватним підприємством «Тенісний клуб «ТЕН» (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-7572-10, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1494.
За цим договором орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 99,4 кв. м, що позначені в технічній документації під літерами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4 (об'єкт оренди), що знаходиться на балансі Львівського Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького (балансоутримувач), і належить територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності на підставі рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 01.08.1974 №9420, зареєстрованого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (БТІ) 16.12.2008 за реєстровим номером 5897583.
Цільове призначення об'єкта оренди: для обслуговування тенісних кортів (п. 2 договору).
Згідно п. 3.1. договору приймання-передача об'єкта оренди здійснюється орендарем та орендодавцем в особі балансоутримувача і оформляється актом приймання-передачі. При передачі об'єкта оренди складається акт приймання-передачі який підписується орендарем та орендодавцем в особі балансоутримувача (п. 3.3. договору). Об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі (п. 3.4. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору термін оренди з 28.07.2010 до 31.05.2015.
Згідно п. 4.2. договору настання обов'язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 4.3. договору).
Відповідно до п. 4.8. договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; дострокового розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Згідно п. 5.1. договору, розмір орендної плати за об'єкт оренди складає 5 000,00 грн без ПДВ за перший місяць оренди згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою. Загальна сума річної орендної плати на момент укладення цього договору без врахування індексу інфляції становить 60 000,00 грн без ПДВ. Розмір орендної плати підлягає індексації на визначений індекс інфляції за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством України. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду.
Орендна плата перераховується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць. Несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди (п. 5.2. договору).
Відповідно до п. 9.1. договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або його дострокового припинення чи розірвання.
Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди (п. 9.2. договору).
Згідно п. 9.3. договору об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних у п. 9.1. цього договору.
Відповідно до п.п. 9.4., 9.5. договору при передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами. Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.
По акту приймання-передачі від 30.07.2010, який підписаний орендарем і балансоутримувачем, останнім передано, а орендарем прийнято в оренду нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4, під індексами: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, загальною площею 99,4 кв.м.
Ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 затверджено перелік об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу, які вказані в додатку до ухвали.
Пунктом 20 додатку до вищевказаної ухвали включено до вищезазначеного переліку об'єкт загальною площею 99,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4 (заявник: Приватне підприємство «Тенісний клуб «ТЕН»).
26.12.2013 між Приватним підприємством «Тенісний клуб «ТЕН» (платник), Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (замовник) та ТзОВ «Периметр» (виконавець) було укладено договір №326-П про проведення незалежної оцінки об'єкта приватизації шляхом викупу, відповідно до умов якого замовник доручає, виконавець зобов'язується виконати, а платник здійснити оплату послуг по оцінці майна з метою визначення вартості об'єкта приватизації за адресою м. Львів, вул. Болгарська, 4, нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 99,4 кв.м.
На виконання вказаного договору ТзОВ «Периметр» надало висновок від 30.12.2013 про вартість майна. Відповідно до висновку ринкова вартість об'єкта оцінки разом із ПДВ становить 413 784,00 грн.
Вказаний висновок Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради не було затверджено.
У січні 2014 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося із позовом до Галицького районного суду м.Львова про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 в частині затвердження пунктів 20, 29 додатка до ухвали.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 17.04.2014 у справі №461/278/14-а адміністративний позов Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задоволено, визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 18.07.2013 №2652 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу» в частині затвердження пунктів 20, 29 додатку до ухвали.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі №876/4580/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.06.2016, скасовано постанову Галицького районного суду міста Львова від 17.04.2014 у справі №3461/278/14-а та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У постанові від 09.12.2014 апеляційний суд зазначив, що Львівська міська рада діяла в межах наданих їй повноважень та з дотриманням норм регламенту, а тому підстави для скасування ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу» в частині затвердження пунктів 20, 29 додатка до ухвали відсутні.
Касаційний суд в ухвалі від 01.06.2016 вказав, що у спірних правовідносинах позивач не є власником об'єктів, які підлягали приватизації і не претендував на їх приватизацію шляхом викупу чи в інший спосіб. Тобто, спірною ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу» в частині затвердження пунктів 20 та 29 жодним чином не порушуються права та/чи обов'язки Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та зазначив, що Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заявлено позов з приводу виключних повноважень міськради як розпорядника комунального майна.
У грудні 2016 року Приватне підприємство «Тенісний клуб «ТЕН» звернулося до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з позовом про визнання незаконною його бездіяльності щодо незатвердження результатів оцінки об'єкта приватизації, проведеної ТзОВ «Периметр» за договором №326-П від 26.12.2013, та про зобов'язання відповідача у двомісячний строк завершити підготовку об'єкта нерухомості до приватизації шляхом викупу Приватним підприємством «Тенісний клуб «ТЕН», а саме визначити за власний рахунок її ринкову вартість.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017, позов задоволено частково, зобов'язано Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у двомісячний строк завершити підготовку будівлі літ. Т-1 загальною площею 99,4 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4, до приватизації шляхом викупу Приватним підприємством «Тенісний клуб «ТЕН», а саме визначити за власний рахунок відповідача її вартість. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судами в судових рішеннях у справі №914/3256/16 встановлено, що складений ТзОВ «Периметр» висновок про вартість майна від 30.12.2013 відповідачем не було затверджено, водночас, причин його незатвердження не обґрунтовано, доказів негативної рецензії на висновок не надано, натомість ухвалу Львівської міської ради №2562 від 18.07.2013 в частині затвердження пунктів 20, 29 додатка до ухвали оскаржено в судовому порядку.
Після скасування Львівським апеляційним адміністративним судом постанови Галицького районного суду міста Львова від 17.04.2014 у справі №461/278/14-а, позивач у січні 2015 року звертався до відповідача щодо виконання ухвали Львівської міської ради №2562 від 18.07.2013. У відповідь на звернення позивача відповідач листом за вих. №2302-2065 від 30.06.2015 повідомив позивача, що ним вчиняються всі дії для проведення реєстрації права власності на об'єкт нерухомого комунального майна за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4, з метою укладення договору купівлі-продажу.
У подальшому позивач звернувся із скаргою за вих. №2/11-2016 від 07.11.2016 до першого заступника міського голови на бездіяльність відповідача щодо ухилення від виконання ухвали міської ради №2562 від 18.07.2013 та непроведення ним у встановлений законодавством 2-місячний строк підготовки об'єкта до приватизації. Відповіді на скаргу позивач не отримав.
У судових рішеннях по справі №914/3256/16 суди звернули також увагу на те, що згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, крім об'єктів, набуття права власності на які пов'язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Ухвалою Львівської міської ради від 09.02.2017 №1503 «Про внесення змін до ухвали міської ради №2562 від 18.07.2013 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу» внесено зміни до додатку до ухвали Львівської міської ради №2562 від 18.07.2013, вилучивши з додатку пункт 20.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 у справі №914/1389/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та постановою Верховного Суду від 10.07.2018, визнано незаконною (недійсною) ухвалу Львівської міської ради від 09.02.2017 №1503.
Ухвалою Львівської міської ради від 11.10.2018 №4057 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 18.07.2013 №2562 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу» повторно внесено зміни до додатку до ухвали Львівської міської ради №2562 від 18.07.2013, вилучивши з додатку пункт 20.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у справі №914/1002/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 та постановою Верховного Суду від 16.06.2020, визнано незаконною (недійсною) ухвалу Львівської міської ради від 11.10.2018 №4057.
Листом за вих. №2302-вих-31377 від 23.04.2020 Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради повідомило позивача про закінчення 04.04.2020 терміну дії договору оренди та про необхідність повернення орендованих нежитлових приміщень.
У вересні 2022 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося до Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН» із позовом про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень та стягнення заборгованості в розмірі 46 334,03 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у справі №914/2223/22 у задоволенні позову Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН» відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у справі № 914/2223/22 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 14.02.2024 постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 залишено без змін.
Судами в судових рішеннях у справі №914/2223/22 встановлено, що спірне майно є об'єктом приватизації, що не завершена виключно внаслідок недобросовісної поведінки Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яке, зловживаючи правами органу приватизації, умисно ухиляється від виконання як рішення власника про продаж цього майна, так і судового рішення при примусове завершення процедури приватизації. У зв'язку з чим Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, діючи недобросовісно, втратило право на захист своїх прав орендодавця, а Приватне підприємство «Тенісний клуб «ТЕН» має право користуватись спірними приміщеннями до моменту завершення процедури приватизації та набуття прав власника майна.
Згідно бухгалтерських даних позивача, ним за період часу з березня 2017 року по квітень 2020 року ним було сплачено відповідачу орендну плату на загальну суму 589 108,15 грн.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Стаття 1173 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів місцевого самоврядування, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цією правовою нормою передбачено, що для застосування відповідальності органів місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цією нормою не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.
Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, а збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ГПК України.
Як встановлено судом у даній справі, позивач у відповідності до ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 набув право на приватизацію шляхом викупу об'єкта нерухомого майна загальною площею 99,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4, яке він орендував згідно договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-7572-10 від 28.07.2010.
Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
Поняття «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можна розглядатися як «права власності» і, таким чином, як «майно» для цілей цього положення, а також вимог, щодо яких заявник має принаймні законне очікування отримати можливість ефективного користування правом власності (п. 49 Рішення від 22.09.2022 у справі «Жура проти України»).
Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, принцип легітимних очікувань пов'язаний з розширеним тлумаченням поняття «майно».
Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №826/3694/16 зазначив, що складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій.
У постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 Верховний Суд зазначив, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, указав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).
Конституційний Суд України виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 №3-р/2019).
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-2/2016).
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).
У Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 також зазначено, що кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
У рішенні у справі «Kopeckу v. Slovakia» (заява №44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: «Vilho Eskelinen and Others v. Finland», п. 94, заява № 63235/00; «Haupt v. Austria», п. 47, заява № 9816/82; «Radomilja and Others v. Croatia», п. 142, заява № 25376/06; «Draon v. France», п. 65, заяви № 1513/03, № 11810/03 та ін.).
Таким чином, позивач цілком правомірно та обґрунтовано очікував на реалізацію свого права на приватизацію шляхом викупу об'єкта нерухомого майна загальною площею 99,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4.
Водночас, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач мав чи має намір відмовитися від реалізації вказаного права. Також в матеріалах відсутні докази, які б підтверджували, що право на приватизацію може бути реалізовано іншими особами, окрім позивача.
Оскільки позивач не зміг з незалежних від нього причин реалізувати своє право на приватизацію, яке було визначено ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 та порядком, передбаченим чинним на той час законодавством про приватизацію, він звернувся за захистом свого порушеного права до суду.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16, яке набрало законної сили 16.05.2017, зобов'язано відповідача у двомісячний строк завершити підготовку будівлі літ. Т-1 загальною площею 99,4 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4, до приватизації шляхом викупу позивачем, а саме визначити за власний рахунок відповідача її вартість.
Згідно ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Як вбачається із матеріалів справи, рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16 не виконане, приватизація будівлі літ. Т-1 загальною площею 99,4 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4 шляхом викупу, яка визначена ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562, не завершена.
Більше того, у вересні 2022 року відповідач звернувся до позивача із позовом про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень та стягнення заборгованості в розмірі 46 334,03 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у справі №914/2223/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 та постановою Верховного Суду від 14.02.2024 у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.
У судових рішеннях у справі №914/2223/22 судами встановлено, що Приватне підприємство «Тенісний клуб «ТЕН» отримало право на приватизацію орендованого майна, яке не передано у власність підприємства виключно внаслідок протиправної бездіяльності Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради. Отже, спір у справі штучно створений самим Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яке діє недобросовісно, тоді як Приватне підприємство «Тенісний клуб «ТЕН» має право перебувати в орендованому майні до завершення чинної процедури приватизації.
Суди також констатували, що спірне майно є об'єктом приватизації, що не завершена виключно внаслідок недобросовісної поведінки Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яке, зловживаючи правами органу приватизації, умисно ухиляється від виконання як рішення власника про продаж цього майна, так і судового рішення при примусове завершення процедури приватизації. У зв'язку з чим Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, діючи недобросовісно, втратило право на захист своїх прав орендодавця, а Приватне підприємство «Тенісний клуб «ТЕН» має право користуватись спірними приміщеннями до моменту завершення процедури приватизації та набуття прав власника майна.
Судами також встановлено, що Львівська міська рада ще в 2013 році прийняла рішення про приватизацію спірних приміщень шляхом їх викупу Приватним підприємством «Тенісний клуб «ТЕН», законність якого підтверджена численними судовими рішеннями. Зокрема прийнятим ще в 2017 році судовим рішенням було зобов'язано Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради завершити підготовку майна до приватизації у строк два місяці. Однак впродовж 10 років приватизація спірних приміщень не завершена внаслідок умисної протиправної бездіяльності Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.
Отже, недобросовісна поведінка Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яке зловживає своїми правами органу приватизації з очевидним наміром завдати шкоди Приватному підприємству «Тенісний клуб «ТЕН» та не виконує судове рішення про завершення приватизації, призвела до неможливості своєчасної реалізації Приватним підприємством «Тенісний клуб «ТЕН» набутого у законний спосіб права на приватизацію спірних приміщень до закінчення строку дії договору оренди.
Установивши в діях Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради очевидне порушення приписів частин 2, 3 статті 13 ЦК України, суди дійшли висновку про застосування положень частини 3 статті 16 ЦК України та відмовили Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у захисті його права орендодавця.
Поруч із цим суди зазначили, що Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як виконавчий орган Львівської міської ради, повинно виконати чинне рішення органу місцевого самоврядування та рішення суду у справі №914/3256/16, завершивши процедуру приватизації спірних приміщень.
Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.
Обставини справи №914/2223/22 засвідчили, що Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради діяло недобросовісно та свідомо зловживало своїми правами органу приватизації з очевидним наміром перешкодити викупу Приватним підприємством «Тенісний клуб «ТЕН» спірних приміщень всупереч рішенню власника комунального майна.
В результаті виключно недобросовісні дії Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради унеможливили реалізацію Приватним підприємством «Тенісний клуб «ТЕН» набутого у встановленому порядку права на приватизацію орендованого майна у період чинності договору. У свою чергу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради скористалося результатом своїх недобросовісних дій та після формального закінчення строку дії договору ініціювало даний позов, намагаючись довести втрату Приватним підприємством «Тенісний клуб «ТЕН» права користування орендованим майном.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що позивачем не доведено протиправну поведінку відповідача з наміром завдати шкоду позивачу, а отже - причинного зв'язку між його протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Відповідачем у запереченнях також було зазначено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16 у задоволенні вимог про визнання бездіяльності відповідача незаконною було відмовлено, тому предметом даної вимоги була не будь-яка бездіяльність відповідача взагалі, а лише щодо незатвердження результатів оцінки об'єкта приватизації, проведеної ТзОВ «Периметр» за договором від 26.12.2013 №326-П. Крім того, суд відмовив у цій частині позову не з тих підстав, що ця бездіяльність відповідача була законною як така, а тому, що відповідач оскаржував ухвалу Львівської міської ради від 18.07.2013 №92562 у судових органах, а відтак незгода відповідача з вказаною ухвалою, і враховуючи тривалий судовий процес її оскарження, не може братися судом до уваги як обставина, яка свідчить про незаконну бездіяльність відповідача, а також тому, що в силу здійснення відповідачем виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, будучи підконтрольним і підзвітним Львівській міській раді, виконання відповідачем вимог ухвали Львівської міської ради №1503 від 09.02.2017 спростовує твердження позивача про незаконну бездіяльність відповідача.
Як вбачається із матеріалів справи, станом на момент ухвалення судових рішень по справі №914/3256/16, вищезазначена ухвала Львівської міської ради №1503 від 09.02.2017, якою предмет оренди був вилучений з переліку, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562, була чинною.
Однак надалі ухвала Львівської міської ради №1503 від 09.02.2017 була визнана незаконною (недійсною) рішенням Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 у справі №914/1389/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та постановою Верховного Суду від 10.07.2018.
Відтак, починаючи з 04.12.2017 підстави пов'язувати бездіяльність відповідача щодо невиконання ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 з його обов'язком виконувати незаконну ухвалу Львівської міської ради №1503 від 09.02.2017 відпали.
Своєю чергою, у справі № 914/2223/22 суди надали оцінку не лише цій конкретній обставині станом на 07.03.2017 (бездіяльності Управління щодо затвердження результатів оцінки об'єкта приватизації, проведеної ТзОВ «Периметр» за договором від 26.12.2013 №326-П), а всім обставинам цієї справи станом на 29.06.2023, на які послався Верховний Суд у постанові від 14.02.2024, в їх сукупності, у тому числі щодо невиконання Управлінням рішення суду справі №914/3256/16, яке набрало законної сили понад 6 років тому. Водночас, суд у рішенні від 07.03.2017 по справі №914/3256/16 наведеного зробити не мав можливості, оскільки станом на дату ухвалення цього рішення про його виконання (або невиконання) відповідачем не було й не могло бути відомо.
Слід також зазначити, що рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у справі №914/1002/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 та постановою Верховного Суду від 16.06.2020, визнано незаконною (недійсною) ухвалу Львівської міської ради від 11.10.2018 №4057, з виконанням якої відповідач пов'язує неможливість проведення процедури приватизації.
Відповідач також вказав на те, що у різний час повноваженнями на затвердження звітів про оцінку комунального майна, яке підлягає приватизації шляхом викупу, був наділений не тільки відповідач, а й інші виконавчі органи Львівської міської ради.
Водночас, судовими рішеннями у справі № 914/3256/16 було встановлено, що розмежування та делегування повноважень між управліннями, департаментами, комітетами Львівської міської ради тощо, є внутрішніми питаннями Львівської міської ради і такі обставини не можуть бути підставою для невиконання судового рішення у справі №914/3256/16, яке набрало законної сили 16.05.2017, або для зміни порядку виконання рішення суду.
Судом також встановлено, що за період часу з березня 2017 року по квітень 2020 року позивачем було сплачено орендну плату на загальну суму 589 108,15 грн.
Приписами ст. 142 Господарського кодексу України встановлено, що прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999, прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. При цьому, під доходами у зазначеному Положенні розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників), а під витратами - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Таким чином, дохід позивача за період з березня 2017 року по квітень 2020 року зменшився на суму витрат, які він поніс внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а саме: на 589 108,15 грн, чого б не відбулося при належному виконанні відповідачем рішення Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562.
З позиції п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, ця сума є втраченим доходом (упущеною вигодою). А згідно з ч. 3 цієї ж статті, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди), договір оренди припиняється в разі приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря). Аналогічну умову містить п. 4.8. договору оренди.
Таким чином, у разі належного виконання відповідачем свого обов'язку перед позивачем, який виник згідно ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562, у встановлений законом строк (протягом двох місяців), обов'язок позивача вносити орендодавцю строкові щомісячні платежі за користування предметом договору оренди припинився би одночасно з виконанням цієї ухвали.
Слід також зазначити, що вчинення відповідачем дій щодо проведення конкурсу з відбору суб'єкта оціночної діяльності, який мав бути залучений до проведення оцінки об'єкта комунальної власності не свідчить про правомірність його поведінки, оскільки відповідачем не доведено, що ним вчинено всі можливі (зокрема із з'ясуванням причин неможливості обрання суб'єкта оціночної діяльності та подальшого усунення таких причин) та необхідні дії для належного виконання ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 в частині п. 20 додатка, а також рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16.
Зважаючи на наведене, протиправна поведінка відповідача як органу, уповноваженого на управління майном комунальної власності міста Львова, підтверджується судовими рішеннями у справі № 914/2223/22, які набрали законної сили.
Збиток у формі втраченої вигоди на суму 589 108,15 грн, завданий позивачу протиправною поведінкою відповідача, а саме невиконанням ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 та рішення суду у справі № 914/3256/16 у встановлені для їх виконання строки, підтверджується договором оренди, яким визначено розмір орендної плати та порядок її індексації, оборотно-сальдовими відомостями бухгалтерського обліку позивача про стан розрахунків по цьому договору за спірний період, які він не повинен був проводити при належному виконанні цих актів відповідачем.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою позивачу шкодою підтверджується вищезазначеними судовими рішеннями у справі №914/2223/22, в яких досліджені рішення Львівської міської ради, рішення суду у справі №914/3256/16, стан виконання цього судового рішення та умови договору оренди, і даними бухгалтерського обліку витрат позивача, понесених ним у зв'язку з виконанням цього договору у спірному періоді, які він не повинен був нести при належному виконанні відповідачем його зобов'язань перед позивачем.
Водночас, відповідно до ст. 1173 ЦК України доведення позивачем вини відповідача не вимагається.
Доказів відшкодування відповідачем на користь позивача заявлених до стягнення збитків суду не надано.
За таких обставин, суд приходить висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовна вимога про відшкодування 589 108,15 грн збитків обґрунтована та підлягає задоволенню.
Відповідачем подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строк, визначений статтею 258 ЦК України, був продовжений.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування до статей 256, 257, 258, п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ), викладені у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 08.02.2022 у справі № 918/964/20, від 31.05.2021 у справі № 926/1812/21, від 07.11.2023 у справі № 910/5188/22.
Отже, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» передбачав, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена ст.ст. 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до постанови №211, тобто 12.03.2020.
А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (постанова КГС ВС від 30.01.2024 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22).
З огляду на норми статей 256, 257, 258, п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, виникнення права на позов у період дії карантину з 29.09.2020 року, перебіг трирічного строку позовної давності мав би розпочатися 01.07.2023 (після відміни карантину 30.06.2023).
24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; в подальшому воєнний стан продовжувався і триває до теперішнього часу.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого наступного змісту - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року 2102-№IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 30.06.2023, водночас, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 26.06.2024 (дата надходження позовної заяви до суду) діяв на усій території України, суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину та на весь час дії воєнного стану, приходить до висновку, що позивач звернувся з вимогами до суду в межах строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, пл. Галицька, буд. 15 (ідентифікаційний код 25558625) на користь Приватного підприємства «Тенісний клуб «ТЕН», м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4 (ідентифікаційний код 33073568) 589 108,15 грн на відшкодування збитків.
3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 23.12.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 03.01.2025.
Суддя Мазовіта А.Б.