Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання повернення позову
03 січня 2025 р. справа № 520/33425/24
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши матеріали адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - позивач, заявник, суб"єкт владних повноважень) до ОСОБА_1 (далі за текстом - відповідач) про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) кошти в розмірі 61132,67 гривень (шістдесят одна тисяча сто тридцять дві гривні шістдесят сім копійок) в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди під час дії воєнного стану,
встановив:
Спір склався у сфері правовідносин з приводу, на думку заявника, безпідставного отримання відповідачем грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди під час дії воєнного стану.
Як встановлено судом з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2024 року №138 «Про результати проведення службового розслідування» відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року № 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371, наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №775 від 26.12.2023 року "Про призначення службового розслідування", старшим лейтенантом ОСОБА_2 , офіцером групи планування штабу Військової частини НОМЕР_1 , було проведено службове розслідування за фактом неповернення з лікувального закладу матроса ОСОБА_3 , номера обслуги відділення морської піхоти 2 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти Військової частини НОМЕР_1 .
Підставою для проведення цього службового розслідування став рапорт командира 1 роти морської піхоти капітана ОСОБА_4 №8725 від 26.12.2023 року щодо неповернення з лікувального закладу матроса ОСОБА_3 , номера обслуги відділення морської піхоти 2 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти Військової частини НОМЕР_1 .
Отже, вперше суб"єкт владних повноважень довідався про відсутність відповідача за місцем дислокації військової частини без поважних причин - 26.12.2023р.
Згідно з витягом із наказу командира Військової частини №201 від 18.07.2023 року матрос ОСОБА_5 з 18 липня 2023 року вибув до Військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 , з метою стаціонарного лікування.
Відповідно до запиту командира Військової частини НОМЕР_1 №5208 від 27.12.2023 року було отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_4 №555/382 від 05.01.2024 року та стало відомо, що матрос ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні: у КНП «МКЛ №21 ім. проф. Є.Г. Попкової» ДМР з 19.07.2023р. по 21.07.2023р., виписаний до в/ч (запис згідно електронної бази даних по зоні відповідальності); у КП «КПД» ДОР з 22.07.2023 року по 25.09.2023 року, виписаний до в/ч (запис згідно електронної бази даних по зоні відповідальності).
Отже, вдруге суб"єкт владних повноважень довідався про відсутність відповідача за місцем дислокації військової частини без поважних причин - 05.01.2024р. з листа Військової частини НОМЕР_4 №555/382 від 05.01.2024 року.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №775 від 26.12.2023 року на період встановлення причин та обставин вказаного випадку матросу ОСОБА_6 було призупинено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди.
Відповідно довідки розрахунку переплати грошового забезпечення та винагороди військового стану №102 від 27.03.2024 року за період з 26.09.2023 року по 26.12.2023 року матросу ОСОБА_6 загальна сума до утримання: грошового забезпечення складаєі5 089,71 грн. (з них ПДФО 2301,82 грн); премії складає 57 046,83 грн. (з них ПДФО 8702,05 грн); Грошове забезпечення за вересень 2023 року в розмірі 641,13 грн (з них ПДФО - 97,80 грн грн); Грошове забезпечення за жовтень 2023 року в розмірі 7224,29 грн (з них ПДФО -1102,01 грн); Грошове забезпечення за листопад 2023 року в розмірі грн 7224,29 грн (з них ПДФО - 1102,01 грн); Премія за жовтень 2023 року в розмірі 20 327,03 грн (з них ПДФО -3100,73 грн); Премія за листопад 2023 року в розмірі 20 327,03 грн (з них ПДФО -3100,73 грн); Премія за грудень 2023 року 2023 року в розмірі 16 392,77 грн (з них ПДФО - 2500,59 грн);
За твердженням суб"єкта владних повноважень, факт переплати грошового забезпечення та премії матросу ОСОБА_6 в розмірі 15 089,71 грн грошового забезпечення та 57 046,83 грн премії повністю підтверджений матеріалами службового розслідування.
За твердженням суб"єкта владних повноважень, грошові кошти, а саме грошове забезпечення у розмірі 15 089,71 грн (з них ПДФО 2301,82 грн), та премія у розмірі 57 046,83 грн (з них ПДФО 8702,05 грн слід вважати такими, як безпідставно набуті матросом ОСОБА_7 і що виплата вищевказаних коштів є результатом недобросовісності з боку набувача.
За твердженням суб"єкта владних повноважень, своїми діями матрос ОСОБА_5 , номер обслуги відділення 2 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти Військової частини НОМЕР_1 порушив вимоги наступних нормативно-правових актів: пункт 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України; статті 11, 12, 16 та 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
За твердженням суб"єкта владних повноважень, також в діях матроса ОСОБА_8 , номера обслуги відділення 2 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти військової частини НОМЕР_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2024 року №138 «Про результати проведення службового розслідування» за самовільне залишення військової частини (місця несення служби), ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», з 26.09.2023 року по 26.12.2023 року призупинено виплату грошового забезпечення, позбавлена щомісячна премія та додаткова винагорода під час дії воєнного стану, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат Військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Отже, втретє суб"єкт владних повноважень довідався про відсутність відповідача за місцем дислокації військової частини без поважних причин - 27.03.2024р.
З 27.03.2024р., а саме з дати прийняття наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2024 року №138 «Про результати проведення службового розслідування», на відповідача накладено дисциплінарне стягнення - сувора догана.
Отже, у спірних правовідносинах календарною датою, коли суб'єкт владних повноважень вперше достеменно довідався про відсутність відповідача за місцем військової служби без поважних причини є - 26.12.2023р., коли було складено рапорт командира 1 роти морської піхоти капітана ОСОБА_4 №8725 від 26.12.2023 року щодо неповернення з лікувального закладу матроса ОСОБА_3 , номера обслуги відділення морської піхоти 2 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти Військової частини НОМЕР_1 .
Вкотре суб"єкт владних повноважень достеменно довідався про відсутність відповідача за місцем військової служби без поважних причин - 27.03.2024р., коли Військовою частиною НОМЕР_1 було прийнято наказ від 27.03.2024 року №138 «Про результати проведення службового розслідування», яким за самовільне залишення військової частини (місця несення служби) відповідача - ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
До суду позов подано - 05.12.2024р., тобто по минуванню майже дев'яти місяців від настання другої події повної та вичерпної обізнаності суб'єкта владних повноважень із станом розрахунків із військовослужбовцем.
При цьому, строк звернення до суду у спірних правовідносинах встановлений ч.5 ст.122 КАС України, складає 1 місяць і обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушене право або повинна була дізнатися про порушене право (постанова Верховного Суду від 17.09.2020р. у справі №540/1862/19).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2024р. позов було залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору; юридично умотивованого та документально доведеного клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з викладенням поважних причин несвоєчасного вчинення процесуальної дії, зумовлених нездоланним та невідворотним впливом об'єктивних факторів, відвернення яких знаходилось поза волею та фізичними можливостями заявника.
До суду 23.12.2024р. надійшла заява позивача про виконання ухвали суду, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору та матеріали службового розслідування, клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем подано не було, у заяві лише зазначено, що з моменту винесення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2024 року №138 «Про результати проведення службового розслідування» за самовільне залишення військової частини ОСОБА_1 та по день подачі позову переплата відповідачем жодним чином не сплачувалась, тобто порушення має триваючий характер. В свою чергу позивач 9 вересня 2024 року з метою досудового урегулювання питання повернення 61132,67 гривень, які отримані без належних правових підстав, відповідачу направив претензію з пропозицією добровільно сплатити суму заборгованості в місячний термін, за сплином якого відповідач в межах тримісячного терміну подав позов.
Кількість справ, що були передані у провадження протягом 16.12.2024р.-31.12.2024р., з урахуванням часу, мінімально необхідного для вирішення питання з приводу прийняття позову до розгляду та остаточного документального оформлення результатів відповідного процесуального рішення, одночасно створює загрозу (виключно у контексті дотримання строку на прийняття процесуального рішення) порушення прав та інтересів як позивачів у тих справах, що вже знаходяться на стадії розгляду по суті, так і позивачів у справах, переданих для вирішення питання про відкриття провадження. При цьому, підстави для віддання абсолютного пріоритету дотриманню строку вирішення питання про прийняття позову до розгляду процесуальним законом не передбачені. Водночас із цим, процесуальним законом не передбачені і підстави для віддання абсолютного пріоритету дотриманню строку вирішення позову по суті. Указані ризики не можуть бути усунуті з огляду на фізичні можливості людини. Тому питання про відкриття провадження у справі вимушено вирішується поза межами строку згідно з ч.8 ст.171 КАС України.
Вирішуючи питання поважності причин несвоєчасного подання позову, суд виходить із таких підстав та мотивів.
Згідно з ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Строк звернення до суду є процесуальним строком, установленим законом (а відтак, не може бути невідомий учасникам суспільних відносин наперед) і за загальним правилом є проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд вважає, що у контексті п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України метою запровадження процесуальних строків є: 1) дотримання принципу правової визначеності; 2) дисциплінування учасників судочинства; 3) досягнення юридичної визначеності у публічних відносинах; 4) стимулювання учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків; 5) обмеження часу, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
За правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ “дізналася» та “повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об»єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Докази існування цих обставин відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Отже, на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд досліджує та оцінює саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження доводу з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
Застосування до спірних правовідносин положень абз.2 ч.2 ст.122 КАС України і строку звернення до суду у 3 місяці уможливлено правовою природою та характером правовідносин, у яких склався даний спір, а саме: відносин з проходження відповідачем публічної служби у якості військовослужбовця Збройних Сил України.
Пунктом 8 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2024 року №138 «Про результати проведення службового розслідування» помічнику командира батальйону з правової роботи забезпечити претензійну роботу щодо стягнення з матроса ОСОБА_3 , номера обслуги відділення 2 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти військової частини НОМЕР_1 безпідставно отриманих грошових коштів в порядку адміністративного судочинства, відповідно із частиною першою статті 19 КАС України відповідно довідки розрахунку переплати грошового забезпечення та винагороди військового стану №102 від 27.03.2024 року.
Принагідно суд змушений зазначити, що з дати ухвалення наказу (27.03.2024р.) і до дати подачі позову (05.12.2024р.) збіг і строк у 3 місяці за абз.2 ч.2 ст.122 КАС України, і строк у 6 місяців за сукупністю положень абз.1 ч.2 ст.122 КАС України та абз.2 ч.2 ст.122 КАС України.
Отже, у матеріалах позову наявні ознаки звернення до суду поза межами визначеного процесуальним законом строку.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22 поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Відтак, під час вирішення питання про наявність або відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку суд повинен уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що зміст принципу "належного урядування" був розтлумачений Європейським судом з захисту прав людини, зокрема, у справах "Лелас проти Хорватії" та "Рисовський проти України" та полягає у тому, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу", а "…у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб…".
Тобто, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи загалом зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді відкриття провадження у справах, строк звернення до суду в яких не дотримано.
Суддя змушений повторно наголосити, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відшкодування зайво отриманого грошового забезпечення, навіть якщо подання відповідного позову про їх відшкодування відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи ч.5 ст.122 КАС України у кореспонденції з приписами ч.2 ст.122 КАС України.
Отже, у цьому випадку як до вимоги приватної особи про зобов"язання нарахувати та виплатити кошти у якості грошового забезпечення військовослужбовця, так і до вимоги суб'єкта владних повноважень про стягнення безпідставно отриманих колишнім військовслужбовцем коштів у якості грошового забезпечення підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.
У тексті поданого 23.12.2024р. процесуального документу заявник висловив власне судження про триваючий характер порушення та зазначив про застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду у 3 місяці, який має розпочинати відлік після спливу місячного строку з дня направлення відповідачу претензії про відшкодування коштів.
Проте суд зазначає, що позивач як суб'єкт владних повноважень з огляду на зміст згаданого вище принципу "належного урядування" не може штучно та свідомо створювати нові події обчисленння строків для подання позову про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, а повинен був відразу (тобто негайно та невідкладно) після завершення проведення службового розслідування надіслати відповідачу письмову претензію та звернутись до суду у встановлений законом строк.
Натомість, у межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень вчинив невиправдану дією непереборних та нездоланних факторів тяганину (зволікання) у реалізації процесуального права на звернення до суду і помилково почав обліковувати строк на звернення до суду не від моменту настання події дійсної обізнаності із фактом порушення права (виявлення обставин безпідставного отримання відповідачем грошового забезпечення військовослужбовця), а від моменту направлення відповідачу письмової претензії, що за матеріалами справи було здійснено суб"єктом владних повноважень вже після минування визначеного процесуальним законом строку звернення до суду, унаслідок чого за відсутності поважних причин подав позов за минуванням майже 9 місяців після закінчення службового розслідування відносно відповідача.
Станом на календарну дату подання цього позову (05.12.2024р.) збігли усі строки звернення до суду суб"єкта владних повноважень (як визначені ч.5 ст.122 КАС України, так і визначені ч.2 ст.122 КАС України).
Відсутність поданих заявником на вимогу суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду як і самого клопотання про поновлення строку згідно з ч.2 ст.123, ч.6 ст.161, п.1 ч.4 ст.169 КАС України зумовлюють прийняття процесуального рішення про повернення позову.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 118, 121-123, 160, 169, 161, 171, 173, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суддя
ухвалив:
1.Викладені у заяві від 23.12.2024р. доводи стосовно непропуску строку звернення до суду - визнати необґрунтованими.
2.Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2024р. у справі №520/33425/24 в частині подання до суду юридично умотивованого та документально доведеного клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з викладенням поважних причин несвоєчасного вчинення процесуальної дії, зумовлених нездоланним та невідворотним впливом об'єктивних факторів, відвернення яких знаходилось поза волею та фізичними можливостями заявника - визнати невиконаними.
3.Позов - повернути.
4.Роз'яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення.
5.Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя А.В. Сліденко